Лексикографія . Історія української лексикографії.

Українська лексикографія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні — у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з'являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «словянською».

Цікавими були рукописні словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) — «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій».

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю — це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

Способи укладання словників, характеристика словників, типи словників.

Методи укладання словників-мінімумів. Для укладання словників-мінімумів застосовують кілька методів. Так, один із них, запропонований свого часу французькими дослідниками [2], передбачав, що найперше слід сформувати множину основних картин світу, далі потрібно описати ці картини словами, уклавши з них підсловники, а тоді об'єднати ці підсловники в одне ціле – словник-мінімум. Суттєвою вадою цього методу є те, що він зовсім не враховує наявність службових частин мови, частотних характеристик лексики, допускає використання низькочастотної лексики тощо.

Інший метод, розроблений у Росії, передбачає, що слід зібрати якомога більше частотних словників відібрати з них лексику лише вищих рангів – наприклад, від 1-го до 3–5-тисячного, – а далі виділити ті слова, які входять одночасно до всіх чи більшості словників [5]. У такий спосіб цей метод враховує як частотність слів у текстах, так і їх поширеність у різних словниках.

Загальна характеристика словників

Розділ мовознавства, об'єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники, називається лексикографією (від гр. lexikos - словесний, словниковий і grapho - пишу).

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації.

Існують спеціальні словники понятійно-довідкового характеру - енциклопедичні і словники власне мовні - лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяють на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

Серед одномовних словників найбільш вагомими є т лумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики - граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами.

У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. До слова подається інформація, з якої мови воно походить або які компоненти використані для його творення, та, що найголовніше, пояснюється значення цього слова.

Близькими до словників іншомовних слів є спеціальні, або термінологічні словники, що містять визначення слова-терміна і відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з'ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Ці словники бувають загальнодіалектними й регіональними.

У словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв'язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень.

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словники - орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововжитку тощо.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Крім названих, відомі й інші словники, які теж мають важливе теоретичні і практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови.

Типологія словників

Існує значна кількість критеріїв, за якими можна розрізняти словники. Українські мовознавці найчастіше використовують наступну класифікацію словників:

· За кількістю мов (в такий спосіб поділяються й лінгвістичні словники):

o одномовні словники (спеціалізовані словники: діалектні, словники власних імен, етимологічні і т.д.)

o перекладні словники (двомовні, багатомовні)

· За обсягом:

o короткі (до 30 000 слів)

o великі (понад 80 000 слів)

· За лексичним складом словника:

o словники із загальною лексикою (тлумачні, орфографічні, етимологічні)

o словники із спеціальною лексикою (лінгвістичні, діалектні, історичні, словники мови окремих письменників і т.д.)

· За упорядкуванням лексичного матеріалу:

o алфавітні

o зворотні

Лексикографічних класифікацій існує значна кількість. Для порівняння, з нашої точки зору, варто ще навести спрощене угрупування чеського вченого Й. Достала, який поділяє словники на:

· загальні тлумачні словники (подають загальний перелік словникового складу мови)

· частотні словники (вказують на частотність вживання окремих слів в даному тексті)

· термінологічні словники (словниковий склад даної галузі)

· предметні та поняттєві словники (в них слова розміщені не за абеткою, а за предметними чи поняттєвими точками зору)

· енциклопедії та енциклопедичні словники (спеціальна термінологія науки, техніки, культури і т.д.)

· спеціалізовані словники (напр., етимологічні, діалектичні та інші)

 

3) Енциклопедичні словники. Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України.

Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо

Крім енциклопедичних словників є енциклопедичні та інші довідники, бібліографічні показчики тощо, які допомагають орієнтуватися в інформації з різних галузей знань, в соціально-культурних питаннях. Такі словники відіграють надзвичайно велику роль у навчанні, так як дають можливість при необхідності швидко знайти матеріал з певного предмету, який подається в такій літературі чітко і лаконічно. Це, в свою чергу, дає можливість швидко і якісно зорієнтуватися і організуватися для написання більш масштабної роботи – курсової, реферату, наприклад. Щодо професійної діяльності, то інформація, отримана з даної літератури, може реально допомогти систематизувати знання з певного предмету, можливо, навіть дізнатись щось нове, сучасніше.

Лінгвістичні словники.

Лінгвістичні словники — це словники слів. Вони дають ін­формацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особли­вості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й бага­томовні.

Семінар