Традиції і спадкоємність культури Стародавнього Риму

Культура Стародавнього Риму проіснувала з VІІІ ст. до н.е. н.е. до 476 р. н.е. Більшість сучасних вчених стоять на тих позиціях, що Рим створив власну своєрідну та оригінальну культуру зі своєю системою цінностей. Найперше вона виражалась в пануванні ідеї патріотизму, яка уособлювалась в богообраності римлян та Римі як найвищої цінності.

Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження. Таку ж вагу мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного та приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя.

За розрахунками римського історика Марка Теренція Варрона (І ст. до н.е.) Рим було засновано 753 р. до н.е. братами-близнюками Ромулом і Ремом. Це так зв. царський період в історії римської цивілізації, який закінчився у 510 р. до н.е. Серед найпомітніших попередників Давньоримської культури VІІІ-VІ ст. до н.е. є культура етрусків. Більшість вчених вважають, що етруски були малоазійського походження, але точний час і обставини їх переселення досі невідомі.

Від етрусків римляни засвоїли поліпшені методи обробітку землі, почали культивувати виноград, перейняли алфавіт, грецький пантеон богів та полісну форму державного устрою. Етрускам вони зобов’язані побудовою підземного каналу – Великої клоаки – навколо Форуму, поширенням особливого типу житла з центральною залою з отвором у даху – атрію, започаткуванням гладіаторських боїв. У VІІ–VІ ст. до н.е. етруські ремісники передали римлянам техніку металургійного виробництва, будівельного мистецтва та архітектурних стилів.

Первісна релігія у римлян була анімістична зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про вовчицю, що вигодувала Ромула і Рема.

На відміну від інших народів римляни не вважали, що їхній устрій освячений богами, які встановили свої норми моралі. Верховним суддею для римлян залишалось осудження чи схвалення громадян. Такій підхід до релігії давав можливість римлянам більше зосередитися на дослідженні філософії.

Під впливом етрусків на Капітолії виник перший храм. З часом Рим поступово прикрасився храмами і статуями, в храмах швидко виник прошарок жерців – понтифіків.

В середині V ст. до н.е. приймається кодекс римського права, знаменитий “Закон ХІІ таблиць”, який ліг в основу подальшого розвитку римського права. З V ст. до н.е. починається занепад етруських міст. У ІV ст. до н.е. Етрурія потрапляє під владу Риму, і з тієї пори вже культура Римської республіки відіграє провідну роль.

Саме завдяки грецькому культурному впливу в Римі почали споруджувати базиліки – великі криті зали для зборів купців, судових засідань тощо. Форум з портиками, колонадами, галереями став загальновизнаним центром життя в місті. У Римі був побудований форум Романум – площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди, Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. На форумі були встановлені позолочені скульптури богів.

В епоху Пунічних війн, що точилися 23 роки, народився перший переклад “Одіссеї”, у Римі було засновано школу для дітей римських нобілів, де викладали грецьку і латинську мови, використовуючи тексти грецьких класичних авторів. Прославився своїми комедіями Тіт Макцій Плавт. З’явилися написані грецькою мовою “Аннали” – щорічний огляд, літопис Римської держави з міфічних часів до найновіших подій війни з Ганнібалом. Через декілька десятиліть число освічених людей у Римі, що вміли розмовляти і писати грецькою мовою, помітно збільшилося. Протягом дуже невеликого часу в колі освічених римлян встановлюється італійсько-грецька двомовність.

Дуже слушно висловився Горацій, що суворий і непохитний у боротьбі за світове панування Рим слухняно схилив голову перед величною грецькою культурою.

В духовному житті римлян найбільшого поширення набула епікурейська філософія. Найповніше римський епікуреїзм відбито в поемі “Про природу речей” Тіта Лукреція Кара, який жив у першій половині І ст. до н.е.

Популяризацією досягнень грецької філософії займався видатний діяч епохи громадських воєн, соратник Гая Юлія Цезаря (100–44 рр. до н.е.) Марк Туллій Ціцерон (106–43 рр. до н.е.) – видатний оратор, філософ, письменник.и.

Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84–54 рр. до н.е. ). Він вперше в античній ліриці прославив кохання як могутнє почуття, що звеличує людину.

Вік Августа став не лише злетом римської цивілізації, а й “золотим” віком поезії. Виразниками ідеології нової епохи стали Публій Вергілій Марон (70–19 рр. до н. е), Квінт Горацій Флакк (65 – 8 рр. до н.е.) та Публій Овідій Назон (43 р. д. н.е – 17 р. н.е.). Вергілій створив безсмертну національну епопею “Енеїду.

Творчий геній римлян яскраво виявився в архітектурі. До нашого часу функціонує Аппієва дорога (312 р. до н.е.). Було побудовано водогін Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м – критий канал, місцями пробитий у скелі або складений з кам’яних плит і піднятий на підпори, де цього вимагав рельєф місцевості. На межі ІІІ–ІІ ст. до н.е. римські будівельники вперше використали міцний і водостійкий бетон.

Особливу сторінку в культурному розвитку стародавнього Риму являє період римської імперії. В архітектурному мистецтві за часів імператорського Риму панує пишність і розкіш. Август прийняв Рим цегляним, а залишив його мармуровим. Знаменитими спорудами були форум Августа – площа обнесена муром, з храмом Марса на високому подіумі. При імператорі Веспассіані та Титі у 75–80 рр. н.е. для гладіаторських боїв був збудований амфітеатр Флавіїв або Колізей (від лат. “колоссеум” – велетенський). В основу його покладено еліпс завдовжки 188 м і завширшки 156 м. Висота триярусної стіни – 50 м. Одночасно на арені Колізею могли вести поєдинок 3000 пар гладіаторів, за яким спостерігали 55 тис. глядачів.

Новим словом в архітектурі став “храм усіх богів” – Пантеон, збудований у 118–125 рр. н.е. за наказом імператора Адріана.

На честь перемог імператорів споруджувалися особливі тріумфальні арки, такі як арка Тіта, поставлена у 81 р. н.е. на честь перемоги імператора над Іудеєю. Поширеними архітектурними спорудами були громадські лазні “ терми ”. На кінець ІV ст. налічувалось 12 імператорських терм, що були місцем відпочинку та розваг.

У пластичному мистецтві до кращих творів цієї епохи належить знаменита кінна статуя імператора Марка Аврелія (бронза, бл. 170 р.).

Римляни досягли значних успіхів в розвитку наукових знань, хоча на відміну від греків, займалися лише тими науками, які мали практичне значення. Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален (131 – бл. 201) – лікар, природознавець, автор майже 400 праць з анатомії та фізіології людини, терапії, фармакології, гігієни. Його дослідження мали великий вплив на розвиток європейської медицини доби Відродження і Нового часу.

Прикладом енциклопедичності, узагальнення та систематизації набутих знань слугує “Природнича історія” державного діяча та письменника Плінія Старшого (бл. 62–бл. 113), у якій викладені питання астрономії, фізики, географії, антропології, зоології, ботаніки, медицини, фармакології, мінералогії, мистецтва тощо.

Однією із складових частин римської культури були різноманітні видовища, що повинні були відволікати громадян від проблем суспільного життя та негараздів. “Хліба та видовищ! ” – це гасло стає головним стрижнем римського буття. Так, Цезар у 46 р. до н.е. наказав вирити на Марсовому полі штучне озеро, на якому організував битву сірійського і єгипетського флотів, у якій брали участь 2000 веслярів та 1000 матросів. У цирках влаштовували криваві гладіаторські бої та цькування хижаками ворожих полонених та перших християн.

Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний інтерес до філософії. Найбільше праць з етики, що стала переважаючим напрямом вивчення, створив Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), що належав до стоїків і користувався популярністю. У ІІ столітті н.е. як ідеолог стоїчної філософії виступав імператор Марк Аврелій, який свого часу записав: “Час людського життя – мить, його сутність – одвічна плинність, відчуття – невиразне, будова всього тіла – тлінна, душа – нестала, доля – утаємничена, слава – непевна.”

Серед нижчих верств суспільства популярними були мандрівні філософи – кініки, які часто виступали з гостро критичними висловлюваннями щодо представників панівного класу. У ІІІ ст. н.е. виникла остання філософська концепція античного світу – неоплатонізм, творцем якої був філософ-ідеаліст, містик Плотін. Філософія часів імперії була своєрідним підсумком античної філософії, підготувавши грунт для середньовічної схоластики.

Кризові явища в розвитку Римської імперії привели до того, що ідеологічні акценти все більше зміщуються від філософії до релігії. Період імперії був часом надзвичайного поширення різноманітних співіснуючих сектантських вчень, містичних культів, переважно східного походження. Значно посилилась тенденція до встановлення єдинобожжя замість пантеону богів: на єдину, загальну для всієї імперії релігію з єдиним богом – Спасителем покладали надію як на засіб збереження імперії. Такою релігією мало стати християнство, яке вже протягом кількох століть існувало як опозиція до існуючих духовних цінностей. У 313 р. н.е. едикт імператора Костянтина офіційно заборонив переслідування християн і визнав свободу віросповідання в Римській імперії, що фактично означало перетворення християнської субкультури у пануючу релігійно-ідеологічну доктрину.

У 395 р. н.е. відбувся остаточний розподіл Римської імперії на Західну і Східну з центрами у Римі і Константинополі. Західна Римська імперія у 476 р. припинила своє існування. Так відійшла у набуття стара імперія, а разом з нею стала надбанням історії антична культурна спадщина.

 

4. Світове значення античної культури

Роль античної спадщини у розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Не даремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного забуття значної частини античних цінностей, вони немов птиця-фенікс оживають в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.

В стародавній Греції склалися і утвердилися такі фундаментальні соціально-політичні поняття як громадянська свобода і громадянський обов’язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного.

Античність, її культура і мистецтво – вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство у всі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.

Тема 3.

КУЛЬТУРА СЕРЕДНІХ ВІКІВ:

ВІЗАНТІЯ, ЄВРОПА

 

Середньовіччя є окремим закономірним культурно-історичним періодом розвитку людства, часом, коли закладався фундамент європейської цивілізації. “Середніми віками” назвали його гуманісти кінця XV ст. Біля витоків західноєвропейського середньовіччя стояли Західна Римська імперія та світ варварських (германських, кельтських, слов’янських) племен, які й зруйнували цю імперію під час Великого переселення народів (IV-VI ст.) Східними сусідами середньовічних європейців були мешканці давньоруських князівств, пізніше - Московії; південно-східними -візантійці, а також болгари й серби.

Культура європейського середньовіччя охоплює майже тисячоліття від падіння Римської імперії до Нового часу. Під середньовічною культурою сучасна наука розуміє культуру періоду приблизно V-XV ст. В історичній еволюції середньовічного суспільства виокремлюються три основних етапи (періоди): культура раннього - V-XI ст., зрілого (високого) - XI ст. -ХІІІ ст., пізнього – ХІV ст. - XVI ст. - середньовіччя.

Найхарактерніших рис середньовічна культура набуває з Х ст. В цей період в суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах. Якщо дивитися на історію середньовіччя в цілому, то можна виділити три основних чинники середньовічної культури: культура релігійно-церковна, культура світська і культура народна.

ПЛАН

1. Духовно-культурна спадщина Візантійської імперії.

2. Європейська культура епохи середньовіччя.