Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поезія духовного опору в укр літ другої полов. 20 ст. Творчість В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, І Калинця.

Поиск

Шістдесятниками називають плеяду молодих інтелігентів, що розпочали свій творчий шлях на межі 50-60-х років, одразу привернувши до себе увагу не лише талантом, а й мужньою громадською позицією та національною гідністю.Усіх їх об'єднувала активна життєва позиція, небайдужість до болючих проблем, що постали перед суспільством у переломний час, інтерес до минулого України і намагання змінити на краще її майбутнє.

До найпомітніших постатей шістдесятників відносять І. Дзюбу, І. Світличного, Є. Сверстюка, І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Шевчука, Є. Гуцала, А.Горську, П. Заливаху, Л. Семикіну, Г. Севрук, В. Кушніра, В. Зарецького. У грудні 1965 р. відкритого листа керівникам партії та уряду України П. Шелесту та В. Щербицькому надіслав І. Дзюба, до якого він додав об'ємну(понад 200 сторінок) працю "Інтернаціоналізм чи русифікація". Мужній вчинок І. Дзюби треба визнати як центральну подію та одне з найзначнішихявищ в українському русі опору тоталітарній владі.

 

Молоде покоління прагло до оновлення не лише мистецького, а й усього суспільного життя. Але влада, вбачаючи в шістдесятниках зародки опозиційності, відповіла на творчий порив молоді двома хвилями арештів – у 1965 і 1972 роках. Через це в середовищі шістдесятників відбувся розкол. Перші сформували офіційне шістдесятництво (І. Драч, Б. Олійник, Д. Павличко та ін.). Вони мали змогу активно друкуватися, але натомість змушені були йти на певний компроміс із владою. Інші – такі, як В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Є. Сверстюксформували дисидентський рух. Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти зазнали з її боку масових арештів і ув’язнень. Треті ж, взагалі, вдалися до «внутрішньої еміграції» - зайняли аполітичну позицію, яка коштувала їм довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, В. Шевчук).

Дисидент – політичний інакодумець; людина, чиї політичні погляди суттєво відрізняються від офіційної політики.

Не всі шістдесятники змогли витримати цей тиск, але найстійкіші не відмовилися від заявлених позицій, поставивши себе поза тоталітарною системою. Так у суспільно-політичному житті країни з'явився самвидав — не підцензурна, офіційно невизнана, заборонена, підпільна література.

Самвидавна діяльність — це форма дисидентсва (лат. dissidens — незгідний), а дисидентами вважають людей, незгідних з панівною ідеологією, існуючою системою, які борються з існуючим ладом.

Світличний Іван Олексійович- (20 вересня 1929 - 25 жовтня 1993) Критик, літературознавець, поет, перекладач. Іван Олексійович — духовний лідер національно-демократичного руху 60-70-х років. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав В.СТУСОВІ

У нас нема
зерна неправди за собою
Т.Шевченко


Коли твій вистражданий злочин —
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,
Відступництва, і зрад, і змов, —
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.
І будуть глузи, глум, погорда —
Тобі найвища нагорода, —
І ти, на проби й гарт готов,
Крізь всі Мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.


 

Сверстюк Євген Олександрович(13 грудня 1928 – 1 грудня 2014) український письменник, філософ, правозахисник. Один із найяскравіших і найпринциповіших шістдесятників, котрий казав: «коли не видно ясних доріг і сонячних плаїв, безсумнівною дорогою є найважча – дорога шляхетна». На початку 60-х Євген Сверстюк став організатором напівлегальних українських вечорів і зборів, автором полум’яних противладних есе, учасником акцій протесту щодо репресій української інтелігенції. У самвидаві були відомими його твори «З приводу процесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза» тощо. А 14 січня 1972-го правозахисника заарештували і засудили за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

 

Ігор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939 в Ходорові) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 р. збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні.
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гусар Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовно-еротичне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Саме з появою в українському літературному процесі Калинця почалися дискусії про необароко. Українське бароко й справді можна розглядати як одне із джерел Калинцевих інспірацій, іншим таким джерелом є, безперечно, творчість Б.-І. Антонича. Ще одна вельми цікава особливість: поет ніколи не писав окремих віршів, його метод полягав у творенні циклів, які своєю чергою переростали в книжки (свідчення «структуралістського» бачення світу). Творчість Калинця суттєво вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь, виявившись дуже суголосною найновішим поетичним пошукам.

Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник.
1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції. Належав до т. зв. «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.
1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР.
1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі. Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі.
Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)).
Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка «Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби».

 

2.) мотиви лірики Ліни Костенко + див. 8.2, 17.2, 21.2

Уся творчість Ліни Костенко — туга за ідеалом, за ідеалами, сором за знецінену, розтоптану людину.
Епоха несприятлива — ламає іще в колисці геніям хребти.
У піднесеностях, гармонії і в дисонансах епохи поетеса залишається сама собою, її світ розкрито усім зустрічним вітрам. Скільки ніжної сили й пекельної непоступливості в одній людині, який безмір душі, бо, справді:
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишається у спадок твоєму народові, а відтак і людству? Ці роздуми проходять через напливи духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню:
Твоє страждання — особиста справа.
Твоє мистецтво — радощі для всіх.
У книжці "Сад нетанучих скульптур" звучить тривога за долю людства, людяного в людині, ще виразнішим стає самоцінність людського існування:
Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!
Приреченість людини підтвердила Чорнобильська трагедія, яка змусила міряти наш час невідхильним питанням: бути чи не бути людській цивілізації та й усьому людству:
Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хто загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель. Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.
Турбує поетесу і духовний Чорнобиль, який давно вже почався. У віршах "Ой ні, ще рано думати про все", "Жонглює будень святістю і свинством" мовиться про виживання цілої літератури, а то й культури. Ліна Костенко, звертаючись до своїх сучасників, переконує:
Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.

Душа поетеси болить за втрату історичної пам'яті, пам'яті роду, пам'яті народу:
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Жив у тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І не треба роз'яснень, що перед нами покинута хата, і не треба розчулених зітхань з приводу того, що ця пустка — трагедія для цілого народу. Про це свідчить "і хата, і тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де", бо "все згадує себе в свою найкращу пору":
І стежка, по якій вже тільки сніг іде.
Почуття власної провини немов виболює такі твори Ліни Костенко. Нездоланна міць простого народу — ще один мотив у творчості поетеси. Вірш "Пастораль XX сторіччя" — осуд безжальної потворності і дикої неприродної війни:

 

Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медових.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.
У час повільного духовного забуття народного генія з'являється роман Ліни Костенко "Маруся Чурай". Книга ця вирує соціальними і звичайними людськими пристрастями, тут сусідствують благородство і підступність, вірність і зрада, відвага й боягузство, лицарська звитяга і хитре пристосовництво — всі загальнолюдські моральні проблеми. В образі головної героїні твору звучить ідея безсмертя Слова і Пісні, самого Народу:
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Мудрими людьми мовлено, що нація як така не існує без носіїв величного творчого початку, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має такий цвіт. Найяскравіший серед цього — поетеса Ліна Костенко. її вірші — неоціненний скарб людяності, інтелекту, сили духу Й доброти:
Не забувайте незабутнє
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі,
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.
Ці рядки звучать як пересторога. Читаючи твори поетеси, входиш у надзвичайно багатий світ її поезії, співпереживаєш, включаєшся в боротьбу добра і зла, справедливості й несправедливості, людського і нелюдського, захоплюєшся мелодійністю рідної мови. Рядки поезії Ліни Костенко звучать як моральна настанова молоді:
...Не бійся прикрого рядка.
Прозрінь на бійся, бо вони, як ліки,
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.
Людині бійся душу ошукать, бо в
цьому схибиш — то уже навіки.

Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині.

 

Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі.

 

У багатьох творах Ліни Костенко прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі.

 

Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків.

 

Найцікавішою є інтимна лірика Ліни Костенко. В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна. Костенко вирішує дуже оригінальне. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання - нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи Ті люблять, чи й не відповідають на почуття.

 

У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й верши­ни почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.

Доба емансипації і фемінізму все-таки завдає відчутного удару по жіночності, по ставленні до жінки як до істоти тендітної, делікатної. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед Жінкою.

 

Білет 25.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 364; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.2.5 (0.009 с.)