ТОП 10:

Київський міжнародний Університет



Київський міжнародний Університет

 

 

Г.І. назаренко

 

Журналістські жанри:

Інформаційні

Курс лекцій

 

 

Київ-2006

 

ББК 76.01

Н–19

 

Схвалено кафедрою теорії та історії журналістики

Київського міжнародного університету

(протокол № 7 від 27 лютого 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

Владимиров В.М.,доктор філологічних наук, професор КиМУ

Денисова С.П.,доктор філологічних наук, професор Київського національного лінгвістичного університету

 

Назаренко Г.І.

Журналістські жанри: інформаційні: Курс лекцій. – К.: КиМУ, 2006. – 169 с.

 

 

Курс лекцій “Журналістські жанри: інформаційні” має на меті ознайомити майутніх журналістів із теорією та практикою використання інформаційних жанрів журналістики. Предметом оглядового висвітлення в курсі є поняття про жанр і жанрологію журналістики, історія виникнення та еволюція соціальної інформації, загальні вимоги до інформаційних жанрів, методика роботи журналіста над інформаційними матеріалами. Окремо розглядається жанрова специфіка та різновиди замітки, звіту, репортажу, інтерв’ю. Наводяться конкретні приклади із сучасної української преси. Приділяється також увага таким важливим елементам презентації журналістських творів, як лід, рубрика, заголовок і підзаголовок.

Запропонований курс лекцій призначений для студентів факультетів і відділень журналістики.

ББК 76.01

 
 
 


Зміст

Тема 1. Інформаційні матеріали в жанровій системі та історії журналістики……………….…..….4

Питання для самоконтролю………………......16

Тема 2. Теорія і практика соціальної інформації….18

Питання для самоконтролю…….……..……...41

Тема 3. Замітка – найпоширеніший і найпростіший інформаційний жанр журналістики……....42

Питання для самоконтролю………………….85

Тема 4. Звіт як специфічний інформаційний жанр журналістики………………………………….86

Питання для самоконтролю…………………107

Тема 5. Репортаж як оперативна форма емоційного, наочного зображення події….……………108

Питання для самоконтролю……………….145

Тема 6. Інтерв’ю як метод збирання інформації і один з інформаційних жанрів журналістики ……………………………....146

Питання для самоконтролю………………..164

Список літератури……………………………...…….165

 

 

Тема 1.

Інформаційні матеріали В жанровій системі ТА ІСТОРІЇ журналістики

 

Поняття про жанр і жанрологію журналістики. Класична система журналістських жанрів. Інформація і соціальна інформація. Історія соціальної інформації. Ери та інформаційні революції в цивілізаційній історії людства. Сучасні інформаційні агентства. Поява Інтернету та утворення єдиного інформаційного простору. Комп’ютерна журналістика.

Журналістські твори так само, як і твори літературні, мистецькі, існують у певних більш-менш усталених формах, які сформувались історично, були вироблені багаторічною практикою діяльності засобів масової інформації. Ці форми називають словом “жанр”, а розділ теорії журналістики, який вивчає поділ текстів на жанри, називають “жанрологією”.

Жанр [фр. “genre”, від лат. “genus (generis)” – рід, вид]– тип, рід твору, який відзначається особливими, тільки йому властивими рисами й ознаками щодо композиції, структури, образних засобів і творчих прийомів, мови і стилю викладу.

Кожен жанр має свої внутрішні закони і зовнішні прояви. Жанрові форми не є канонічними, вони постійно розвиваються, еволюціонують. У розвитку жанрів постійно спостерігаються дві тенденції: удосконалення і взаємозбагачення.

 

Хоча перші судження про жанри можна знайти вже в античну епоху, а саме в “Поетиці” Арістотеля, термін з’явився набагато пізніше і дискусії про його значення тривають досі. Але при будь-якому трактуванні безперечним є те, що жанр – це втілений зміст, реалізований задум, результат творчості. Отже, для журналіста є надто важливим володіти жанровими формами, добре розумітись на них, моделювати з них свою неповторну модифікацію, бачити життєвий матеріал крізь жанрову призму.

 

Кожен, хто навчається журналістиці, має засвоїти цю “таблицю множення” – систему жанрів журналістики, щоб зуміти втілити зміст у найяскравішу форму. Адже не оволодівши жанровими типами мислення як одним із законів творчості, не можна досягти рівня професіоналізму.

 

Класична система журналістських жанрів має такий вигляд:

І. ІНФОРМАЦІІЙНІ ЖАНРИ: замітка, звіт, репортаж, інтерв’ю

Тема 2.

ТЕОРІЯ і ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ІнформаціЇ

Формула Квінтілліана. Інформаційний привід. Факт і новина в інформації. Сенсація. Загальні вимоги до інформаційних жанрів: інформаційність, оперативність, актуальність, суспільна значимість, фактологічна точність, лаконізм, виразність, декодованість, релевантність. Шість правил наближення інтересів. Методика роботи журналіста над інформаційними матеріалами.

 

Початок теорії інформації поклав дві тисячі років тому римський ритор Квінтілліан, який жив у І ст. н.е. і був автором 12-томної праці, де, зокрема, стверджувалося, що основним достоїнством ораторського мистецтва є простота і щирість. Квінтілліан також стверджував, що про ту чи іншу подію або вчинок можна зробити висновок, якщо відома відповідь на 7 питань: quis? quid? ubi? quibus auxillis? cur? quomodo? quando? Це твердження ввійшло в теорію журналістики під назвою

 

 

Формула Квінтілліана:

Хто?

Що зробив?

Де?

Якими засобами?

Навіщо?

Як?

Коли?

У сучасних англомовних школах журналістики користуються дещо видозміненою формулою, яку прийнято називати

 

Формула 5 W + H:

Who?

What?

3. Where? + How?

When?

Why?

 

Отже: 1) Хто? 2) Що? 3) Де? 4) Коли? 5) Чому?

+ Як?

Але жодна з подібних формул не дає нам у результаті опису тексту, який можна визнати інформацією. Не вистачає ще однієї обов’язкової умови для появи інформації, вимоги новизни факту чи явища, а саме – інформаційного приводу.

Інформаційний привід – підстава, причина опублікування в пресі (або передачі по радіо, телебаченню, появи в комп’ютерній мережі) журналістського матеріалу, право на оприлюднення тексту, його “перепустка” на шпальти газет або в ефір.

Це внутрішня якість твору, його наповненість суспільно-політичним змістом, що викликає цікавість у людей. Як специфічна здатність новизни самостійно і негайно впливати на сприймача інформації (читача, слухача, глядача), інформаційний привід закладений у кожному актуальному журналістському творі, адже він випливає із злободенності публікації (передачі), її вагомості і необхідності для сьогоднішнього дня.

Основу інформації складає факт. Інформація – це відображення фактів у мовному або візуальному вираженні, відображення подій, явищ, ідей, що виникають у житті суспільства. Існує вираз: “Факти говорять самі за себе”. Дійсно, факти повідомляють, навчають, виховують, рекламують, викликають почуття. Мистецтво журналіста полягає в тому, щоб відібрати найцікавіші з них, найвиразніші і такі, що мають суспільне значення. Завдання журналіста – не безпристрасне фотографування життя, віддзеркалення подій, а цілеспрямований відбір таких фактів, які без зайвих слів демонструють необхідну ідею.

Душею інформації є новина. Щоб факт став основою інформації, він одночасно має бути новиною – така обов’язкова умова.

Факт [від лат. factum – “зроблене”] – дійсне явище чи подія, невидумана пригода, те, що насправді мало місце, відбулося. Цей термін означає щось до певної міри відокремлене, одиничне. Факти широко використовуються в засобах масової інформації і становлять основу журналістського твору. Насичений яскравими фактами матеріал має пізнавальний характер, силу документальності і переконливої аргументації.

Новина – особливість подійної інформації, яка в момент свого виникнення (чи пізнання її аудиторією) несе додатковий і якісно інший фактаж у порівнянні з тим, що вже відомий суспільству. Відзначається дієвістю, впливом на її сприймача.

Для масової, комерційної журналістики новина є синонімом сенсації.

Сенсація [франц. sensation, від лат. sensatio – “відчуття”] – сильне, приголомшуюче враження від будь-якої події, а також звістка, повідомлення або сама подія, які справляють таке враження. У переносному значенні “сенсаційний” – значить вражаючий, той, що виходить за межі звичайного.

Знаходження і повідомлення, а також створення сенсацій – одна з основних цілей жовтої преси, яка дозволяє залучити й утримати увагу читачів. Сенсація нерідко створюється на голому місці, або подія, яка є достатньо важливою сама по собі, роздувається для надання їй надзвичайного значення. Цій меті слугують неправомірні висновки з аналізу події або відбір однієї з гіпотез як факту, що здається репортеру обґрунтованим і відводить від нього дорікання в поданні неправдивої інформації. Існує також практика використання журналістами таблоїдної (жовтої) преси замість фактів так званих фактоїдів – повідомлень і тверджень, які часто є неправильними або вигаданими, але видаються й сприймаються як реальні. Наприклад, повідомлення про знаходження справжніх русалок або химерних тварин-мутантів, нових відвідин Землі інопланетянами, фантастичні здібності окремих людей бачити крізь стіни, жити під водою, літати над прірвою, про появу привидів та інших ірреальних сил тощо.

Кажуть, ще 1880 року редактор американської газети «Сан» Джон Б. Богарт дав визначення, яке згодом стало класичним: “Якщо собака покусала людину – це не новина; інша справа якщо людина покусала собаку: ось це новина!” В американських школах журналістики навіть запровадили спеціальну формулу «людина-кусає-собаку».

Інший американський журналіст Джек Лейт дає таке визначення інформації: “Інформація – це те, що змушує читача вигукнути: «Боже мій!»”. А за свідченням англійського журналіста Деніса Томпсона перед слухачами англійських шкіл журналістики як свого роду непорушний закон перебуває графічна схема, на якій накреслено, про що треба писати: ГРОШІ, ЇЖА, ПИТАННЯ СТАТІ, ЗДОРОВ’Я. Чотири принципи успіху!

Для жовтої преси сформульовано також закон семи “С”, який приводить до популярності та комерційного успіху будь-який медіа-проект: сенсація, скандал, смерть, секс, страх, сентиментальність, самозбереження.

“В античні часи тих, хто приносив погані звістки, страчували. Сьогодні ж, в епоху суцільно комерціалізованих медіа, картина швидше протилежна, – зазначає Зігфрід Вайшенберг у книзі «Новинна журналістика». – Адже медіа значною мірою живуть завдяки тому, що «виробляють» погані новини (bad news). Нещастя, трагічні події та катастрофи користуються в медіа значно більшою увагою, ніж позитивні новини. Відповідне прислів’я стверджує: «Only bad news are good news» («Лише погані новини є хорошими новинами»)”.

Тематика інформаційних матеріалів якісної преси – найрізноманітніша і майже нічим не обмежена, така ж багатопланова, як і саме життя. Майже всі вимоги в даному випадку стосуються, як правило, ефективності та форми подачі інформації: живо, цікаво, яскраво, захоплююче (і при цьому коротко) треба розповісти про суспільно важливу, злободенну подію.

Загальні вимоги до інформаційних жанрів:

1) інформаційність – функціональна особливість журналістського твору, його насиченість фактажем. Від того, наскільки фактаж є важливим, яскравим, цікавим, актуальним, залежить доля матеріалу. За масштабністю, типом новин інформацію поділяють на два типи: місцевого значення і загального значення. За формою подання – “жорстка інформація” (суха, чітка, тільки по суті, без будь-якої деталізації, без жодного зайвого слова)і “м’яка інформація” (супроводжується деталями, поясненнями);

2) оперативність [від лат. operatio – “дія”] – здатність засобу масової інформації, спроможність журналіста вчасно і кваліфіковано порушувати актуальні проблеми, відгукуватися на важливі життєві події. Оперативність проявляється в умінні швидко й чітко написати матеріал, з найрізноманітніших прикладів відібрати найбільш суспільно вагомі. Від моменту, коли та чи інша подія відбулася, те чи інше явище виникло, та чи інша ідея була висловлена, до моменту появи інформації про цю подію або явище, або ідею має пройти мінімальний термін. Будь-яке джерело, будь-який журналіст – автор інформації повинен прагнути бути першим, від кого суспільство цю інформацію взнало. Гонитва за темпами, за оперативністю інформації, за пальмою першості становить суть конкуренції поміж засобами масової інформації і наповнює щоденну роботу репортера.

Оперативність є одним з головних критеріїв цінності інформації, який вказує на свіжість, новизну повідомлення. Коли в тексті є слова “вчора”, “сьогодні”, “завтра”, цінність інформації різко зростає. Слова “нещодавно”, “днями” знижують оперативність, роблять інформацію малоцінною. Інформація “поза часом”, яка не передає “живого дихання”, “живого пульсу сучасності”, – загалом не потрібна. Якщо читачу (глядачу, слухачу) вже відомо з інших джерел про те, що повідомляє журналіст у своїй інформації, він його не зацікавить. Якщо ж це буде повторюватися, і журналіст, і газета (програма) втратять свою аудиторію;

3) актуальність [від лат. actualis – “діяльний, теперішній, сучасний”] – злободенність, необхідність, надзвичайна важливість порушуваних тем, проблем, питань. Актуальним вважається журналістський виступ, який відповідає вимогам сучасності, викликає інтерес. Актуальність журналістських матеріалів зумовлюється досвідом автора, його умінням помічати й показувати в явищах і фактах найсуттєвіше;

4) суспільна значимість називається вітчизняними теоретиками і практиками журналістики пріоритетною вимогою до інформації. Преса, радіо, телебачення не повинні нерозбірливо подавати лише ту інформацію, яка користується попитом, а передбачати, як ця інформація відбивається на суспільстві. Тотальний негативізм має поступитись місцем в інформаційному просторі позитивно значимим темам і повідомленням. Факти, які свідчать про високу людську мораль, патріотизм, самопожертву, буденний героїзм, мають переважати;

5) правдивість, фактологічна точність також є однією з пріоритетних вимог. Журналіст повинен, незважаючи на обмаль часу, так званий “постійний цейтнот” у відділі “гарячих новин”, безпомилково наводити імена й прізвища людей, цифри, назви, вислови тощо. Неточності, помилки недопустимі, вони знецінюють і конкретний матеріал, і його автора, і газету (чи будь-який інший засіб масової інформації). Повідомлення з помилками, перекрученими прізвищами, неправильними цифровими даними викликають обурення і досаду, за цю прикрість редакції часто доводиться вибачатися, а читач (слухач, глядач) втрачає довіру до такого джерела інформації. Тому досвідчені журналісти по кілька разів, звіряючи кожну літеру з писемним текстом, ні в якому разі не довіряючи диктофону або іншим аудіо- чи відеозаписам (адже часто прізвище, назва звучить по-одному, а пишеться зовсім по-іншому), переконуючись у правильності кожної цифри, звертаючись до енциклопедій і довідників, перепитуючи учасників події і спеціалістів, страхуються таким чином від фактологічних помилок.

Також недопустимі будь-які надмірності, наприклад, перебільшення, прикрашання (“лакування”) фактів, смакування негативу тощо.

Однак, як уже говорилося вище, є тип журналістики (мова йде про жовту пресу, яка посідає досить значне місце майже в усіх країнах світу і зараз швидко розвивається в Україні, виконуючи розважальну функцію), у сегменті якої не просто бракує даної вимоги, але вона змінена на протилежну. Тобто псевдоінформація, квазіновина, “газетна качка” (фальшивка, вигадана подія, роздута сенсація, неперевірені чутки) тут є засобом боротьби за увагу читачів (глядачів), збільшення тиражу (рейтингу), а відтак і прибутків.

 

Псевдо… [від грец. ψεΰδος – “обман, вигадка, помилка”] – у складних словах відповідає поняттям “несправжній”, “неправильний”.

Квазі… [від лат. quasi – “ніби, майже, немовби”] – у складних словах означає “позірний”, “фальшивий”, “ніби”.

Газетна качка – фальшивка, підробка, неправдиве повідомлення.

Існує кілька версій походження цього виразу. Наведемо основні з них.

· Німеччина. XVI століття. Авторство виразу приписується засновнику протестантизму (лютеранства) Мартіну Лютеру (1483–1546), який у своїй промові одного разу помилився і замість слова “леґенда” сказав “люґґенда”. Німецькою мовою “люґґе” – “брехня”, “енте” – “качка”. Сприйняте на слух трансформувалося в “люґґ енте”, що буквально означало “брехлива качка”. Відтоді так почали говорити про помилкові дані, неправдиву інформацію.

· Німеччина. XVII століття. Виникнення виразу пов’язується з практикою перших газет. Після сумнівних, але спокусливих для зростання тиражу, повідомлень журналісти, щоб лишитися в межах добропорядності, ставили помітку з двох літер: “NT” – ен-те, що являло собою скорочення латинського виразу “non testatur” – “не перевірено”. Умовний знак звучав як “енте”, що по-німецьки означає “качка”. З часом саме це слово все частіше стало вживатися для позначення журналістських псевдосенсацій.

· Бельгія. XIX століття. Журналіст Корнеліссен одного разу опублікував цілком серйозно, як нібито наукове повідомлення, анекдот про ненажерливість качок. Мовляв, якийсь учений взяв для досвіду 20 качок. Порубавши одну з них на дрібні шматочки, він віддав їх “на сніданок” іншим 19 качкам. Потім так само зробив з 19-ю качкою, віддавши її іншим 18. Таким чином “дослідник” начебто послідовно порубав усіх качок, аж поки не залишилась одна. Виходило, що за кілька хвилин одна качка з’їла 19 собі подібних істот. Незважаючи на очевидну неправдивість, очевидну неймовірність цього повідомлення, газети сприйняли цю потішну розповідь як чистісіньку правду і надрукували її на своїх сторінках, шокуючи такою псевдосенсацією легковірних читачів. Згодом, коли ця історія була осмислена у своїй суті, слово “качка” стало символом вигадок газетярів;

6) стислість, лаконізм [від грец. λακωνισμός] – гранично коротке висловлення думки, виняткова чіткість, небагатослівність. Термін походить від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови. Це дорогоцінна якість як журналістських, так і літературних творів, яка полягає в ощадливому використанні словесного матеріалу і художньо-зображувальних засобів при найточнішому розкритті ідеї. Максимальна інформаційна насиченість тексту при мінімумі слів – ось формула, за якою працюють професіонали новинної журналістики.

Про стислість, як одну з основних вимог до творчості літератора, журналіста, існує безліч відомих висловів. “Сестрою таланту” називав стислість А.П. Чехов. Писати так, “щоб словам було тісно, а думкам просторо”, – вчив М.О. Некрасов. “Газета вимагає (і справедливо!) короткості викладу. Лаконізм (який не переходить у формалізм!) дисциплінує перо, тренує думку, збагачує мову”, – писав Юрій Яновський.

Щодо стислості інформаційних текстів існує ще один термін – лапідарність [від лат. lapidarius – “висічений на камені”]. Він означає максимально короткий, виразний стиль викладу.

7) виразність, яскравість– вимога, яка спростовує глибоко помилкове уявлення про те, що ознакою оперативної інформації є шаблонність, штампованість, трафаретність. Начебто виробництво інформації – справа поточна, конвейєрна, буденна, і тут немає місця для творчості, вираження авторської індивідуальності, фантазії, натхнення тощо.

Професіональні журналісти, які працюють у сфері інформації, знають, наскільки це складно – знайти яскраву форму для короткого новинного тексту, “оживити” сухе, жорстке повідомлення, що надійшло до редакції від інформагентств, відійти від банального викладу факту і зробити матеріал цікавим, оригінальним, неповторним. Завдяки чому можна надати авторської обробки найкоротшому тексту? Знайти яскравий, влучний заголовок, індивідуальну інтонацію, змістовну рубрику, унікальну фінальну фразу. Наймініатюрніший матеріал може бути поданий як шаблон, і може бути поданий як неповторний авторський твір;

8) простота, ясність, декодованість [від лат. de…– префікс, що означає “віддалення, скасування, припинення, усування чого-небудь” + франц. code, від лат. codex – звід законів: усування незрозумілої символіки, розшифрування тексту] означає доступність для аудиторії суті повідомлення. Часто журналісти використовують у своїх матеріалах складні терміни, іноземні вирази, абревіатури, архаїзми, забуваючи розшифрувати для пересічного читача їхнє значення. Таким чином, текст інформації стає малозрозумілим, або (що набагато гірше) зрозумілим неправильно. Отже, журналістська робота втрачає результативність чи, навпаки, досягає протилежного результату. Тому треба завжди прагнути “геніальної простоти”, уміти про найскладніші речі розказати доступно, перекласти термінологічні “навороти” на “людську мову”, зрозумілу всім – і студенту, і пенсіонеру, і домогосподарці, і робітнику, а не лише спеціалістам з даної галузі (політики, науки, економіки, юриспруденції, медицини тощо).

Іноді в нашій пресі з’являються замітки, які треба читати зі словником іншомовних слів або енциклопедією. Шкода, що у журналістів, які готували ці тексти, не було чи то часу, чи то бажання декодувати інформацію. І не лише лексика, а й ускладнені синтаксичні конструкції значно утруднюють сприйняття тексту. Зробити матеріал малозрозумілим здатні й стилістичні складності, надмірна образність мови, композиційна безладність і т. ін. Між тим, журналіст пише для того, щоб бути прочитаним (почутим), інакше вся його діяльність втрачає будь-який сенс;

9) релевантність [від англ. relevant – “доречний, стосовний справи”] – відповідність інтересам аудиторії. З величезної кількості подій та фактів, що стають відомими щодня, журналістові треба відбирати те, що може найбільше зацікавити аудиторію, тобто те, що читач (слухач, глядач) може співвіднести з власним життєвим досвідом, проблемами, сферою інтересів. Релевантність має свої закономірності і, знаючи їх, можна нецікаву інформацію зробити завдяки деяким професійним прийомам захопливою для сприйняття.

Так, паризький Центр підготовки і вдосконалення журналістів формулює

 

Визначення і жанрові особливості замітки. Факт і його осмислення в замітці. Правило “перевернутої піраміди”. Лід і його види. Заголовочний комплекс. Типи і функції заголовків. Різновиди заміток за формою і змістом. Хронікальна замітка. Коротка інформаційна замітка. Розширена інформаційна замітка.

Замітка – найдавніший, найперший і найелементарніший жанр журналістики. Це той мікрожанр, з якого почалось інформування, з якого власне почалася журналістика. І сьогодні, через кілька століть, він залишається найпоширенішим, найнеобхіднішим, найекономнішим жанром інформування. Недарма про замітку кажуть, що то є “хліб журналістики”.

Замітка – найпростіша структура (як атом, або клітина), з якої виростають всі інші жанрові форми журналістики. Замітка повідомляє про важливий факт чи подію громадського життя.

 

 

Жанрові особливості замітки:

а) сконденсованість (від лат. condensatio – згущення, ущільнення), тобто максимальна інформативна насиченість, текст – “стиснута пружина”;

б) економність викладу (мінімальний рядковий фонд, мінімальна кількість слів, про факт треба

повідомити лише в його суттєвому, головному – “повнота, виражена у стислості”);

в) висока оперативність (жанр замітки спеціально розрахований на найбільшу швидкість повідомлення, відгуку, але треба зазначити, що цілком правомірними є також деякі види замітки, у яких немає точного визначення часу, наприклад, критична замітка, для якої точний час не має суттєвого значення, або він розмитий);

г) універсальність (тематика замітки нічим не обмежена, текст розрахований на наймасовішу, найуніверсальнішу аудиторію);

д) простота (лексичний, синтаксичний і стилістичний виклад мають бути максимально спрощеними, однак не примітивними);

е) точність і конкретність (замітка не терпить загальних фраз, усереднених міркувань, пафосних і ліричних відступів тощо; цифри, назви, прізвища, короткі цитати – чим конкретніше, тим краще! – мають бути присутніми в кожному реченні);

Є) однофактовість (факт у замітці має бути одиничним, до того ж сутнісна інформація про нього має бути “очищена від шумів”, тобто додаткових і малосуттєвих відомостей, деталей, подробиць, відгалужень від основної теми, у яких факт не повинен загубитись; натомість ряд, або система фактів, що лежать в основі всіх жанрів аналітичної групи, тобто багатофактовість, – у замітці неприпустимі).

 

Усі ці характерні риси зумовили те, що залишаючись найменшим за обсягом і найпростішим за композиційною структурою жанром, замітка є чи не найскладнішою формою в плані написання. Адже її текст має відрізнятися бездоганністю і журналістові треба відшліфувати цю жанрову “мініатюру” так, щоб за допомогою найменшої кількості слів і речень викласти найповніший смисл, досягнувши найбільшого ефекту впливу на аудиторію.

Недарма термін «замітка» споріднений з дієсловом «помітити»: автор повинен виокремити з оточуючого головне, цікаве, унікальне, найбільш характерне та звернути на це увагу читачів.

 

Отже, дефініція замітки виглядає так:

Замітка – найкоротший жанр інформаційної групи, у якому точно, стисло й оперативно подається повідомлення про окремі події або факти, що мають суспільне значення. Вона відповідає на питання “що?”, “де?”, “коли?” трапилось або відбулось. Цінність замітки полягає в її: 1) новизні; 2) сенсаційності; 3) оперативності.

Факт і його осмислення в замітці. Факт складає сутність замітки (як ядро горіха). Він же є мірилом її цінності. Коли в замітці немає факту, про неї кажуть, що вона “висосана з пальця”. Коли дріб’язковий факт роздмухується, перебільшується, кажуть, що журналіст “робить з мухи слона”. Отже, факт замітки має бути суспільно значимим і нести в собі новизну для аудиторії.

 

Журналістові треба завжди пам’ятати, що факт інваріантний, лише виклад його, інтерпретація – варіативні.

Інваріантний [лат. “invariantis” – незмінний]– характеристика величин, співвідношень, властивостей тощо, які не змінюються від тих чи інших перетворень змінних, пов’язаних з ними, наприклад, коли змінюють систему координат.

Варіантний [лат. “variantis” – змінний]– характеристика, яка вказує на змінюваність, мінливість.

Інтерпретація [лат. “interpretatio”, від “interpretor” – роз’яснюю, перекладаю]– роз’яснення, тлумачення, розкриття змісту чого-небудь.

Визначення журналістом факту для замітки відбувається за такою схемою:

1. Хто є суб’єктом дії – окрема людина чи колектив (треба чітко окреслити суб’єкт)?

2. Яким є головний зміст події, яку треба відбити в замітці?

3. Чітке визначення часу події (такого-то числа, нещодавно, вчора, сьогодні, завтра, найближчим часом).

4. Де? (Вказати точну адресу, чіткі координати події.)

5. Дати стислу характеристику суспільного значення того, про що йтиме розмова (це вперше, це має або може мати наслідки, це є досягненням чи прорахунком, це треба підтримати тощо).

Джерела фактів – документи (прес-релізи, анонси, довідки, стенограми, протоколи та ін.), власні спостереження, інтерв’ю, опитування, статистичні дані. Журналіст відділу новин постійно відбирає факти, ретельно перевіряє їх, шліфує свій виклад, намагаючись бути максимально об’єктивним, тобто не змішувати факт зі своїм уявленням про нього, зі своєю власною оцінкою. Як говорять американці: news not views (новини без поглядів).

Ключовий стандарт, який чітко відрізняє новини від пропаганди, формулюється так: «Лише факти, жодних коментарів, оцінок чи узагальнень». Не справа новинної журналістики оцінювати чи коментувати. Треба весь час пам’ятати: аудиторія читає (дивиться, слухає) новини, щоб одержати інформацію про події, а не оцінки цієї події якогось журналіста чи його суб’єктивне ставлення до неї.

«Коментар вільний, проте факти священні», – ці знамениті слова к. п. Скотта, колишнього головного редактора газети «Манчестер гардіан», відображають характерне, перш за все, для англосаксонської журналістики відмежування інформації від висловлення думки. Засади редакційної політики британської ВВС дозволяють журналістам коментувати лише події та питання, які стосуються проблем телебачення, і при цьому чітко зазначати, що факти скінчилися, почався редакційний коментар. Що ж до українських новин, то в них, на жаль, постійно зустрічаються оцінювальна лексика, коментарі репортерів та ведучих. На коментарі та оцінки журналіст має повне право, але поза новинами – у власних авторських програмах (аналітичних публікаціях), або якщо він сам є учасником якоїсь події і в нього беруть інтерв’ю.

 

Правило переверненої піраміди (inverted pyramid). Для зарубіжної журналістики композиційна структура короткої інформації є традиційно однотипною і відповідає відомій схемі розподілу інформації – так званому «принципу переверненої піраміди». Вітчизняна журналистика не регламентує таким чином побудову замітки, хоча «модель піраміди» також активно використовує. Що ж собою являє це правило?

 

Правило переверненої піраміди передбачає, що найважливіша, найсуттєвіша інформація – головне повідомлення – міститься на самому початку тексту, а потім за принципом віддалення розміщуються все менш і менш важливі деталі та подробиці.

 
 


Основне повідомлення

Другорядна інформація

           
   
 
 
 
   


Додаткові деталі

Найменш значимі подробиці

 

Приклад

ВАГОННІ АФЕРИ

Віктор ХОМЕНКО.

Крим.

“Голос України” № 46 (3796), 14 березня 2006 року, с. 8.

Школа за гратами

Олег БОНДАР.

Кіровоград.

“Голос України” № 46 (3796), 14 березня 2006 року, с. 8.

Щойно друком

“Обличчям до вогню”

Таку назву має нова книжка поезій Олександра Мороза, презентація якої відбулася в колонному залі Національної філармонії України. Теми виборів не торкалися. Говорили тільки про прекрасне. Сам Олександр Одександрович весь вечір читав поезії з нової книжки – ліричні, публіцистичні, філософські.

Звучали пісні відомих композиторів на слова О. Мороза у виконанні уславлених колективів та співаків, зокрема народних артистів України Миколи Шопші, Мар’яна Гаденка, Алли Кудлай. Але чи не найбільшу втіху іменинник отримав від дитячого хореографічного колективу “Барвіночок”, у якому українські народні танці виконували його онуки. А найменша, Ліля, у віночку й вишитій сорочці підспівувала дідові із залу.

Із виходом нової збірки О. Мороза привітали мер Києва Олександр Омельченко, поети Михайло Шевченко, Володимир Черепков, земляки, побратими, шанувальники.

Галина АНДРОЩУК.

“Вечірній Київ” № 45 (17703), 14 березня 2006 року, с. 6.

 

Світ

Студенти кидали в поліцейських

Стільці і книжки

З квітня у Франції почне діяти закон, згідно з яким молодих спеціалістів можуть звільняти з роботи без жодних пояснень. Відповідний нормативний акт прийняв минулого четверга місцевий парламент.

Французька молодь бурхливо виступає проти змін у трудовому законодавстві. Протестують десятки тисяч людей по всій країні. У Парижі вже тиждень неспокійно. 200 студентів Сорбонни, найдавнішого університету Франції, минулої суботи забарикадувалися в приміщенні навчального закладу. Коли поліцейські намагалися наблизитися до будівлі університету, із верхніх вікон в них полетіли стільці, вогнегасники і книжки. Поліція застосувала проти бунтарів сльозогінний газ і взяла Сорбонну штурмом.

Одного студента та ще одного фотографа в сутичці поранили. 27 чоловік заарештували.

Міністр освіти Франції Жіль де Роб’єн стверджує, що студенти пошкодили приміщення і знищили чимало давніх книжок в бібліотеці університету.

За даними деяких досліджень, у Франції не працює близько 20 відсотків молодих людей до 26 років. Французький уряд вирішив, що новий закон допоможе побороти безробіття серед молоді: роботодавці, які зможуть у будь-який момент звільнити молодого спеціаліста, будуть охочіше брати їх на роботу. Студенти ж переконані, що урядові реформи зроблять їхню невпевненість у завтрашньому дні геть нестерпною.

Наталка СЛОБОДЯН.

“Газета по-українськи” № 43 (85), 14 березня 2006 року, с. 6.

Лід (вріз), рубрика, заголовок і підзаголовок разом складають так званий заголовочний комплекс, який є основним елементом зовнішньої презентаціїжурналістського матеріалу.

Заголовок – назва словесного твору, яка відображає його основну ідею і є важливим елементом його структури.

“Тріумфальною аркою” до публікації називає заголовок французька методична література з журналістики. Адже згідно з дослідженнями, 3/4 читачів визначаються, читати матеріал чи ні, залежно від заголовка. Трафаретний, невдалий заголовок може "вбити" прекрасний матеріал і навпаки: якщо назва справді влучна, вона може “витягти” досить посередню за змістом публікацію.

Типи заголовків. Заголовки поділяються за типом постановки питання, на яке вони відповідають. Якщо основне завдання заголовка – нести нову інформацію читачу, – це інформаційний заголовок. Якщо ж він інтригу







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.36 (0.032 с.)