Доцент Слободкін В.І., 2009 р.

Практичне заняття з епідеміології № 6 для стомат. фак-ту:

«Епідеміологія та профілактика крапельних інфекцій. Загальні питання»

Дифтерія.

Дифтерія (лат. diphthera — плівка) — гостре інфекційне захворювання, що викликається СогуnеЬасtегium diphtheriae. За місцем впровадження і локалізації збудника в організмі людини розрізняють дифтерію зіву, дифтерійний круп, дифтерію носа, дифтерію рідкісних локалізацій (очей, зовнішніх статевих органів, шкіри). Дифтерія шкіри зустрічається переважно в країнах з жарким кліматом. Клінічні прояви дифтерії та патологічні зміни в організмі хворого обумовлені переважно дифтерійним токсином. Інкубаційний період складає 5 – 10 діб.

Механізм розвитку епідемічного процесу. Популяції дифтерійних бактерій неоднорідні за культуральними, біохімічними властивостями та антигенній структурі. Гетерогенність популяцій дифтерійніх бактерій щодо продукції дифтерійного токсину виражається в існуванні токсигенних і нетоксигенних варіантів дифтерійних корінебактерій, а серед токсигенних — варіантів, що розрізняються за інтенсивностю токсиноутворення. Диференціюють антимікробний і антитоксичний імунітет. Від захворювання оберігає антитоксичний імунітет. Антимікробний імунітет оберігає від проникнення корінебактерій в організм.

Основна локалізація збудника дифтерії на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів визначає популяційний рівень взаємодії паразита і хазяїна аерозольним механізмом передачі. Головна роль належить краплинній передачі. Контактний і побутовий шляхи передачі визначають виникнення захворювань нефарингеальної локалізації. При переважанні шкірної формі дифтерії признається трансмісивна передача збудника за допомогою мух.

На індивідуальному рівні взаємодія виявляється маніфестними і безсимптомними формами інфекції. Важкість перебігу захворювання при одній і тій же вірулентності (токсигенності) збудника визначається індивідуальною резистентністю та імунітетом. Високий рівень антитоксичного імунітету (більше 0,03 МЕ/_МЛ) захищає організм від захворювання дифтерією, але не перешкоджає проникненню і розмноженню збудника дифтерії на слизових оболонках дихальних шляхів. За рахунок цього можливо носійство токсигенних корінебактерій імунними особами.

Три взаємопов’язані ознаки визначають епідеміологічне значення носіїв: масивність вогнища, тривалість носійства і вірулентність (токсигенність) бактерій. Для розуміння механізму розвитку епідемічного процесу в сучасних умовах необхідно мати на увазі, що в даний час спостерігаються території і колективи, ендемічні по дифтерії (наявність маніфестних форм інфекції і носійства токсигенних коринебактерій або лише носійство). В результаті виражених міграційних процесів є досить високий ризик занесення збудника дифтерії на території і в колективи, вільні від дифтерії.

На територіях, ендемічних з дифтерії, механізм розвитку епідемічного процесу визначається процесами перемішування колективів — формуванням дошкільних, шкільних і підліткових колективів, що визначають сезонність інфекції. Сформовані колективи характеризуються гетерогенністю складу. До них приходять носії токсигенних коринебактерій і особи, які не мають достатнього антитоксичного імунітету (в результаті недоліків в організації щеплень). Пасаж збудника в таких колективах визначає формування стійких вогнищ носійства токсигенних коринебактерій і появу маніфестних випадків інфекції у сприйнятливих осіб, які частіше зустрічаються серед дорослих.

Заходи щодо хворих, носіїв i реконвалесцентiв. Усі хворі на дифтерію та носії токсигенних штамів підлягають обов’язковій госпiталiзацiї. Тих, хто перехворів, виписують із лiкарнi після отримання дворазового негативного результату дослідження, яке проводиться з дводенним інтервалом, на наявність коринебактерій дифтерії в слизу ротоглотки i носа. Діти до вiдвiдування дитячої установи допускаються після додаткового двократного бактерiологiчного дослідження з негативним результатом. Носії нетоксигенних дифтерійних паличок допускаються в дитячі колективи. Питання про допуск бактерiоносiя токсигенного штаму в колектив вирішується комiсiйно за участю епiдемiолога, педіатра й отоларинголога.

Носії токсигенних коринебактерій дифтерії, які допущені в колектив, підлягають щотижневому бактерiологiчному обстеженню з перевіркою виділеного штаму на токсигеннiсть (до отримання двох негативних результатів дослідження мазків із ротоглотки i носа) i продовженню лікування носоглотки; за колективом, куди допущений носій, спостерігає епiдемiолог, періодично проводяться медичні огляди з метою виявлення дітей iз гострими запальними процесами в носоглотці, їх лікування й обстеження на носiйство коринебактерій. У період перебування в колективі носіїв токсигенних штамів до такого колективу приймають тільки дітей, правильно щеплених проти дифтерії. Бактерiоносiї нетоксигенних штамів з гострими або хронічними процесами в носоглотці підлягають лікуванню і можуть вiдвiдувати колектив.

Носії нетоксигенних штамів не підлягають госпiталiзації й лікуванню антибіотиками, їм проводиться консультація ЛОР-лiкаря.

Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворими. Медичне спостереження за осередком відбувається протягом 7 діб після госпіталізації хворого, з одноразовим бактерiологiчним дослідженням слизу із ротоглотки та носа у контактних осіб. Особи з ЛОР-патологiєю, що виявлені в колективі, підлягають бактерiологiчному обстеженню на коринебактерії i провiзорнiй госпіталізації.

У дитячих дошкульних закладах медичний огляд дітей, обслуговуючого персоналу проводить оториноларинголог щоденно з термометрією. Перевіряють стан протидифтерійного iмунiтету, у разі потреби проводять щеплення.

При виявленні коринебактерій дифтерії розмежування припиняють після дворазового негативного результату бактерiологiчного дослідження, проведеного з дводенним інтервалом.

Профілактичні та протиепідемічні заходи. Протиепідемічні заходи відносно джерела інфекції дифтерії проводять за такими напрямами: виявлення хворих, раннє встановлення діагнозу і виявлення бактерiоносiїв. В осередку дифтерії проводять завершальну дезiнфекцiю.

Нормативні документи: наказ МОЗ України «Про стан iмунiтету населення України до дифтерії та правця” № 545 вiд 24.11.2003; наказ МОЗ України «Про недоліки в профiлактицi захворюваності на дифтерію” № 359 від 17.12.1998.

Кір. Кір — самостійна нозологічна форма інфекційної хвороби, що викликається вірусом кору (Могbilivirus morbillorum). Збудник кору відноситься до вірусів, що містять РНК.

Клініка кору досить типова. Продромальний період протікає за типом ОРЗ (риніт, фарингіт, кон'юнктивіт, інколи діарея, підвищення температури). Диференційна ознака — плями Копліка — Філатова на слизовій оболонці щік. Висип папульозного характеру на голові, тулубі і кінцівках. Інкубаційний період складає 8—21 день.

Механізм розвитку епідемічного процесу.

Локалізація збудника на слизистій оболонці дихальних шляхів визначає аерозольний механізм його передачі за допомогою крапель і, очевидно, «ядер», що містять вірус. Вважається, що виділення збудника із зараженого організму спостерігається в останні 1 —2 дні інкубаційного періоду і в перші дні висипання.

Кір володіє властивістю саморегуляції, її спалахи зазвичай припиняються до вичерпання всього сприйнятливого до неї населення. Тому постійне існування прошарку сприйнятливих осіб забезпечує виживання і резервацію збудника в період, коли його біологічна активність і поширення обмежені. У період до початку щеплень прояви епідемічного процесу корової інфекції характеризувалися чітко вираженими ознаками: i циклічністю в багаторічній динаміці (період 2— 5 років), сезонністю (зимово-весняна) в річній динаміці і переважною ураженістю дітей. Масова планова вакцинація привела до значного скорочення показників захворюваності, зміни проявів епідемічного процесу в багатолітній і річній динаміці, а також серед різних груп населення.

Заходи щодо хворих i реконвалесцентiв. Як правило, хворих на кір ізолюють вдома. Госпiталiзацiї підлягають діти за клiнiчними й епiдемiологiчними показаннями, а також діти до З років. Ізоляцію хворого припиняють після 4 днів (на 5 день) від початку висипання, а за наявності ускладнень — не раніше 11-го дня (після 10-го дня вiд початку висипання). Хворі не підлягають диспансерному обліку, але оглядаються терапевтом упродовж 1 мiс 1 раз на 10 днів з проведенням загальноклiнiчного аналізу крові, сечі, ЕКГ.

Заходи щодо осiб, якi спiлкувалися з хворими. Заходи серед щеплених проти кору дітей не проводяться. Дітей у вiцi до 2 років, не щеплених проти кору i які не хворіли на кір, а також ослаблених дітей старшого віку iмунiзують противокоровим гамма-глобулiном. Усі нещепленi і діти до 8 років, що не хворіли на кір, які спілкувалися з хворим, підлягають відокремленню на 17 днів, а ті, що одержали гамма-глобулiн, — на 21 день. До 5-ї доби від моменту контакту таким дітям можливе проведення екстреної iмунiзацiї шляхом введення корової вакцини. Діти, нещепленi проти кору за медичними протипоказаннями, що були в контакті з хворим, допускаються в дитячий дошкільний заклад до 8-го дня інкубації, потім роз’єднуються до 17 – 21 дня, щеплені – з 8-го до 21-го дня.

Профiлактичнi та протиепiдемiчнi заходи. В осередку, де виявлений хворий на кір, проводиться поточна дезінфекція, забезпечується медичне спостереження за дітьми, які спілкувалися з хворим, та стеження за станом щепленостi.

 

Література

1. Епідеміологія: Навчальний посібник / За редакцією Ю.Д. Гоца, І.П. Колеснікової, Г.А. Мохорта. – Київ, 2007. ─ С. 12 – 33.

2. Епідеміологія. За редакцією проф. К.М. Синяка. – К.: Здоров’я, 1993.─464 с.

3. Беляков В.Д., Яфаев Р.Х. Эпидемиология: Учебник.– М.: Медицина, 1989.–416 с.

Доцент Слободкін В.І., 2009