Публічний виступ, як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.

Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження риторики — теорії ораторського мистецтва, науки красномовства. Поняття ораторське мистецтво або красномовство має два значення:

1. Вид громадсько-політичної та професійної діяльності. Мета, якої – інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова.

2. Високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Особливим жанровим різновидом мовленевої діяльності є публічний виступ.

Виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – це найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання.

Доповідь може бути: політичною, діловою, звітною, науковою.

Промова — це заздалегідь публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.

Виступ — це публічне виголошення промови з одного чи декількох питань, поширеними є виступи за доповіддю.

Повідомлення – певний публічний виступ з певної теми.

 

Мистецтво аргументації

Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень, як елементів доведення.

Доведення — це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження.

Структура доведення складається з: тези, аргументів, демонстрації.

Теза — це судження істинність якого потребує доведення.

Аргументи – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.

Види аргументів: вірогідні одиничні факти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Демонстрацією, як формою доведення, називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. За формою докази поділяють на прямі і не прямі.

Прямим називають такий доказ, якому безпосередньо прямо обґрунтовують істинність тези.

Не прямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості попереднього твердження.

Спростування – це логічна операція спрямована на зруйнування доведення, шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези.

Існують три засоби спростування:

1. Критика аргументів

2. Спростування тези

3. Виявлення неспроможності демонстрації

4. Обговорення теоретичних і практичних проблем, іноді переростає у дискусію

Дискусія — широке публічне обговорення, якого-небудь питання, висловлення різних думок з приводу певного питання.

Суб'єктами дискусії є: пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент (від латинського той хто щось стверджує, доводить) – учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

Опонент (той що протиставляє, заперечує) — особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), який заперечує або спростовує думку пропонента чи оцінює її.

Аудиторія — це третій колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.

Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

Презентація – це спеціально організоване спілкування з аудиторією мета якого переконати або спонукати її до певних дій.

Презентацію здійснюють через три канали: вербальний (те що я говорю), вокальний (як я говорю), не вербальний (вираз очей, жести, рухи).

Презентація може бути успішною і не успішною.

Основними причинами неуспішної презентації є: нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією, недоліки у плануванні і підготовці презентації, погано організований і неструктурований зміст, недостатній контакт з аудиторією, неуважність до деталей, відсутність відчуття часу, неефективне використання наочних засобів, перевантаження інформацією.

Розрізняють такі типи презентацій:

1.презентація за сценарієм;

2.інтерактивна презентація;

3.автоматична презентація;

4.навчальна презентація.

Структурні компоненти презентації:

1.Експозиція — встановлення миттєвого контакту з аудиторією. Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації.

2.Вступна частина презентації передбачає такі етапи:

- привітання;

- пояснення мети презентації;

- огляд основних етапів презентації;

- пропозиція ставити запитання після або під час презентації.

3.Основна частина становить 70-85% презентації.

ЇЇ завдання схарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращення, обов'язково запропонувати власний варіант її репрезентації, кульмінація презентації.

4.Резюме. Резюме підсумовує сказане

5. Висновок — це вихід з контакту, завершення спілкування.

Закон краю — промовця слухають на початку і наприкінці презентації.

 

Слухання і його роль у комунікації. Види запитань.

Важливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати.

Слухання – це не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника.

Виділяють два типи слухання: активне і пасивне.

Пасивне це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта.

Активне слухання – це з'ясування, дослівне повторювання, перефразування і резюмування.

Логічності виступу сприяють питальні конструкції, за їх допомоги окреслюють проблему, викладають нову інформацію.

Види запитань:

Закрите запитання – запитання на яке можна відповісти однозначно так або ні, назвати точну дату, ім'я або число.

Відкрите запитання – на яке важко відповісти одним словом, вони вимагають розгорнутої відповіді.

Альтернативне запитання – середнє між закритим і відкритим, ставлять у формі відкритого, але при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання — не потребують відповіді

Підтверджувальні запитання (техніка Сократа) – можна відповісти тільки позитивно.

Спрямувальні запитання — скеровують (кристалізують) розмову у потрібному напрямку.

Запитання кристалізатори – допомагають шліфувати думки.

Інформаційні запитання — для отримання інформації.

Однополісні запитання — віддзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання – формулюють мету, мікротему.

Провокаційні запитання – підбурюють на певні дії, спонукають до бажань.

Навідні запитання – стимулюють мислення, наводять на певні думки.

Прикінцеві запитання — використовують на етапі завершення розмови виступу, таким питанням мають передувати 1-2 підтверджувальні результати.

Документ як основний вид офіційно-ділового стилю

Головні вимоги до укладання ділових паперів:

1.Використання слів тільки у прямому значенні.

2.Точність, ясність, лаконічність, стислість викладу думки

3.Уникнення розмовно-побутових, офіційно забарвлених слів та висловів.

4.Дотримання норм сучасної літературної мови, використання спеціальної термінології, використання прямого порядку слів у реченні.

Різновиди офіційно-ділового стилю:

1.Законодавчий

2.Дипломатичний

3.Юридичний

4.Адміністративно-канцелярський

Документ – це основний вид ділової мови, засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності. Документи мають правове значення. Юридична сила — це властивість документа, яка надається йому чинним законодавством. Виходячи з цього документ має бути достовірним і переконливим, повинен містити конкретні пропозиції та вказівки, а найважливіше повинен бути відредагованим.

Всі офіційні документи виконують загальні та спеціальні функції.

Загальні функції документів:

інформаційна; соціальна; комунікативна; культурна.

Спеціальні функції

управлінська; правова; історична.

 

Класифікація документів

Класифікація документів — це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості і відмінності.

Мета класифікації: полягає у підвищенні оперативності роботи апарату управління.

Існують такі класифікаційні групи документів:

1. За найменуванням (договір, заява, звіт)

2.За походженням (службові та особисті)

3.За місцем виникнення (внутрішні, зовнішні)

4.За призначенням (що до особового статусу, кадрові, довідкові, інформаційні, розпорядчі, господарсько- договірні)

5.За напрямком (вхідні та вихідні)

6.За формою (стандартні, індивідуальні)

7.За терміном виконання (безстрокові, термінові, дуже термінові, звичайні)

8. За ступенем власності (для загального користування, для службового користування,таємні, цілком таємні)

9.За стадіями створення (оригінали, копії)

10.За складність (прості, складні)

11.За терміном зберігання (тимчасові, до 10 років, постійного зберігання)

12.За технікою відтворення(рукописні, механічним способом)

13.За юридичною силою (справжні, підробні)

14.За носієм інформації (на папері, диску, фото)