Поняття та елементи договору комісії. Відмінності договору комісії від договору доручення

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК). Юридичні ознаки договору комісії: взаємний, консенсуальний, двосторонній і завжди відплатний. Сторони договору комісії: комісіонер – особа, яка приймає комісійне доручення, та комітент – особа, яка дає комісійне доручення. Істотними умовами договору комісії є умови про предмет, тобто діяльність, спрямовану на вчинення правочину, який комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента з приводу продажу чи купівлі майна тощо, та ціну. Договір комісії незалежно від суми укладається в простій письмовій формі.

Відмінності між договорами комісії та доручення полягають у тому, що:

1. договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя, а комісіонер хоча і діє в інтересах комітента, але виступає вже від власного імені;

2. стороною правочину, вчиненого у рамках виконання доручення з третьою особою комісіонером, є сам комісіонер, повіреним – довіритель;

3. правочин, вчинений комісіонером з третьою особою, має юридичні наслідки для комісіонера, а повіреним – для довірителя;

4. вчинення правочину з третьою особою з відступами від доручення має у певних випадках негативні економічні наслідки для комісіонера (у разі непогодження таких відступів тощо). За договором доручення такі наслідки настають для довірителя.

Особливості агентського договору

Комерційним посередництвом (агентською діяльністю) є підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє (гл. 31 ГКУ та ст. 243 ЦКУ). Агентська діяльність охоплюється більш широкою загальноцивільною категорією «доручення» та регулюється загальними положення ЦКУ, що регулюють відносини доручення, та спеціальними положення ГКУ щодо агентських відносин. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок.

Характерні особливості агентського договору:

1. сферою застосування агентських договорів є виключно господарська (підприємницька) діяльність;

2. агентський договір є різновидом ширшого за предметом договору доручення. Предметом агентського договору є надання агентом послуг із укладення угод або сприяння в такому укладенні;

3. агентський договір – це договір з надання відповідних послуг, що відрізняє його від інших договорів, зокрема, від договорів підряду, предметом яких є не дії, а кінцевий матеріальний результат;

4. сторонами агентського договору є комерційний агент і суб’єкт, інтереси якого він представляє (клієнт).

5. агентські відносини виникають у разі:

a. надання суб’єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;

b. схвалення суб’єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб’єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження (ст. 296 ГКУ).

6. агент надає послуги від імені клієнта. Надання агентові для цього довіреності не є обов’язковим. Його повноваження можуть підтверджуватися договором;

7. агент надає послуги за рахунок клієнта. Це означає обов’язок клієнта забезпечити агента коштами, необхідними для виконання агентського договору, а також відшкодувати агенту фактичні витрати, яких він зазнав при виконанні агентського договору (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

8. агентський договір укладається в письмовій формі і є консенсуальним; Він повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов’язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

 

ЛЕКЦІЯ 14

ТЕМА: Договори перевезення

 

1. Поняття та види транспортних договорів

2. Загальні положення про договір перевезення

3. Договір перевезення вантажу

4. Договір перевезення пасажира

 

Поняття та види транспортних договорів

Транспортними договорами є договори із перевезення ванта­жів, пасажирів і багажу, а також інші договори з надання тран­спортних послуг, які пов’язані із перевезенням або спрямовані на переміщення вантажів іншим способом. Транспортну сис­тему України становлять залізничний, річковий (внутрішньо-водний), морський, автомобільний, повітряний, трубопровідний транспорт. В залежності від виду транспорту розрізняють договори перевезення залізничним, річковим, морським, автомобільним, повітряним, трубопровідним транспортом. Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори регулюють відносини, які ви­никають між транспортними підприємствами і клієнтурою з приводу предмета перевезення, тобто надання послуг, які стосу­ються безпосередньо перевезення. Залежно від об’єкта перевезень до основних транспортних договорів належать договори: перевезення вантажів, пасажирів, пошти, багажу, вантажобагажу і буксирування. Допоміжні договори лише сприяють належному виконанню основного і самостійно існувати не можуть. До допоміжних транспортних договорів відносять договори поштової і вантажної експедиції, на експлуатацію під’їзних шляхів, на подачу і при­бирання вагонів, на очистку вагонів та ін.

Загальні положення про договір перевезення

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (ст. 908 ЦКУ). Загальні умови перевезення визначаються ЦКУ, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Транспортне законодавство – це сукупність нормативних актів, які визначають основні правові, економічні та органі­заційні засади діяльності транспорту, правовий статус тран­спортних підприємств, їх взаємовідносини з клієнтурою і орга­нами виконавчої влади, умови перевезення, порядок викорис­тання транспортних шляхів сполучення, організацію безпеки руху на транспорті[5]. До таких нормативних актів відносяться:

1. Закони України:

a. від 10 листопада 1994 р. «Про тран­спорт»,

b. від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт»,

c. від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт»,

d. від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт»;

2. Повітряний кодекс України;

3. Кодекс торговель­ного мореплавства України;

4. Статут автомобільного транспорту України від 27 червня 1969 p.;

5. Статут залізниць України від 6 квітня 1998 p.;

6. Статут внутрішнього водного транспорту СРСРвід 15 жовтня 1955 р.

На кожному виді транспорту затверджені спеціальні правила перевезень – вантажів, пасажирів, пошти, багажу. На окремих видах транспорту затверджені спеціальні правила перевезень, які враховують специфіку об’єктів, що перевозяться (швидко­псувний, небезпечний, негабаритний вантаж, тварини тощо).

Договір перевезення вантажу

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевіз­ник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК). Предметом договору є транспортні послуги, а предметом перевезення – конкретний вантаж. Юридичні ознаки договору:двосторонній (взаємний), відплатний, реальний або консенсуальний (на морському чи повітряному транспорті), має публічний характер. Сторонами в договорі виступають вантажовідправник і пе­ревізник. Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі у вигляді: накладної (залізничний транспорт), товарно-тран­спортної накладної (автомобільний транспорт), коносамента (морський транспорт), а також чартеру (при перевезенні вантажу морем в міжнародному сполученні).

Обов’язки вантажовідправника:

1. сплатити обумовлену за договором провізну плату;

2. підготувати вантаж до перевезення (затарити, запакетувати, замаркувати);

3. здати вантаж до перевезення з дотриманням встановлених правил;

4. заповнити перевізні документи (залізничну накладну, товарно-транспортну накладну);

5. надати необхідні супровідні документи (сертифікати якості, рахунки-фактури, описи);

6. забезпечити правильне використання транспортних засобів;

7. завантажити не нижче встановленої технічної норми за­вантаження і не вище вантажопідйомності;

8. після завантаження своїми силами опломбувати транспорт­ний засіб (якщо за договором це є обов’язком відправника).

Обов’язки перевізника:

1. надати рухомий склад, придатний для перевезення в технічному і комерційному відношенні (тобто такий, який би за­безпечив збереженість саме заявленого вантажу під час пере­везення);

2. завантажити і опломбувати транспортний засіб (якщо за договором це його обов’язок);

3. забезпечити збереженість вантажу під час перевезення;

4. своєчасно доставити вантаж в пункт призначення;

5. повідомити вантажоодержувача про те, що надійшов вантаж;

6. видати вантаж належному вантажоодержувачеві. Перевізник видає вантаж одержувачеві в такому ж порядку, в якому приймав (за вагою, кількістю, навалом тощо).

Обов’язки вантажоодержувача:

1. своєчасно прийняти вантаж (надати необхідні документи, розвантажити транспортний засіб, вивезти вантаж);

2. перевірити кількість та якість вантажу (якщо є претензія – своєчасно заявити);

3. провести остаточні розрахунки з перевізником;

4. очистити транспортні засоби з внутрішньої і зовнішньої сторони.