Радуйся, учителю наш і наставниче у боговір'ї. Ти правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною взутий, смислом увінчаний і милостинею, як гривною і шатами золотими прикрашений.

3 того, як побудоване «Слово про закон й благодать», які тропи і стилістичні фігури використано, можна судити про те, що вже були відомі київським авторам секрети античної риторики, очевидно, че­рез переклади грецької богослужебної літератури. Одночасно мож­на стверджувати й те, що наші предки вже мали самобутній розви­нений поетичний фольклор, свою традиційну тропіку. «Слово...» їла­ріона читалося по церквах в день пам'яті Святого Володимира.

До найдавніших пам'яток періоду Київської Русі належать «Ізбор­ники Святослава» 1073 р. і 1076 рр. Перший збірник (1073 р.) — це копія з болгарського оригіналу, який є перекладом з грецької мови. Зміст його енциклопедичний: статті церковно-догматичного, філо­софського, історичного, календарного характеру, повчання тощо. Особливий інтерес для нас становить стаття Георгія Хуровська «О образїх», в якій стисло називаються основні стилістичні засоби — тропи і риторичні фігури: «Творчі образи суть 27: алегорія (ино-словиє), метафора (пр'Ьвод), зловживання (непотрїбие), прийнят­тя, зміна порядку слів (поворот), протиріччя (сьприятиє), сполу­чення (сінятиє), ономатопія_(именотвориє), порівняння, антоно-масія (заміна одного імені на інше), метонімія, найменування від протилежностей (вспятословие), перифраз (округлословіє), еліп­сис (нестаток), плеоназм (изрядиє), гіпербола (лихорічиє), пара­бола (притча), приклад, повчення (отданиє), персоніфікація (ли-цетворєніє), уподібнення (сьлог), іронія (поруганиє), попереджен­ня (гюсл'БДОсловиє) та ін.

(Подається за статтею: Куньч 3. Зародження української риторичної термі­нології у пам'ятках Київської Русі // Проблеми з української термінології. — Л.,2000.—С.328—331).

В «Ізборнику Святослава» 1073 р. трапляються стилістичні фігу­ри порівняння, паралелізму й повтору: Реку же: узда коневі єсть правитель і воздержаніє: праведнику же книги. Не составить бо ся корабль без гвоздії, ні праведник без почитанія книжного. Кра­сота воїну оружіє і кораблю вітрила, така і праведнику почитаніє книжноє.

Хоч основна частина «Ізборників» є перекладною, проте вони відзначаються високою художністю (призначені для світської елі­ти) та стилізацією до східнослов'янського, зокрема київського, мовного грунту: «Слово про читання книг», «Слово одного батька до свого сина», «Поради для заможних», «Стословець», «Яка має бути людина» та ін. Тексти сповнені риторичними фігурами, при­слів'ями, мудрими сентенціями, що стали чи могли стати афориз­мами. Наприклад: ногами ступай тихо, а духом хутко до воріт небесних; радість цього світу плачем кінчається, як можна бачи­ти в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, утих за мерцем плачуть; матір 'ю злого є лінощі; не той багатий, хто багато має, а той, хто небагато потребує; якщо ступаєш на стезю подвигу, душу від розслаблення звільни.

Уже на той час суворо засуджувалася пиятика: Сміливого ро­бить боягузом, чистого розпусником, правди не знає, розум віднімає, і як вода вогонь, так безмірне життя мед розуму зга-шує...

До проповідників та письменників давньоукраїнської доби на­лежав і сам князь Володимир Мономах (1053—1125 рр.). Його «Повчання», звернені до власних дітей і молоді, а також молитви та лист до князя Олега Святославича не втратили актуальності й нині, тому що в них сформульовані основні засади не стільки кня­жої, скільки народної моралі, про що свідчать такі поради з «По­вчання»:

...Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас...

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його...

Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться... щоб не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. Лжі бережіться, і п 'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло...

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо.

І чоловіка не лишіть, не привітавши, добре слово йому по­дайте. А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не і вмієте — то того учітеся, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п 'ять мов, —а за се почесть єсть до інших країв. Лінощі ж —усьому лихові мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє — то того не вчиться.

Глибока мудрість, точність і стислість виразу, мовне вміння зро­били ці вислови афористичними. Вони свідчать про появу нового, живомовного народного начала у вітчизняній риториці.

До найвизначніших проповідників-ораторів належить і єпископ із Турова Кирило Туровський (1130—1182 рр.). Він є автором чис­ленних слів, повчань, послань, молитов, володів надзвичайним ораторським і поетичним талантом, за що у народі був прозваний другим Златоустом. У проповідях використовував яскраві образні І засоби: епітети, метафори, паралельні порівняння, антитези, які, І безперечно, збагачували давню українську книжну мову. Про ха-'; рактер образності творів Кирила Туровського дають уявлення такі | рядки з його проповіді «Слова Кирила, недостойного монаха, по | Великодню...», яка відома це й під іншою назвою «Слово в новий тиждень після Пасхи»:

Нині сонце, красуючись, на висоту сходить і, радіючи, землю огріває, — сходить — бо нам од гробу праведне сонце Христос і всіх, хто вірить у нього, спасає.

Нині місяць з вишнього зіступивши щабля, більшому світилу І честь воздає; вже бо Старий Закон, як каже Святе Письмо, із І суботами бути перестає, і пророки Христовому закону чест ь воз­дають.

Нині зима гріховна покаянням припинилася і льод невір 'я бого-пізнаням розтопився...

Сьогодні весна красується, оживляючи земне єство, і бурхливі вітри, повіваючи, плоди множать, і земля, насіння живлячи, зе­лену траву родить. Весна бо красна є віра Христова, яка хре­щенням одроджує людське єство.

Нині дерева парості випускають, і квітами пахощі процвіта­ють, і сади вже солодкі видають пахощі, і робітники, з надією трудячись, плододавця Христа прикликають.

Нині орачі слова, словесних телят до духовного ярма приво-дячи, і хресне рало в мислених борознах заглиблюючи, і борозну покаяння прокладаючи, сім 'я духовне всипаючи, надіями май­бутніх благ веселяться.

Кирило Туринський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської природи в образі Христа:

Пан наш Ісус Христос розп 'ятий, як людина, — але як Бог — сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі. Як людина, він крикнув та віддав дух, — але як Бог — стру­сив землю, і каміння розпалося. Як земного царя, стерегла його сторожа та лежав він запечатаний у могилі, — але як Бог — з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силам наказу­вав... тому він з небес зійшов і втілився, і став людиною, — щоб трухляве оновити і на небеса вивести. Списом пробито йому реб­ра, — щоб він відвернув полум 'яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю. Кров свою виточив із ребер, —та тим очистив тілесні плями й душу людську освятив, зв 'язано його і тернами увінчано, — щоб від кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити. В гріб покладено його, як мер­твого, — щоб він усі віки померлим життя дарував. Камінням з печаткою його заперто, — щоб він пекельні ворота та вереї до­щенту розбив. Для всіх, видно, стерегла його сторожа, але незри­мим зійшов він до пекла і зв 'язав сатану...¹.