Лексикосематичні відношення між словами : омоніми , пароніми , антоніми, синоніми.

Синоніми — це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.

Синоніми в мові можливі тому, що лексичні значення ок­ремих слів нерідко перекривають одне одного: адже немає чіт­кої межі між поняттями, скажімо, багато і чимало; близькі за значенням у повсякденному вживанні слова імла, мряка, ту­ман. Водночас синоніми обов'язково чимось різняться між со­бою — відтінками значень, емоційним забарвленням, експре­сивністю, стилістичною віднесеністю, різною активністю в мові, здатністю сполучатися з іншими словами.

Є невелика кількість так званих абсолютних синонімів. Вони цілком ідентичні за значенням і належать здебільшого до стилістично нейтральної лексики: процент — відсоток, ек­земпляр — примірник тощо.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно по­повнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, пере­куповуватися. До складу синонімічних рядів можуть входити й фразео­логізми. Крім загальномовних, є також контекстуальні синоніми. Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази. Перифраза — описовий мовний зворот, ужитий для називан­ня предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, щоб у тексті не повторювати раз у раз слово Київ вживають пери­фразу столиця України, місто Кия. Перифраза часто несе в собі оцінку явища; вона може мати позитивне, схвальне або негативне, іронічне значення.

Синоніми виникають:

а) за рахунок творення нових слів;

б) внаслідок запозичень;

в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів;

г) внаслідок розвитку багатозначності слів.

Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми. Табу — слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних мірку­вань. Евфемізми — слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом.

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні. Їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат «той, кому посилається» і адре­сант «той, хто посилає»; мимохіть «нехотячи» і мимохідь «про­ходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди «зли­годні» і незгоди «відсутність згоди» тощо.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або пре­фіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» тощо.

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля,;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес,

Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці.

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

омографи — при однаковому написанні мають різну вимо­ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

Лексика з погляду походження: питома лексика та запозичена лексика (українські та іншомовні слова в українській мові).

У лексиці української мови за походженням виділяють слова успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з іншої мови.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, тітка, дочка.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, кінь, пшоно, вікно.
Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.

Спільносхіднослов'янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, сорок.

Власне українська лексика - це слова, що витворилися після розпаду східнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, гопак, будинок, кучерявий. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається інакше, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами: вишня, отрок, лиман, м'ята, левада. Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням.

Лексика з погляду вживання. Активна і пасивна лексика, неологізми і застаріла лексика (історизми, архаїзми).

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс — терміни.Активна лексика - це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Неологізми

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.

Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.

Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Є також і авторські словотвори - оказіоналізми.

Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію. Неологізми окремих сучасних українських письменників:

Андрія Малишка: огнепоклонники, злотоголово,Дмитра Павличка лебедіють тощо.

Абревіатури

Порівняно нове явище у розвитку мов — абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю букв чи звуків.

Застарілі слова

Архаїзмами - слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами».

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів.