Терміни та їх місце в професійному мовленні

Ø Термін (від латин. terminus - межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Ø Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1 Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиціцін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2 Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3 Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4 Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);

— інтернаціональний характер;

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

— здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

У мовленні професійного спілкування виразно простежу­ється стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов'яза­но з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціо­налізація виявляється у формуванні термінології з ура­хуванням міжмовної узгодженості змісту і обсягу основних понять. Інтернаціональними вважають терміни, які вжи­ваються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і професійного спілкування важливо, щоб термі­ни в різних мовах мали однакове значення. У науковій сфері інтернаціональний характер мають також системи правил, які формують єдине на певному етапі розвитку науки уявлення про членування предметів, що забезпечує взаєморозуміння вчених з різних країн і відкриває можли­вість до міжнародного визнання результатів їх досліджень у межах певної галузі.

Як невичерпне джерело термінології розглядав загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи най­різніших термінів». У праці «Походження великодних виразів» вчений переконливо довів наявність тісного взає­мозв'язку книжної і народної традицій у термінотворенні. Основними способами творення термінів у сучасній українській мові є:

- спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис,

- термінологічна деривація, тобто використання засо­бів словотвору, характерних для української мови (опромі­нення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);

- запозичення з подальшою фонетичною і граматич­ною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика).

Сучасна українська термінологія активно поповнюєть­ся новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: файл, курсор, байт, інтерфейс, демпінг, маркетинг, мене­джер, трас, тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновжи­ваних слів української літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо зале­жить від галузі науки, у якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом.

З огляду на сферу використання, терміни поділяють на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Такими термінами послуго­вуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграцій процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою пошуку засобів теоретизації науки, уні­версалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створюва­ти деякі незручності, оскільки в них найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони зазнають конкретизації переважно шляхом поєднання з прикметни­ком: система — центральна нервова система (біол.), амальгамна система (хім.), екологічна система (еколог.), електродинамічна система (техн.), томографічна система (мед.), державна система (політ.), граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр (архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система (ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схиль­ність до утворення антонімічних пар: абстрактне і кон­кретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'я­зане з інтеграційними процесами в розвитку сучасної науки й появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковипромінювач, звукозаписний (техн., фіз.); звуковий (подраз­ник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (техн., мед.).

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають спе­цифічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відоб­ражується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дис­циплін, галузей техніки, технології виробництва, найме­нування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наукова праця, наукова творчість), мова (мово­знавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб ' єкт діяльності (мово­знавство — мовознавець, літературознавство — літерату­рознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналі­зу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні вимі­ри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спе­ціальних термінів виділяють технічні, фізичні, правничі, економічні та ін.

Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Напри­клад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодав­чому тексті вони набувають специфічного змісту.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є одним із перших кроків в оволодінні професійним мовленням [10].

Професійна лексика

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва, народного господарства дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мовлення будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появи нових понять.

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність, фах або вид занять не мають розвиненої термінології: курсак (курсова робота), лаба (лабораторна робота), між парами вікно (між заняттями вільний час), завис комп (комп`ютер тимчасово не працює) тощо. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам літературної мови.

У межах одного колективу, однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів. Серед префіксів найпоширенішими є: до- (до укомплектувати, до обладнати); недо- (недо промисел, недо внесок); над-, серед-; серед суфіксів -ість, -ат, -ація та ін.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів.

Фразеологізми – особливі мовні одиниці мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.

Кожен стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження.

До книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Ці фразеологізми найчастіше використовуються у науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вони вживаються рідко.

Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; північне сяйво; мічені атоми; юридична особа тощо.

Фразеологізми можуть перебувати в синонімічних зв’язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий – і довбнею не доб’єш; скрипуче дерево довго стоїть. Фразеологізми-синоніми більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються у розмовному, художньому стилях, а слово живучий – стилістично нейтральне.

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються, що служить засобом експресії, створення каламбурів. Наприклад: Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім питання.

Фразеологізми є одним з невичерпних джерел багатства і виразності мовлення, але вимагають доречного вживання. Наприклад фразеологічні одиниці соціального спрямування: зв’язувати кінці з кінцями; в шори взяти; бути зайвим ротом; дві шкури дерти; пустити з торбами; з миру по нитці, бідному (голому) сорочка; тримати за морду; бити по кишенях; жити на широку ногу; покласти зуби на полицю (на клин); не по кишені (Е. Демський). Виробничо-професійні вирази, що мають метафоричне значення: з`їло гуму; чихає мотор (з мови водіїв); сім раз одмір, а один одріж (з мови кравця); грати першу скрипку; підвищувати тон (з мови музикантів); взяти під обстріл (з мови військових); виконувати завдання на відмінно (з мови вчителів) та інші.

Оскільки в усному професійному мовленні людина вживає фразеологізми, треба пам`ятати, що їх не можна перекладати буквально: кожен народ по-своєму бачить ті чи інші події, явища й засобами своєї мови передає їх суть, робить висновки, ділиться спостереженнями. Наприклад: рос. Делу время – потехе час; український відповідник: Як почав орати, у сопілку не грати. Отже, українські відповідники тих російських фразеологізмів, які ви хочете використати в розмові з партнером, шукайте в спеціальних словниках.