Договори перевезення - 2 год.

Кредитно-розрахункові відносини. Договір позики - 2 год.

16. Банківські договори – 2 год.

17. Договори про передачу прав інтелектуальної власності – 2 год.

18. Договори про спільну діяльність – 2 год.

19-20. Спадкове право України - 4 год.

 

 

РАЗОМ: 40 год.

 

Другий семестр

Частина друга

 

ЛЕКЦІЇ 1 та 2

ТЕМА: Загальні положення про зобов’язання

1. Поняття та система зобов’язального права. Відмежування зобов’язальних правовідносин від абсолютних

2. Поняття зобов’язання та його елементи

3. Класифікація зобов’язань

4. Сторони та множинність осіб у зобов’язанні (багатоособовість)

5. Підстави виникнення та особливості регресного зобов’язання

6. Зміна осіб у зобов’язанні

7. Підстави припинення зобов’язання

8. Поняття виконання зобов’язання. Принципи виконання зобов’язання

9. Принцип належного виконання та його значення. Співвідношення принципів реального та належного виконання зобов’язання

10. Умови виконання зобов’язання

11. Підстави звільнення від виконання зобов’язання

 

1. Поняття та система зобов’язального права. Відмежування зобов’язальних правовідносин від абсолютних

Цивільне зобов’язання – це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язальне право – це підгалузь цивільного права, що включає у себе усю сукупність цивільних зобов’язань.

Система зобов’язального права побудована за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини:

Загальна частина містить загальні для всіх видів зобов’язань положення щодо поняття та видів зобов’язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення;

Особлива частина складається з інститутів зобов’язального права, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов’язань. До структури Особливої частини зобов’язального права відносяться такі інститути:

1. зобов’язання щодо передачі майна у власність – інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо);

2. зобов’язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

3. зобов’язання щодо виконання робіт – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об’єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

4. зобов’язання щодо надання послуг – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання тощо);

5. зобов’язання щодо використання прав інтелектуальної власності – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок створення, використання та розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності (ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо…);

6. зобов’язання з багатосторонніх правочинів – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо…);

7. зобов’язання з односторонніх правочинів – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка винагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо…);

8. зобов’язання з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

9. зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

10. деліктні зобов’язання – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;

11. кондиційні зобов’язання – це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують відносини що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.

За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні. У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов’язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов’язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб’єкту проти­стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов’язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикода­вець, який може вимагати повернення боргу від зобов’язаної осо­би, яка отримала позику.

За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов’язальні.

Речові правовідносини – це правовідносини, в яких уповнова­жений суб’єкт може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно, без сприяння зобов’язаної особи. Прикладом можуть бути право­відносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов’язальні правовідносини – це правовідносини, в яких уповноважений суб’єкт для здійснення своїх цивільних прав потре­бує сприяння зобов’язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов’язку покупцем. Отже за юридичним змістом зобов’язальні правовідносини слід віднести до відносних, а не до абсолютних правовідносин, оскільки наявність чітко визначеної зобов’язаної особи є їх характерною рисою.

Поняття зобов’язання та його елементи

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кре­дитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК).

Елементи зобов’язання: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб’єктами в зобов’язанні виступають його учасники – це кре­дитор і боржник. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Об’єкт зобов’язання – це те, на що спрямовані права та обов’язки суб’єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати у:

а) передачі речей у власність чи користування;

б) виконанні певної роботи;

в) наданні певних послуг;

г) сплаті грошей (від­шкодування збитків) тощо.

Зміст зобов’язання – це сукупність суб’єктивних прав та обов’язків його учасників. Оскільки зобов’язання є правовід­носинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб’єктивні права та обов’язки також майнового характеру.

 

Класифікація зобов’язань

За підставами виникнення розрізняють зобов’язання:

а) договірні;

б) недоговірні;

в) односторонньо-вольові, які виникають із односторонніх правочинів.

За співвідношенням прав і обов’язків зобов’язання поділя­ють на:

а) односторонні;

б) взаємні.

Виокремлюють також зобов’язання, де боржник повинен вчинити певні дії; зобов’язання, де за умови неможливості ви­конати певні дії боржник має право замінити їх виконанням інших визначених в договорі дій (факультативні зобов’язання), і альтернативні зобов’язання.

Альтернативне зобов’язання – це зобов’язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов’язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконанням зобов’язання при цьому вва­жається здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику.

За залежністю щодо виникнення розрізняють головні і додаткові (акцесорні) зобов’язання.

Додатковим є зобов’язання, мета якого – забезпечити вико­нання головного зобов’язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору – позики. Додаткові зобов’язання тісно пов’язані з головним, припинення головного зобов’язання відповідно припиняє і додаткове.

За зв’язком з особою боржника чи кредитора. Зобов’язання, тісно пов’язані з особою боржника чи кредитора, виконати їх в іншому суб’єктному складі неможливо, називаються особистими.

За економічними і юридичними ознаками зобов’язання в літературі традиційно поділяють на:

1. зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу);

2. зобов’язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);

3. зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);

4. зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт;

5. зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, охорона, експедиція);

6. зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7. зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, роз­рахункові правовідносини, чек, вексель);

8. зобов’язання страхування (майнове та особисте страхуван­ня, страхування відповідальності);

9. зобов’язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10. зобов’язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ
без доручення);

11. охоронні зобов’язання (зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного
придбання або збереження майна без достатніх правових під­став).