Методика роботи над усним і письмовим твором

Твір — самостійний зв'язний виклад учнями власної думки, почуттів, су­джень. Це зв'язне висловлювання займає особливе місце в процесі вивчення мов­ного курсу, адже йому підпорядковані всі мовні завдання і мовленнєві вправи, над якими працюють учні на уроках мови. Під час побудови усних і письмових творів школярі усвідомлюють вимоги орфоепії, культури мовлення, значення всіх вивче­них граматичних і орфографічних правил. Тільки у творах письмо сприймається учнями не як навчальна вправа, а як засіб правильного оформлення власних думок, виражених у письмовій формі.

Робота над твором сприяє розвитку особистості учнів: збуджуються їхні емоції, розвивається спостережливість, мислення, активізується розумова само­стійність, формуються вміння оцінювати і систематизувати побачене, пережите і засвоєне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, зіставляти і порівнювати, робити висновки.

Складання творів вимагає від учнів високої активності, самостійності, вміння керувати своєю інтелектуальною діяльністю.

У початкових класах здійснюється робота над різними видами творів. За­лежно від джерела матеріалу розрізняють такі твори:

1) розповідь про побачене, пережите, почуте, тобто твори на матеріалі праці, екскурсій, походів, спостережень та інших форм безпосереднього досвіду шко­лярів;

2) твори за картиною, фільмом, прочитаною книжкою тощо;

3) твори на основі творчої уяви: за сюжетною картиною, за даним початком чи кінцем, імпровізація казок і т. ін.

Щодо типу тексту це можуть бути: розповіді, описи, міркування. Хоча здебільшого переважають твори змішаного типу: розповідь з елементами опису і міркування.

За стилем мовлення твори поділяються на емоційно-образні (художні) і ді­лові (наукові).

Зарівнем самостійності учнів під час роботи над побудовою зв'язного ви­словлювання розрізняють колективні і самостійні твори.

Відповідно до жанрової приналежності твори бувають таких видів: розпо­відь, казка, лист, відгук про книгу, допис у газету тощо.

У процесі роботи над усним і письмовим твором школярі проходять шлях від колективних робіт до самостійних, тобто зростає рівень їхньої самостійності.

У 1 класі, в період навчання грамоти, діти беруть участь у бесідах, створю­ють невеликі усні розповіді, описи. Розвиток писемного мовлення полягає в за­писуванні окремих слів із цих бесід, розповідей і описів, а також окремих речень, невеликих фрагментів тексту.

У 2 класі проводиться переважно колективна підготовка тексту, призначеного для записування. Елементи індивідуальної творчості проявляються в усних розпо­відях у вигляді висловлення своїх почуттів, повідомлень про себе, свої вчинки.

Третьокласники навчаються працювати над твором самостійно. Для побудови усних і письмових зв'язних висловлювань їм частіше пропонуються індивіду­альні теми, наприклад: «Мій чотириногий друг», «Найцікавіший день канікул» тощо. А під час роботи над темами, призначеними для всього класу, поступово зменшується колективна підготовча робота, яка проводиться безпосередньо перед записом твору.

У 4 класі кількість індивідуальних тем зростає. Крім того, учням пропонуєть­ся вибирати тему твору самостійно або із запропонованого учителем переліку.

Діти люблять живі дії, як жанр їм доступніша розповідь. У початкових класах розповідь у творах, як правило, переважає, а опис відіграє допоміжну роль. Однак роль опису й елементів міркування з роками навчання має зростати.

Дуже важливо, щоб написання творів захоплювало учнів, демонструвало їм величезні можливості мови і необхідність ретельно вивчати її заради вираження власних думок і почуттів.

Виховний ефект творів залежить від вибору теми, від рівня самостійності того, хто пише, від того, наскільки його твір «пишеться серцем, а не ручкою». Написання творів допомагає дітям глибше усвідомити свої почуття, привчає до послідовного мислення, підвищує самоповагу, розвиває інтерес до літературної творчості.

Під час роботи над побудовою усних і письмових творів у школярів форму­ються такі вміння:

1) розуміти задану тему, визначати її зміст, обсяг, дотримуватися теми на всіх етапах підготовки й оформлення свого твору;

2) оцінювати матеріал і тему в цілому, висловлювати своє ставлення до того, про що пишеш, передавати у творі власну позицію;

3) накопичувати матеріал: спостерігати, виділяти з власного досвіду голов­не — те, що стосується обраної теми; осмислювати факти, описувати, передавати свої знання, почуття, ставлення, наміри;

4) розташовувати матеріал у належній послідовності, складати план і до­тримуватися його під час відтворення тексту; за необхідності змінювати послі­довність;

5) добирати потрібні слова й інші засоби мови, будувати синтаксичні кон­струкції і зв'язний текст;

6) каліграфічно й орфографічно правильно записувати текст, ставити розділові знаки, ділити текст на абзаци, дотримуватися абзаців під час запису твору;

7) знаходити недоліки і помилки у власному творі, виправляти їх, удоскона­лювати написане.

Дуже добре, коли підготовка до письмового твору розпочинається за кілька днів до його написання. Вона може проводитися на різних уроках, а також у по- заурочний час. Важливо, щоб школярі мали змогу кілька разів повернутися до теми майбутнього твору.

Структура уроку,

Однак можна виділити основні етапи таких уроків:

1) повідомлення (чи уточнення) теми і завдань майбутнього твору та обго­ворення їх з учнями;

бесіда з метою впорядкування матеріалу, якщо він накопичений зазда­легідь під час спостережень, чи для його накопичення (наприклад, розглядання картин);

2) складання плану чи його уточнення, якщо він був складений раніше;

3) мовна підготовка тексту: запис необхідних слів, їх орфографічний ко­ментар тощо; складання окремих речень, частин тексту;

4) запис твору учнями, спостереження вчителя за роботою учнів, надання індивідуальної допомоги;

5) самоперевірка, вдосконалення тексту, виправлення виявлених недоліків та помилок;

6) зачитування одного-двох кращих творів.

Реалізацію зазначеної структури продемонструємо на прикладі орієнтовної розробки уроку, присвяченого написанню твору за власними спостереженнями (4 клас).

 

25. Аналіз учнівських творів.Робота над їх удосконаленням

Написані учнями твори перевіряє вчитель. Під час перевірки він виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки, однак у центрі його уваги мають бути логіко-стилістичні недоліки учнівських текстів. Перевірені роботи мають бути обов'язково проаналізовані.

У ході аналізу вчитель спочатку характеризує хороші за змістом, формою і письмовим оформленням твори, а потім приступає до розбору недоліків і по­милок.

Аналіз твору здійснюється за такими критеріями:

1. Відповідність змісту темі, повнота її розкриття.

2. Правильність складання плану, логічність побудови тексту, послідовність, відповідність плану, обґрунтованість, аргументація, відсутність повторів або про­пусків у змісті, прозорість вираження головної думки і зроблених висновків.

3. Тип тексту, жанр, стиль: співвідношення розповіді, опису, міркування, комунікативна доцільність відбору мовних засобів, єдність стилю, використання засобів виразності.

4. Обсяг твору: кількість слів, речень, абзаців.

5. Лексика: правильність вибору слів, точність їх уживання, використання синонімів, антонімів, фразеологізмів.

6. Синтаксис: розміри речень, різноманітність чи одноманітність синтаксич­них конструкцій, наявність складних речень.

7. Орфографічна і пунктуаційна грамотність, характер помилок.

8. Каліграфія, культура оформлення письмової роботи.

В усному і писемному мовленні молодших школярів трапляється чимало мовленнєвих помилок. До таких належать лексичні (невдало дібрані слова), морфологічні (неправильно утворені і вжиті форми слів), синтаксичні (невміло побудовані речення, помилки в словосполученнях). Крім мовленнєвих, існують немовленнєві помилки: логічні, композиційні, а також спотворення фактів. Логічні помилки — це порушення законів логіки. Причини композиційних помилок — це результат неспроможності охопити подумки весь обсяг задуму. Таке складне вміння формується поступово. Усі мовленнєві помилки необхідно виправляти як в усному, так і в пи­семному мовленні школярів. Учні, які припустилися помилок, мають засвоїти правильну мовну норму, а за можливості, усвідомити причину помилки. Помилки виправляються самим учнем (це найкращий спосіб) або вчителем, якщо учень самостійно зробити це не спроможний. Перевіряючи твір чи переказ, учитель виправляє ті помилки, які школярі самостійно виправити не здатні, а решту, з якими вони можуть упоратись, тільки підкреслює. На уроці, присвяченому аналізу твору чи переказу, зачитуються кращі роботи, розглядаються недоліки змісту, розкриття теми, орфографічні і типові мовленнє­ві помилки. Виділяється 10—15 хвилин на виправлення певного типу помилок. Це навчальний момент, який готує учнів до самостійного виправлення помилок цього типу в подальшому. Вимоги до такого фрагменту уроку: чітке визначення типу помилок (наприклад, заміна невдало вибраного слова); аналіз літературних зразків з метою демонстрації того, як це робить письменник; виправлення спеці­ально дібраних текстів з аналогічними помилками. Така робота готує школярів до самоперевірки і редагування власних текстів. Індивідуальні помилки виправляються з окремими учнями чи невеликими гру­пами після уроків. В індивідуальній роботі виправляються композиційні і логічні помилки, а з мовленнєвих — діалектні і розмовні слова, невдала побудова речень, невдале використання виражальних засобів мови (порівнянь, епітетів, метафор). Робота над запобіганням мовленнєвим помилкам проводиться під час вивчен­ня граматичних тем. Профілактика мовленнєвих помилок у зв'язку з вивченням граматичного матеріалу, не потребуючи додаткового часу, не тільки підвищує культуру мовлення учнів, але й допомагає їм глибше засвоїти граматичні поняття, зрозуміти значення виучуваних граматичних одиниць для мовлення.