Північноамериканська модель менеджменту



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Північноамериканська модель менеджменту



Розвиток американського менеджменту свідчить про значні якісні зміни

методів, форм і засобів організації спільної праці людей і впливу на

них. Будь-яка американська компанія протягом XX ст. змінювала власну

організацію й управління в наведеній послідовності.

З нагромадженням у фірмах професійно-кваліфікаційного потенціалу новоїформації перед менеджментом постала потреба активізації людськогочинника, тобто свідомого і ефективного застосування нагромаджених знань,умінь, досвіду, поєднаних з природними якостями — прагненням допізнання, аналітичним мисленням, творчою діяльністю. Людський чинник,визнаний головною продуктивною силою суспільства, є основою концепційудосконалення систем і методів управління в американському менеджменті.Знання, уміння, трудові навички, ініціатива, заповзятливість персоналуфірми — це важливіші стратегічні ресурси, ніж фінансовий чи виробничийкапітал. Сучасний американський кадровий менеджмент потребує специфічних форм іметодів роботи. Одним із найважливіших його інструментів є атестаціяпрацівників з метою зіставлення фактичного виконання ними робіт знормативними критеріями їх трудових функцій.Особливе значення має вдосконалення організації та стимулювання праці.В американському менеджменті тривалий час пропагувалися матеріальнийуспіх, рішучість, схильність до ризику, індивідуалізм.Такий образ американського менеджера є типовим і нині. Однакпереосмислюються цінності, засоби і форми впливу на працівників,пов'язані з технологічними, організаційними, економічними і соціальнимизмінами, зумовленими науково-технічним прогресом у виробництві, алідерство набуває нових рис — ґрунтується на особистому прикладікерівника, відмові від адміністрування, переході до «м'якого» стилюкерівництва, спрямованого на створення «управлінської автономії» окремихструктурних одиниць і «природну дифузію», поширення нових методівуправління.У сучасному американському менеджменті велику увагу приділяють культуріта розвитку організації. Кожна солідна фірма має свій особливий «дух»,загальну атмосферу, яка визначає етичні принципи, стиль відносин, девізипраці.

 

Західноєвропейська модель менеджментуПрактика сучасного управління в країнах Західної Європи значною міроюформувалася під впливом американського менеджменту. Однак сучаснийзахідноєвропейський менеджмент має певні особливості, зумовлені реаліямининішньої економічної ситуації в цих країнах. До них належать:перехід від диктату продавця до диктату споживача;— усунення міждержавних перепон для руху товарів і грошей;— проникнення на ринки європейських країн товарів компаній США іЯпонії.У нинішній практиці європейського менеджменту важливе значення маєвдосконалення організаційних структур управління. З початку 60-х років розпочалося запровадженнядивізіональних, а пізніше — мультидивізіональних структур управління,тобто відбувся перехід від виробництва і управління, спеціалізованого загрупами споріднених товарів, до глибокої спеціалізації виробництва іуправління за окремими товарами.Мультидивізіональним структурам західноєвропейських фірм, на відміну відамериканських, властивий вищий ступінь самостійності відділень. Зпереходом на децентралізовану форму управління вони координуютьдіяльність дочірніх компаній, мають оперативно-господарську, фінансовута юридичну самостійність. Організаційні структури вибудовують з розрахунком на мінімізаціюкількості рівнів ієрархії, забезпечення особистих контактів і вільного,двостороннього обміну думками між представниками різних щаблів службової ієрархії; максимальну горизонтальну інтеграцію івзаємне збагачення змісту всіх однорівневих функцій, обов'язків і робітта ефективне керівництво всією організацією, координацію всіх її функційі напрямів діяльності.Орієнтована на людський ресурс виробництва і управління і матричнаструктура, її створюють із фахівців функціональних управлінськихпідрозділів організації для налагодження випуску певного продукту аборозроблення й реалізації певного проекту. У європейському менеджменті відповідальність за людськускладову виробництва і управління розподіляють між кадровими службами талінійними і функціональними менеджерами всіх рівнів. Отже, західноєвропейський менеджмент розвивається у руслі загальнихтенденцій, характерних для менеджменту як загальносвітового явища:створення мультидивізіо-нальних структур управління, підвищення ролілюдського фактора в управлінні та виробництві, реалізація відносинлідерства в колективі, застосування «м'яких» способів впливу на людей.Суттєвою особливістю західноєвропейськогоменеджменту є колективна робота команди на чолі з лідером (менеджером).Якщо в американському менеджменті завдання лідера полягають у генераціїідей та організації процесу їх реалізації, то в європейському — в умінніактивізувати творчу активність співробітників.Європейський менеджмент функції менеджера розглядає ширше,охоплюючи, поряд з управлінням операційною системою підприємства,організацію обліку, фінансів, маркетингу, матеріально-технічногозабезпечення тощо. Масштаби європейських фірм значно менші порівняно замериканськими, внаслідок чого діяльність пересічного європейськогоменеджера є універсальнішою.Японська модель менеджментуЯпонський менеджмент вивчають і наслідують не тільки в країнах Азії, а йАмерики та Європи. Динамічний розвиток японськоїекономіки завдячує застосуванню специфічної системи менеджменту.Особливості системи управління виробництвом в Японії зумовленіспецифікою її природних умов та економічної системи, історичними,поведінковими та культурними традиціями.Організація управління в японських фірмах суттєво відрізняється відамериканської та європейської моделей. Відмінності стосуютьсяорганізаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямівуправлінської діяльності, вирішення кадрових питань, уваги до якостіпродукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.Управління виробництвом більшості японських фірм основане, як і в іншихекономічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак уяпонських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чоговиробничі відділення на перший погляд менш самостійні при вирішеннівиробничих питаньУ сучасному японському менеджменті простежується загальносвітоватенденція посилення ролі людського чинника як запоруки ефективностівиробництва і управління. Водночас відчутною є і національна специфікакадрової політики: довічне наймання працівників; підвищення заробітноїплати за вислугою років; участь працівників у профспілках, які діють умежах фірми, а не галузі, як у США, Європі.Службове зростання працівника залежить від його особистих якостей таіснуючої в організації системи службового просування.Досить складною є система матеріального стимулювання в японських фірмах.Щоб набути рівня кваліфікації, який, дає змогу претендувати на вищуоплату праці, потрібно відпрацювати певний час на підприємстві, вивчитийого проблеми і навчитися долати їх або пропонувати можливі варіантивирішення. Оплата праці в японських фірмах залежить від фактичноїкваліфікації, яка полягає у здатності працівника не тільки виконувати безпосередні службові обов'язки, а й братии участь у вирішенні виробничих проблем підприємства, бути компетентним у всіх аспектах господарської діяльності.Основним принципом японського менеджменту є групова робота, яка пронизуєвсю фірму зверху донизу.

 

12.Характеристика сучасних підходів до управління організаціями.

Сучасні підходи до управління пов’язані з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин. Системний підхід ґрунтується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років.

Система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер. Усі організації є відкритими системами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання, технологія, персонал, цілі, місія, корпоративна культура. Великі частини систем самі можуть утворювати системи, які стосовно першої системи можна називати підсистемами (відділи, цехи, служби тощо).

Графічне зображення організації як відкритої системи: Вхід (матеріали, сировина, та інші ресурси); Процес перетворення (виробничо-господарська діяльність); Вихід (товари прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, тощо).

Ситуаційний підхід розроблений в 60-х роках випливає з поняття ситуації як конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Ситуаційний підхід спрямований на підбір прийомів менеджменту для конкретних управлінських операцій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Ситуаційний підхід передбачає, що універсальні теорії не можна застосувати до організацій, оскільки кожна організація унікальна.

Інноваційний підхід до управління передбачає системне і цілеспрямоване використання результатів наукових досліджень, розробок, новітніх технологій в діяльності організацій, які забезпечують випуск і реалізацію нових -

У більш широкому розумінні під інноваційним підходом до управління організаціями слід розуміти: виготовлення і впровадження нового, для тієї чи іншої галузі народного господарства ще не відомого споживача продукту, послуги, техніки, технології; проведення відповідної реорганізації на підприємстві; отримання нового джерела сировини чи напівфабрикатів; впровадження нового, для тієї чи іншої галузі народного господарства, ще практично невідомого методу виробництва продукції, її продажу чи надання послуг споживачам; засвоєння нового сегмента ринку збуту, на якому до цього часу та чи інша галузь народного господарства ще не була представлена; впровадження нових форм вивчення кон’юктури ринку, постачання сировини, товарів, які скорочують матеріальні та фінансові витрати на здійснення виробничих і комерційних процесів тощо.

Процесний підхід до управління – це сукупність безперервно пов’язаних дій, які здійснює менеджер для досягнення поставлених цілей перед організацією. Цілі дії, кожна з яких є також процесом, називають функціями менеджменту (планування, організування, мотивування, координування, контролювання).

Періодизація головних проблем менеджменту та шляхів їх вирішення:1985-1920( Проблема-Удосконалення операцій трудового колективу – Рішення Аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів; застосування стимулювання працівників - Школа і підхід Наукове управління);1920-1950(Ефективне функціонування великої організації - Підходи до вдосконалення управління організацією в цілому; формування ієрархічних структур менеджменту - Класична, раціоналістична або адміністративна школа в управлінні); 1936-1955(Максимізація випуску продукції і зростання ефективності - Зростання продуктивності праці - Школа людських стосунків і поведінських наук); 1956-1970(Управлінський контроль за всіма параметрами - Побудова і взаємодія систем - Системний підхід);1971-1980 (Забезпечення конкуренції і завоювання ринків

Стратегічне планування - Ситуаційний підхід); 1981-1985 (Ефективність реалізації цілей - Формування культури організації - Ситуаційний підхід); 1986-1990 (Адаптація до змін - Інноваційний менеджмент - Ситуаційний підхід); сучасність (Максимальне використання всіх можливостей менеджменту – Лідерство - Ситуаційний та новий підходи).

13.Поняття організації та її внутрішнього і зовнішнього середовища

Організація – це соціальне утворення, в якому загальними прагненнями об’єднано двоє і більше людей для досягнення спільної мети. Будь-яка організація має місію, цілі та завдання.

Місія (від лат. missio – доручення). В широкому розумінні місія – це покликання, чітко виражена причина існування організації.

Так, наприклад, місія торговельного підприємства полягає в тому, щоб задовольняти потреби покупців в товарах і послугах.

Завдання – це перелік видів робіт, які потрібно виконати для досягнення цілей.

Цілі – це те, до чого прагне чи має здійснити персонал організації.

Будь-яка організація має внутрішнє і зовнішнє середовище.

Будь-яка організація має зовнішні перемінні складові елементи, які мають тенденцію до змін. Виходячи з позиції системної методології, всі організації є відкритими соціально - економічними системами.

Основні ознаки організації та їх призначення: Наявність мети (Мета зумовлює визначеність і спрямованість дій її членів, згуртовує і об’єднує їх у повсякденному житті, слугує орієнтиром для особистих завдань.) Наявність певної кількості осіб (Люди, доповнюючи один одного, об’єднуючи свої зусилля, забезпечують реалізацію мети організації) Наявність внутрішнього координуючого центру

(В крупних організаціях може бути кілька центрів, один з них – головний, інші – периферійні, підпорядковані йому. Центр надає стабільність організації, рівновагу внутрішнім і зовнішнім процесам і є умовою її нормального функціонування і розвитку.) Координація внутрішніх процесів на основі принципу саморегулювання (Організаційний центр на основі отриманої інформації самостійно приймає рішення, яке стосується внутрішнього життя організації і координує дії її членів). Відокремленість організації (Наявність меж, що відділяють її від зовнішнього середовища і від інших організацій.) Організаційна культура

(Являє собою сукупність норм поведінки, традицій, символів, всього, що вирізняє організацію з-поміж інших. Організаційна культура формується поступово, в цей процес вносить вклад кожен з членів організації, а шляхом цілеспрямованого виконання і навчання вона прививається новачкам, збагачуючись одночасно тими корисними для організації елементами, які вони із собою приносять).

До основних складових елементів внутрішнього середовища організації відносяться: Структура -упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів(підрозділів, служб), що знаходяться між собою в стійких відносинах, які забезпечують їх ефективне функціонування. Персонал– основний найбільш активний елемент організації. Інформація– сукупність відомостей про внутрішнє і зовнішнє середовище організації. Завдання– перелік робіт, які необхідно виконати для досягнення цілей організації. Цілі – бажаний стан, очікуваний результат організації в майбутньому періоді. Місія – основне покликання організації. Технологія – прогресивні засоби перетворення матеріалів, сировини, інформації, капіталу, тощо. Організаційна культура – позиція, точка зору і манера поведінки, в яких втілюються основні цінності.

Всі складові елементи внутрішнього середовища організації підтримують прямий і зворотній безперервний зв'язок між собою за допомогою інформації.

До основних елементів зовнішнього середовища організації відносяться: постачальники ресурсів, сировини, товарів; споживачі продукції; регулюючі нормативні акти державних, законодавчих чи виконавчих органі; конкурент; громадські установи; власники та ін.

14.Загальні риси організації та їх типи

Виділяють такі основні загальні риси організацій: наявність ресурсів, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний і вертикальний поділ праці, необхідність управління, здійснення певних видів діяльності та інше.

Основні типи організації та їх класифікація: За походженням або генетично (Первинні – спочатку утворюється організація, а потім вона наповнюється людьми. Вторинні – організації створюються їх членами, які самі визначають норми своєї поведінки і правила взаємовідносин з організацією, наділяють її необхідними ресурсами. Вони бувають двох видів: корпоративні і асоціативні.Корпоративними – різного роду товариства, їхню долю визначають збори членів товариства, тому пріоритет організації хоч і має місце, але є умовним. Асоціативні – взагалі не мають у відношенні до своїх членів пріоритету. Останні підпорядковані організації лише в тому випадку, якщо самі цього побажають, тобто добровільно.) За механізмом функціону-вання і взаємодії між окремими елементами

(Механістичні (бюрократичні) мають однозначні внутрішні взаємозв’язки і жорстку регламентацію всіх сторін діяльності. Органічні (адаптивні) – мають більшу гнучкість у побудові і управлінні, створюють у людини додаткові стимули до праці, характеризуються такими ознаками: розмитість меж; значна самостійність окремих ланок; слабка ієрархічність; перевага неформальних відносин.Вони переважають в сферах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами, науковими дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками і впровадженням їх результатів.За характером внутрішніх взаємовідносин між людьми(Формальні – зареєстровані певним чином у встановленому порядку.Неформальні організації розглядаються як будь-яка спільна діяльність індивідуумів, у якої немає усвідомленої загальної мети, хоча ця діяльність призводить до загальних результатів, існують у будь-якому колективі і відображають зв’язки і відносини, які формуються на основі симпатій, антипатій, спільних інтересів, взаєморозуміння, утворюючи малі групи, що існують: короткий або тривалий час;відкриті чи закриті для інших членів колективу; пасивні чи активні у залученні інших членів; стійкі або нестійкі до розпаду; впливові чи невпливові в колективі. Менеджер повинен усвідомлювати існування неформальних груп, намагаючись використати їх в процесі поточного управління, не вступаючи з ними в конфлікт).За галузевою приналежністю:(підприємства по видобутку корисних копалин;промислові підприємства;сільського господарства;підприємства торгівлі;громадського харчування;готельного господарства;банки;науково-дослідні заклади тощо.)За формою власності(державні;комунальні;колективні;іноземні;приватні) За розміром (Малі, середні, великі)За організаційно-правовою формою (Державні, колективні, приватні, малі, всілякі товариства, концерн, холдинг, асоціація, корпорація тощо).

15.Організація, як об’єкт управління

Виходячи з принципів системного підходу, кожну організацію як відкри­ту соціально-економічну систему можна представити в єдності двох підси­стем:підсистеми, яка управляє (керуюча), і підсистема, якою управляють (керована).

До керованої підсистеми(об'єкт) менеджменту відноситься предмет, процес, явище, на які спрямований вплив.

Так, наприклад, у торговельних організаціях до керованої підсистеми (об'єктів) менеджменту відносяться робочі місця, відділи, секції, бригади, торговельний та інші процеси, в центрі яких працівник та трудовий колек­тив.

Керуюча система(суб'єкт) менеджменту та підсистема, якою керують (об'єкт), знаходяться постійно у взаємному зв'язку, взаємозалежності та взаємодії.

Керуюча система менеджменту організації в свою чергу безперервно взаємодіє із її зовнішнім середовищем (постачальниками всіх ре­сурсів, споживачами (покупцями) продукції та послуг, конкурента­ми, державними органами влади та ін.).

Керованість— це властивість керованої підсистеми однозначно вико­нувати вимоги підсистеми керуючої.

Умови керованості випливають із сучасної теорії менеджменту:

— по-перше, об'єкт повинен мати певні межі, які об'єктивно не мо­жуть бути довільними, а повинні виокремлювати деяку цілісність;

— по-друге, об'єкт повинен піддаватися постійному спостереженню з метою своєчасного попередження в разі його відхилення від постав­леної мети;

— по-третє, об'єкт має своєчасно реагувати на впливи керуючої системи.

16.Еволюція організації та її концепції життєвого циклу

Будь-яка соціально-економічна організація проходить усі стадії свого розвитку: від народження до припинення існування або відтворення.

Життєвий цикл організації — це сукупність етапів, які вона проходить за період свого існування.

Він включає весь загальний період часу від початку створення органі­зації і діяльності до природного припинення її існування або відродження на новій основі, з новим (або відновленим) складом власників і керівників, новою продукцією, що виробляється і реалізується, та наданням відповід­них послуг споживачам.

Життєвий цикл організації аналогічний життєвому циклу біологічних об'єктів („біологічний підхід").

Організації старіють, як живі істоти: знижується сприйняття всього но­вого, що виходить за формалізовані рамки, перетворюючи організації в закриті системи.

Закрита система перестає розвиватись, втрачає здатність до адаптації.

Роль керівника підприємства полягає в підтриманні системи у стані відкритості, орієнтуючи ресурси організації на інновації, які забезпечать виживання підприємства.

Розрізняють такі закони життя організації :

Синергія- Якості і можливості організації як цілого перевищують суму якостей і можливостей її окремих елементів

Координація- Паралельне існування в її рамках протилежно спрямованих процесів: розподіл, диференціація, спеціалізація функцій, що реалізуються її елементами, з одного боку і їх об'єднання, універсалізація - з іншого.

Пропорційності- Збереження пропорційності між нею і її елементами при будь-яких можливих змінах.

Композиції- Функціонування усіх без винятку організаційних елементів в тому чи іншому ступені підпорядковується загальній меті.

Самозбереження- Будь-яка організація, як і її окремі елементи прагнуть зберегти себе як ціле.

На процес відродження більшості організацій, які виробляють продук цію для населення, впливають такі основні фактори:

- Рівень професіоналізму менеджерів підприємства,

- Платоспроможність контингенту населення, яке переважно обслуговується підприємством

- Місце розташування підприємства,

- Рівень спеціалізації підприємства

- Конкурентоспроможність продукції та послуг

- Стан економіки країни та інше

Підтримання відкритості системи обходиться дорожче, ніж управління на принципах планування, але є основним фактором виживання підприємства в сучасних умовах.

Виживання і ефективність діяльності організацій залежить від періо дичної і планомірної зміни цілей, кадрового складу і керівництва організа цією.

Розвиток організації — постійне її перетворення відповідно до внутрішнього та зовнішнього середовища, що змінюється, шляхом пере ходу до нового стану, відновлення рівноваги, що порушувалась.

Основними напрямами розвитку організації є: регресивний, нейтральний,прогресивний.

Розвиток організації передбачає систематичне планомірне вдоскона­лення, яке знаходить вираження в таких діях:

· формування нових і раціоналізація існуючих внутріорганізаційних структур.

· вдосконалення трудових, виробничих і управлінських процесів та їх взаємодія.

· регламентація функцій окремих підрозділів і працівників тощо.

Існують такі основні принципи побудови нової організації:

- Принцип єдиноначальності: жодна особа не повинна звітувати більш, ніж перед одним керівником і отримувати накази лише від цього керівника.

- Принцип спеціалізації у сфері управління: усі дії, що регулярно по­вторюються, розподіляються між працівниками апарату і не дублю­ються.

- Принцип діапазону управління (керованості): рекомендується керу­вати не більше як 6-12 підлеглими.

- Постійне скорочення кількості ієрархічних ступенів в структурі орга­нізації (чим більше підприємство, тим складніше ним керувати).

- Принцип делегування повноважень: керівник не повинен сам роби­ти те, що може зробити його підлеглий.

17. Організаційна(корпоративна культура) та її складові

З епохи античності поняття «культура» стало вживатися для визначен­ня процесу удосконалення людських здібностей, активності, спрямованої на облагородження внутрішнього світу людини через філософію, науку і мистецтво.

Культура є процесом розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву у всіх сферах, виступаючи, разом з тим, системою матеріальних і ду­ховних цінностей.

Будь-яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками.

Суспільство формує різноманітні форми і способи передачі культурних цінностей: шляхом виховання, навчання, освіти, мови, через звичаї та тра­диції, шляхом наслідування і повторення кращих зразків.

Культура організації - це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й конкретної людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності.

Слід мати на увазі, що в основі культури будь-якої організації лежать перш за все різноманітні цінності її працівників.

Організаційна (корпоративна) культура виражається в таких основних формах:

У формах суспільних відносин, у способах поведінки людей; в ідеях, теоріях, відношеннях, послугах; у продуктах людської діяльності, у стані громадської свідомості, у мові працівників.

Культура менеджменту організації формується під впливом таких основ­них факторів:

· Підвищення рівня загальної культури населення країни

· Підвищення рівня загальної та спеціальної освіти кадрів народного

· господарства

· Накопичення практичного досвіду ефективного управління господарюючими

· суб'єктами

· Збільшення ресурсних можливостей та здійснення заходів щодо удосконалення управління, включаючи комп'ютерні технології

Постійне зростання вимог до управлінського персоналу та ін

Культуру організації формують дві групи елементів: матеріальні і ду­ховні.

Матеріальні елементи культури організацій відображають культуру ви­робництва і культуру менеджменту, а реальним їх проявом є технологічна культура, культура трудових процесів і культура середовища діяльності членів організації.

До матеріальної культури належать засоби виробництва й предмети праці, які використовують у сфері суспільного виробництва. Матеріальна культура є показником практичного оволодіння людини природою.

Духовні елементи культури організації — це комплекс основних особливостей, які відрізняють організацію і її працівників від інших. До духовної культури належать стан освіти і науки, рівень освіченості населення, стан медичного обслуговування, мистецтво, моральні норми поведінки людей у суспільстві, рівень розвитку духовних потреб та інтересів людей.

Корпоративна культура як поняття вужче ніж організаційна, поскільки вона є зразок (еталон) основних передбачень, розроблених, винайдених або відкритих тією чи іншою соціальною групою, котрі нові члени її зас­воюють як засіб сприйняття, мислення і відчуття проблем, що виникають в організації.

В різних соціальних групах формується специфічна культура, яка у певній кількості і виділяє їх серед інших.

До основних принципів корпоративної культури відносяться:

— всебічне стимулювання відповідальності за доручену справу;

— постійний розвиток особистої ініціативи;

— безперечна повага до людини як до особистості.

Основними напрямками розвитку корпоративної культури є:

— підтримання і заохочення існування в колективі різних точок зору на ті чи інші проблеми;

— високий рівень людських відносин, постійне прагнення до колектив­ного вирішення складних і перспективних завдань;

— надання керівниками своїм підпорядкованим працівникам частини повноважень, що буде сприяти підвищенню ступеня відповідальності за доручену справу;

— підтримання нестандартного способу мислення, який часто являє со­бою джерело нововведень у різних сферах діяльності.

Слід мати на увазі, що культуру створює успіх організації, її досвід, дот­римання таких принципів, як повага до своїх споживачів, конкурентів, дотримання стандартів якості продукції та послуг, що надаються, постійне розширення і оновлення асортименту продукції та послуг, впровадження прогресивних технологій та автоматизація послуг.

Так, наприклад, провідна всесвітньо відома компанія „Форд" постійно підвищує рівень корпоративної культури завдяки неухильному дотриман­ню таких принципів, як: висока якість продукції, безперервне удоскона­лення всіх сторін своєї діяльності, залучення працівників до справ і планів компанії, вся робота компанії будується з думкою про покупців; повага до думки кожного працівника, чесність у відносинах з партнерами і по­купцями.

Організаційна (корпоративна) культура виконує такі основні функції:

· Створює визначені колективні уявлення про цілі і способи підприємницької діяльності організації

· Формує певний імідж організації, який відрізняє її від інших утворень

· Виховує почуття спільності всіх членів організації

· Посилює залучення до діяльності організації і відданість їй

· Зміцнює систему соціальної стабільності в організації, допомагає об’єднанню організації

· Є засобом формування зразків поведінки і сприйняття, доцільних з точки зору цієї організації

18.Зміст понять “культура” і “організаційна культура”.

§ Культура – сукупність досягнень людства у всіх сферах його існування.

§ …культура – це виявлення суспільної свідомості, яка відображає процес самоорганізації суспільства.

§ Культура – суб’єктивно – об’єктивне явище.

§ Культура є суб’єктивною, тому що людина є її творцем, хранителем, носієм і споживачем.

§ Культура є об’єктивною як атрибут суспільства результат людської діяльності.

Організаційна культура – вияв підпорядкованості і узгодженості функціонування соціальної організації, система сенсів, цінностей, орієнтирів, які дозволяють забезпечити організаційну діяльність з реалізації місії та досягнення цілей організації

§ Організаційна культура – сукупність найбільш важливих припущень, що сприймаються членами організації і відображаються декларованими організацію цінностями, які визначають орієнтири поведінки членів організації

§ Організаційна культура:

у вузькому сенсі – культура організації (підприємства),

у широкому – культура організації, яка ґрунтується на загальнолюдських цінностях і одночасно на цінностях, нормах, правилах організації



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.179.228 (0.03 с.)