Праця К.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.

У психологічній та філософській літературі вчення Юнга ще не піддано розгорнутій історико-психологічній критиці. Мова йде насамперед про дві частини його концепції — "психологічні типи" і "архетипи колективного несвідомого". Це не просто психологічні теорії. Характер їх викладу, коло проблем, що постають у зв'язку з ними, свідчать про їхнє широке світоглядне значення. Нерідко Юнг у своїх творах намагається передбачити майбутній хід людської історії і вважає, зокрема, своєю заслугою передба­чення Другої світової війни. Характер цих "пророцтв" ґрунтується на аналізі соціально-історичного розвитку, а також стабільних психологічних структур, суперечності між свідомим і несвідомим і т. ін. Розгляд цієї своєрідної теорії поступу людської культури залишається актуальним зав­данням історико-психологічної думки.

За визначенням Юнга, архетипи — це комплекси якихось пережитих подій, які постають фатальним чином, а їхня дія починається саме в нашому особистому житті. Бажаючи показати, що ця ідея має саме "архетипну" при­роду, а також те, що вона розроблялася філософською думкою протягом тисячоліть.

У тлумаченні мови сновидінь Юнг відшукує паралелі із психології примітивної або історичної символіки, адже сновидіння, за Юнгом, вини­кають із несвідомого, яке містить у собі досвід усіх попередніх епох історичного розвитку людини. Відношення, які звичайно розглядаються на рівні об'єкта, слід піднести до рівня суб'єктивності; це дасть змогу зрозуміти, що ж, зрештою, відбувається в самій людині. Зокрема, дані сно­видінь є символічними уявленнями певного суб'єктивного змісту. Отже, незважаючи на висловлювання Юнга про те, що він віддає перевагу колек­тивним компонентам людської психіки, вона тлумачиться ним у послідовному суб'єктивно-ідеалістичному плані як творець об'єктивного світу.

За Юнгом, проекції залежать від динаміки зв'язків між свідомим і несвідомим. Так, в епоху Просвітництва було відкинуто уявлення про дійсне існування богів; з ними було покінчено. Але, міркує далі Юнг, відповідна психологічна функція залишилась у несвідомому. Люди отруїли себе залишком лібідо, яке раніше було прив'язано в культі до образу бога. Знецінення і витіснення такої сильної функції, як релігійна, має серйозні наслідки для психології окремої людини. Несвідоме відчутно посилюється за рахунок зворотного потоку лібідо, що справляє негативний вплив на по­ведінку людини з боку архаїчного колективного змісту. Ось чому, за Юн­гом, період Просвітництва завершився "страхіттями Французької рево­люції". Під час світових воєн людство знову переживало підйом несвідомих деструктивних сил колективної душі. В результаті сталося масове вбивство. Несвідоме прагнуло цього. До того ж раціоналізм сучасного життя і знецінив раціональне, і функцію ірраціонального звів до несвідомого. Ця функція діє звідти нестримно й руйнівно, як невиліковна хвороба. Саме так карається людство за атеїстичні переконання. Щоб уникнути цього. Юнг рекомендує індивідам і народам (у разі потреби навіть примусово) жити ірраціональним, а свій витончений ідеалізм і дотепність застосовувати так, щоб "безумство раціонального" завершувати невинним чином.

Найхарактернішим вираженням колективного несвідомого є, за Юнгом, такі форми народної творчості, як тайновчення, міф та казка. Правда, вони не показують архетипу його інтимній, безпосередній, первісній основі. Адже вони виступають для людей в усвідомлених, специфічно відчеканених протягом тривалого часу формах. Ось чому поняття архетипу лише частково відповідає поняттю "representation collectives" Л. Леві-Брюля, бо свідчить про такий психічний зміст, який ще не набув усвідомлених форм.

Юнг тлумачить архетип як своєрідну безпосередню душевну даність, певний несвідомий зміст, який шляхом осмислювання та освоєння набуває видозміни стосовно індивідуальної свідомості, в якій він виявляється. Це дає підставу Юнгові провести межу між архетипами і архетипними уявлен­нями. Він сам визнає, що перші є "гіпотетичними ненаочними оригіналами", подібно до того як у біології існують видові патерни по­ведінки.

Містика аналітичної психології пояснюється суб'єктивізмом або психо­логізмом у тлумаченні нею процесу людського пізнання. Воно, виходить, не має ніякого суттєвого стосунку до об'єктивного світу, бере його лише як зовнішній стимул, щоб проектувати на нього “драматургію" людської душі. Правда, сучасна людина ніби поступово звільняється від такого суб'єктивістського самополону, але Юнг указує на це якось мимохідь, щоб знову з великим задоволенням повернутися до "всесилля" архетипів.

Розкриваючи солярні, місячні, метеорологічні, рослинні та інші теорії походження міфів, Юнг докоряє їхнім авторам, що вони не показали основ­ного, а саме того, що міфи передусім є виявом психічного, суті душі. Чи­тачеві Юнгових творів треба зрозуміти, чому саме для первісної людини процеси природи є символічним вираженням "внутрішньої несвідомої дра­ми душі", чому ця душа стає доступною для свідомого пізнання лише шля­хом проекції, відображаючись у явищах природи. Ця проекція є, мовляв, такою ґрунтовною, що знадобилося кілька тисяч років культури для відокремлення проекції від зовнішнього об'єкта.

Історія релігії, за Юнгом — це історія зміни символічних образів, які виражають архетип. Із часом вони відмирають, тому що не виражають його адекватно, а лише у формі свідомості. Якщо християнство, історично чуже природі германських племен, не було би їм до вподоби, вони легко його відкинули б. особливо тоді, коли престиж римських легіонів підупав. Але християнство залишилося на новому для нього ґрунті, оскільки відповідало архетипному взірцеві.

Юнгові архетипи виступають своєрідним першодвигуном в історії людської культури. Але цим вона позбавляється своєї власної історії. У кращому разі вона лише так чи інакше перелицьовує первинно дане.

Аби подати переконливий досвідний матеріал та посилити свою аргу­ментацію щодо існування архетипів, Юнг часто звертається до марень ченців та інших релігійно екстатичних осіб. З багатьма подробицями він описує, як один чернець залишає свій дім, сім'ю, живе тривалий час на са­моті і дивиться в глибину темного дзеркала, пізнаючи страшне й чудесне первісного досвіду.

Вода як найбільш використовуваний аналітичною психологією символ несвідомого є предметом сновидінь, її дзеркало дає людині можливість по­бачити свій власний образ. Воно не улещує, а правдиво відображає того, хто в нього дивиться, а саме — те обличчя, яке ніколи не показують світові, а прикривають Персоною — маскою актора. Дзеркало лежить за цією мас­кою і показує справжнє обличчя. Для людини це є першим випробуванням її сміливості, бо зустріч із самою собою належить до того неприємного, якого прагнуть уникнути.

У книзі "Про свідоме й несвідоме " Юнг, розкриваючи архетип тіні, по­казує, що він майже зливається з усім тваринним змістом людської психіки: це має пояснити "тіньовий" бік людської історії. Такі міркування своїм аб­страктним натуралістичним підходом нагадують однобічні вирішення давніх суперечок: добра чи зла, вільна чи не вільна тощо людина за своєю суттю. Юнг кваліфікує людську природу як споконвічне злу.

Читач творів Юнга потрапляє в якусь розріджену атмосферу символів, що їх Байрон назвав “образами без облич". Тінь — це тіснина, це вузькі ворота, які ніхто не обмине при спробі спуститися в глибоку криницю. Про­те людина прагне пізнати саму себе, "вийти за ворота".

Образ старця (архетип древнього мудреця) постає в казках завжди в той час, коли герой перебуває в безнадійній або амбівалентній ситуації, з якої може звільнитися лише в результаті ґрунтовного міркування. Оскільки ге­рой через якісь внутрішні чи зовнішні причини зробити цього не може, тоді, компенсуючи його недоліки, виражаючи його думки, виступає образ порадника-старця, що допомагає. Останній уособлює процес, мета якого — у критичний момент зібрати всі духовні й фізичні сили та знайти вихід у майбутнє. В одній естонській казці старець радить хлопчині, що потрапив у біду, йти весь час на схід, де той через сім років досягне великої гори. Це й буде його щастя. Значні висота і величина гори символізують зрілу осо­бистість. Гора, крім того, означає мету мандрівки, а сходження на неї пси­хологічно дорівнюється досягненню повноти власного "Я". Втручання муд­реця інтерпретується як вираження "спонтанної об'єктивності архетипу". Це має означати, що свідома воля сама собою не може мобілізувати осо­бистість для досягнення певного життєвого успіху. Старий мудрець уособ­лює, з одного боку, знання — пізнання, міркування, мудрість, розум, інтуїцію, а з іншого — моральні якості — доброзичливість, готовність до­помогти і т.ін.

Далі Юнг звертається до казки "Лісовий цар", уякій цей персонаж зоб­ражений у вигляді вегетативної древньої істоти, яка панує в лісі й разом з тим має стосунок до водяного царства. Останнє дає підставу Юнгові не сумніватися в належності "лісового царя" до несвідомого. Адже несвідоме виражається так само часто в образі лісу, як і в образі води. Отже, виходить, ніби всі казкові образи лише втілюють несвідомі психічні сили людини і ніяких об'єктивних відношень не відображають.

Юнг розкриває теріоморфну (твариноподібну) символіку духу в казці. Образ тварини показує саме те, що її зміст і дія ще перебувають поза людською сферою взагалі, по той бік людської свідомості, зокрема. По­засвідоме Юнг віднаходить як у демонічно-надлюдському, так і у тваринно-підлюдському. Сам старий мудрець хоч і має людський вигляд, проте його чаклунські здібності вказують на поза-, над- і підлюдськс у вчинках добра і зла.

У тлумаченні трьох наведених архетипів (тінь, аніма, старий мудрець-анімус) Юнг використовує принципи символіки для персоніфікації дійових осіб казки (а також сновидінь). При цьому він виявляє ар.хетипи в типовій ситуації, місці, засобі вчинку, шляхові, які лише символізують той чи інший вид перетворення. Ці архетипи, як і ті, що виявляються у формі дійових осіб, є також справжніми символами. Вони багатозначні, сповнені пере­дчуттів і, зрештою, невичерпні. Це приводить Юнга до його спістемологічного заключного акорду: основні принципи несвідомого не можна описати з огляду на їхні нечисленні зв'язки.

У кінці своєї книги "Про психологію несвідомого" Юнг риторично запи­тує про те, що зможе знайти в ній зацікавлений читач: прохолодну воду для спраглого чи пісок пустелі — безплідну помилку. Нехай це вирішить читач творів Юнга. Те, що пропонує цей мислитель, широко й послідовно пов'язується з антиінтелектуалістичним спрямуванням сучасної психо­логічної думки, що відображає незрівнянну складність психічного життя людини.