Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

Мовні відносини в Україні регулюють:

o 10‑а стаття Конституції,

o Закон про мови (прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року),

o Закон «Про засади державної мовної політики» (3 липня 2012 р).

Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика – 1) це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі; 2) це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

 

Предмет, мета і завдання курсу

Спілкування – це обмін інформацією передача певної інформації однією людиною іншій. Українська мова професійного спрямування це форма сучасної української літературної мови, специфіку якої зумовлюють особливості спілкування людей у певних сферах суспільної діяльності.

Мета професійного спілкування: врегулювання ділових стосунків у професійній сфері життя через організацію, стимул, контроль, реакцію.

Завдання курсу:

1. Здобути знання про основи професійного спілкування його норми та правила.

2. Оволодіти особливостями літературної мови, усним та писемним мовленням.

3. Сформувати уміння використовувати мовні знання на практиці.

Отже, володіння мовою професійного спілкування це:

1. Знання власне мови професійного спілкування (мовної компетенції).

2. Уміння використовувати ці знання на практиці. Тобто поєднувати вербальні та не вербальні засоби спілкування.

 

Професійна мовно-комунікативна компетенція

Компетенція – здатність застосовувати знання та вміння в реальній життєвій ситуації.

Компетенція включає такі якості:

1. ініціативність; 2. співпраця; 3. комунікативні здібності; 4. уміння логічно мислити, оцінювати.

Мовленнєва компетенція (професійна мовно-комунікативна компетенція) – це система знань, умінь і навичок потрібних для ефективного спілкування.

Мовна (професійна) компетенція – сума систематизованих знань і норм літературної мови за якими будуються правильні мовні конструкції за фахом.

 

Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

Мова — це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом.

Національна мова — це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національна мова має загальнонародний характер. Вона охоплює всі засоби спілкування: літературну мову та діалекти. Діалект – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Існують відповідно територіальні і соціальні діалекти.

Літературна мова – унормована загальноприйнята форма національної мови.

Основні ознаки літературної мови:

1.Унормованість - передбачає наявність у мові чітких обов'язкових правил (мовних норм).

2.Стандартність — за цією ознакою мова зберігає свою внутрішню єдність і цілісність. Стабільність дотримання загальноприйнятих правил слововживання, написання, наголошування називається стандартністю.

3.Наддіалектність - українська мова розвинулась на основі середньо-наддніпрянських говорів.

4.Поліфункціональність ця ознака виявляється у здатності мови виконувати різні функції: комунікативна, пізнавальна, естетична, експресивна.

5.Стилістична диференціація – наявність у мові різних функціональних стилів (офіційно-діловий, розмовно-побутовий, стиль листування і т.д.)

Наявність усної та писемної форми вираження.

Усне мовлення: первинне, діалогічне, монологічне, допускає імпровізацію, інтонаційно оформлене.

Писемне мовлення: вторинне, монологічне, пов'язане з попереднім обмірковуванням, впорядкування мовних засобів, стилю і розділових знаків.

 

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

Мова —це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом. Мовлення — практичне використання мови у житті.

Якщо мова це засіб спілкування то мовлення це сам процес і результат спілкування, що відбувається в певній аудиторії і в певних часових межах матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах або буквах, розділових знаках.

Культура мовлення — це лінгво-дидактична наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальні та особистісні аспекти їх культурно-мовної діяльності.

Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця. А культура мовлення є свідченням особистого рівня кожної особи, яку вона створює навколо себе вербально-комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак.

Мовна особистість у процесі становлення і розвитку проходить кілька етапів щоразу піднімаючись на вищий рівень мовної культури:

Рівень мовної правильності

Рівень інтеріоризації

Рівень насиченості мовою

Рівень адекватного вибору

5.Рівень володіння фаховою мовою володіння терміновою системою, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення, мовними формулами.

6.Рівень мовного іміджу соціальних ролей – політика, державного працівника, керівника, вченого, етичними й естетичними манерами живого мовлення.
7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.

Основні ознаки культури ділового мовлення:

а) змістовність;

б) правильність і чистота;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

ґ) багатство (різноманітність);

д) доречність (доцільність).

Мовна норма — сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Існують такі мовні норми як:

1.Орфоепічні норми (правила вимови звуків)

2.Акцентуаційні норми (дотримання правил наголошення слів)

3.Орфографічні норми (правила передачі звуків на письмі)

4.Пунктуаційні норми ( правила вживання розділових знаків у реченні)

5.Лексичні норми ( використання слів відповідно до їх лексичного значення)

6.Словотвірні норми (закономірності утворення нових слів за наявними у мові словотвірними моделями)

7.Граматичні норми (правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення і речення)

8.Стилістичні норми (правила використання мовних засобів у конкретних стилях мови)

 

Словники у професійному мовленні. Типи словників

Словники не лише довідники, але й елементи національної культури: адже в слові втілено багато граней народного життя, і усім хто хоче підвищити особисту культуру мовлення треба неодмінно користуватися словниками.

Існують такі типи словників:

Енциклопедичні – описують світ, пояснюють поняття, дають біографічні довідки тощо.

Філологічні – словники містять інформацію про слова. Існують різні типи філологічних словників:

- Двомовні – зазвичай містять переклади слів з однієї мови в іншу.

- Одномовні словники можуть бути різноманітними. Наприклад, орфографічний містить в собі інформацію про правильне написання слів, а орфоепічний про правильну вимову.

Етимологічні та історичні словники описують походження слова.

Граматичні — містять інформацію про морфологічні та синтаксичні властивості слова.

Термінологічні – відображають лексику спеціальної сфери.

Словник може охоплювати не всю лексику мови, а певні групи слів: такими є словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів тощо.

Тлумачні словники – пояснюється значення слова.

Ідеографічні – пояснюється значення слова, але слова розміщення за групами на підставі спільних властивостей.

Словники власних імен та прізвищ

Топонімічні

Частотні

Діалектні

Фразеологічні

Словники неологізмів

Стилістичні

Словники жаргонні, сленгові