Страхові фонди як матеріальна основа страхового захисту. Форми організації фондів страхового захисту.

Страхові фонди як матеріальна основа страхового захисту. Форми організації фондів страхового захисту.

Якщо враховувати тлумачення "фонду" як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі.

Призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. Відповідно до такого підходу, національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дає змогу утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію.

Виходячи з наукової та суспільної практики розроблено організаційні форми страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй класичній теорії розглянув методи організації цих фондів. Щодо умов функціонування економіки в Україні, та можна виділити такі форми страхового фонду:

- централізований (резервний);

- самострахування;

- страховий фонд страховика.

Централізований (резервний) страховий фонд формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодовувати збитки та усувати наслідки стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів. Цей фонд формується як у натуральній, так і в грошовій формі;

Фонд самострахування формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб'єкта: Його мета - долати тимчасові труднощі та відшкодовувати втрати в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів. Формується переважно у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників. Його мета - організовувати страховий захист відповідно до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам у разі настання страхового випадку, а також реалізовувати економічні інтереси страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах цей страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносин між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд - це насамперед гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.

Самострахування, його джерела й межі доцільного застосування.

Самострахування - це група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комісії посередникам, утримувати офіс і формувати прибуток страховика.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора. Кооперативні, громадські підприємства й населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фондів, що створювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток цих видів страхування.

Можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

 

Види страхування.

При з'ясуванні видів страхування відбувається конкретизація страхувальника, об'єму страхової відповідальності і відповідних тарифних ставок.

Видом страхування називається страхування конкретних однорідних об'єктів в певному об'ємі страхової відповідальності по відповідних тарифних ставках. Залежно від об'єкта страхування: -майнове страхування; - особисте страхування.

--Видами майнового страхування є, наприклад, страхування будов, тварин, домашнього майна, засобів транспорту і т.д. Як види соціального страхування виступають: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з нагоди втрати годувальника і т.д.

--По особистому страхуванню проводяться такі види страхування, як змішане страхування життя, страхування дітей, страхування від нещасних випадків та інші. По страхуванню відповідальності - страхування непогашення кредиту або іншої заборгованості. Види страхування підприємницьких ризиків прив'язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва або надання послуг, що видно з приведених вище варіантів даного страхування.

Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формі. Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним довкола страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не тільки конкретної постраждалої особи, але і суспільні інтереси. Тому соціальне страхування, страхування будов і деяких сельхозжівотних у громадян, страхування військовослужбовців, пасажирів і деякі інші види страхування в нашій країні є обов'язковими.

Страхування поділяють на

· обов'язкове

· добровільне.

Оптимальне поєднання обов'язкового і добровільного страхування дозволяє сформувати таку систему видів страхування, яка забезпечує універсальний об'єм страхового захисту суспільного виробництва.

Обов'язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України. Обов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

--- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у фізичних осіб та на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності;

--- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (суб'єкти підприємницької діяльності).

Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас i страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли ведеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника i страховика суттєво обмежується.

Страхування пенсій (ренти).

Страхування життя поділяється на страхування капіталів і страхування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров’я не оговорюється, і медичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов’язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов’язок почати виплату певних сум може бути пов’язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

До найпоширеніших видів страхування рент належить страхування додаткової пенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.

Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (у межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов’язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

 

Оподаткування страховиків.

Страхові компанії зобов’язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). Оподаткування страхової діяльності потребує з’ясування не лише відповідних законодавчих і нормативних актів з оподаткування, а й законодавства щодо страхової справи. Діяльність страховика охоплює як страхову діяльність, що має свій відмінний порівняно з іншим порядок оподаткування, та діяльність, не пов’язану зі страхуванням (інвестиційну та іншу діяльність), яка оподатковується у загальному порядку. Об’єктом оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності. До складу валового доходу страхової компанії, що оподатковується за ставкою 3 %, не включаються доходи, отримані страховиками-резидентами у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами. Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат. Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 30 % у джерела їх виплат за рахунок таких виплат. Звільняється від оподаткування валовий дохід страхових компаній, пов’язаний зі страхуванням життя фізичної особи, що передбачає страхову виплату в разі таких страхових випадків:смерть застрахованої особи; рішення суду про оголошення застрахованої особи по-мерлою; дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. Якщо договір страхування життя буде розірваний достроково і це не пов’язано зі смертю застрахованої особи, доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню в оподатковуваному періоді, протягом якого відбулося розірвання договору. При цьому використовується ставка податку в розмірі 6 %. Доходи від страхування фізичних осіб на інших умовах, окрім щойно перелічених, оподатковуються за ставкою в розмірі 3 %.

Страхові фонди як матеріальна основа страхового захисту. Форми організації фондів страхового захисту.

Якщо враховувати тлумачення "фонду" як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі.

Призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. Відповідно до такого підходу, національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дає змогу утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію.

Виходячи з наукової та суспільної практики розроблено організаційні форми страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй класичній теорії розглянув методи організації цих фондів. Щодо умов функціонування економіки в Україні, та можна виділити такі форми страхового фонду:

- централізований (резервний);

- самострахування;

- страховий фонд страховика.

Централізований (резервний) страховий фонд формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодовувати збитки та усувати наслідки стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів. Цей фонд формується як у натуральній, так і в грошовій формі;

Фонд самострахування формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб'єкта: Його мета - долати тимчасові труднощі та відшкодовувати втрати в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів. Формується переважно у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників. Його мета - організовувати страховий захист відповідно до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам у разі настання страхового випадку, а також реалізовувати економічні інтереси страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах цей страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносин між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд - це насамперед гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.