Договори з надання послуг - 2 год. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договори з надання послуг - 2 год.



Другий семестр

 

Частина друга

 

1-2. Загальні положення про зобов’язання - 4 год.

3-4. Забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві України – 4 год.

5. Цивільно-правовий договір - 2 год.

6-7. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві - 4 год.

8. Договори про відчуження майна. Договір купівлі продажу – 2 год.

9. Договір поставки - 2 год.

10. Договір ренти. Договір довічного утримання - 2 год.

11. Договір найму (оренди) - 2 год.

Договір підряду - 2 год.

Договори з надання послуг - 2 год.

Договори перевезення - 2 год.

Кредитно-розрахункові відносини. Договір позики - 2 год.

16. Банківські договори – 2 год.

17. Договори про передачу прав інтелектуальної власності – 2 год.

18. Договори про спільну діяльність – 2 год.

19-20. Спадкове право України - 4 год.

 

 

РАЗОМ: 40 год.

 


Другий семестр

Частина друга

 

ЛЕКЦІЇ 1 та 2

ТЕМА: Загальні положення про зобов’язання

1. Поняття та система зобов’язального права. Відмежування зобов’язальних правовідносин від абсолютних

2. Поняття зобов’язання та його елементи

3. Класифікація зобов’язань

4. Сторони та множинність осіб у зобов’язанні (багатоособовість)

5. Підстави виникнення та особливості регресного зобов’язання

6. Зміна осіб у зобов’язанні

7. Підстави припинення зобов’язання

8. Поняття виконання зобов’язання. Принципи виконання зобов’язання

9. Принцип належного виконання та його значення. Співвідношення принципів реального та належного виконання зобов’язання

10. Умови виконання зобов’язання

11. Підстави звільнення від виконання зобов’язання

 

1. Поняття та система зобов’язального права. Відмежування зобов’язальних правовідносин від абсолютних

Цивільне зобов’язання – це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язальне право – це підгалузь цивільного права, що включає у себе усю сукупність цивільних зобов’язань.

Система зобов’язального права побудована за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини:

Загальна частинамістить загальні для всіх видів зобов’язань положення щодо поняття та видів зобов’язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення;

Особлива частинаскладається з інститутів зобов’язального права, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов’язань. До структури Особливої частини зобов’язального права відносяться такі інститути:

1. зобов’язання щодо передачі майна у власність– інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо);

2. зобов’язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

3. зобов’язання щодо виконання робіт– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об’єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

4. зобов’язання щодо надання послуг– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання тощо);

5. зобов’язання щодо використання прав інтелектуальної власності– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок створення, використання та розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності (ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо…);

6. зобов’язання з багатосторонніх правочинів– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо…);

7. зобов’язання з односторонніх правочинів– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка винагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо…);

8. зобов’язання з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

9. зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

10. деліктні зобов’язання– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;

11. кондиційні зобов’язання– це інститут зобов’язального права, норми якого врегульовують відносини що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.

За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні. У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов’язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов’язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб’єкту проти­стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов’язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикода­вець, який може вимагати повернення боргу від зобов’язаної осо­би, яка отримала позику.

За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов’язальні.

Речові правовідносини – це правовідносини, в яких уповнова­жений суб’єкт може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно, без сприяння зобов’язаної особи. Прикладом можуть бути право­відносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов’язальні правовідносини – це правовідносини, в яких уповноважений суб’єкт для здійснення своїх цивільних прав потре­бує сприяння зобов’язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов’язку покупцем. Отже за юридичним змістом зобов’язальні правовідносини слід віднести до відносних, а не до абсолютних правовідносин, оскільки наявність чітко визначеної зобов’язаної особи є їх характерною рисою.

Поняття зобов’язання та його елементи

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кре­дитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК).

Елементи зобов’язання: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб’єктамив зобов’язанні виступають його учасники – це кре­дитор і боржник. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Об’єктзобов’язання – це те, на що спрямовані права та обов’язки суб’єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати у:

а) передачі речей у власність чи користування;

б) виконанні певної роботи;

в) наданні певних послуг;

г) сплаті грошей (від­шкодування збитків) тощо.

Змістзобов’язання – це сукупність суб’єктивних прав та обов’язків його учасників. Оскільки зобов’язання є правовід­носинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб’єктивні права та обов’язки також майнового характеру.

 

Класифікація зобов’язань

За підставами виникнення розрізняють зобов’язання:

а) договірні;

б) недоговірні;

в) односторонньо-вольові, які виникають із односторонніх правочинів.

За співвідношенням прав і обов’язків зобов’язання поділя­ють на:

а) односторонні;

б) взаємні.

Виокремлюють також зобов’язання, де боржник повинен вчинити певні дії; зобов’язання, де за умови неможливості ви­конати певні дії боржник має право замінити їх виконанням інших визначених в договорі дій (факультативні зобов’язання), і альтернативні зобов’язання.

Альтернативнезобов’язання – це зобов’язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов’язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконанням зобов’язання при цьому вва­жається здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику.

За залежністю щодо виникнення розрізняють головні і додаткові (акцесорні) зобов’язання.

Додатковимє зобов’язання, мета якого – забезпечити вико­нання головного зобов’язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору – позики. Додаткові зобов’язання тісно пов’язані з головним, припинення головного зобов’язання відповідно припиняє і додаткове.

За зв’язком з особою боржника чи кредитора. Зобов’язання, тісно пов’язані з особою боржника чи кредитора, виконати їх в іншому суб’єктному складі неможливо, називаються особистими.

За економічними і юридичними ознаками зобов’язання в літературі традиційно поділяють на:

1. зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу);

2. зобов’язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);

3. зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);

4. зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт;

5. зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, охорона, експедиція);

6. зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7. зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, роз­рахункові правовідносини, чек, вексель);

8. зобов’язання страхування (майнове та особисте страхуван­ня, страхування відповідальності);

9. зобов’язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10. зобов’язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ
без доручення);

11. охоронні зобов’язання (зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного
придбання або збереження майна без достатніх правових під­став).

Зміна осіб у зобов’язанні

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов’язанні, як кредитора, так і боржника.

Підстави заміни кредитора у зобов’язанні:

1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія). Відступлення вимоги – це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм;

2. правонаступництво;

3. виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем;

4. виконання обов’язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором: наприклад, не може бути замінений кредитор в алі­ментних зобов’язаннях, в зобов’язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю особи. Заміна боржника у зобов’язанні (переведення боргу) допус­кається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але без забезпечення: наприклад, якщо порука чи застава забезпечували вико­нання зобов’язання, то при переведенні боргу забезпечення при­пиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Але у цьому разі йдеться про нове забезпечення. Заміна боржника виникає також у результаті правонаступництва, у тому числі, успадкування.

Виконання зобов’язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Не припускається одностороння відмова від виконання зобов’язання або його одностороння зміна, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.

Поняття та види неустойки.

Неустойка – це визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання. Вона є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов’язання з двох причин:

1. підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони,

2. для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу. За підставами встановлення розрізняють неустойку:

1. законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

2. договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­чили самі сторони під час укладення договору.

Відповідно до статті 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (void and voidable contract).

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

1. Залікова неустойка – це найбільш поширений вид неустойки. У разі залікової неустойки кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Приклад: неустойка, яка передбачається за порушення строків поставки продукції.

2. Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність.

3. Альтернативна неустойка - це неустойка, умови якої надають кредиторові право вибору: або вима­гати відшкодування заподіяних збитків, або стягувати зазначену в договорі неустойку.

4. Виключна неустойка – це неустойка, яка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Такою неустойкою як правило, від претензій своїх клієнтів захищаються транспортні організації.

Відповідно до статті 551 ЦКУ розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 83 ГПКУ господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю, зважаючи на наступне:

1. кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати;

2. суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено[1].

3. при визначенні товарної неустойки річчю, визначеною індивідуальними ознаками, така неустойка виконуватиме функції застави.

Неустойка може бути встановлена у:

1. твердій сумі;

2. відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини;

3. формі додаткового платежу.

Різновидами не­устойки є штраф і пеню.

Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або у твердій сумі і стягується однократно. Його мета – не допустити невиконання зобов’язання. Наприклад, ст. 231 ГКУ передбачає, що за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів. Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за певний проміжок часу прострочення. Її мета – не допустити затягування порушення. Пеня може поєднуватися зі штрафом. Наприклад, за перші 30 днів прострочення виконання зобов’язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім штраф, або навпаки, або і пеня і штраф одночасно.

Поняття та види застави

Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником кредитору певного свого майна чи майна майнового поручителя для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кре­дитором своєї вимоги за рахунок вартості цього майна переважно перед іншими кредиторами. Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).Особа, яка отримує майно в заставу, називаються заставодержатель Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором. Договір застави має укладатися у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації. Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:

1. іпотека. Іпотека – це застава нерухомості, що залишається у заставо­давця або у третьої особи. Застава космічних об’єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпо­течні відносини;

2. заклад. Заклад – це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю;

3. застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;

4. застава цінних паперів. Передання у заставу цінних паперів на пред’явника здійснюється шляхом простого їх вручення заставодержателю, іменних – шляхом вчинення заставного індосаменту. Заставлені па­пери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку;

5. застава майнових прав. Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі не­виконання боржником зобов’язання до заставодержателя пере­ходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставодавцю. Предметом договору застави можуть бути належні заставодавцю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або за зобов’язаннями, які виникнуть у майбут­ньому. Наприклад, одна із форм факторингових операцій.

Застава припиняється у разі:

1. припинення забезпеченого заставою зобов’язання;

2. загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3. примусової реалізації предмета застави;

4. закінчення строку дії права, що становить предмет застави;

5. набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

 


ЛЕКЦІЯ 5

Права та обов’язки продавця

Договір купівлі-продажу належить до типових двосторонніх договорів.

Права продавця:

1. вимагати від покупця прийняти та оплатити товар, або відмовитися від договору, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти;

2. вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошима у разі прострочення оплати товару;

3. відмовитися частково, або в повному обсязі від задоволення вимог покупця щодо кількості, якості, асортименту, комплектності, тари та (або) упаковки товару за певних умов;

4. вимагати повернення неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит;

5. інші права.

Обов’язки продавця:

1. передати товар покупцеві у власність. Передача може здій­снюватися або шляхом безпосереднього вручення, або здачею товару для перевезення чи пересилання органам транспорту або пошти. Обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

a. вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

b. надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов’язку передати товар.

2. передати покупцеві необхідні документи на товар, які пе­редбачені законом чи договором;

3. забезпечити виникнення у покупця права власності на товар

4. інформувати покупця про недоліки речі;

5. попередити покупця про права третіх осіб, тобто про так звані юридичні недоліки речі;

6. зберігати продану річ в тих випадках, коли право власнос­ті переходить до покупця до її передачі;

7. виступити на боці покупця, якщо треті особи звернулися
до покупця з позовом про витребування речі (ст.660 ЦКУ).

Права та обов’язки покупця

Права покупця:

1. вимагати зниження ціни або розірвання договору, у випадку коли продавець не попередив покупця про права третіх осіб;

2. відмовитися від договору, якщо продавець відмовився передати покупцю проданий товар, або витребувати його у продавця;

3. встановити розумний строк передачі продавцем належностей до товару та документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром;

4. вимагати передання відповідної кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати;

5. прийняти товар у більшій кількості, ніж це встановлено договором, якщо продавець не розпорядився надлишком товару у розумний строк;

6. відмовитися від прийняття товару в асортименті, що не відповідає умовам договору та вимагати повернення сплаченої грошової суми;

7. на свій вибір стосовно товару, переданого з порушенням умови щодо якості, асортименту тощо вимагати:

a. пропорційного зменшення ціни;

b. безоплатного усунення недоліків в розумний строк;

c. відшкодування витрат на усунення недоліків.

8. вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати у тому випадку, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк.

Обов’язки покупця:

1. сплатити обумовлену грошову суму за товар;

2. вчинити дії, необхідні для забезпечення передачі товару (надати відвантажувальні реквізити, оформити довіреність пред­ставнику тощо);

3. прийняти товар або забезпечити зберігання товару, який покупець відмовився прийняти;

4. оглянути товар і перевірити його якісні і кількісні харак­теристики;

5. притягнути продавця до справи, якщо треті особи зверну­лися з позовом про витребування речі (ст.660 ЦКУ).

Спільними обов’язками сторін є відшкодування збитків, які виникли у контрагента у зв’язку з неналежним виконанням договору, затримкою виконання або відмовою.

 


ЛЕКЦІЯ 9

ТЕМА : Договір поставки

1. Поняття договору поставки та його видова характеристика

2. Сторони та суб’єкти поставки

3. Предмет поставки

4. Форма договору поставки

5. Права та обов’язки постачальника

6. Права та обов’язки покупця

 

Предмет поставки

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів) або продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

На відміну від предмета договору купівлі-продажу, предмет поставки, як правило, ще не існує в природі на момент укла­дення договору. Наприклад, залежно від укладеного договору за­вод металовиробів може виготовляти і каструлі, і солдатські казанки, і дитячі горщики, або ТОВ «Магістраль» з виготовленням дорожньої техніки..

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх част­кове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються специфікацією, що зазвичай є додатком до договору поставки (ст.266 ГКУ).

Асортимент (номенклатура) – це розподіл товарів або продукції за певними групами (скільки товарів кожного виду). Визначається або в самому договорі, або в специфікації, що додається.

Якість продукції – це її характеристика, що визначається договором поставки шляхом посилань на чинні нормативні документи, що визначають якість товарів, які поставляються, або на відповідні державні, галузеві стандарти, зразки тощо (ст. 268 ГКУ). У деяких випадках обов’язкова наявність сертифікатів відповідності, яку повинен забезпечити постачальник (наприклад, для імпортних харчових продуктів, побутової електротехніки тощо). У протилежному разі можливе одержання від постачальника, наприклад, імпортних харчових продуктів, без сертифіката відповідності, що унеможливить їх реалізацію населенню.

Комплектність продукції – це її характеристика, що визначається відповідно до стандартів, технічних умов або прейскурантів (ст. 270 ГККУ). Якщо їх не встановлено, комплектність визначається договором поставки.

Форма договору поставки

Договір поставки укладається на розсуд сторін у письмовій формі або відповідно державного замовлення. Варіанти оформлення договору поставки:

1. єдиний письмовий документ із підписами сторін;

2. відправлення покупцем передбачуваному постачальнику замовлення на певні товари або продукцію. За відсутності протягом 20 днів із моменту одержання замовлення письмової відмови або заперечень від постачальника щодо окремих умов замовлення воно вважається прийнятим до виконання i набирає сили договору (п. 21 Положення про поставки продукції);

3. обмін листами, факсограмами тощо, у яких сторони виражають волю укласти договір поставки (ч.1 ст. 207 ЦКУ).

 

Закупівля товарів для державних потреб здійснюється шляхом наступних процедур:

1. відкритих торгів (тендерні пропозиції мають право надавати всі заінтересовані учасники, запрошені замовником шляхом публікації оголошення);

2. торгів з обмеженою участю (пропозиції мають право надавати лише ті учасники, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі);

3. двохступеневих торгів, коли учасникам на першому етапі пропонується подавати попередні тендерні пропозиції без зазначення ціни, але із зазначенням пропозиції щодо технічних, якісних та інших характеристик предмета закупівлі, а на другому етапі подаються остаточні тендерні пропозиції учасниками, чиї попередні тендерні пропозиції відібрані на першому етапі;

4. запиту цінових пропозиції (котирувань) щодо товарів і послуг, для яких постійно діє ринок, за умови, що вартість їх закупівлі не перевищує 100 тисяч гривень;

5. закупівлі в одного учасника, з яким після переговорів укладається відповідний договір;

6. торгів зі зменшенням ціни (редукціон), які проводяться у два етапи: попередні (без ціни) та остаточні тендерні пропозиції.

Права та обов’язки покупця

Права покупця:

1. вимагати зниження ціни або розірвання договору, у випадку коли продавець не попередив покупця про права третіх осіб на товар;

2. відмовитися від договору, якщо продавець відмовився передати покупцю проданий товар, або витребувати його у продавця;

3. встановити розумний строк передачі продавцем належностей до товару та документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром;

4. вимагати передання відповідної кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати;

5. прийняти товар у більшій кількості, ніж це встановлено договором, якщо продавець не розпорядився надлишком товару у розумний строк;

6. відмовитися від прийняття товару в асортименті, що не відповідає умовам договору та вимагати повернення сплаченої грошової суми;

7. на свій вибір стосовно товару, переданого з порушенням умови щодо якості, асортименту тощо вимагати:

a. пропорційного зменшення ціни;

b. безоплатного усунення недоліків в розумний строк;

c. відшкодування витрат на усунення недоліків.

8. вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати у тому випадку, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк.

Обов’язки покупця:

1. сплатити обумовлену грошову суму за товар;

2. вчинити дії, необхідні для забезпечення передачі товару (надати відвантажувальні реквізити, оформити довіреність пред­ставнику тощо);

3. прийняти товар відповідно до чинних нормативний актів або забезпечити зберігання товару, який покупець відмовився прийняти.

Спільними обов’язками сторін є відшкодування збитків, які виникли у контрагента у зв’язку з неналежним виконанням договору, затримкою виконання або відмовою.

 


ЛЕКЦІЯ 10

Види договорів найму

Види договорів найму в залежності від предмета договору:

1. Лізинг. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленос­ті із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповід­но до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених § 6 гл. 58 ЦК та Законом України «Про фінансовий лізинг» (в редакції Закону від 11 грудня 2003 p.). На відміну від договорів найму та оренди, де присутні дві сторони – наймодавець та наймач, в договорі непрямого лізингу в лізингових операціях беруть участь три учасники: виробник (продавець) устаткування, який укладає договір купівлі-продажу з лізинговою компанією, лізингодавець (лізингова компанія), який за дорученням майбутнього лізингоодержувача укладає договір купівлі-про­дажу з виробником і стає власником устаткування, лізингоодержувач, який замовляє певне устаткування лізин­годавцю.

2. Договір прокату. За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Договір прокату є договором приєднання, публічним договором. Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Регулюється § 2 глави 58 ЦКУ.

3. Найм (оренда) земельної ділянки. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються § 3 глави 58 ЦКУ та Законом України «Про оренду землі».

4. Найм будівлі або іншої капітальної споруди. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Регулюється § 4 глави 58 ЦКУ.

5. Найм (оренда) транспортного засобу. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Регулюється § 4 глави 58 ЦКУ.

6. Оренда державного та комунального майна. Відносини щодо даного виду оренди регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону України від 14 березня 1995 року № 98/95-ВР. Об’єктами оренди є майно, що знаходиться у державній чи комунальній власності, а саме:

a. цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання;

b. нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

c. майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

7. Найм житлового приміщення. За договором найму (оренди) житлаодна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати ін





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 112; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.013 с.)