ТОП 10:

ІІ. АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ: кореспонденція, стаття, коментар, огляд, рецензія, відкритий лист



ІІІ. ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ: зарисовка, нарис, есе,

фейлетон, памфлет

 

Однак треба зазначити, що хоча така конфігурація сформувалась роками і є найбільш поширеною, вона не канонізована. У журналістській жанрології кожен дослідник пропонує своє бачення складу жанрових груп, полемізує, вибудовує свою оригінальну концепцію. Особливо багато розбіжностей у поділі кожного окремого жанру на види. Свої специфічні жанрові системи вибудовують теле- і радіожурналістика.

Московський вчений-жанролог Д.Г. Бекасов з цього приводу пише: “Класифікація видів того чи іншого жанру журналістики теоретично не розроблена і зазвичай супроводжується застереженнями: даний поділ відносний та умовний тому, що основна ознака жанру залишається визначальною у всіх видах. Враховуючи це, будь-який поділ є правомірним, адже розкриває внутрішньожанрову специфіку в залежності від цільового призначення”. Отже, типологія жанрів у новітній журналістиці ще чекає на своїх дослідників. Також залишається майже не вивченою жанрова палітра Інтернет-журналізму. Однак за традицією жанрова система журналістики вивчається на основі теорії і практики друкованих ЗМІ.

Чим зумовлений традиційний поділ жанрової системи журналістики на три блоки? Журналістика як специфічна пізнавальна діяльність і творчість унаслідок тривалого історичного розвитку виробила й утвердила три основні способи відображення дійсності:

- повідомлення новин;

- коментування фактів;

- публіцистичне розкриття.

Відповідно до цього прийнято групувати жанри журналістики в три жанрові єдності. При цьому поміжжанрові кордони часто “розмиті”, але є завжди один домінуючий критерій: інформативність, аналітизм, художність. Отже, до інформаційних жанрівналежать ті, у яких домінує повідомлення новин; до аналітичних жанрів – ті, у яких домінує вивчення, аналіз і коментування фактів; до художньо-публіцистичних– ті, у яких аналіз поєднується з образно-художнім осягненням реальності.

Кожна з трьох груп утворює свою парадигму жанрових форм, які у свою чергу поділяються на види. Але як зазначає відомий теоретик літератури і журналістики В.Й. Здоровега в книжці “Теорія і методика журналістської творчості” (Львів, 2004), “живу творчість важко вкласти у прокрустове ложе схем і класифікацій”. Тому умовність будь-якого поділу журналістських творів на жанри і жанрові групи неминуча, а жива журналістська практика, яка завжди багатша, ніж наукові уявлення про неї. Вона ілюструє внутрішню суперечність будь-якої жанрової структури журналістики. Проте все це не відміняє необхідності узагальнення й систематизації набутого протягом багатьох років досвіду формотворчості в журналістиці.

 

Найбільше за обсягом місце (не менше 50%) на газетних шпальтах, у теле- й радіопрограмах займають інформаційні жанри. Їхня спільна мета – стисло, коротко, без зайвих міркувань, оперативно, точно повідомити читача (слухача, глядача) про злободенні факти.

Інформація [від лат. префікса “in-”, що в даному випадку означає “проникнення в щось” + “formatio” – утворення, формування”; informatio – “роз’яснення, виклад, тлумачення”. Походить від дієсло­ва informo, що пе­ре­кла­да­є­ть­ся, як “формую, навчаю, ви­хо­вую”] – повідомлення про щось, відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність.

У широкому значенні будь-яке повідомлення, представлення, створення про щось уявлення можна назвати інформацією. Однак газети, радіо, телебачення, інформаційні агентства та Інтернет-видання збирають і поширюють повідомлення, які стосуються всього суспільства або частини його. Отже, журналістика оперує суспільною (соціальною) інформацією.

 

Соціальна інформація – це система повідомлень про актуальні новини внутрішнього і міжнародного життя, які орієнтують аудиторію в фактах, явищах і процесах політики, економіки, науки, культури тощо. Це нові відомості про факти поточного життя сучасного суспільства, які поширюються засобами масової комунікації.

Історія соціальної інформації починається з найдавніших епох людської цивілізації і передує зародженню держав. Першими носіями інформації, очевидно, були гінці, вісники, які повідомляли про військові перемоги чи поразки. З появою централізованої держави значення соціальної інформації посилюється.

Німецький дослідник Карл Бюхер стверджує, що поява газети – поширювача суспільно важливої інформації – відбулась у І ст. до нашої ери. На думку Карла Бюхера, римський імператор Юлій Цезар (102–44 рр. до н.е.) був творцем не лише римської військової монархії та централізованого управління, але й засновником першого інформаційного бюлетеня, який нагадує газету. Це були бюлетені “acta senatus” (огляди діяльності сенату) та “acta diurna populi romani” (щоденники римського народу). Звісно, вони не були паперовими, адже виробництво паперу з’явиться у Європі лише в VII–VIII ст. Ці інформаційні бюлетені писались на гіпсових дощечках і чимось нагадували стінну газету. Спеціальний штат переписувачів знімав з них копії, які потім розсилались по всіх провінціях величезної Римської імперії.

Таким чином, можна стверджувати, що первісно соціальна інформація виникає як засіб спілкування влади з народом, як засіб впливу на нього. У подальшому потреба в суспільній інформації зростає паралельно з розвитком цивілізації.

У XIV ст. поширення інформації набуває комерційного характеру. Відомо, що в XIV–XVII ст. купецька фірма Фуггерів, маючи контори в Гамбурзі, Аугсбурзі, Антверпені, Римі, постачала своїм клієнтам рукописні зведення різноманітних новин. Слідом за посадовими особами держави і представниками торгівлі помітну роль у поширенні соціальної інформації починають відігравати монастирі, а потім університети. Суспільство все більше потребує інформації з різних сфер життя – політичної, торгової, наукової, дипломатичної тощо.

З плином часу збирання і поширення новин стає професією. У Римі та Венеції з’являються професійні репортери, які в XVI ст. створюють особливий цех – “письменники новин” – “scrittori diavvisi”. У Римі їх називали “новеланті” (novellanti), а ще “газетанті” (gazettanti). Мабуть, уже ці перші в Європі газетярі-новинники претендували на свободу слова, проявляли певну незалежність від влади і церкви, адже в 1572 році були обнародувані направлені проти них папські укази, видані папою Пієм V, який роком раніше склав список заборонених римською католицькою церквою книжок.

Приблизно цього ж часу в Англії і Франції виникають листки новин політичного і міського життя, чуток і повідомлень про життя придворних кіл, хроніки вищого світу, відомостей про події. Ці листки розходились у сотнях примірників, в Англії їх називали newsletters, у Франції – nouvelles a la main. Подібно до римських і венеціанських “письменників новин” автори і видавці цих рукописних листків інформації також іноді піддавалися переслідуванням влади і церкви, однак це не завадило виходу їхніх бюлетенів аж до появи друкованих газет.

Народженню друкованої періодичної преси передувала так звана “перша інформаційна революція”, яка відбулася в середині XV сторіччя (1445 р.) завдяки винаходу Іогана Гутенберга. Було винайдено друкарський верстат – машину для масового тиражування, зафіксованої на матеріальному носії інформації. У засобів інформації з’явився фактор масовості. До цього шість тисяч років тривала ера писемності (ера рукопису) і ось нарешті у світовій історії інформації розпочалась ера друку (ера Гутенберга). Цивілізаційна історія людства входить у якісно новий період буття. Ера друкарства триватиме до другої половини ХХ століття, коли з винаходом, бурхливим розвитком і впровадження в усі сфери життя електронно-обчислювальної техніки відбудеться “друга інформаційна революція” (60-ті – середина 80-х років ХХ ст.), яка відкриє еру ЕОМ (комп’ютерну еру).

Розвиток суспільства, зростання виробництва, розширення зв’язків між різними країнами спричиняють посилення попиту на інформацію. Уже в XVІ столітті у Венеції створюються спеціальні бюро, які збирають і готують інформацію за плату. Ці бюро – віддалені попередники сучасних інформаційних агентств. У 1825 році в Парижі француз угорського походження Шарль Гавас створює бюро, а в 1835 році – телеграфне агентство, яке цілком нагадує сучасну службу новин. Використавши цей досвід, співробітники Гаваса німці Вольф і Рейтер створюють власні телеграфні агентства: Вольф у 1849 році в Німеччині, а Рейтер у 1851 році в Англії. Поступово ця практика поширилась по всій Європі, а згодом і по всьому світу. Нині інформаційні агентства повсюдно забезпечують журналістську діяльність, поставляючи засобам масової інформації «сирий», фактичний матеріал (матеріал, оформлений за типом “твердої новини”, тобто без зайвої деталізації), але самі вони, як правило, не вступають у контакт з аудиторією.

Отже, сьогодні журналісти всього світу зобов'язані французові Шарлю Гавасу, який першим розкинув мережу своїх інформаційних представництв у різних місцевостях, продаючи газетам і журналам добуті їм факти. На даний момент найбільшою популярністю на світовому ринку інформації користуються 5 могутніх агентств-гігантів, що забезпечують інформацією всі континенти земної кулі: «Associated Press»та «United Press International» (США), «Agance France-Press» (Франція), «Reuters» (Великобританія) та ІТАР-ТАРС (Росія). Вони представлені на інформаційному ринку більшості країн і є найбільш потужними джерелами інформації у світі. Вони працюють на п’ятьох континентах, передаючи інформацію всіма розвиненими мовами світу. Так, наприклад, частка інформаційної продукції американського інформаційного агентства «Associated Press» на ринку Європи сягає 80%.

У межах великих регіонів земної кулі розгортають свою діяльність регіональні агентства. Далі за величиною йдуть національні агентства, обласні, міські, а також ті, що створюються при видавництвах і віщальних компаніях.

Для підвищення оперативності найбільші інформаційні агентства користуються всіма видами сучасного зв’язку, зокрема й космічного, мають могутні комп’ютерні центри для збирання, підготовки, обробки і збереження інформації, яка безупинно надходить тисячам передплатників.

Кінець ХХ сторіччя ознаменувався виникненням унікального і надзвичайно перспективного джерела інформації – глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Це призвело до утворення єдиного інформаційного простору, у якому діє єдина система журналістики, що за допомогою електронних засобів соціального спілкування формує масову свідомість у світових масштабах без огляду на міждержавні кордони.
Український дослідник комп’ютерних і телекомунікаційних технологій О.К. Мелещенко стверджує: “Це надає нової якості журналістиці, що дає підстави називати її журналістикою комп’ютерною” – не у вузькому, “видовому” значенні, а для характеристики універсального, всеохоплюючого явища сучасності. Адже й текстова, й ефірна журналістика нині використовують спеціальні засоби електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерні й телекомунікаційні технології. Останні ж здатні матеріалізувати різноманітні операції з інформацією, відкривають принципово нові шляхи роботи з нею: представлення текстових, графічних, аудіо- і відеоданих, збирання, запис, зберігання, доступ, пошук, перегляд, аналіз, відображення і навіть відновлення втраченої інформації, її передача, поширення, а зрештою – видання журналістської продукції.

Проте в майбутньому, коли на рівних існуватимуть два інтелекти: людський і машинний, термін “комп’ютерна журналістика” набуде зовсім іншого змісту і цілком може скласти окремий напрямок у журналістиці. Сучасна ж комп’ютерна журналістика спирається на певну технологію, яку можна схарактеризувати, як:

1) комп’ютерну – за використанням засобів праці;

2) інформаційну – за предметом технологічного впливу;

3) гуманітарну – за сферою використання.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке жанр і жанрологія?

2. Як виглядає класична система журналістських жанрів?

3. Чим зумовлений традиційний поділ жанрової системи журналістики на три групи?

4. Чому поділ журналістських творів на жанри і жанрові групи, а також внутрішньожанрові види є умовним?

5. Якою є спільна мета журналістських жанрів?

6. Етимологія терміна “інформація”.

7. Що таке соціальна інформація?

8. Коли в історії виникає соціальна інформація?

9. Коли збирання та поширення інформації набуває комерційного характеру і стає професією?

10.Назвіть три інформаційні ери і дві інформаційні революції в цивілізаційній історії людства.

11.З чого розпочалась історія інформаційних агентств?

12.Що собою уявляє п’ятірка найбільших світових інформаційних агентств-гігантів, які забезпечують своєю інформаційною продукцією всі континенти земної кулі?

13.Комп’ютерна журналістика як явище сучасності.

Тема 2.







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.172.213 (0.006 с.)