Види способів забезпечення зобов’язань. Види способів забезпечення зобов’язань, що не передбачені цивільним кодексом України

Цивільне законодавство передбачає певні правові важелі, які дозволяють впливати на несправного боржника, що не виконує своїх зобов’язань, і отримати задоволення, незважаючи на його заперечення. Ці важелі є способами забезпечення зобов’язань.

Види (способи) забезпечення виконання зобов’язань – це сукуп­ність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслід­ків майнового характеру для боржника незалежно від того, чи понесе кредитор збитки фактично.

Завдання, які покладаються на види забезпечення виконання зобов’язання:

1. попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати у разі невиконання чи неналеж­ного виконання договірного зобов’язання;

2. створити кредитору можливості для задоволення його ін­тересів у випадку невиконання зобов’язання;

3. усунути негативні наслідки, як можуть настати для кре­дитора у зв’язку з невиконанням зобов’язання.

ЦК передбачає такі види забезпечення виконання зобов’язань:

1. неустойка (штраф, пеня);

2. застава;

3. порука;

4. завдаток;

5. гарантія;

6. притримання.

Метою способів забезпечення є надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов’язанням. Забезпечення зобов’язання зумовлює виникнення поряд з основним зобов’язанням нового зобов’язання, яке є додатковим до ос­новного, тобто має акцесорний характер.

Оскільки способи, які забезпечують виконання зобов’язань, вста­новлюються в інтересах кредитора, то в разі відступлення вимоги (заміна кредитора у зобов’язанні) до нового кредитора переходять також усі права, які забез­печують виконання зобов’язання.

У результаті переведення боргу діють лише ті способи забезпечення зобов’язань, які стосуються зобов’язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія, майнова порука).

Способи забезпечення виконання зобов’язань класифікуються за такими підставами:

1. за кількістю учасників:

a. двосторонні (кредитор, боржник);

b. багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель).

2. за підставами встановлення:

a. встановлені як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, притримання);

b. встановлені виключно договором (порука, гарантія);

3. за формою:

a. проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

b. нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів);

4. за процедурою задоволення інтересів кредитора:

a. стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, притримання);

b. проводяться грошові стягнення (неустойка);

c. до відповідальності притягаються треті особи (поручи­тель, гарант).

Вибір способу забезпечення виконання в багатьох випадках залежить від суті зобов’язання або може передбачатися імпера­тивною нормою закону.

Перелік видів забезпечення зобов’язань, що міститься у першій частині статті 546 ЦКУ, не є вичерпним. Відповідно до частини другої цієї статті договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до статті 199 ГКУ зобов’язання суб’єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом. А статтею 201 ГКУ передбачено загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань, які реалізуються шляхом зобов’язання суб’єктами господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Відповідно до ст. 31 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі платіж за переказним векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. Платіж за векселем забезпечується наданням держателю векселя права регресу. Відповідно до ст.47 УВЗ всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов’язаними перед держателем. Відповідно до ст. 7 УВЗ якщо на переказному векселі є підписи осіб, нездатних зобов’язуватися за переказним векселем, або підроблені підписи, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов’язувати тих осіб, які поставили їх на переказному векселі або від імені яких переказний вексель був підписаний, то зобов’язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є все ж таки юридично дійсними.

До способів забезпечення зобов’язань відносяться також:

- акредитив – це умовне грошове зобов’язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями особи - наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені, здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів з урахуванням дотримання умов акредитива. (Постанова НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» від 03.12.2003 № 514). Відносини акредитива регламентуються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (редакція 1993 р., публікація Міжнародної Торговельної Палати № 500);

- інкасування (інкасо) – це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах (Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 № 22). Також Уніфіковані правила по інкасо Міжнародної торговельної палати № 322 від 01.01.79, у редакції 1995 року.

Деякі автори до способів забезпечення зобов’язань відносять укладання договорів під відкладальною, або скасувальною обставиною (ст.212 ЦКУ).

До договірних способів забезпечення зобов’язань відносять Escrow- угоди, тобто угоди за посередництва escrow-гаранта, який отримує кошти від однієї сторони угоди та передає їх іншій стороні лише за умови виконання тою своїх зобов’язань за основною угодою.

 

Поняття та види неустойки.

Неустойка – це визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання. Вона є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов’язання з двох причин:

1. підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони,

2. для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу. За підставами встановлення розрізняють неустойку:

1. законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

2. договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­чили самі сторони під час укладення договору.

Відповідно до статті 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (void and voidable contract).

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

1. Залікова неустойка – це найбільш поширений вид неустойки. У разі залікової неустойки кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Приклад: неустойка, яка передбачається за порушення строків поставки продукції.

2. Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність.

3. Альтернативна неустойка - це неустойка, умови якої надають кредиторові право вибору: або вима­гати відшкодування заподіяних збитків, або стягувати зазначену в договорі неустойку.

4. Виключна неустойка – це неустойка, яка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Такою неустойкою як правило, від претензій своїх клієнтів захищаються транспортні організації.

Відповідно до статті 551 ЦКУ розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 83 ГПКУ господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю, зважаючи на наступне:

1. кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати;

2. суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено[1].

3. при визначенні товарної неустойки річчю, визначеною індивідуальними ознаками, така неустойка виконуватиме функції застави.

Неустойка може бути встановлена у:

1. твердій сумі;

2. відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини;

3. формі додаткового платежу.

Різновидами не­устойки є штраф і пеню.

Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або у твердій сумі і стягується однократно. Його мета – не допустити невиконання зобов’язання. Наприклад, ст. 231 ГКУ передбачає, що за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів. Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за певний проміжок часу прострочення. Її мета – не допустити затягування порушення. Пеня може поєднуватися зі штрафом. Наприклад, за перші 30 днів прострочення виконання зобов’язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім штраф, або навпаки, або і пеня і штраф одночасно.