Завдання і зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення

Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів передбачає роботу у двох напрямах: удосконалення і розвиток діалогічного мовлення та формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлювання. У процесі формування діалогічного мовлення велика увага приділяється засвоєнню школярами формул мовленнєвого етикету — ввічливих слів, які вживаються під час вітання, прощання, прохання тощо. Учні початкової школи повинні запам'ятати найуживаніші формули етикету, знати, за яких обставин кожна з них уживається, а також правильно і доречно використовувати їх у власному мовленні.

Навчання діалогічного мовлення в початковій школі здійснюється поетапно, від відтворення зразка до самостійної побудови діалогу за описаною чи створеною мовленнєвою ситуацією. З цією метою використовуються такі види завдань:

— відтворення, розігрування діалогів із прочитаних казок, оповідань;

— побудова діалогу за зразком;

— доповнення незавершеного діалогу;

— створення діалогу з опорою на допоміжні матеріали;

— побудова діалогу за ситуативним малюнком;

— складання діалогу у ході обговорення з однокласниками прослуханого чи прочитаного тексту, малюнка, життєвої ситуації тощо;

— придумування діалогу як доповнення до прочитаного тексту;

— створення діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією;

— оцінювання змістовності діалогу, правильності й доцільності використання під час діалогу мовних і немовних засобів;

— редагування діалогу, в якому було виявлено недоліки.

У процесі виконання зазначених завдань у молодших школярів необхідно формувати вміння:

1)регулювати силу голосу;

2)регулювати темп мовлення;

3)говорити чітко і правильно;

4)уважно слухати співрозмовника;

5)будувати свою репліку з урахуванням репліки та інтересів співрозмовника;

6)уживати формули мовленнєвого етикету;

7)розрізняти діалоги, в яких дотримано або, навпаки, порушено правила ведення діалогу;

8)використовувати під час діалогу ті особливості мовлення і правила поведінки, які впливають на успішність спілкування.

Методика формування в учнів початкової школи вмінь будувати діалог передбачає здійснення таких послідовних етапів роботи:

- уведення школярів у тему, з якої відбудеться діалогування;

- з'ясування мовленнєвої ситуації (де, коли відбувається подія, про що йдеться);

- визначення психофізіологічного стану дійових осіб (схвильовані, сердиті, веселі);

- визначення способів спілкування героїв (вербальні, невербальні — жести, міміка, фізичні дії (штовхання, смикання тощо));

- розподіл ролей.

Зміст роботи над монологічними висловлюваннями полягає у формуванні вмінь чотирьох груп: інформаційно-змістових; структурно-композиційних; граматико-стилістичних; редагування.

Група іпформаційно-групових умінь забезпечує оволодіння змістом повідомлення. Вона охоплює вміння орієнтуватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему й основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал. Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтування в ситуації спілкування. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з'ясовується, для чого створюється висловлювання,для чого воно призначене.

Важливе місце в роботі з розвитку монологічного мовлення належить вмінню редагувати текст, у результаті якого здійснюється заміна неточних слів і синтаксичних конструкцій більш влучними для вираження конкретної думки. З цією метою вже в початкових класах слід виробляти звичку до свідомого контролю за якістю мовлення, формувати ня редагувати власні висловлювання.

Ефективність розвитку зв'язного мовлення молодших школярів може забезпечити тільки чітка система роботи над формуванням комунікативних умінь(інформаційно-змістових, структурно-композиційних, граматико-стилістичних, редагування), система побудована на основі методичних принципів: єдності розвитку мовлення і мислення, взаємозв'язку усного і писемного мовлення, зв'язку роботи з розвитку мовлення з вивченням граматичного, лексичного й з графічного матеріалу.

Умовою реалізації цих принципів є такий спосіб організації навчання зв'язного мовлення, коли засвоєння мовного і мовленнєвого матеріалу здійснюється від загального до часткового (конкретного), одночасно засвоюються взаємопов'язані мовні і мовленнєві поняття, оволодіння способами мовленнєвої діяльності здійснюється поетапно:

1) засвоєння теоретичних знань про текст;

2) формування комунікативних умінь;

3) побудова власних зв'язних висловлювань різних типів і стилів.

Розвивати зв'язне мовлення школярів — означає формувати в них конкретні вміння. У початковій школі учні оволодівають такими вміннями побудови зв'язних висловлювань:

1. Уміння зрозуміти тему, осмислити її і розкрити у власному творі. Підготовка до розуміння теми проводиться під час усного чи писемного переказу, аналізу зразка. Самостійне розкриття теми здійснюється у творі.

2. Уміння підпорядковувати висловлювання певній ідеї. Дитячі тексти завжди мають певну мету: поділитися своїми враженнями, знаннями, висловити власну оцінку, бажання, мрію тощо.

21. Види переказів і методика роботи над ними

На уроці читання використовують різноманітні види переказу: дослівний, близький до тексту, стислий ( або короткий), творчий. Найповнішому проникненню в зміст художнього твору сприяє вибірковий переказ. Він за деталізацією змісту може бути дослідним або коротким, за наближенням до мови автора – дослівним, близьким до тексту, вільним (своїми словами), за наявністю змін і доповнень – творчим (розповідь від особи персонажа, словесне малювання тощо), за особливостями структури й типу тексту, що будується, – розповіддю (окрема сцена, епізод, лінія дії), описом (картини природи, місце дії, зовнішність персонажа), міркуванням (характеристика дійової особи).

Використання різних видів переказу як прийомів аналізу літературного твору дозволяє виявити характерні особливості ідейно-образного змісту тексту через сюжет, композицію, художній образ, мову і стиль письменника.

У початковій школі найчастіше практикують докладний переказ, у процесі якого учні усвідомлюють і запам’ятовують до найдрібніших деталей зміст тексту для того, щоб передати його зі збереженням подробиць. Тексти для переказів добираються з урахуванням вікових особливостей учнів. Текст для переказу має бути доступним і цікавим дітям, не переобтяженимновими для них словами і зворотами, нескладним за композицією, містити незначну кількість дійових осіб (якщо текст сюжетний). Учні мають добре зрозуміти його зміст, мету, образи і мову. Необхідно враховувати також граматичні вміння учнів: у тексті не повинно бути малознайомих морфологічних форм, ускладнених типів речень і т. ін. Розглянемо орієнтовний план роботи над докладним переказом. Попередня бесіда. Вона проводиться не завжди, але в більшості випадків необхідна, щоб з’ясувати знання учнів про те, про що йтиметься в тексті для переказу. Часом важливо продемонструвати самі предмети, описані в тексті, чи їх зображення на малюнках. У процесі попередньої бесіди необхідно пояснити учням нові й не зрозумілі для них слова. Наступний етап — читання вчителем тексту — проводиться чітко й ви разно. Після читання відбувається аналіз змісту тексту. Це най відповідальні ший і найскладніший етап у процесі підготовки до написання переказу. Під час цієї роботи учні повинні усвідомити головну думку та ідейний зміст твору, чітко уявити собі послідовність подій, причинно-наслідкові зв’язки. Якщо зміст тексту можна пов’язати з особистим досвідом дітей, то це слід зробити. Тоді переказ буде яскравіший, емоційніший. Під час підготовки до переказу необхідно розглянути також будову прочитаного тексту. Діти визначають зачин твору, з’ясовують, про що йдеться в основній частині, виділяють кінцівку тексту. Наступним етапом є складання плану майбутнього переказу. Цей вид роботи належить до логічних вправ і здійснюється з метою повного і чіткого розуміння головної думки прослуханого твору, формування вміння послідовного переказу тексту, усвідомлення зв’язку між окремими частинами твору та з метою кращого запам’ятовування прослуханого. Робота над складанням плану може проводитися по-різному. Простіший варіант, коли учням пропонується текст, поділений на логічні частини. Після його перечитування школярі виділяють головне в кожній частині, записують його одним реченням, одержуючи таким чином план переказу. Поступово робота над планом ускладнюється. Учні читають текст мовчки, самостійно визначають кількість частин у творі, виділяють їх межі і називають у кожній частині найголовніше. Складений у такий спосіб план записується на дошці. Можливе так зване зворотне планування. Учням пропонується складений і записаний на дошці план. Вони читають текст і ділять його на частини відповідно до плану. Можна записати план непослідовно. Тоді школярам доведеться поставити пункти плану в належній послідовності. Після таких видів підготовчої роботи учні зможуть приступати до самостійного складання плану. Слід зазначити, що план переказу може бути у формі як розповідних, так і питальних чи називних речень. Важливим етапом підготовки до написання переказу є аналіз мови, якою написаний текст. У процесі цієї роботи необхідно звернути увагу дітей на точність, виразність, забарвленість окремих слів і виразів. Обов’язково слід зосередити увагу учнів на яскравих словах, образах, які використав автор. Корисно окремі найяскравіші слова і вирази записати в зошити чи на дошці, щоб учні могли ви користати їх у переказі. Обов’язковою має бути словникова робота, яка полягає не тільки в тлумаченні не зрозумілих школярам слів, а насамперед у збагаченні й активізації їхнього лексичного запасу. Доцільно спонукати учнів до спостереження за синонімічним багатством прослуханого тексту. Діти мають знаходити і записувати на дошці синонімічні ряди, використані автором, з’ясовувати, з якою метою він їх використав. Учні можуть доповнити синонімічні ряди, а вчитель має спрямувати їх на обов’язкове вживання слів-синонімів у власних переказах, щоб уникнути невиправданих повторів тих самих слів, для точнішого висловлення думки, передачі свого ставлення до того, про що вони писатимуть. Наступним етапом у роботі над написанням переказу є усне складання фрагментів тексту за пунктами плану. Під час цієї роботи вчитель має заохочувати школярів не повторюватись, а створювати індивідуальні варіанти текстів. Письмовому оформленню переказу має передувати орфографічна робота над словами, під час написання яких можуть виникнути труднощі. Їх доцільно записати на дошці, підкресливши орфограми. Перед записуванням переказу активізуються знання учнів про культуру оформлення тексту. У зошити діти записують переказ тексту самостійно. Учитель має спонукати їх до вживання влучних слів, яскравих висловів. Під час аналізу учнівських робіт педагог повинен обов’язково відзначати і зачитувати найкращі зразки. 22. Творчий переказ і методика роботи над ним Творчими слід вважати такі перекази, у яких не тільки відтворюється текст,а й уносяться певні зміни, доповнення. Завдання для творчих переказів можуть бути дуже різноманітні: перестановка частин матеріалу, зміна особи оповідача, часових форм, введення описів природи, дійових осіб, оцінка вчинків дійових осіб, придумування зачину або кінцівки.Урок, присвячений формуванню вміння будувати творчі перекази, має таку орієнтовну структуру:

1. Читання тексту учнями чи вчителем.

2. Бесіда за його змістом.

3. Визначення творчих завдань.

4. Складання плану творчого переказу.

5. Усний переказ за складеним планом.

6. Словникова робота.

7. Орфографічна підготовка.

8. Самостійне записування творчого переказу.

9. Перевірка виконаної роботи.

Творчі перекази є перехідним етапом від переказу до твору. У переказах перетинаються два, на перший погляд, протилежні завдання: наслідування зразка і творчість. Чи варто прагнути до найбільшої подібності дитячого переказу до тексту, який школяр переказував, чи потрібно орієнтувати дітей на самостійну і творчу перебудову авторського тексту? Очевидно, правильне розв’язання цієї проблеми — між зазначеними крайніми позиціями, оскільки ні дослівний повтор зразка, ні зневажливе ставлення до нього не можуть привести до позитивних результатів.