ТОП 10:

Результат конфронтаційного інтерв’ю



Прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі став героєм скандалу на телеканалі RAI 3. У прямому ефірі він посварився з журналісткою, яка дотримується лівих поглядів і належить до числа противників Берлусконі, повідомляє Reuters. Її запитання призвели до того, що прем’єр залишив прямий ефір. Журналістка використовувала стиль конфронтаційного інтерв’ю, який популярний у США і Великобританії, але рідко зустрічається в Італії.

“Урядовий кур’єр” № 48 (3213), 14 березня 2006 року, с. 3.

 

На вершині “піраміди” (тобто на початку замітки) знаходиться найважливіше і найкоротше. Допоміжні деталі, подробиці, уточнення розміщуються за методом зменшення їх значимості, “приглушення” інтересу. При цьому початкові елементи текстової “піраміди” є логічно завершеними, самодостатніми інформаційними повідомленнями.

“Пірамідальна” композиція інформаційної замітки має пряме призначення: такий текст можна миттєво скоротити, відрізавши знизу будь-яку кількість речень, при цьому основне повідомлення аж ніяк не постраждає, а це в практиці новинної журналістики дуже важливо. За іншої ж структури замітки текст задля скорочення треба переробляти повністю, від початку до кінця, що потребує не просто додаткових творчих зусиль, а й додаткового часу, затримує вихід інформації, знижує її оперативність.

При “пірамідальній” побудові тексту замітки Зігфрид Вайшенберг, автор книги “Новинна журналістика” (Київ, Академія Української Преси, 2004) радить дотримуватись таких загальних правил:

· не перевантажувати вступне речення;

· не подавати занадто багато фактів в одному реченні;

· варіювати розмір речень (загальний принцип – якомога коротші речення);

· не будувати задовгих абзаців;

· уникати всього пишномовного, зайвого;

· послідовно викладати інформацію залежно від її ваги.

Отже, згідно з правилом переверненої піраміди нова найважливіша інформація виноситься на початок повідомлення і лише після цього подається загальний контекст або ретроспектива попереднього розвитку подій. Така схема побудови новин, – зазначає Зігфрид Вайшенберг, – значно відрізняється від побудови художнього твору. В драмі, наприклад, спочатку йде вступ, потім події та факти по наростаючій, і зрештою – кульмінація.

 

Для того, щоб привернути увагу читача до замітки, автор розпочинає її з ліду (врізу) – особливого початкового елементу журналістського тексту, у якому відразу коротко окреслюється тема матеріалу. Це ввідний абзац, своєрідний зачин, яким відкривається текст публікації.

Лід [від англ. lead – “керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду”] – короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Завжди набирається відмінним від основного тексту шрифтом – жирним або курсивом, може бути виділений іншим форматом. Виконує роль заспіву до виступу. Існує правило, згідно з яким матеріал, довший за 100 рядків, мусить бути супроводжений лідом.

Лід покликаний представити аудиторії наступний матеріал, привернути її увагу, але найважливіша його мета – зорієнтувати читача у змісті наступного тексту. У західній журналістиці використання ліду є обов’язковим професійним прийомом, розроблена ціла теорія його застосування, його різновидів, його ефективності. Так, “Гід журналіста”, представлений Центром підготовки і вдосконалення журналістів (Париж), повідомляє про те, що “Велика французька революція” у способі написання ліду сталася ще в 60-х роках і триває досьогодні, а спричинена була цікавим відкриттям соціологів. Було доведено, що читачі не дочитують до кінця майже половину матеріалів. До того ж різке падіння накладів щоденної й щотижневої преси, паралельно до збільшення популярності телебачення та спеціалізованих журналів змусило представників мас-медіа більше цікавитись не тільки змістом, але й зовнішньою презентацією своєї продукції.

У 80-ті роки лід набув надзвичайно широкого застосування. Адже відповідні дослідження довели: за 3 секунди проглядається заголовок, за 30–40 секунд – лід, і за 3–5 хвилин – цілий текст. Очевидно, що “проміжний етап”, яким є лід, дає шанс зацікавити читача інформацією, яка його не надто привабила заголовком. Таким чином, саме лід має вирішальне значення для просування новин у свідомість читача.

Виділяють дві головні функції ліду: 1) інформаційну і 2) мотивуючу. Здійснюючи першу функцію, лід мусить інформаційно розширити назву, тобто сказати читату більше, ніж заголовок. Виконуючи другу функцію, лід має збудити цікавість читача, заінтригувати, іноді шокувати його, дати мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Професійний журналіст повинен володіти мистецтвом складання лідів, адже лід – ні що інше, як стиснутий у кілька фраз наступний матеріал. Відповідно до французької методики вдосконалення працівників ЗМІ визначено кілька правил написання лідів, яких рекомендується дотримуватись:

1) лід має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст, короткими простими реченнями, з використанням сильних дієслів;

2) лід не мусить перераховувати цифри, абревіатури, вживати маловідомі власні назви й терміни;

3) початок ліду не повинен повторювати назву;

4) лід і заголовок мають складати дві синтаксично й змістовно незалежні конструкції, кожна з яких є завершеною формою, повністю зрозумілою без іншої;

5) лід є незалежним також від зачину тексту, тобто перших фраз журналістського матеріалу;

6) лід найчастіше відповідає на запитання: ЩО СТАЛОСЯ? ЧОМУ? У ЯКИЙ СПОСІБ?

Американська навчальна література з журналістики також велику увагу приділяє цьому композиційному елементу зовнішньої подачі газетних матеріалів, розуміючи його виняткове значення для зацікавлення читача. Надзвичайно розвинена тут типологія ліду, яка налічує більше п’ятнадцяти його різновидів.

Зокрема, під час підготовки “жорстких” новин рекомендується застосовувати такі види лідів:

1) Лід “одного елемента”. Використовується у тому випадку, якщо в новині є дійсно дуже сильний елемент, який доцільно виділити (увага зосереджується на імені відомої особистості, або на підсумку, або на часі чи винятковості події тощо).

2) Лід-узагальнення. Використовується тоді, коли в інформації є декілька однаково важливих елементів (рівна увага до персони і до дії).

3) Лід-“вішалка”. Майже вичерпує новинний матеріал. Автор “навішує” на перший абзац відповіді відразу на всі питання (що рідко буває виправданим, а іноді призводить до сумбурного, хаотичного ліду).

4) Лід – негайна ідентифікація. Починається з відповіді на питання “хто?”, причому дається абсолютно точна відповідь, оскільки центр новини – участь відомої особи у події, яка описується.

5) Лід-уповільнена ідентифікація. Використовується в тому випадку, коли особа сама по собі не є важливою, але стала такою внаслідок зробленої дії, якогось вчинку (наприклад, вбивства). Зачин з “хто” не дає вичерпних відомостей про особу (ім’я, професія, посада і т. ін.), частина таких відомостей перекидається на наступний абзац.

6) Лід – “одиничний постріл”. Використовується, коли предмет повідомлення (головна новина) може бути дуже коротким, позначеним афористично, наприклад: “Переговори відбудуться – це вирішено”.

7) Лід-коментар. Новини часто виглядають об’єктивно, але супроводжуються побіжним коментарем журналіста, якщо у фразах зустрічаються вступні слова й обмовки (“однак”, “незважаючи на”, “хоча…, але…” та ін.). Інколи лідом-коментарем є комбінований лід, який в одній фразі містить відповіді на питання: “Хто+чому?”, “Що+чому?”, “Що+як?”. Наприклад: “З колосальними зусиллями подолавши…”, “Визнаючи на словах…” або “Спалив себе, протестуючи…”

8) Лід-каламбур або ігровий лід. Звичайно зустрічається на сторінках популярної, розважальної преси та в місцевих виданнях. В основі таких лідів – назви фільмів, телепередач, імена “зірок”, просторічні звороти і т. ін. Наприклад: “Молода красуня, дружина творця телепередачі «Алло! Алло!» Джеремі Ллойда погрожує сказати йому «Пока! Пока!».

9) Лід-розповідь. Використовується, якщо незвичайність події може бути показана через стислу хронологію її перебігу. Іноді переліку фактів передує коротке узагальнення. Наприклад: “Бонн. Німецькі поліцейські вчора червонілися від сорому: спочатку вони допустили втечу чотирьох небезпечних злочинців з тюрми, яка надійно охороняється, надали їм машину й два мільйони марок, а потім втратили їхній слід – повідомляє агентство”.

 

Для “м’яких” новин – захопливих, але не особливо оперативних, зі спокійним перебігом подій, рекомендуються інші ліди. Вони не настільки чіткі, проте інтригуючі, такі, що роздразнюють уяву читача, підготовлюють його до сприйняття наступного тексту.

 

1) Оповідальний лід, або “лід-переказ”.

2) Контрастний лід, або “лід-контраст”. У першому абзаці стикається старе і нове, “вчора” і “сьогодні”, різні обставини, якими супроводжується подія.

3) Лід-“стаккато”. Це ряд коротких, уривчастих, “телеграфних” фраз-напівнатяків, окремих елементів змісту. Недомовка ліду-“стаккато” як подразник для читача часто використовується в масовій пресі.

4) Спеціально адресований лід. У перших фразах тексту міститься пряме звертання до читача (“ви”, “ваше” і т. ін.).

5) Лід-питання. Форма запитання може бути як відкрита (зі знаком питання в кінці речення), так і замаскована, приглушена, наприклад: “Невже можна повірити в те, що було сказано на конференції…”

Ліди “жорстких” новин ніколи не розпочинаються із запитань.

6) Лід-цитата. Перший абзац розпочинається з відкритих лапок – прямої мови, відтворення чиєїсь думки, чиїхось слів. Така форма зачину більше поширена в європейській (зокрема, французькій), ніж в американській пресі.

7) Лід-“каприз”. Творчий варіант ліду, дуже часто іронічний, який полягає в обігруванні ситуації.

Типологія лідів російської журналістики виглядає скромніше, але в деяких елементах нагадує американську:

1. Резюме, коротке зображення події або її результатів.

2. Одиничний, вичленовує один важливий аспект.

3. Драматичний, підкреслює гостроту ситуації.

4. Аналітичний, у якому наявні, як мінімум, дві протилежні тези.

5. Затяжний (нарисовий), звичайно персоніфікований або заснований на випадку з життя.

6. Цитатний, заснований на висловленні визначеної особи.

7. Питальний, передісторія чи абзац-зв’язка, котрі зв’язують факт з тим, що відбувається.

8. Ситуаційний, передісторія чи абзац-зв’язка, котрі зв’язують факти з тим, що відбувалося раніше.

 

Українська журналістикознавча література власну класифікацію лідів не пропонує, вдовольняючись посиланнями. Можливо, тому що сама практика використання лідів в українській пресі не стала надто поширеною. Значна кількість українських газет обходиться без ліду, деякі подають лише один його вид – резюме, часто повторюючи сказане в заголовку або в тексті інформації. Також часто лід не є в нашій пресі самостійним елементом, а лише зв’язкою поміж заголовком і текстом інформації. Іноді це просто перший абзац новини, який виділено іншим шрифтом.

Приклади лідів з української преси.

ВАГОННІ АФЕРИ







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.254.197 (0.016 с.)