Складних речень у діловому мовленні

 

Офіційно-діловому мовленню властива розповідна манера викладу. У реченнях переважає прямий порядок слів (підмет – присудок; узгоджене означення – означуване слово; вставні слова на початку речення). Типовими для діло­вих текстів є пасивні конструкції (Встановлюється місячний оклад у роз­мірі..., Прибуток перерозподіляється..., Суми вирахувань визнача­ються...), інфінітивні речення (Зобов'язати фінансовий відділ..., За­твердити порядок денний..., Прийняти бюджет до...), означено-особові конструкції (У зв'язку з цим пропоную..., Нака­зую..., Оголошую догану...), непряма мова (Дав розпорядження про те, що..., Висловили побажання зібрати кошти, Наказав скликати нараду, Зобов'язав виконувати внутрішній розпорядок), дієприкметникові й дієприслівникові звороти (Ухвалюючи рішення, звертаємо увагу..., Па­сажири, потерпілі в результаті катастрофи... тощо). Як уже зазнача­лося, у діловій мові переважають прості речення над складними.

Ще одна особливість фахових текстів полягає в тому, що в них переважають речення без підмета. У таких реченнях мовець, не називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес. Наприклад: Дозволено відновити роботу на об’єкті або На об’єкті з 01.06.2008 дозволили відновити роботу. Це безпідметові речення, є тільки присудок дозволено (дозволили) відновити з двома додатками (роботу, на об’єкті). Для таких висловів не важливо, хто конкретно дозволив відновити роботи. Головне, що на об’єкті можна працювати. Якщо ж суттєвим є особа-діяч, то треба вживати речення з підметом. Наприклад: Будівельна інспекція дозволила з 01.06.2011 відновити роботи.

Уживання дієслів на -ся лише як зворотних. Зворотне дієслово – це дієслово, яке позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами української мови дієслова на -ся правильно вживати лише як зворотні. Тому правильно писати: Будь-яка клітина ділиться певну кількість разів, після чого вмирає; Ядро атома розпадається на дві частини; Розчин розшаровується; Вітер швидко змінюється; Двері відчиняються автоматично. Усі подані речення – це зворотні конструкції, що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет) одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає рекомендаціям О. Курило. Отже, залежно від характеру дії треба вживати або активні, або зворотні конструкції. Наприклад: Активні двоскладні конструкції: Його змінює хтось. Зворотні конструкції: Він змінюється десь (сам за певних умов).

Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні.

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове (з головним членом присудком) речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес.

У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних безпідметових речень:

• означено-особове речення, присудок якого виражений дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини. Підмет такому реченню не потрібний, оскільки закінчення дієслова дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи множини позначає автора (викладача), а форма другої особи позначає читача, виконавця інструкцій;

• неозначено-особове речення, присудок якого, виражений формою дієслова множини минулого, третьої особи множини теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи особи. Наприклад: Визначають залежності. Визначатимуть залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше, коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге, коли сама особа невідома, але відома її дія.

• узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку, окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають як властиву завжди чи зазвичай. Наприклад: Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для… У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-хто з широкого кола людей.

Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше. Порівняймо узагальнено-особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді). Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не названі конкретні особи – хворі певного санаторію.

У фахових текстах ті самі правила можна викласти як узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями. Наприклад. Узагальнено-особові речення: Наприкінці речення ставлять крапку. Велику літеру пишуть у таких випадках.

Означено-особові речення: Наприкінці речення ставимо крапку. Велику літеру пишемо в таких випадках.

Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність. Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій викладача (інструктора) й слухача (виконавця);

• безособове речення, присудок якого виражений прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою дієслова. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади можна використовувати. У фахових текстах за допомогою безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а також інші положення, використовуючи прислівник можна;

– інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування. Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад: Стояти струнко; Так тримати).

Дієслівні форми на -но, -то

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення.

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то є завершальною ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон → Закон прийнятий Верховною Радою → Закон прийнятий → Закон прийнято. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку результативності й минулості: вони виражають недавно завершену дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі, наприклад: деталь було нагріто в печі, а потім занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.

Конструкції з дієслівною формоюна -но, -то семантично відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не пройшли випробування часом.

Підкреслимо поняттєву відмінність між безпідметовими конструкціями з формами на -но, -то (книжку написано українською мовою, матеріали зібрано докупи) і підметовими конструкціями з пасивними дієприкметниками (книжка написана українською мовою, матеріали зібрані докупи). Обидві конструкції не суперечать нормам української мови, однак безпідметові доречні, коли є потреба наголосити на присудкові, тобто на дії. Підметові ж речення треба вживати, якщо потрібно відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом унаслідок дії. Наприклад, у реченні Ухвалу прийнято одноголосно наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали. Натомість у реченні Колеса були пошкоджені після далекої дороги не можна заміняти дієприкметник безособовою формою, бо тут указано саме властивість (пошкодженість) коліс.

Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не можна вживати безособову дієслівну форму на -но, -то. Наприклад: Неправильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ. Правильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ.

Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив». По-друге, дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна рада затвердила Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то. Наприклад: Закон затверджено.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?) Порівняймо два речення:

Неправильно: Наказ підписано сьогодні (ким?) директором.

Правильно: Наказ підписано (чим?) ручкою.

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка – це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання. Хоча в реченні Ця ручка дозволяє проводити лінії різної товщини слово ручка – підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя у фахових текстах, є типовою: в одних реченнях вони є додатком в орудному відмінку, в інших – підметом у називному. Порівняймо: Дерево розрізано (чим?) новою пилкою. та Нова пилка (що?) розрізає дерево вдвічі швидше, ніж стара. У першому реченні пилка – додаток, у другому – підмет.

Помилкові конструкції типу Указ підписано Президентом можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: Указ Президента підписано.

Отже, безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось), але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.