Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управління, які зберігають своє значення і сьогодні.

Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управління, які зберігають своє значення і сьогодні.

Принципи адміністративного управління: Невіддільність влади від відповідальності;

Поділ праці (однак у цього процесу є межа, за якою його ефективність падає); Єдність розпорядження і єдиноначальність; Дисципліна, що обов’язкова для всіх і що передбачає взаємоповагу керівництва і підлеглих; Єдність керівництва за принципом „один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають загальну мету” Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним; Справедлива для всіх винагорода; Розумна спеціалізація, що послаблюється із збільшенням масштабів підприємства; Ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських ступенів і корисність горизонтальних зв’язків; Порядок, в основі якого принцип „кожному своє місце і кожен на своєму місці”; Справедливість, що забезпечується відданістю персоналу і об’єктивністю адміністрації; Сталість персоналу, тому плинність – наслідок поганого управління; Ініціатива, що потребує від керівника повного стимулювання і приборкання власної пихи; Корпоративний дух, тобто спільність інтересів працівників і колективізм у праці.

Принципи, що запропоновані Г. Фордом Строго побудована по вертикалі організація управління кількома підприємствами, управління всіма частинами і етапами виробництва з одного центра.Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість і задоволення масового покупця і максимальне прибуткове.Розвиток стандартизації, що дозволяє швидко і без зайвих витрат переходити на випуск нових видів продукції.Конвеєр з глибоким поділом праці.Постійне вдосконалення управління.

Кібернетичні принципи – системність, ієрархічність, необхідність різноманіття, обов’язковість зворотного зв’язку.

Принципи продуктивності, що запропоновані Емерсоном: Вихідний пункт управління – чітко поставлена мета; Здоровий глузд, що полягає у визначенні помилок і пошуку їх причини;Компетентна консультація на основі залучення професіоналів з метою вдосконалення управління;Дисципліна, забезпечення чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням; Справедливе ставлення до персоналу; Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; Диспетчерезація за принципом „краще диспетчерезувати хоч би не плановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчерезуючи її”; Норми і розклади, що сприяють пошуку і реалізації резервів; Нормалізація умов праці; Нормування операцій, що полягає в стандартизації засобів їх виконання, регламентуванні часу;Письмові стандартні інструкції;Нагорода за продуктивність.

До числа основних принципів менеджменту, що застосовуються в умовах ринкової в Україні економіки, відносяться: Цілеспрямованість (Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовувати на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань); Урахування потреб та інтересів (Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.); Ієрархічність (Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.); Взаємозалежність (Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.); Динамічна рівновага (Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.); Економічність (Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень, забезпечує розвиток бюджетних відносин.);

Активізація (Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку впровадження інновацій тощо.); Системність (Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих взаємопов’язаних елементів.);

Єдиновладдя (Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.).

Сучасна українська організаційна культура

Чинники формування: Історичний розвиток України,Вплив інших країн (Росія, Польща, Угорщина та ін.),Імпорт організаційної культури, Тип влади

Риси сучасної української організаційної культури

Індивідуалізм---Колективізм,Волелюбство ---«Слухняність»

Поняття функцій менеджменту

Функція (від лат. funktio) означає діяльність, робота, дія.

Функції менеджменту – це конкретний вид діяльності, що виражає напрямки або стадії процесу управління в організації

Функції менеджменту виникли внаслідок поділу і спеціалізації праці.

Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Функції менеджменту можна класифікувати за ознакою їхнього місця в менеджменті.

Вперше поняття „управлінська функція" було введено в теорію менед­жменту французьким дослідником менеджменту А. Файолем.

Функції менеджменту спрямовані на досягнення певної мети і відповідають на запитання, що робиться або повинно робитися у системі менеджменту на окремих його стадіях.

У теорії і практиці сучасного менеджменту організації його функції посідають одне з центральних місць тому, що розкривають сутність управлінської діяльності.

Слід мати на увазі, що функціональність характерна для будь-яких організаційних зусиль людей.

Змішування функцій, незнання або недодержання управлінськими працівниками визначених меж діяльності негативно позначаються на опе­ративності та ефективності рішень.

Сукупність взаємопов'язаних та виконуваних у певній послідовності управлінських операцій, процедур і правил, їх здійснення являє собою технологію менеджменту.

Управлінська операція - це дія.

Приклад.

Менеджер відділу економіки для аналізу господарської діяльності організації за певний період здійснює цілий ряд операцій, таких як: збір економічних показників, їх аналіз, виявлення відхилень від плану, порівнян­ня отриманих результатів з аналогічним періодом (місяць, рік, квартал), проведення розрахунків отриманих статистичних даних тощо.

П роцедура — це сукупність вищезазначених дій для досягнення цілей організації.

До технології менеджменту ставляться такі основні вимоги:

Єдність технологічного процесу, яка повинна забезпечувати поєднання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди.

Неперервність технологічного процесу.

Мінімальна вартість і трудомісткість технологічних процесів.

Рівномірність завантаження управлінського персоналу організації.

20. Класифікація функцій менеджменту.

Функції менеджменту можна класифікувати за ознакою їхнього місця в менеджменті,

Основні загальні функції — це ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах; часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються лише певні управлінські процеси.

Так, наприклад:

— за ознакою об'єкта — це функції управління підприємством, цехом, товарним відділом, бригадою, дільницею тощо.

— за ознакою елементів виробничо-господарської діяльності — це функції управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.

— за ознакою місця у менеджменті функції поділяють на загальні (ос­новні), тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських проце­сах, і часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси. Функції менеджменту: Планування, організування, мотивування, координування, контролювання, управління торговельними процесами, Управління технічною підготовкою виробництва,управління фінансами

Планування як загальна функція менеджменту забезпечує основу для інших функцій і вважається найважливішою з них, а функції організову­вання, мотивування і контролювання орієнтовані на виконання стра­тегічних та тактичних завдань, поставлених перед організацією.

Планування здійснюється на всіх рівнях управління організацією.

Організовування як загальна функція менеджменту є складовим елемен­том процесу управління, що забезпечує координацію дій елементів всієї системи, досягнення взаємної відповідності функціонування її частин.

Функція мотивації забезпечує задоволення потреб працівників і спону­кає до ефективної діяльності організації.

Функція контролювання та регулюванн я:забезпечує облік виконання поставлених завдань і, в разі необхідності, коригує відхилення, які виникають у процесі управління.

21. Процес управління як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих функцій та методів менеджменту.

Процес менеджменту – це послідовність певних завершених етапів, виконання яких сприяє забезпеченню управлінського впливу керуючої системи на керовану з метою виконання визначених завдань та досягнення поставлених цілей організації.

Складові частини менеджменту: Керуюча і керована підсистема організації, Принципи менеджменту, Функції менеджменту, Методи менеджменту, Управлінські рішення, Комунікації тощо

Етапи менеджменту утворюють управлінський цикл організації.

Процес менеджменту здійснюється керуючою системою організації шляхом цілеспрямованого впливу на його керовану підсистему.

Засобом впливу на керовану підсистему є методи: економчні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

Процес менеджменту можна розглядати з різних точок зору:

-зі змістовної, аналізуючи зміст і послідовність виконання визначених дій на кожному з етапів процесу управління

-з інформаційної, аналізуючи процеси обробки, передачі і збереження інформації, що здійснюється в керуючій системі

Процес менеджменту в організації починається вже на першому етапі її життєвого циклу(народження), з моменту встановлення взаємозв’язків між керуючою системою і керованою підсистемою за допомогою інформацій і закінчується відразу після зникнення зв’язків.

Зі змістовної точки зору в процесі менеджменту організації виділяють такі етапи:планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання

22.Сутність і зміст планування як функції менеджменту.

Планування – це вид управлінської діяльності, який визначає цілі і шляхи їх досягнення.

Функція планування передбачає визначення цілей організації та шляхів їх реалізації.

Класифікація планів, що розробляються в організаціях

1.Предмет планування: планування цілей,планування засобів,планування процесів

2Строки планування:довгострокове планування (більше, ніж на 5 років),середньострокове планування (від 1 до 5 років),короткострокове планування (до одного року),оперативне (день, декада, місяць, квартал)

3.Масштаби планування:загальне планування підприємства, організації,планування по галузях діяльності,планування проектів, завдань

4.Сфери планування: фінансове планування,планування виробничої діяльності,планування робочої сили

5.Принципи планування: повноти,точності, економічності,безперервності,гнучкості,масовості

6. Цілі планування: внесення моменту свідомої організації господарської діяльності,прищеплення працівникові здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства,планові дані виступають критерієм контролю фактичних параметрів

Організаційне планування має свої прийоми та методи, які відрізняються від прийомів і методів планування економічних показників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичного моделювання тощо)

Методи організаційного планування: Метод послідовного опису операцій, Графіки виконання,Метод сітьового планування і управління,Метод робочого календаря

Розрізняють такі види планів в організаціях:стратегічні(розробляються для досягнення перспективних цілей), тактичні(націлені на виконання частини стратегічного плану), оперативні(концентровані на виконання тактичних планів).

Стратегічні плани розробляють правління, ради директорів, менеджери вищого рівня(голова правління, президент компанії, директор)

Оперативні плани розробляють менеджери(керівники) середнього і нижчого рівня

23.Етапи процесу планування та їх характеристика.

· Інформаційне забезпечення стратегічного планування

· Установлення місії та цілей організації

· Вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища

· Оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища

· Оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища

· Виконання розрахунків, обґрунтувань проектних рішень

· Формування варіантів стратегії

· Вибір стратегії на засадах формування управлінських рішень

· Оцінка стратегії на предмет відповідності установленим критеріям

Стратегічне планування передбачає встановлення місії і цілей організації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії.

Стратегія – загальна концепція того, як досягаються цілі організації, вирішуються проблеми, які стоять перед нею і розподіляються призначені для цього ресурси.

Вироблення стратегії завершується визначенням загальних напрямків діяльності організації, просування по яких забезпечує досягнення цілей, розширення і укріплення позицій організації. У подальшому напрямки конкретизуються в різних проектах і програмах, поточних планах і практичних діях. Спрямованих на реалізацію стратегії.

При формулюванні стратегічних задач проводять їх ранжування, враховуючи: можливість наближення до досягнення головної мети, вирішення одночасно кількох інших проблем, отримання найбільших вигод, уникнення збитків.

Формулювання стратегій -це сукупність процесів з розробки чи визначення стратегій організації.

Класифікація стратегій:

Генеральна стратегія- Відображає засоби реалізації місії фірмами.

Ситуаційна стратегія -Розробляються на випадок непередбачуваного повороту події, наприклад, банкрутства. Така стратегія вказує шляхи подолання проблем.

Функціональні стратегії: продуктово-ринкова, маркетингово-конкурентна, інноваційна, поглинання, капітальних вкладень (інвестиційна), експортна тощо- Це головні робочі стратегії, які відображають шляхи досягнення специфічних цілей компанії, що стоять перед її окремими підрозділами і службами.

Стратегії функціонування

Стратегія лідерства у зниження видатків- Зводиться до отримання додаткових прибутків за рахунок економії на постійних видатках, що утворюються в результаті максимізації обсягів продаж стандартних товарів повсякденного попиту і завоюванні нових ринків за рахунок зниження цін.

Стратегія диференціації- Концентрація зусиль на кількох пріоритетних напрямках, де досягаються переваги над конкурентами.

Стратегія фокусування- Будується на виборі певного з сегментів галузевого ринку і забезпеченні на ньому безумовних конкурентних переваг шляхом реалізації однієї з двох і вище названих стратегій.

Стратегії розвитку

Стратегія зростання- Притаманна молодим фірмам будь-якої сфери діяльності, для яких характерне зростання на десятки відсотків на рік.

Стратегія помірного зростання- Характерна для крупних фірм, що діють у більш традиційних сферах, наприклад, у автомобілебудуванні: фірми досягли таких розмірів, коли швидкий рух уже небезпечний через силу інерції в умовах виникнення складних ситуацій.

Стратегія скорочення масштабів- Необхідність виникає в періоди перебудови фірми, коли потрібно провести її санацію. Ця стратегія може мати глобальний характер, торкаючись фірми у цілому, або локальний, що стосується лише деяких підрозділів, в той час як інші продовжують функціонувати у попередньому режимі.

Комбінована стратегія- Включає в себе у тому чи іншому співвідношенні елементи усіх стратегій, тобто одні підрозділи зростають швидко, інші помірно, треті знаходяться у стадії стабілізації, четверті – скорочують масштаби своєї діяльності.

Для розробки стратегій організації використовують такі джерела інформації:

Джерела інформації, необхідні для розробки стратегії

Внутрішня – бухгалтерська,,статистична звітність,поточні спостереження,спеціальні обстеження, що проводяться за рішенням вищого керівництва і центральних служб

Зовнішні і стратегічні дані- співробітники фірми мають контакти з представниками інших фірм і державних структур, в ході яких можуть прозвучати важливі відомості, які спеціалістам потрібно лише відмітити і зафіксувати; партнери, покупці, продавці, дилери, маклери, представники страхових компаній і т. п., які в невимушеній обстановці дуже охоче діляться чужими секретами або власними спостереженнями про третіх осіб, перед якими не мають зобов’язань; публікації у довідниках, пресі, книгах, каталогах, рекламних проспектах тощо;цілеспрямована промислова розвідка проти конкурентів.

Оцінка стратегії — це порівняння результатів роботи з місією і ціля­ми організації.

З метою конкретизації напряму реалізації стратегії доцільно фор­мувати систему основних показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегії.

Реалізація стратегії з використанням переважно економічних ва­желів шляхом формування бюджету, політики, правил, тактики і застосування системи показників та управління за цілями.

Бюджет — це метод розподілу ресурсів, поданих у кількісній формі.

Політика організації — це загальне керівництво для дії і прийняття рішень.

Правило — вказує на те, що слід зробити в специфічній одноразовій ситуації (прикладом може бути послідовність і порядок підписання певного документа).

Управління за цілями являє собою підхід, згідно з яким кожний кер­івник організації повинен мати чіткі цілі, які забезпечують досягнення цілей керівників вишого рівня

Тактика організації базується на короткотермінових планах

Стратегічне забезпечення — це с>купність методів, за допомогою яких цю стратегію впроваджують.

Початковим етапом у формулюванні стратегії найчастіше є.

SWOT--аналіз -це абревіатура з перших літер англійських слів, що означає вивчення сильних і слабких сторін організації, можливос­тей і перешкод на її шляху. За допомогою аналізу визначаються по­зитивний чи негативний вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на діяльність організації.

Сильні сторони організації — це навики та вміння, які дають змогу організації запланувати і забезпечити виконання її стратегії (наприк­лад, сильною стороною торговельної організації є застосування про­гресивних методів продажу товарів).

Слабкі сторони організації - це навики та вміння, які не сприяють вибору і втіленню стратегії, потрібної для виконання місії органі­зації (наприклад, до слабких сторін торговельної організації відно­ситься застосування застарілих методів продажу товарів).

Перешкоди для організації — це умови середовища, які ускладню­ють досягнення високих результатів (наприклад, у торговельних організаціях, які розташовані на перших поверхах житлових бу­динків, відсутні умови для розширення торговельної площі).

24.Загальна характеристика бізнес-планування

Бізнес-план - це програма моделювання напрямів (видів) діяль­ності організації на певний період.

Бізнес-план об'єднує в єдину систему функціонування виробництва і реалізацію продукції, надання послуг і розвиток бізнесу, формує ринки цільового характеру бізнесмена.

Основні розділи бізнес-плану та їх зміст наведено в табл. 6.3.1.

Бізнес-план потрібен для:

— самого власника (власників) організації;

— як орієнтир в його діяльності, найманих менеджерів при здійсненні керівних функцій;

-майбутніх компаньйонів та співробітників, яких доцільно залучити до справи;

— - банкірів та інвесторів, які надають кредити.

Основні розділи бізнес-плану

— 1. Резюме (загальна характеристика майбутньої діяльності)._

— 2. Описання товару, послуг (основні параметри, характеристики товару, послуг тощо)._

— 3. План виробництва (характеристика виробничої бази, план продажу тощо)._ _

— 4. Конкуренція (характеристика основних конкурентів).

— 5. Організаційний план (структура управління, оплата праці, персонал тощо)._

— 6. Юридичний план (форма власності, правовий статус організації)._

— 7. Оптимізація ризику та страхування (слабкі ланки, прогноз можливостей та основних втрат)._

— 8. Фінансовий план (прогноз обсягів витрат і надходжень коштів, таблиця доходів і витрат). _

— 9. Стратегія фінансування (кредити та їх витрати тощо).

— 10. Стратегія маркетингу (канали збуту продукції, методи стимулювання збуту тощо).

На титульній сторінці бізнес-плану наводять назву і адресу органі­зації, дані про засновників, суть і вартість проекту, межу секретності тощо, а в додатку — копії контрактів, ліцензій, листів та інших доку­ментів.

Види регулювання

1. Етапи процесу регулювання та їх характеристика

Основними видами регулювання є:

F розробка заходів щодо усунення відхилень від мети організації

F перегляд стандартів та критеріїв

F усунення відхилень шляхом врахування мотивацій працівників

F корегування планів

F перебудова оргструктури управління

Залежно від конкретних завдань системи, форми і методи регулювання можуть бути різними:

аналіз, перевірка, ревізія;

обстеження, само- і взаємоконтроль та регулювання;

регулювання зверху (менеджерами вищих рівнів) та регулювання знизу (менеджерами нижчих рівнів).

Регулювання в організації здійснюється частіше всього за двома основними напрямами:

У просторі-встановлюється зв'язок між окремими розосередженими працівниками, які займаються вирішенням одного і того ж питання

Види етики

Економічна етика – наука, яку започаткував Аристотель у творах «Етика», «Нікомохова етика» і «Політика». Вона акцентує увагу на етичних, соціальних і політичних проблемах організації.

Службова етика – розглядає принципи і норми моральних відносин між працівниками різного службового статусу, які мають не однакові службові права і обов’язки.

Професійна етика – сукупність кодексів, які забезпечують моральних характер взаємовідносин між людьми в процесі їх професійної діяльності

Дескриптивна етика – займається конкретно соціологічним і історичним аналізом моралі, вивчає звичаї, вдачі, традиції та інші форми суспільних відносин.

Нормативна етика – займається вивченням питань походження і суті моралі.

Деонтологія – розділ етики, в якому розглядаються проблеми належного, виходячи з вимог моральності. Деонтологія наразі розглядається як наукова дисципліна про необхідні правила поведінки людини, системи вимог, які ставляться перед менеджером, спеціалістом будь-якого профілю.

Моральною основою сучасного етикету є: - чесність; - ввічливість; - тактовність; - коректність; - чуйність; - скромність; - природність і невимушеність; - точність і акуратність у всьому і скрізь.

Поняття функцій менеджменту

Види регулювання

Економічні методи

Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управління, які зберігають своє значення і сьогодні.

Принципи адміністративного управління: Невіддільність влади від відповідальності;

Поділ праці (однак у цього процесу є межа, за якою його ефективність падає); Єдність розпорядження і єдиноначальність; Дисципліна, що обов’язкова для всіх і що передбачає взаємоповагу керівництва і підлеглих; Єдність керівництва за принципом „один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають загальну мету” Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним; Справедлива для всіх винагорода; Розумна спеціалізація, що послаблюється із збільшенням масштабів підприємства; Ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських ступенів і корисність горизонтальних зв’язків; Порядок, в основі якого принцип „кожному своє місце і кожен на своєму місці”; Справедливість, що забезпечується відданістю персоналу і об’єктивністю адміністрації; Сталість персоналу, тому плинність – наслідок поганого управління; Ініціатива, що потребує від керівника повного стимулювання і приборкання власної пихи; Корпоративний дух, тобто спільність інтересів працівників і колективізм у праці.

Принципи, що запропоновані Г. Фордом Строго побудована по вертикалі організація управління кількома підприємствами, управління всіма частинами і етапами виробництва з одного центра.Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість і задоволення масового покупця і максимальне прибуткове.Розвиток стандартизації, що дозволяє швидко і без зайвих витрат переходити на випуск нових видів продукції.Конвеєр з глибоким поділом праці.Постійне вдосконалення управління.

Кібернетичні принципи – системність, ієрархічність, необхідність різноманіття, обов’язковість зворотного зв’язку.

Принципи продуктивності, що запропоновані Емерсоном: Вихідний пункт управління – чітко поставлена мета; Здоровий глузд, що полягає у визначенні помилок і пошуку їх причини;Компетентна консультація на основі залучення професіоналів з метою вдосконалення управління;Дисципліна, забезпечення чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням; Справедливе ставлення до персоналу; Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; Диспетчерезація за принципом „краще диспетчерезувати хоч би не плановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчерезуючи її”; Норми і розклади, що сприяють пошуку і реалізації резервів; Нормалізація умов праці; Нормування операцій, що полягає в стандартизації засобів їх виконання, регламентуванні часу;Письмові стандартні інструкції;Нагорода за продуктивність.

До числа основних принципів менеджменту, що застосовуються в умовах ринкової в Україні економіки, відносяться: Цілеспрямованість (Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовувати на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань); Урахування потреб та інтересів (Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.); Ієрархічність (Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.); Взаємозалежність (Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.); Динамічна рівновага (Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.); Економічність (Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень, забезпечує розвиток бюджетних відносин.);

Активізація (Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку впровадження інновацій тощо.); Системність (Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих взаємопов’язаних елементів.);

Єдиновладдя (Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.).