Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології К.Г.Юнга.

Колективне несвідоме — на відміну від індивідуального (особистого несвідомого) — ідентичне у всіх людей, загальне для всього людства і тому утворює загальну підставу душевного життя кожної людини, будучи за своєю природою надособистим. Колективне несвідоме — найбільш глибинний рівень психіки. Юнг розглядає його і як результат попереднього досвіду філогенезу, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства, як найбільш поширені в ту або іншу епоху міфологеми, що виражають «дух часу».

Колективне несвідоме — «це духовна спадщина всього, що було пережите людством», це «загальна душа, що не має тимчасових меж», це фундамент індивідуальної психіки.
Колективне несвідоме — є «передумовою кожної індивідуальної психіки, подібно до того, як море є передумовою кожної окремої хвилі». Колективне несвідоме складається з сукупності архетипів.

Архетипи — це «психічні першообрази, приховані в глибині фундаменту свідомої душі, її коріння, опущені в світ в цілому», це система настановлень, що є одночасно і образами, і емоціями. Архетипи передаються в спадок разом із структурою мозку, більше того, вони є її психічним аспектом. З одного боку, вони формують надзвичайно сильне інстинктивне упередження, а з іншого — є найдієвішою підмогою в процесі інстинктивного пристосування. По суті, вони являють собою ту частину душі, через яку душа пов'язана з природою або, принаймні, в якій зв'язок душі із землею і світом найбільш помітний. Вплив землі і її законів на душу проявляється в цих першообразах, мабуть, особливо виразно — пише Юнг. Архетипи, з одного боку, обумовлюють, схильність до поведінки певного типу, з іншого — обумовлюють колективні ідеї, образи, теорії людства в ту або іншу епоху, виявляються в міфах, казках, мистецтві, виражаючи «дух епохи». На думку Юнга, таким новітнім прикладом «духу епохи» є створений вже в нашу епоху міф про тарілки, що літають.
Всі наймогутніші ідеї і уявлення людства зводяться до архетипів (це релігійні, наукові, філософські, моральні уявлення). «Колективне несвідоме є величезною духовною спадщиною, відродженою в кожній індивідуальній структурі мозку. Свідомість же, навпаки, кожної хвилини пристосовується і орієнтується, тому її роботу швидше за все можна порівняти з орієнтуванням в просторі. «Несвідоме містить джерело сил, що приводить душу в рух, а форми або категорії, які все це регулюють, — архетипи» [1].
Міфи народів — це прояв, проекція колективного несвідомого. Тому досліджувати колективне несвідоме можна двома шляхами: через вивчення міфології, а також шляхом аналізу психіки людини («аналітична психологія»).
Зовнішні психологічні умови, наприклад небезпечні ситуації, викликають емоції і афектні фантазії, а оскільки такі ситуації типові, то в результаті утворюються архетипи, які знаходять віддзеркалення в міфах, мистецтві. Звичайні реальності людського життя, що постійно повторюються, створюють могутні архетипи — архетип «Мати», «Батько», «Жінка» та ін. «Образ Матері є архетипове переживання, мати на несвідомому рівні спочатку сприймається не як конкретна особа, а як архетип, як узагальнений образ всіх матерів минулого, як могутній першообраз, який забарвлює протягом індивідуального і свідомого життя відношення людини до матері, жінки, суспільству, але робить це настільки тонко, що свідомість зазвичай нічого не помічає. Проте те, що багато чоловіків неусвідомлено вибирають собі дружину, грунтуючись тільки на тому, що вона схожа або, навпаки, протилежна його матері — це факти абсолютно реальні. Батько також є могутнім архетипом, що живе в душі дитини. Архетип Батька — це узагальнений образ всіх батьків минулого, цей архетип визначає відношення людини до чоловіка, до закону, до держави, до розуму, а першоначально архетип Батька може бути образом Бога, влади, боротьби, образом всіх стихійних сил, готових допомогти або нашкодити». У дитинстві дуже виражений несвідомий зв'язок, єдність дітей з батьками, потім ця несвідома єдність послаблюється, але повністю не зникає, а в дорослому житті у людини утворюється новий особистий несвідомий зв'язок з іншою людиною —коханою людиною, замість зв'язку з батьками. У чоловіків проявляється архетип жінки — Аніми, у жінки — архетип чоловіка — Анімус. Чим сильніше несвідомий вплив батьківського образу, тим частіше фігура коханої людини вибирається як позитивна або негативна заміна батькам — тобто діти як би заново одружуються зі своїми батьками у вигляді обраних чоловіка або дружини. Архетип жінки — «Аніми» —чуттєвий образ жінки, який тисячоліттями носить в собі чоловік, причому багато чоловіків до деталей можуть описати образ «бажаної жінки», і серед великої кількості можуть розпізнати і шукати ту, хто більше всього підходить під тип Аніми. Архетип чоловіка — «Анімус» — це образ чоловіка, яким його з давнини знала жінка, це чуттєвий образ бажаного чоловіка, героя, або образ тирана, якого слід остерігатися.
Юнг вважав, що до тих пір, поки архетип не спроектований на якийсь об'єкт, він залишається ідентифікованим з людиною, і незважаючи на її волю буде в ній проявлятись, наприклад у чоловіку виражається його архетип Аніми у вигляді неприборканих емоцій. Свідомо чоловік пригнічує свої емоції як жіночі риси, але в несвідомому накопичуються якості, які, прориваючись назовні, видають в ньому існування жіночої істоти, — ці жіночі риси можуть проявитися як неприборканість почуттів, як капризи Аніми, як самогубства, як ірраціональні почуття. У жінок несвідомий архетип Анімуса допомагає їй проявляти стійкість в життєвих ситуаціях, а також спонукає її сперичатися, використовуючи нелогічні аргументи, не визнавати нічиєї правоти, залишаючи за собою останнє слово в суперечці, вважаючи свою думку, яка насправді є ірраціональною, логічно необгрунтованою, — самою, вірною.
Таким чином, Аніма являє собою внутрішній образ жінки в чоловіку, його несвідому жіночу сторону, в той час як Анімус — внутрішній образ чоловіка в жінці, її несвідома чоловіча сторона. Ці архетипи засновані, принаймні частково, на тому біологічному факті, що в організмі жінок і чоловіків виробляються і чоловічі, і жіночі гормони.
Аналіз психотерапевтичної практики показав Юнгу, що в снах, маревних фантазіях багатьох людей є певна схожість з міфологічними сюжетами і навіть з найдавнішими космологічними ідеями, хоча людина свідомо цих міфів, ідей могла б і не знати, не бути з ними знайома. Але архетип як такий відрізняється від перероблених форм — від казок, від міфів. Він є несвідомим змістом, який змінюється при його усвідомленні і сприйнятті: трансформується під впливом тієї індивідуальної свідомості, на поверхні якої він виникає. Образно архетип можна порівняти з «руслом річки», він, як «русло», дає загальний напрям, але конкретний зміст набуває індивідуалізованих форм.

Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу К.Г.Юнга.

Неофройдизм Е.Фромма.

Основоположник неофрейдизму Е. Фромм (1900-1980) не заперечує природних основ релігії, але водночас звертає увагу на зв'язок індивіда із зовнішнім світом, суспільством, де ці потреби задовольняються чи притлумлюються. Сучасна людина, вважає Фромм, живе в суспільстві тотального відчуження, яке й породжує суперечливість людського існування. Це знаходить свій вияв в опозиціях екзистенційного та історичного існування людини, володіння і буття як двох основ життєдіяльності, авторитарної та гуманістичної свідомості, владолюбного і слухняно-підлеглого типів психології тощо. У цьому контексті Фромм переосмислює як поняття несвідомого, так і природу релігії, релігійних потреб, що, на його думку, закорінені в основних умовах існування людини. Релігія, за Фроммом, є формою осмислення людиною кардинальних смисложиттєвих проблем власного існування. Вона виникає одночасно із виокремленням людини з тваринного світу. Завдяки цьому акту людина назавжди стає рабом дихотомії свого існування, що виявляється у формі конфлікту душі й тіла, духовної сутності людини та її тваринної природи. Для досягнення повноти свого буття людині необхідна була орієнтація, опертя, якими і стала релігія.

Поняття «релігія» Фромм вживає не для позначення системи, обов'язково пов'язаної з поняттям Бога, а для позначення будь-якої системи поглядів і дій, яких дотримується певна група людей і яка є для індивіда своєрідною схемою орієнтацій та об'єктом поклоніння. Це поняття не має у нього свого специфічного (як правило, усталеного) змісту, а характеризується надто широким тлумаченням, що далеко виходить за межі розуміння релігійного. Об'єктом поклоніння можуть бути не лише окремі тварини, рослини, ідоли, Бог, вожді, а й партії, класи, гроші, успіх, влада тощо. Релігія у такому розумінні може нести як любов, так і деструктивну силу, як авторитаризм, так і солідарність, сприяти утвердженню гуманізму або заперечувати його, врешті-решт, сприяти розвитку людини чи гальмувати його. Звідси й поділ Фроммом релігій на авторитарні та гуманістичні. Перші ґрунтуються на ідеї, згідно з якою вища сила, що існує поза людиною, крім контролю і влади над нею, має право вимагати від людини підкорення, шани і поклоніння. Найвища чеснота в таких релігіях — послух, а найстрашніший гріх — непокора. Гуманістичні релігії, навпаки, зосереджуються на людині, її здібностях. Вони спрямовані на досягнення найбільшої духовної сили, а не найбільшого безсилля, їх чеснота — самореалізація, а не послух. Домінуючим почуттям тут постає радість, а не печаль і почуття провини, що характерне для авторитарних релігій. Бог у них є символом власних сил людини, які вона прагне реалізувати у своєму житті, а не символом насилля і панування, влади над людиною. До гуманістичних релігій відносять ранній буддизм, даосизм, вчення Ісуса, Сократа, Спінози тощо.

 

36. Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням Е.Фромма. Форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки проводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою, мотивуючою силою.Двома основними формами агресії, з якими приходиться стикатися батькам, практичним психологам, виступають: 1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа, самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети; 2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати оточуючих. Дана форма агресії викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес). При дослідженні проблематики морально-етичного аспекту взаємодії харизматичної особистості та спільноти доцільним буде виходити з аналізу глибинних механізмів суспільної людської взаємодії. При аналізі суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної суспільної взаємодії значної ваги набуває питання про роль раціонального та ірраціонального. Раціональні та ірраціональні чинники проявляють себе у різних аспектах суспільно-політичних процесів (від лідерів до мас), у різних способах здійснення влади (від відкрито примусових до приховано маніпулятивних), у різних типах утвердження влади (від раціональних до харизматичних) тощо. Зокрема, Е. Фромм, який є прихильником гуманістично-культурного бачення сутності людини, уводить поняття "екзистенційна дихотомія", яка являє собою структуру фундаментальних протиріч людського існування. Основною екзестенційною дихотомією є дихотомія життя та смерті. Як частина природи, людина підко-рюється її законам; розум та самовизначення вивели людину за межі власне природного світу. Тілесне прагнення жити та інтелектуальне передбачення власного кінця прирікають людину на суперечливе існування. Намагання подолати суперечності спонукають людей до пошуку більш високих форм співіснування "людина-природа", "людини-людина". Вихід Е. Фромм вбачає у соціокультурних умовах існування, які містять у собі визначальні чинники людської поведінки. Власне людські потреби складають стандартизовані системи культурних зразків. У різних культурах вони можуть бути специфічними. Проте, їх загальною основою є необхідність єднання, залучення до спільної з іншими діяльності, співпричетності до себе подібних. Стосовно психології людини, Е. Фромм акцентує на потребі людини належати до будь-якої спільності. Без такої приналежності людину пригнічує відчуття власної нікчемності. "Людина повинна мати змогу віднести себе до будь-якої системи, яка б направляла її життя та надавала йому смислу; у протилежному випадку її переповнюють сумніви, які в кінцевому результаті паралізують його здатність діяти, а, отже, жити". Розуміння того, що для пересічної людини відчуття неприналежності є найбільш важким випробуванням, що заради включення у будь-яку групу вона здатна на значні жертви, пояснює вплив деструктивних ідеологій на соціальні процеси.