Мова професійного спілкування як функціональний різновид літературної мови

Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по – новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Кілька слів про етику ділової людини: вже немає “залізної завіси” й Берлінської стіни, вже давно змінився в нашому уявленні образ підприємця, бізнесмена, вже лише в музеї можна побачити плакат із зображенням товстого буржуя з цигаркою в зубах ми вже їх бачили - спортивних, підтягнутих, усміхнених - і беручких. Що вони кажуть про себе? Ось свідчення одного з них:

Дух підприємництва властивий усім, або майже всім. Не кожному вдається його розвинути й далеко не кожному – бути задоволеним своїми результати.

Великими ділами майже ніколи не стають дрібні спекулянти, які рано чи пізно гублять свої бариші на інших спекуляціях. Ними стають ті люди, які наполегливо й послідовно здійснюють задумане;

Підприємець, який поважає гроші, який їх береже, який їх зберігає і оберігає – це вже не підприємець, а “скупий рицар”, який, як кажуть банкіри, давно забув, що сейфи не йдуть за катафалками. Підприємливість – це велика частка уяви й небоязнь ризику, підприємець завжди трохи гравець. Але ігри бувають різні, і в підприємливості краще використати 90% шахів і 10% рулетки, а не навпаки;

Найбільше задоволення підприємець одержує в момент реалізації своєї мрії. Але майже негайно він забуває про одержану перемогу, і в його голові з’являються нові проекти;

Значно легше знайти гроші, щоб реалізувати хороше діло, ніж знайти для грошей хороше застосування. «Дайте мені хороше діло, і гроші з’являться; дайте дурневі багато грошей, і він розтринькає їх або загубить на невдалих спекуляціях»;

Підприємєць є своєрідним гарантом, символом порядності – не лише в задумі, а й в усіх деталях здійснення. Слово підприємця, дане партнерові чи банкіру, повинне цінуватися значно вище, ніж контракт, складений з участю найкращих адвокатів. Репутація банкіра повинна бути синонімом поняття про честь.

Телефонна розмова – це один із видів усного мовлення, до того ж досить спеціфічний: оскільки співрозмовники не бачать один одного, то виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та обличчя. Навіть звичайне підтвердження того, що вас слухають, потребує словесного вираження, в той час як при безпосередній розмові достатньо було б глянути на співрозмовника. Такі репліки-підтвердження наявності зв’язку вносять надлишкову інформацію в телефонну розмову, хоч ця інформація виправдана: вона забезпечує безперервність у розмові.

Тому при веденні ділових розмов особливо важливо широко використовувати лексічні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, й точність її термінології, з другого боку, й точність її термінології, з другого, а також інтонаційні можливості мовлення.

Заважає й надто сильний голос: по телефону слід розмовляти середнім за силою голосом. Оскільки по телефону голос часто здається зміцненим, а окремі звуки неясними, треба намагатися говорити не дуже швидко й по можливості чітко, ясно, говорити в мікрофон телефонної трубки – інакше співрозмовник буде погано вас чути. Тон розмови має бути спокійним, витриманим, ввічливим.

Ділова людина серед друзів

Дружба між людьми звичайно базується на рівності та взаємоповазі. Тому наврядше підійде нам оцей рецепт здобування друзів: “якщо ви хочете набути ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, але якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути перевагу над вами” (Ф.Ларошфуко). Може це й правда, але небагато варта дружба, здобута таким шляхом.

Щоб мати друзів, треба віддавати їм і свій час, і енергію, й робити щось для них безкорисливо, й любити їх такими, які вони є. До друзів ставляться привітно й уважно, з ними ведуть довгі задушевні розмови, їх завжди раді бачити і чути, про них пам’ятають усе життя. Таких щирих і відданих друзів у кожного з нас небегато.

Є риси які подобаються усім: це весела вдача, товариськість, тактовність, а також своєрідна гнучкість характеру – вміння пристосовуватися до товариства, в яке потрапив, до нових, часом дуже різних людей. Багато значить і добре виховання, вміння поводитися, легко й невимушено рухатись (добрі фізичні дані та вміння одягатися теж відіграють неабияку роль).

Найбільше прикрашає людину в товаристві вміння бути цікавим співрозмовником. Цього прагнуть усі, але добиваються далеко не всі.

У малознайомому, новому товаристві слід більше злухати, ніж говорити. Бо, як казав О.Дюма, людина, яка багато говорить, скаже нарешті дурницю. Тому розумна людина в цій ситуації заохочує інших до розмови, а сама більше слухає, ніж говорить.

3) Національна та літературна мова. Форми літературної мови (усне та писемне мовлення) Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Зміст поняття «Літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Національна мова, мова нації, що склався на основі мови народності в процесі розвитку народності в націю. Інтенсивність цього процесу залежить від темпів і особливих умов розвитку народності в націю у різних народів. Н. я. — система декількох форм існування мови: літературна мова (усна і письмова форми) народно-розмовний різновиди мови і діалекти. В процесі формування Н. я. істотно міняється співвідношення між літературною мовою і діалектами. Національна літературна мова — форма, що розвивається, яка займає провідне положення, поступово витісняючи діалекти, домінуючі на ранніх етапах розвитку мови, особливо у сфері усного спілкування. При цьому утворення нових діалектних особливостей припиняється, і під впливом літературної мови відбувається нівелювання найбільш різких діалектних відмінностей. Одночасно розширюється сфера вживання літературної мови, ускладнюються його функції. Це пов'язано з ускладненням і розвитком національної культури народу, а також з тим, що літературна форма Н. я., що складається на народній основі, витісняє чужі народові письмові мови (наприклад, латинський в Західній Європі, церковно-слов'янський в Росії). Національний літературна мова проникає також в сферу усного спілкування, де раніше панував діалект. Найважливішою особливістю національної літературної мови є його нормалізований характер (див. Норма мовна). У зв'язку з необхідністю задовольнити усе більш складні і багатообразні потреби суспільства, викликані розвитком художньої літератури, публіцистики, науки і техніки, а також різних форм усній мові, інтенсивно розвиваються і збагачуються синтаксична система і словарний склад національної літературної мови. У епоху існування буржуазного суспільства національну літературну мову обслуговує переважно пануючий шар суспільства (тобто його освічену частину). Сільське населення, як правило, продовжує користуватися діалектами, а в містах з літературною мовою конкурують міські койне. В умовах розвитку соціалістичних націй єдина нормалізована загальнонародна національна літературна мова стає у зв'язку з демократизацією і широким поширенням освіти надбанням кожного члена нації.

Семінар