Тема 3. Державне регулювання та особливості оподаткування інноваційної діяльності

Зміст теми

Державне регулювання інноваційної діяльності. Основні напрями державного регулювання. Пряма підтримка. Опосередковане регулювання.

Основні принципи державної інноваційної політики. Нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності. Послання Президента до Верховної Ради “Європейський вибір”. Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про інноваційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”.

Особливості оподаткування інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність у підрозділах податкової служби у контексті Програми модернізації ДПС України. Поняття модернізації. Завдання Програми модернізації ДПС України.

 

Основні поняття

Державне регулювання – це форма впливу держави на економічну систему з метою забезпечення чи підтримки певних процесів та змін економічних явищ через сприяння формуванню господарських зв’язків і пропорцій, координації економічної діяльності на основі узгодження приватних і суспільних інтересів.

Основні напрями державного регулювання інноваційної діяльності:

1. Усебічне сприяння розвитку науки (фундаментальної і прикладної), техніки та формуванню малого інноваційного підприємництва.

2. Акумулювання фінансових ресурсів на наукові дослідження як за рахунок бюджету, так і шляхом створення спеціальних фондів.

3. Координація інноваційної діяльності, формування єдиного технологічного простору.

4. Стимулювання інноваційної діяльності та інноваційних процесів шляхом підтримки конкуренції, а також використання економічних методів прямої та опосередкованої дії (фінансові субсидії, пільги, страхування впливу інноваційних ризиків тощо).

5. Створення правової бази інноваційних процесів – формування необхідного законодавства.

6. Кадрове забезпечення інноваційної діяльності шляхом створення відповідних програм навчання у державних навчальних закладах, які б підвищували творчий потенціал нації.

7. Формування науково-інноваційної інфраструктури, інформаційних систем, консультативно-юридичних послуг.

8. Інституціональне забезпечення інноваційних процесів шляхом створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення у галузях державного сектору (оборона, охорона здоров’я, освіта тощо).

9. Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності через заохочення інноваторів, забезпечення їх соціального захисту, пропаганди науково-технічних досягнень.

10. Регіональне регулювання інноваційних процесів шляхом раціонального розміщення та використання інноваційного потенціалу.

11. Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів за допомогою визначення загальноекономічної та інноваційної стратегії, які націлені на міжнародну науково-технічну кооперацію.

Державна інноваційна політика – це комплекс принципів та взаємо підтримуючих економічних, правових, організаційних, соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній та виробничих сферах.

Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки, техніки, технологій, підвищенню інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи із цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Реалізація всіх етапів інноваційного процесу, від фундаментальних розробок до практичного впровадження нової технології, у багатьох найбільш комерційно перспективних галузях науки і техніки пов’язана з високими затратами і є ефективною за наявності державної підтримки.

 

 

 

За рівнем і формами підтримки у світовій практиці виділяють державні стратегії, що направлені на активізацію інноваційної діяльності:

ü стратегія активного втручання – цільове фінансування, значні пільги для комерційних організацій, які здійснюють власні НДДКР;

ü стратегія децентралізованого регулювання –складний механізм участі держави в науковій та інноваційній сферах. На перший план в науково-технічній та інноваційній діяльності виходять суб’єкти господарювання, а держава намагається створити їм сприятливі правові, економічні та інші умови для цієї діяльності (використовуються податкові пільги та інші стимули наукової та інноваційної активності);

ü змішана стратегія використовується в країнах, де в економіці значну частину складає державний сектор. У даному випадку щодо державних підприємств держава використовує стратегію активного втручання, а до інших – стратегію децентралізованого регулювання. Змішана стратегія підтримки інноваційної діяльності характерна для Швеції.

Правовою основоюінноваційної діяльності в Україні єКонституція, Господарський Кодекс України, ряд Законів України та інших нормативних документів, зокрема:

ü Послання Президента до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки”.

ü Закони України: “ Про інвестиційну діяльність” (1991), “Про інноваційну діяльність”(2002), “Про наукову і науково-технічну експертизу” (1995), “Про наукову і науково-технічну діяльність” (1991), “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (1999), “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки” (2003), “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” (2000).

 

ü Указ Президента "Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року “Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу на інноваційну модель розвитку” (від 20.08.2001 року №640/2001);

ü Указ Президента “Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави” (від 1 липня 2002 року№ 593/2002).

ü Програма діяльності Кабінету Міністрів України, інші законодавчі акти, що регулюють відносини у цій сфері.

ü ПостановаКабінету Міністрів України від 17.09.2002 року “Про виконання завдань, що випливають із Послання Президента до Верховної Ради України”.

ü Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 916-XIV “Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”.

Згідно зі ст.. 21 Закону України “Про інноваційну діяльність” оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності здійснюється таким чином: 50% ПДВ за операціями з продажу товарів, пов’язаних з виконанням інноваційних проектів і 50 % прибутку, одержаного від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків і використовуються ним включно на фінансування інноваційної діяльності.

Інноваційним підприємствам встановлено додаткові пільги:

ü прискорення науково-дослідної і (або) дослідної амортизації основних фондів;

ü щорічна 12 % норма прискореної амортизації основних фондів групи 3;

ü 50 %-е зменшення діючої ставки земельного податку;

ü у сфері митного регулювання суб’єктам інноваційної діяльності дозволено безмитне ввезення до України необхідних для виконання пріоритетного інноваційного проекту засобів, які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту (повна номенклатура цих товарів вказується в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією).

Пунктом 1 статті 4 Закону “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” передбачено, що суми податку на додану вартість, нараховані в порядку, встановленому Законом України “Про податок на додану вартість”, за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, нараховані у порядку, встановленому Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Державною податковою адміністрацією України у довіднику пільг, наданих чинним законодавством, технологічним паркам передбачені пільги з податку на прибуток (код пільги 11020150) та з податку на додану вартість (код пільги 14010201).

Розвиток будь-якого суспільства невіддільний від процесів модернізації, які охоплюють усі сторони людського буття. Англійський історик Арнольд Тойнбін стверджував, що суспільства, зорієнтовані на традиції, приречені на загибель; зорієнтовані на сьогодні, приречені на стагнацію; і тільки суспільства, націлені на нове, здатні до розвитку.

Модернізація – процес часткового оновлення, один із напрямів посилення інтенсивного розвитку та зростання ефективності. По суті, модернізація являє собою процес прийняття інноваційних рішень щодо використання досягнень науково-технічного прогресу. В її основі лежить безперервний і цілеспрямований процес пошуку тих форм і методів, які дозволяють підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, ступінь задоволення потреб суспільства і його членів. Модернізаційні процеси, які здійснюються на основі інновацій, створюють підгрунтя економічного зростання та підвищення добробуту суспільства. Модернізація продовжує попередні процеси розвитку, виростаючи з них. Завдяки модернізації переборюється певна обмеженість і продовжується розвиток на новому рівні. Єдиний і безперервний процес суспільного розвитку відображає ланцюг:

ІДЕЯ – ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – БАЗОВА ІННОВАЦІЯ – НОВИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УКЛАД –ІННОВАЦІЙНІ РІШЕННЯ – РОЗВИТОК –МОДЕРНІЗАЦІЯ – РОЗВИТОК НА НОВІЙ ОСНОВІ – ІДЕЯ

Необхідність проведення якісних змін у системі функціонування податкових органів нашої держави зумовлена:

ü постійним зростанням чисельності платників податків, зміною їх структури;

ü ризиками виникнення значного розриву між розвитком бізнесу та можливостями контролюючих органів;

ü збільшенням загального навантаження на податкові органи всіх рівнів за умов обмеження фінансових і людських ресурсів;

ü недосконалістю інформаційно-методологічного забезпечення й обміну інформацією;

ü недосконалою системою адміністрування податків;

ü наріканням на обслуговування платників податків з боку органів державної податкової служби.

Зазначені фактори є основними передумовами прийняття вищим керівництвом ДПА рішення щодо підготовки та впровадження Програми модернізації Державної податкової служби України. Загальна вартість проекту становить суму, еквівалентну 201,62 млн.дол. США, з яких позика становитиме 113,74 млн. дол. США.