Олесь Гончар Степове хлоп'я, що дає урок дорослим



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Олесь Гончар Степове хлоп'я, що дає урок дорослим



Слово на літературному вечорі в Київському університеті 8 квітня 1988 року

Користуюсь нагодою, щоб подякувати друзям-письменникам, з котри­ми упродовж літ довелося й доводиться пліч-о-пліч працювати в літера­турі. З цього університетського залу хочу також висловити вдячність усім читачам, чию підтримку я відчував і в дні погожі, і в часи лихі. Можу посвідчити: ще до того, як стати повсякденністю, туга за гласністю, мрія про життя більш демократичне жили вже в читацьких листах, жило в їхніх довірливих рядках устремління до соціальної справедливості, неприйняття беззаконня й бюрократичної сваволі. Народ воістину вистраждав ці свої нові часи, нове мислення, революційне оновлення життя.

Вітаючи всіх, до кого адресуємось своєю творчістю, хотів би ще при­вітати звідси зовсім юного читача, хлопчика з наших причорноморських степів, котрий з часом, може, теж опинитися тут, серед студентів вашого славетного університету. Не знаю імені школярика, прочитав про нього в одній південній молодіжній газеті. Десь торік, коли особливо гучно зчини­лась була ота аморальна кампанія проти вивчення рідної мови в школі, коли дорослі дяді, втрачаючи гідність, не соромлячись національної само­зневаги, атакували директорів шкіл своїми заявами, «звільніть, мовляв, мою дитину від уроків рідної мови, дитя й без того перевантажене», — ось тоді якраз той південний хлопчик, єдиний у своєму шостому класі, не захотів зректися рідного слова! Журналістка пише, як його умовляли, як на нього тиснули звідусіль, директор упрохував, одначе хлопчик, ніби той Галілей, стояв на своєму: «А вона ж таки крутиться...» Не знаю, що ним керувало. Може, сама інтуїція, чистота дитячої душі підказала, що дорослі дяді штовхають його на шлях ганебний, на шлях відступництва? А можливо, батьки виявились людьми достойними, з почуттям гідності, людьми, що вміють дорожити прекрасною мовою свого народу, розумію­чи, як багато людина втратила б, занедбавши рідне слово. Можливо, дано було їм усвідомити, чим є національна мова для кожного народу, адже з досвіду віків видно, що, скажімо, наші сусіди й брати, як-от народ польський, чехи, словаки, болгари, в найдраматичніших випробах історії, на її ураганних вітрах, зберігши мову, саме завдяки їй духовно зберегли й себе — мова рятувала народові життя!..

Так чи інакше виникло бажання, вітаючи того невідомого південного хлопчика, підтримати його синівську вірність, чистоту й принагідне ще раз нагадати, що і Шевченко, Франко, й Леся Українка, всі наші класики й сучасні письменники України писали і пишуть свої книги з думкою про ось такого нащадка, трудилися й трудяться для того, щоб завжди почував себе людиною в гідності, в честі, почувався сином нації не меншовартіс-ної, рівної серед рівних. Уся наша література, вся духовна спадщина, що створювалась упродовж віків, вона для тебе, хлопчику, і для таких, як ти, — для людей уже й завтрашнього дня! А що сьогодні ти стоїш за правду, вважай, що, хоч скільки в тебе буде опонентів, ти маєш перевагу в один голос! А ми всі, тут присутні, давайте підтримувати міцний дух того юного степовика, який сьогодні дає урок синівської вірності багатьом.

Так, ми інтернаціоналісти. Ми дорожимо нашою випробуваною співдружністю, яка забезпечила нам свого часу перемогу над фашизмом.

Ми не маємо претензій до російського народу, він є і назавжди залишить­ся для нас братом. І не прекрасній російській мові — мові Пушкіна й Тургенева, Шолохова й Буніна — сьогодні ми адресуємо свій біль.

Маємо претензії передовсім до сучасних валуевих та до свого доморо-щеного бюрократа, вислужника й браконьєра в царині духовності, претен­зії ноші до тих, закутих у лати бюрократизму, нищителів природи і куль­турних цінностей нації, до кадрових руйначів, які роблять собі кар'єру, (та ще, мабуть, і далі сподіваються робити), здобувають посадові крісла на зневажанні української культури, мови, історії, що її вони свавільно й безкарно фальшують на свій примітивний кон'юнктурний лад. Ми вміємо відрізняти добро від національного нігілізму й запроданства інших.

Проблеми літератури — проблеми самого життя. У винятково склад­ному світі нам випало жити. Виникла парадоксальна ситуація: науково-технічний прогрес, який у XX столітті так динамічно творився, набував усе масштабнішого розвитку, здавалось би, звершувався цілковитов ім'ялюдського добробуту, сьогодні часто, а може, дедалі навіть частіше обер­тається проти неї, проти людини, свого творця. Не марсіани ж отруюють нам чудові наші ріки, озера, загиджують моря й океани, з яких у відчаї й протесті викидаються на берег навіть кити. Не інопланетяни ж вигублю­ють ліси планети, душать відходами хімії все живе, несуть нам радіацію та екологічне спустошення цілих регіонів, не від якихось пришельців за­знає ж ушкоджень той загадковий озоновий щит, який має оберігати жит­тя на Землі. Процес технічного розвитку не зупинити, це ясно. Але невже ми виявимось безпомічні проти могутнього технократа, котрий свої відомчі, честолюбні, часом явно корисливі інтереси ставить понад усе? До голосу громадськості, до різних гуманістичних застережень такий діяч у часи безгласності ставився явно зневажливо, самовпевнений, глухий до життя, він проектував, затверджував у своїх кабінетах і Чорнобиль, і без­глузду Очаківську греблю, і все, що хотів, і чомусь для своїх об'єктів відомчий чиновник визначав місця якраз густонаселені або заповідні, — не тому опинились в зоні екологічного лиха численні міста Дніпровсько­го басейну та інші, колись квітучі, українські землі? Епоха гласності, пе­ребудови створює сприятливі умови для того, щоб на повну силу виявляв себе народний розум, інтелект творчий, далекоглядний, щоб рішучіше втручався в життя суворий контроль громадськості, непідкупна воля і вдумливість тих, хто здатен мислити завбачливо, дбати не лише про себе, а й про майбутнє.

Для легковажності й гігантоманії не повинно лишатися місця. Гумані­зувати науку, перевірити на людяність всі оті відомчі, часом скороспілі плани й проекти. Тобто підпорядкувати їх цілковито інтересам людини — це має стати нормою, стилем нового часу.

Відомо, як високі гуманістичні думки нехтувалися тими, чиїм стилем ставала сваволя, хто бульдозерами розтягував пам'ятки архітектури, на­клеював на людей ярлики лише за їхню любов до рідної мови, історії, культури... Завдяки перебудові, гласності складається життєдайна атмос­фера для духовного розвитку всіх без винятку народів країни. Тож цілком природно, що й ми, українці, хочемо зберегти себе як духовну цілість,якнацію, як народ з неповторною національною культурою, котра належить усім народам, належить, зрештою, культурі світовій.

Берегти маємо все! Зникнення якогось одного, на перший погляд, ніби навіть малокорисного представника флори чи фауни має усвідомлюва­

тись як втрата вселюдська, втрата, гіркоту якої, мабуть, сповна відчують лише нащадки. Так само і втрата мови народу, хай навіть якогось нечислен­ного, збіднила б не лише лінгвістичну карту людства: вона неминуче збіднить і культуру вселюдську, зменшить генетичне багатство самого життя на Землі.

Насамкінець хочу звернутись безпосередньо до вас, дорогих наших студентів. Людській молодості властиво замислюватись над вибором шляху — вибирайте обачно. Молодість свою можна змарнувати, але можна наповнити її найдоцільнішим змістом, тобто сумлінною, доброчесною працею для народу, синами й дочками якого ви є, народу, чиїм ідеалом у майбутті постає вселюдське, справді гуманістичне братерство.

Сумно бачити, як сьогодні ще багато в житті егоїзму, брутальності, жорстокосердя. Нам з вами ясно, що культуру й моральність всього — всього! — суспільства необхідно різко піднести, і кому ж за це сміливо, з відвагою братися, як не вам, молодим, обдарованим, людям уже XXI віку! Шлях нелегкий, але, може, якраз він і виявиться найближчим до того, що зветься життям повноцінним, життям навіть із якимись ознаками щастя. Можливо, комусь випаде звідати й сліз на цьому шляху, але запевняю вас: звідаєте — й любові!

Олесь Гончар



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 163; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.01 с.)