ТОП 10:

Визначте сутність публічно-правових відносин у підприємництві



Тема 1

Визначте сутність публічно-правових відносин у підприємництві

Публічно – правові відносини характеризуються таким становищем його сторін, при якому одна з них має публічно-владні повноваження, а інша є об’єктом публічно-правового впливу. Це зумовлено тим, що публічна влада повинна мати засоби впливу на суспільні відносини з метою моделювання їх відповідності до цілей і завдань правового регулювання, а також належного виконання своїх функцій.

У публічно-правовій сфері відносини між фізичними і юридичними особами ґрунтуються на принципі підпорядкування – становлять основу всіх публічно-правових відносин. Разом з тим не завжди принцип підпорядкування є характерною ознакою публічно-правових відносин. Так, взаємодія між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування базуються на принципах співпраці. Виняток становлять відносини щодо контролю над здійсненням делегованих повноважень. Також на засадах юридичної рівності ґрунтуються публічно-правові відносини щодо укладання та виконання адміністративних договорів. Отже, публічно-правовими відносинами треба визнавати суспільні відносини, які врегульовані нормами публічних галузей права та які виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права.

 

Визначте сутність приватноправових відносин в підприємництві

Відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право», що встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, дається чітке визначення даного виду відносин. Отже, приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. У галузі приватноправових відносин особа є самостійним розпорядником своїх прав і є вільною у вирішенні питання користування наданими їй законом правами. У сфері приватноправових відносин головна функція правових норм полягає в забезпеченні особі можливості мирно користуватися сферою зовнішньої свободи. По відношенню до учасників приватних правовідносин держава займає рівновіддалену позицію і принципово утримується від примусового та владного врегулювання відносин. Як правило, суб’єктами приватних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які не наділені державно-владними повноваженнями. Держава не визначає їхні відносини примусово, а лише займає позицію органа, який забезпечує охорону тих відносин, які вже виникли між приватними суб’єктами

 

Охарактеризуйте суб’єкти публічно - правових відносини

До елементів правовідносин належать: суб’єкти , об’єкти та зміст. Зокрема, суб’єктом публічно-правових відносин виступають:

· Владні – органи публічної адміністрації, їх посадові чи службові особи (наприклад, бюро технічної інвентаризації, що забезпечує державну реєстрацію прав на нерухомість);

· Невладні – фізичні особи, юридичні особи, колективні утворення що не є юридичними особами (наприклад, колективні збори, ініціативна група).

 

Охарактеризуйте об’єкти публічно - правових відносин

Об’єктом більшості публічно-правових відносин є певні особисті чи соціальні блага, які виступають основною мотивацією для вступу суб’єкта у правовідносини. Наприклад:

· Майнові блага (податкові надходження, соціальні виплати, субвенції, дотації, субсидії)

· Дії зобов’язаного суб’єкта (одержання ліцензії на той чи інший вид діяльності, сплата податків).

 

Назвіть ключові ознаки публічно-правових відносин

Публічно-правовими відносинами треба визнавати суспільні відносини, які врегульовані нормами публічних галузей права та які виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права. Ключовими ознаками таких відносин є:
- публічно-правові відносини - це завжди суспільні відносини, урегульовані нормами публічного права, основною ідеєю якого є забезпечення гармонії та згоди у суспільстві, балансу інтересів особистості, колективів, спільнот та суспільства в цілому, стабільності держави та її інститутів, стійкості основ економічного та соціального розвитку;

- публічно-правові відносини виникають і поширюються у суспільстві або його значній частині;

- у публічно-правових відносинах обов’язково здійснюється правовий обов’язок, який здійснюється задля досягнення одного з вказаних завдань:

1) задоволення правових інтересів;

2) сприяння в реалізації та захисті суб’єктивних прав, свобод, інтересів;

3) виконання покладених на конкретний орган публічних (державних, суспільних) завдань та функцій;

4) здійснення допоміжних функцій публічного характеру, спрямованих на забезпечення нормального виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами основних завдань;

- учасником публічно-правових відносин, крім фізичних або юридичних осіб, обов’язково суб’єкт публічних або владних повноважень, який у таких правовідносинах виконує покладений на нього правовий обов’язок.

 

Визначте причину дослідження інституту договірного права

Необхідність дослідження інституту договірного права зумовлена тією причиною, що більша частина господарських зв’язків базується на договірних засадах. Але не лише нові суспільні відносини в Україні породжують необхідність дослідження цього інституту. Слід зазначити, що Україна приводить національне законодавство у відповідність до міжнародних норм. Усе більше постає потреба у стикуванні різних систем законодавства для того, щоб всебічно розвивати суспільні зв’язки між суб’єктами цивільно-правових відносин різних держав.

 

У чому полягає сутність договірного права

Договірне право – системно упорядкована сукупність правових норм, розміщених у ЦК, ГК, інших актах законодавства та норм-вимог, розміщених в інших джерелах права, які встановлюють принципи договірних відносин, правила та порядок укладення договору, зміст договору, тобто права і обов’язки сторін, порядок виконання договірних зобов’язань, правові наслідки неналежного виконання (невиконання) договірних зобов’язань та способи захисту порушених прав сторін договору. Норми договірного права є переважно диспозитивними, а недоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами.

 

Визначте зміст імперативного методу в договірному праві

В договірному праві найчастіше використовується імперативний метод - це метод владних приписів (наказів), який заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних суб’єктів іншим. Даний метод є суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації. Він припускає заборони та покарання.

 

Який документ становить основу цивільного законодавства України

Цивільне законодавство включає різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть ство­рювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України (як і інших га­лузей національного права) становить Конституція України. На ос­нові її норм, які стосовно цивільного права є закріпленням на кон­ституційному рівні положень природного права, формуються і зас­тосовуються (а щодо звичаїв -- лише застосовуються, бо вони сформувалися раніше за прийняття Конституції) різні форми ци­вільного законодавства.

 

 

Тема 2

Розкрийте сутність алеаторних договорів.

Сутність алеаторного договору полягає в тому, що в його основі лежить ризик (можливість) настання певної обставини чи події. Невідома заздалегідь імовірність реалізації цього ризику і становить предмет алеаторного (ризикового) договору. Алеаторними є договори страхування, перестрахування, довічного утримання, договір ренти, а також договір підряду, за яким підрядник на свій ризик виконує певну роботу на завдання замовника.

Розкрийте зміст акцепту

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.Акце́пт (лат. acceptus — прийнятий) —згода прийняти умови, що містяться у пропозиції укласти договір.

Стаття 642. «Прийняття пропозиції» ЦК України визначає акцепт як відповідь особи, якій була адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт). За загальним правилом акцепт повинен бути безумовним, тобто містити повну згоду особи, яка його надсилає (акцептанта), на укладення договору на запропонованих оферентом умовах. Відповідь, яка містить якісь зміни чи доповнення до висловлених в оферті умов, вважається новою офертою (контрофертою).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір і у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Момент укладення договору визначається моментом одержання акцепту оферентом або моментом відправлення акцепту акцептантом (в разі надсилання відповіді поштою або телеграфом). Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

ТЕМА 3

1. Дайте визначення поняття господарського зобов’язання

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання:

а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання - зобов'язана сторона й управлена сторона - це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських - за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-господарських повноважень;

б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання - сфера господарювання;

в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Господарське зобов'язання виникає з підстав, передбачених ГК;

г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру.

 

2. Що таке майново-господарські зобов’язання?

Господарські зобов'язання поділяються на два види: майново-господарські зобов'язання; організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарські зобов'язання - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;

б) негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи;

в) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та у правленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами- громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Розкрийте зміст гарантії.

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Відповідно, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Надання гарантій, як і порук, вважається фінансовою послугою, тому гарантами можуть виступати лише юридичні особи, що мають статус фінансових установ. Гарант відповідає перед бенефіціаром за виконання принципалом основного зобов'язання. При цьому ЦК України не передбачає попереднього звернення кредитора до боржника або солідарної відповідальності боржника та гаранта - у разі наявності факту порушення зобов'язання з його боку кредитор може одразу звертатися до гаранта. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Для цього кредитор пред'являє до гаранта письмову вимогу про сплату грошової суми відповідно до виданої гарантії. Кредитор може пред'явити таку вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Згідно зі ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Крім того, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

 

 

Тема 4

ТЕМА 5

Тема 1

Визначте сутність публічно-правових відносин у підприємництві

Публічно – правові відносини характеризуються таким становищем його сторін, при якому одна з них має публічно-владні повноваження, а інша є об’єктом публічно-правового впливу. Це зумовлено тим, що публічна влада повинна мати засоби впливу на суспільні відносини з метою моделювання їх відповідності до цілей і завдань правового регулювання, а також належного виконання своїх функцій.

У публічно-правовій сфері відносини між фізичними і юридичними особами ґрунтуються на принципі підпорядкування – становлять основу всіх публічно-правових відносин. Разом з тим не завжди принцип підпорядкування є характерною ознакою публічно-правових відносин. Так, взаємодія між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування базуються на принципах співпраці. Виняток становлять відносини щодо контролю над здійсненням делегованих повноважень. Також на засадах юридичної рівності ґрунтуються публічно-правові відносини щодо укладання та виконання адміністративних договорів. Отже, публічно-правовими відносинами треба визнавати суспільні відносини, які врегульовані нормами публічних галузей права та які виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.237.183.249 (0.014 с.)