Тема 2. Державне регулювання діяльності державних цільових фондів.

План.

1. Загальні положення про нагляд і контроль за діяльністю ДЦФ.

2. Органи нагляду і контролю за діяльністю ДЦФ.

3. Нормативна база функціонування ДЦФ.

Рекомендована література: 1, 2, 4-6, 8, 10.

2.1. Загальні положення про нагляд і контроль за діяльністю ДЦФ

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:

1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Як відомо, державні цільові фонди можуть утворюватися:

- шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

- або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

- спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

- добровільні внески і пожертвування;

- позики;

- кредити;

- направлення коштів із бюджету.

Правовою основою діяльності державних цільових фондів України і практичних заходів, що здійснюються ними, є Конституція України, Кодекс законів про працю та інші акти законодавства, відповідні урядові постанови і власні постанови фондів.

У Конституції України (розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення...».

Державний нагляд здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Як вже було зазначено у темі 1, правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Відмітимо, що рахунки цільових фондів Державного бюджету, а також цільових фондів, що не входять до складу держбюджету створюють у відповідності до законів.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Керівництво фондів самостійно визначає напрями використання коштів відповідно до законодавства.

Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють у відповідності до законів. У випадку з бюджетними цільовими фондами, передача коштів з рахунка загального фонду на рахунки цільових фондів бюджету дозволяється тільки у відповідності до бюджетних призначень.

Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів загально­обов'язкового соціального страхування здійснює Наглядова рада. Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних задач та цільовим використанням коштів відповідним фондом з загально­обов'язкового державного соціального страхування (ЗДСС). З цією метою у склад Наглядової ради входять представники від застрахо­ваних громадян та держави.

Нагляд за виконанням страховиками та страхувальниками законів Україні з ЗДСС, інших нормативно-правових актів здійснює держава.

Страховики та страхувальники зобов'язані надавати посадовим особам органів державного нагляду за діяльністю страховиків всі документи та довідки, необхідні для здійснення ними функцій контролю.

Якщо страховиком прийнято рішення з порушенням страхового законодавства чи страхувальник не виконує вимог цього законодавства, орган державного нагляду вказує на допущені порушення та встановлює строк для їх усунення. Якщо у цей строк страховик або страхувальник не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду з наступним відшкодуванням втрат за рахунок страховика або страхувальника. В строк двох тижнів страховики або страхувальники можуть оскаржити рішення органа державного нагляду у суді.

Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду. Якщо ця вимога не буде виконана, орган державного нагляду може сам скликати і провести засідання правління цільового страхового фонду.

За невиконання відповідного рішення органу державного нагляду члени державних цільових фондів можуть бути позбавлені своїх повноважень.

Управління цільовими фондами здійснює правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Управління цільовими фондами, які входять до складу державного і місцевих бюджетів здійснюють розпорядники бюджетних коштів.

Взагалі соціальна політика держави виступає елементом життєздатності суспільства, стабілізації та розвитку суспільства, консолідації суспільства, вона включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства);

- захист навколишнього середовища тощо.

Можна виділити наступні методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

- соціальні трансферти у вигляді різного виду соціальних субсидій;

- впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та ін.);

- державний вплив на ціни та ціноутворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

- підготовка та перепідготовка кадрів;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.

 

2.2. Органи нагляду і контролю за діяльністю ДЦФ

 

2.2.1. Органи нагляду і контролю в системі пенсійного страхування

 

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Стаття 58 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-І\/ від 9 липня 2003 р. передбачає перетворення Пенсійного фонду України у самоврядну неприбуткову організацію, яка буде здійснювати свою діяльність на підставі статуту, що затверджується його правлінням.

Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" управління Пенсійним фондом здійснюється представниками держави, застрахованих осіб та роботодавців на основі паритетності. Органами управління Пенсійного фонду є:

v Правління;

v Виконавча дирекція Пенсійного фонду.

Вищим органом управління Пенсійного фонду є правління. Правління Пенсійного фонду формується на основі паритетності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців. До складу правління Пенсійного фонду входять по п'ять представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців.

Строк повноважень членів правління Пенсійного фонду становить шість років.

Правління Пенсійного фонду очолює голова, який обирається з членів правління строком на два роки. Правління Пенсійного фонду здійснює свої функції шляхом проведення засідань. Рішення правління Пенсійного фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі усіма страховиками та застрахованими особами, якщо воно їх стосується. Рішення правління оформлюються постановами.

Правління Пенсійного фонду:

- визначає поточні та перспективні задачі Пенсійного фонду; затверджує документи нормативного характеру; вибирає зі своїх членів голову правління Пенсійного фонду з двох його заступників;

- розглядає та затверджує бюджет Пенсійного фонду на наступний рік, зміни до нього, звіт про його виконання і після їх утвердження представляє Наглядовій раді Пенсійного фонду та направляє Кабінету Міністрів України;

- визначає порядок надходження та обліку коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду;

- здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, веденням та достовірністю обліку й звітності щодо їх надход­ження та використання;

- вирішує питання щодо формування та використання резерву коштів Пенсійного фонду для забезпечення його фінансової стабільності; спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Пенсійного фонду та підвідомчих їй територіальних органів;

- здійснює інші функції, передбачені статутом Пенсійного фонду.

Постанови правління та інші документи нормативного характеру Пенсійного фонду, які стосуються прав та обов'язків громадян, належать державній реєстрації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виконавчими органами правління Пенсійного фонду є виконавча дирекція Пенсійного фонду та підвідомчі їй органи. Вона є постійно діючим виконавчим органом, який організує та забезпечує виконання рішень правління, діє від імені Пенсійного фонду в межах і в порядку, які визначаються його статутом та Положенням про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, та підзвітна правлінню Пенсійного фонду.

Директор виконавчої дирекції Пенсійного фонду:

- здійснює керівництво поточної діяльності Пенсійного фонду та вирішує всі питання його діяльності, за виключенням тих, що належать до компетенції правління Пенсійного фонду;

- видає накази, розпорядження з питань, що належать до його компетенції;

- бере участь у засіданнях правління Пенсійного фонду;

- забезпечує підготовку документів, необхідних голові правління Пенсійного фонду, для проведення засідань правління;

- забезпечує підготовку документів, які виносяться на затвердження правління Пенсійного фонду;

- виконує інші функції, передбачені статутом Пенсійного фонду та Положенням про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду.

Наглядова рада Пенсійного фонду створюється з метою здійснення контролю за виконанням Пенсійним фондом законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, статутних задач та цільового використання коштів Пенсійного фонду. В Наглядову раду, яка складається з 15 чоловік, входять представники від держави, застрахованих осіб та роботодавців.

Представники від держави призначаються і відкликаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) та відкликаються сторонами самостійно. Строк повноважень членів Наглядової ради складає шість років.

2.2.2. Управління Фондом соціального страхування тимчасової

втрати працездатності

 

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють:

v Правління;

v Виконавча дирекція фонду.

В Автономній Республіці Крим, областях і в містах Києві та Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління і виконавча дирекція відповідних відділень фонду.

До складу правління фонду входять по 15 представників держави, застрахованих осіб і роботодавців, що виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) сторонами самостійно.

Термін повноважень членів правління фонду складає шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.

Правління фонду:

1) визначає поточні і перспективні завдання;

2) затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність;

3) подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції із визначення розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

4) визначає за узгодженням з Національним Банком України порядок надходження й обліку коштів Фонду;

5) визначає порядок фінансування й умови надання путівок на санаторно-курортне лікування й оздоровлення в спеціальних оздоровчих закладах (у тому числі дитячих);

6) здійснює контроль за цільовим використанням засобів, ведення і вірогідністю обліку і звітності за їх надходженням і використанням;

7) вирішує питання про формування і використання резерву коштів для забезпечення фінансової стабільності Фонду в сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення із розрахунку на місяць;

8) здійснює інші функції, передбачені статутом фонду.

Виконавча дирекція фонду:

1) забезпечує збір і акумуляцію внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

2) здійснює оперативне розпорядження страховими коштами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду;

3) здійснює матеріальне забезпечення і надає соціальні послуги за діючим Законом;

4) здійснює контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхових внесків, а також забезпечує цільове використання засобів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

5) готує і подає на розгляд правління пропозиції із розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету фонду і звіт про його виконання; пропозиції з розміру резервних коштів;

6) виконує інші функції відповідно до положення про виконавчу дирекцію фонду.

 

2.2.3. Органи управління системою Фонду України соціального захисту інвалідів

 

До органів управління системою Фонду України соціального за­хисту інвалідів належать:

v Правління Фонду;

v Виконавча дирекція Фонду;

v Ревізійна комісія Фонду;

v Відділення Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

До складу правління Фонду України соціального захисту інвалі­дів входять представники державного управління в особі заступників міністрів праці та соціальної політики, охорони здоров'я, праці, фі­нансів, виконавчий директор Фонду, представники громадських орга­нізацій інвалідів, Федерації профспілок України, а також представни­ки інших державних і громадських організацій, діяльність яких пов'я­зана із соціальним захистом інвалідів.

Правління Фонду очолює один із заступників Міністра праці та соціальної політики України.

До напрямів діяльності правління Фонду України соціального захисту інвалідів належать:

- відповідальність за своєчасне і повне здійснення заходів щодо со­ціального захисту інвалідів;

- визначення перспективних та поточних завдань Фонду; -Здійснення керівництва діяльністю Фонду та його відділень;

- подання пропозиції Міністерства праці і соціальної політики про призначення виконавчого директора Фонду та його заступників, створення ревізійної комісії Фонду, затвердження кошторису ви­трат благодійних надходжень, цільових, відтворених та інших по­забюджетних коштів;

- затвердження в межах своєї компетенції положення та інструкції з питань діяльності Фонду, в тому числі положення про виконавчу дирекцію та відділення Фонду;

- вирішення інших питань, пов'язаних із діяльністю Фонду.

Крім того, правління Фонду України соціального захисту інва­лідів має проводити пленарні засідання у разі потреби, але не рідше чотирьох разів на рік. Також правління правочинне приймати рішення при наявності не менше двох третин його членів.

Відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку й ви­трачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів надхо­дження від підприємств (об'єднань), установ і організацій, що не за­безпечили додержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та благодійні внески організацій, трудо­вих колективів і громадян акумулюються на рахунках органів Держа­вного казначейства України.

Для зарахування даних коштів до Фонду на ім'я органів Держа­вного Казначейства України в установах Національного Банку Украї­ни та комерційних банках відкриваються рахунки "Кошти Державно­го бюджету України", решта коштів акумулюється на позабюджетних рахунках Фонду.

Головним розпорядником коштів, що передаються Фонду і аку­мулюються на рахунках органів Державного Казначейства України, є Міністерство праці та соціальної політики України, а головним роз­порядником позабюджетних коштів Фонду є правління Фонду.

 

 

2.3. Нормативна база функціонування ДЦФ

 

Головні управління Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються: Конституцією і законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України 1 березня 2001 р., по­становами правління та наказами Фонду, а також Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвер­дженим постановою Правління ПФУ від 27 червня 2002 р.

Тепер призначення пенсій регулюється як міждержавними угодами, так і законами та іншими нормативними актами Украї­ни. Всього ж налічується близько трьох десятків відповідних нор­мативних актів, які регулюють призначення пенсій. З цієї причи­ни висловлюються думки про необхідність прийняття Пенсійного кодексу, який врегулював би всі відносини.

Основні законодавчі акти відносно пенсійного забезпечення були прийняті протягом перших років незалежності України. Ос­новні нормативні акти, які були прийняті протягом 1991-1993 рр., такі: Митний кодекс (1991 р.), Закони України «Про прокурату­ру» (1991 р.), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про реабілі­тацію жертв політичних репресій в Україні» (1991 р.), «Про за­йнятість населення» (1991 р.), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р.), «Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців та осіб рядового складу органів внутрішніх справ» (1992 р.), «Про статус суддів» (1992 р.), «Про державну службу» (1993 р.), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального забезпечення (1993 р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці і громадян похилого віку в Україні» (1993 р.).

Протягом 2001-2006 рр. були внесені доповнення та зміни до існуючих нормативних актів, а також прийнятий новий Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання» від 9 серпня 2003 р., відповідно до якого з 1 січня 2004 р. було зроблено чергове підвищення пенсій згідно з новими підхо­дами у ході проведення пенсійної реформи.

Законодавчі і нормативні акти, які регла­ментують діяльність Державного фонду соціального страхування на випадок безробіття такі:

- Конституція України;

- Закон України «Про зайнятість населення»;

- Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування»;

- Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття»;

- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування».

 

Відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності регулюються такими законодавчими та нормативними актами:

- Конституція України;

- Кодекс законів про працю України;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності» від 18 січня 2001 р.;

- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.

Діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань регулюється такими за­конодавчими актами:

- Кодексом законів про працю України;

- Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.

- Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р.;

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 3 квітня 2003 р.;

- Законом України «Про охорону праці».