Державна мова- мова професійного спілкування

Державна мова- мова професійного спілкування

Державна мова — це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.

Державною мовою в Україні є українська. Це означає, що вона повинна розширити свої суспільно-комунікативні функції: у більшості сфер наукової діяльності, у системі вищої освіти, державно-політичної діяльності тощо. Розширення сфер функціонування української мови, піднесення її престижу значною мірою залежить від мовного навчання та мовного виховання.

Українська мова професійного спілкування – це нормативна навчальна дисципліна, яка вивчає норми сучасної української літературної мови з метою подальшого їх застосування у професійній діяльності.

Об’єктом вивчення дисципліни є мовні норми – правила, своєрідні мовні закони. Їх реалізація сприяє побудові правильного усного та писемного мовлення. Вони є обов’язковими для всіх носіїв літературної мови. Дотримання мовних норм свідчить про досконале володіння літературною мовою.

Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм. Мовні норми сучасної літературної української мови неоднаково представлені у різних професійних сферах: для одних певні норми є бажаними, для інших недоречними. Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спілкування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які є найхарактернішими для фахових текстів.

 

Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

Мовні відносини в Україні регулюють:

o 10‑а стаття Конституції,

o Закон про мови (прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року),

o Закон «Про засади державної мовної політики» (3 липня 2012 р).

Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика – 1) це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі; 2) це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

 

Предмет, мета і завдання курсу

Спілкування – це обмін інформацією передача певної інформації однією людиною іншій. Українська мова професійного спрямування це форма сучасної української літературної мови, специфіку якої зумовлюють особливості спілкування людей у певних сферах суспільної діяльності.

Мета професійного спілкування: врегулювання ділових стосунків у професійній сфері життя через організацію, стимул, контроль, реакцію.

Завдання курсу:

1. Здобути знання про основи професійного спілкування його норми та правила.

2. Оволодіти особливостями літературної мови, усним та писемним мовленням.

3. Сформувати уміння використовувати мовні знання на практиці.

Отже, володіння мовою професійного спілкування це:

1. Знання власне мови професійного спілкування (мовної компетенції).

2. Уміння використовувати ці знання на практиці. Тобто поєднувати вербальні та не вербальні засоби спілкування.

 

Професійна мовно-комунікативна компетенція

Компетенція – здатність застосовувати знання та вміння в реальній життєвій ситуації.

Компетенція включає такі якості:

1. ініціативність; 2. співпраця; 3. комунікативні здібності; 4. уміння логічно мислити, оцінювати.

Мовленнєва компетенція (професійна мовно-комунікативна компетенція) – це система знань, умінь і навичок потрібних для ефективного спілкування.

Мовна (професійна) компетенція – сума систематизованих знань і норм літературної мови за якими будуються правильні мовні конструкції за фахом.

 

Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

Мова — це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом.

Національна мова — це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національна мова має загальнонародний характер. Вона охоплює всі засоби спілкування: літературну мову та діалекти. Діалект – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Існують відповідно територіальні і соціальні діалекти.

Літературна мова – унормована загальноприйнята форма національної мови.

Основні ознаки літературної мови:

1.Унормованість - передбачає наявність у мові чітких обов'язкових правил (мовних норм).

2.Стандартність — за цією ознакою мова зберігає свою внутрішню єдність і цілісність. Стабільність дотримання загальноприйнятих правил слововживання, написання, наголошування називається стандартністю.

3.Наддіалектність - українська мова розвинулась на основі середньо-наддніпрянських говорів.

4.Поліфункціональність ця ознака виявляється у здатності мови виконувати різні функції: комунікативна, пізнавальна, естетична, експресивна.

5.Стилістична диференціація – наявність у мові різних функціональних стилів (офіційно-діловий, розмовно-побутовий, стиль листування і т.д.)

Наявність усної та писемної форми вираження.

Усне мовлення: первинне, діалогічне, монологічне, допускає імпровізацію, інтонаційно оформлене.

Писемне мовлення: вторинне, монологічне, пов'язане з попереднім обмірковуванням, впорядкування мовних засобів, стилю і розділових знаків.

 

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

Мова —це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом. Мовлення — практичне використання мови у житті.

Якщо мова це засіб спілкування то мовлення це сам процес і результат спілкування, що відбувається в певній аудиторії і в певних часових межах матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах або буквах, розділових знаках.

Культура мовлення — це лінгво-дидактична наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальні та особистісні аспекти їх культурно-мовної діяльності.

Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця. А культура мовлення є свідченням особистого рівня кожної особи, яку вона створює навколо себе вербально-комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак.

Мовна особистість у процесі становлення і розвитку проходить кілька етапів щоразу піднімаючись на вищий рівень мовної культури:

Рівень мовної правильності

Рівень інтеріоризації

Рівень насиченості мовою

Рівень адекватного вибору

5.Рівень володіння фаховою мовою володіння терміновою системою, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення, мовними формулами.

6.Рівень мовного іміджу соціальних ролей – політика, державного працівника, керівника, вченого, етичними й естетичними манерами живого мовлення.
7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.

Основні ознаки культури ділового мовлення:

а) змістовність;

б) правильність і чистота;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

ґ) багатство (різноманітність);

д) доречність (доцільність).

Мовна норма — сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Існують такі мовні норми як:

1.Орфоепічні норми (правила вимови звуків)

2.Акцентуаційні норми (дотримання правил наголошення слів)

3.Орфографічні норми (правила передачі звуків на письмі)

4.Пунктуаційні норми ( правила вживання розділових знаків у реченні)

5.Лексичні норми ( використання слів відповідно до їх лексичного значення)

6.Словотвірні норми (закономірності утворення нових слів за наявними у мові словотвірними моделями)

7.Граматичні норми (правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення і речення)

8.Стилістичні норми (правила використання мовних засобів у конкретних стилях мови)

 

Топонімічні

Частотні

Діалектні

Фразеологічні

Словники неологізмів

Стилістичні

Словники жаргонні, сленгові

 

Контактна

Інформаційна

Спонукальна

Координаційна

Пізнавальна

Емотивна

Регулятивна

Професійне спілкування репрезентує також інші функції:

Функція самовираження

Функція соціалізації

Інструментальна

Трансляційна

Інтегративна

 

Мистецтво аргументації

Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень, як елементів доведення.

Доведення — це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження.

Структура доведення складається з: тези, аргументів, демонстрації.

Теза — це судження істинність якого потребує доведення.

Аргументи – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.

Види аргументів: вірогідні одиничні факти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Демонстрацією, як формою доведення, називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. За формою докази поділяють на прямі і не прямі.

Прямим називають такий доказ, якому безпосередньо прямо обґрунтовують істинність тези.

Не прямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості попереднього твердження.

Спростування – це логічна операція спрямована на зруйнування доведення, шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези.

Існують три засоби спростування:

1. Критика аргументів

2. Спростування тези

3. Виявлення неспроможності демонстрації

4. Обговорення теоретичних і практичних проблем, іноді переростає у дискусію

Дискусія — широке публічне обговорення, якого-небудь питання, висловлення різних думок з приводу певного питання.

Суб'єктами дискусії є: пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент (від латинського той хто щось стверджує, доводить) – учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

Опонент (той що протиставляє, заперечує) — особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), який заперечує або спростовує думку пропонента чи оцінює її.

Аудиторія — це третій колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.

Спеціальні функції

управлінська; правова; історична.

 

Класифікація документів

Класифікація документів — це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості і відмінності.

Мета класифікації: полягає у підвищенні оперативності роботи апарату управління.

Існують такі класифікаційні групи документів:

1. За найменуванням (договір, заява, звіт)

2.За походженням (службові та особисті)

3.За місцем виникнення (внутрішні, зовнішні)

4.За призначенням (що до особового статусу, кадрові, довідкові, інформаційні, розпорядчі, господарсько- договірні)

5.За напрямком (вхідні та вихідні)

6.За формою (стандартні, індивідуальні)

7.За терміном виконання (безстрокові, термінові, дуже термінові, звичайні)

8. За ступенем власності (для загального користування, для службового користування,таємні, цілком таємні)

9.За стадіями створення (оригінали, копії)

10.За складність (прості, складні)

11.За терміном зберігання (тимчасові, до 10 років, постійного зберігання)

12.За технікою відтворення(рукописні, механічним способом)

13.За юридичною силою (справжні, підробні)

14.За носієм інформації (на папері, диску, фото)

Етикет ділового листування

Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами.

Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.

І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний (ім 'я та по батькові)!

Шановний пане/пані... (ім 'я, ім'я й прізвище)!

Шановні панове!

Шановні колеги!

Вельмишановний добродію!

II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа.

Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.

Висловлюємо свою найщирішу вдячність за...

Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо...

У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими фразами:

Із вдячністю підтверджуємо отримання листа-відповіді...

Офіційно підтверджуємо свою згоду на...

Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію:

У відповідь на Ваш лист від (дата)...

Відповідно до контракту №... що був підписаний між нашими установами...

До інвесторів, керівників установ (організацій, підприємств), клієнтів, партнерів нерідко доводиться звертатися з проханнями. Початковими фразами таких листів можуть бути такі:

Будь ласка, повідомте нас про...

Будемо вдячні, якщо Ви підтвердите свою участь у...

Іноді виникають ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так:

Хочемо попросити вибачення за завдані Вам зайві турботи...

Перепрошуємо за зайві хвилювання з приводу...

У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних, потрібно ввічливо, тактовно і ненав'язливо вказати на те, що, наприклад, термін оплати рахунка чи виконання замовлення минув. Такі листи варто розпочати так:

Вважаємо за свій обов'язок нагадати Вам про...

Нам дуже незручно, що змушені нагадати Вам про...

До категорії складних належать листи-відмови. Якщо ви не маєте можливості відповісти позитивно, то сказати "ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо, адже людина покладала на вас надії. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу. Сформулюйте відмову так:

Ми, докладно вивчивши запропонований Вами проект, з прикрістю повідомляємо, що не маємо змоги...

На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції...

III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу:

Дозвольте ще раз подякувати Вам...

Висловлюємо ще раз вдячність...

IV. Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми:

З повагою

Бажаємо успіхів

Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставиться, з нового рядка оформлюється реквізит "Підпис".

Постскриптум (приписка) наприкінці листа можливий лише за умови, що після його написання сталася подія, про яку ви неодмінно маєте повідомити адресатові. Після постскриптуму знову потрібно поставити підпис.

Морфологічний

Семантичний

Різні типи запозичень

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1.Вторинна номінація (використання наявного у мові слова для назви наукового поняття: споживчий кошик)

2.Словотвірний спосіб — утворення термінів за допомогою афіксів (префіксів, суфіксів), складанням слів та основ, скороченням слів.

Синтаксичний спосіб

4.Запозичення, причини запозичення:

o запозичення терміна разом з новим поняттям

o паралельне використання власного і запозиченого терміна

o пошук досконалого терміна

o відсутність власного досконалого терміна

Державна мова- мова професійного спілкування

Державна мова — це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.

Державною мовою в Україні є українська. Це означає, що вона повинна розширити свої суспільно-комунікативні функції: у більшості сфер наукової діяльності, у системі вищої освіти, державно-політичної діяльності тощо. Розширення сфер функціонування української мови, піднесення її престижу значною мірою залежить від мовного навчання та мовного виховання.

Українська мова професійного спілкування – це нормативна навчальна дисципліна, яка вивчає норми сучасної української літературної мови з метою подальшого їх застосування у професійній діяльності.

Об’єктом вивчення дисципліни є мовні норми – правила, своєрідні мовні закони. Їх реалізація сприяє побудові правильного усного та писемного мовлення. Вони є обов’язковими для всіх носіїв літературної мови. Дотримання мовних норм свідчить про досконале володіння літературною мовою.

Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм. Мовні норми сучасної літературної української мови неоднаково представлені у різних професійних сферах: для одних певні норми є бажаними, для інших недоречними. Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спілкування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які є найхарактернішими для фахових текстів.