Скорочений курс лекцій з дисципліни

Скорочений курс лекцій з дисципліни

«Економіка і організація інноваційної діяльності»

(для студентів заочної форми навчання)

ПЕРЕДМОВА

 

В умовах реформування відносин влас­ності та стимулювання розвитку підприємництва нововве­дення стають неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств. Сьогодні знання та використання наукових методів інноваційного управління стають важливим чин­ником розвитку країни, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації. Розвиток та зростання можливе тiльки при комплексному нововведеннi заходiв теxнiчного, організаційного, економічного, соціального, юридичного характеру. Успішне впровадження інноваційної моделі розвитку значною мірою залежить від розуміння її суті, основних завдань та готовності фахівців до проведення кардинальних змін як у цілому в суспільстві, так і на окремому підприємстві, і тому потребує відповідного їх навчання.

Курсом “Економіка й організація інноваційної діяльності” передбачено вивчення основ теорії інноватики, включаючи процеси становлення, сучасні тенденції розвитку інноваційної діяльності, основні принципи державної інноваційної політики, організаційно-економічні умови забезпечення реалізації нововведень. Зміст дисципліни охоплює теми, які спрямовані на розкриття сутності інноваційного процесу, завдань інноваційної політики підприємства, процесів оновлення техніко-технологічної бази підприємства, систем управління, організаційних форм реалізації інновацій, механізмів фінансування інноваційних процесів, методів державного регулювання інноваційної діяльності та комплексного оцінювання її ефективності.

Знання, отримані в результаті вивчення теоретичних основ курсу “Економіка й організація інноваційної діяльності”, підготовка до семінарських занять, самостійне опрацювання завдань, передбачених програмою, дозволять майбутнім фахівцям розробляти інноваційні програми, визначати найоптимальніші серед них, оцінювати їх економічну ефективність, керувати інноваційними процесами на своїх підприємствах.

Контроль засвоєного студентами матеріалу проводиться на семінарських заняттях у формі усного опитування, розв’язування задач, письмового чи комп’ютерного тестування. Саме комп’ютерне тестування дозволяє об’єктивно, точно і швидко оцінити засвоєні знання студентів. Для організації комп’ютерного тестування апробовано програмний продукт UTC – універсальний тестовий комплекс (http://utk.mastak.ru).

Методичні матеріали призначені для студентів, які навчаються за напрямом „Економіка і підприємництво”, та включають рекомендації щодо вивчення змісту курсу та виконання самостійної роботи, перелік індивідуальних завдань, тематику рефератів із розгорнутим планом, та критерії оцінювання знань та вмінь студентів з курсу “Економіка й організація інноваційної діяльності”.

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ЗМІСТУ КУРСУ

У курсі “Економіка й організація інноваційної діяльності” передбачено лекційні заняття, консультації, самостійне опрацювання студентами навчального матеріалу та вивчення рекомендованої навчальної, методичної, наукової літератури, нормативно-законодавчих документів, які регламентують інноваційну діяльність в Україні, використання інформаційних ресурсів Інтернет, участь у семінарських заняттях, розв’язування задач, виконання тестових та індивідуальних завдань, написання реферату на одну із запропонованих тем, рубіжні та підсумкові контролі засвоєних знань.

У цьому розділі наводяться основні поняття з кожної теми курсу, рекомендації щодо вивчення змісту тем та виконання індивідуальних завдань, порядок опрацювання навчального матеріалу та підготовки до семінарських занять.

 

 

Тема 2. CУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Зміст теми

Сутність інноваційних процесів. Основні етапи, моделі та результати інноваційних процесів. Життєвий цикл інновації. Дифузія інновацій. Поняття та напрями трансферу технологій. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Кон’юнктура ринку та аналіз попиту на інноваційні продукти. Інноваційний процес як інтегроване середовище інноваційної діяльності. Вплив інноваційних процесів на соціально-економічний розвиток. Інноваційні моделі розвитку, сутність, необхідність, значення.

Сутність та значення інноваційної діяльності. Передумови та мотивація інноваційної діяльності. Гіпотези інноваційної діяльності.

Конкурентоспроможність як джерело нововведень. S-крива розвитку. Чинники, що впливають на інноваційну діяльність.

Інноваційна інфраструктура, її складові та значення. Інноваційні структури. Технологічні парки, бізнес-інкубатори, технополіси, венчурні фірми, дочірні підприємства. Фірми, орієнтовані на життєвий цикл продукції (експлеренти, патієнти, віоленти, комутанти). Основна спрямованість Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”. Роль малого підприємництва в інноваційних процесах. Венчурне підприємництво. Складові венчура. Сфери поширення інновацій. Зміст поняття “сучасне підприємство” та інноваційне підприємство. Кількісна оцінка рівня сучасності підприємства.

Основні поняття

Інноваційний процес, який узагальнює результати інноваційної діяльності, найповніше розкривається через етапи його організації. Перетворення ідеї в інновацію проходить етапи фундаментальних, прикладних, конструкторських досліджень, а також маркетингу, виробництва і реалізації.

Процес введення інновації на ринок називається комерціалізацією.

Період часу між появою новації та отриманням прибутку від її втілення має назву інноваційний лаг.

Інноваційний цикл або життєвий цикл інновації – це період від розробки до впровадження і комерціалізації нововведення.

Учасниками інноваційного процесу єавтор новації, експерт (оцінює економічну ефективність інновації), інвестор, підприємець (організатор виробництва та реалізації продукції).

Головним ресурсом інноваційного процесу є людина, від компетенції, творчої активності якої залежить успіх інновації.

 

 

 

S-подібна крива розвитку (крива Гомпертца, логістична крива, крива Перла) ілюструє межу розвитку і вдосконалення кожної конкретної технології. Межа результативності є сигналом до оновлення, до пошуку технології з більш високою межею результативності, яка б дозволила бути на рівні нової технологічної хвилі. Період переходу на нову технологію є технологічним розривом.

 

	Рис. 2.5. Залежність між витратами на нововведення та результатами

Інноваційна модель економічного розвитку країни – це процес матеріалізації досягнень науково-технічного прогресу, який є засобом економічного і соціального розвитку. Основна спрямованість інноваційної моделі розвитку направлена на формування інноваційно­го типу розширеного відтворення національної економіки.

Процес, за допомогою якого нововведення передається комунікаційними каналами поміж членами соціальної системи, називається дифузією інновацій. Й. Шумпетер: дифузія нововведення – це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів, які впроваджують нововведення слідом за новатором в очікуванні більшого прибутку.

Ринковим регулятором дифузних процесів є трансфер інновацій, який законодавчо регулює передачу права на використання нововведень як носіїв нових цінностей іншим суб’єктам інноваційної діяльності.

Трансфер інновацій повинен здійснюватися з урахуванням економічних інтересів держави. Якщо нововведення, яке не має аналогів у зарубіжній практиці, не використане досить повно у країні – власниці патенту, то продаж ліцензії іноземній державі може призвести до суттєвих економічних збитків.

Завдання трансферу технологій:

ü запобігати надходженню в Україну застарілих технологій;

ü сприяти розповсюдженню та застосуванню високоефективних технологій;

ü підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту;

ü сприяти випуску конкурентоспроможної продукції тощо.

 

Кон’юнктура ринку – сукупність умов, ознак, які характеризують співвідношення попиту й пропозиції на товари і послуги.

Попит відображає обсяг продукції, що споживач хоче й у змозі придбати за деякою ціною протягом визначеного часу на конкретному ринку: Q_i = f(P_i), (2.1)

 

де Q_i - обсяг попиту на і-й товар (і = 1,2,.., k); Р_і – ціна і-го товару.

 

Величина попиту виражається в конкретних кількісних показниках продукції, на яку є попит, її зміна виникає під дією ціни. Графічно це означає пересування точки на кривій попиту без зміни положення самої кривої (рис.2.6). Зсув положення кривої попиту є зміною попиту.

 

Інноваційною є діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск нових конкурентоспроможних товарів і послуг. У ринкових умовах вона орієнтована на економічну доцільність, прибутковість.

Інноваційні рішення лежать в снові інноваційної діяльності та забезпечують прискорення процесів інтеграції всіх типів нововведень (по товарах, послугах, організаційній структурі, методах продаж тощо) і поєднують знання, техніку і ринок.

Мотивація інноваційної діяльності:

ü підтримка високої репутації підприємства серед споживачів і збереження контрольованої частки ринку;

ü досягнення високої продуктивності праці за рахунок автоматизації певних видів діяльності;

ü освоєння нових видів діяльності, виробництво нової продукції;

ü зростання об’ємів торгового обороту і частини ринку, що ним контролюється;

ü удосконалення або модернізація матеріально-технічної бази підприємства;

ü необхідність пристосовуватися до структурних змін у галузях промисловості.

Література

Основна: [1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 24, 26, 28, 29]. Додаткова: [1, 2, 3, 4, 7, 8, 15, 24, 28, 25, 26, 28, 32].

 

Зміст теми

Державне регулювання інноваційної діяльності. Основні напрями державного регулювання. Пряма підтримка. Опосередковане регулювання.

Основні принципи державної інноваційної політики. Нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності. Послання Президента до Верховної Ради “Європейський вибір”. Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про інноваційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”.

Особливості оподаткування інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність у підрозділах податкової служби у контексті Програми модернізації ДПС України. Поняття модернізації. Завдання Програми модернізації ДПС України.

 

Основні поняття

Державне регулювання – це форма впливу держави на економічну систему з метою забезпечення чи підтримки певних процесів та змін економічних явищ через сприяння формуванню господарських зв’язків і пропорцій, координації економічної діяльності на основі узгодження приватних і суспільних інтересів.

Основні напрями державного регулювання інноваційної діяльності:

1. Усебічне сприяння розвитку науки (фундаментальної і прикладної), техніки та формуванню малого інноваційного підприємництва.

2. Акумулювання фінансових ресурсів на наукові дослідження як за рахунок бюджету, так і шляхом створення спеціальних фондів.

3. Координація інноваційної діяльності, формування єдиного технологічного простору.

4. Стимулювання інноваційної діяльності та інноваційних процесів шляхом підтримки конкуренції, а також використання економічних методів прямої та опосередкованої дії (фінансові субсидії, пільги, страхування впливу інноваційних ризиків тощо).

5. Створення правової бази інноваційних процесів – формування необхідного законодавства.

6. Кадрове забезпечення інноваційної діяльності шляхом створення відповідних програм навчання у державних навчальних закладах, які б підвищували творчий потенціал нації.

7. Формування науково-інноваційної інфраструктури, інформаційних систем, консультативно-юридичних послуг.

8. Інституціональне забезпечення інноваційних процесів шляхом створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення у галузях державного сектору (оборона, охорона здоров’я, освіта тощо).

9. Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності через заохочення інноваторів, забезпечення їх соціального захисту, пропаганди науково-технічних досягнень.

10. Регіональне регулювання інноваційних процесів шляхом раціонального розміщення та використання інноваційного потенціалу.

11. Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів за допомогою визначення загальноекономічної та інноваційної стратегії, які націлені на міжнародну науково-технічну кооперацію.

Державна інноваційна політика – це комплекс принципів та взаємо підтримуючих економічних, правових, організаційних, соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній та виробничих сферах.

Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки, техніки, технологій, підвищенню інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи із цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Реалізація всіх етапів інноваційного процесу, від фундаментальних розробок до практичного впровадження нової технології, у багатьох найбільш комерційно перспективних галузях науки і техніки пов’язана з високими затратами і є ефективною за наявності державної підтримки.

 

 

 

За рівнем і формами підтримки у світовій практиці виділяють державні стратегії, що направлені на активізацію інноваційної діяльності:

ü стратегія активного втручання – цільове фінансування, значні пільги для комерційних організацій, які здійснюють власні НДДКР;

ü стратегія децентралізованого регулювання –складний механізм участі держави в науковій та інноваційній сферах. На перший план в науково-технічній та інноваційній діяльності виходять суб’єкти господарювання, а держава намагається створити їм сприятливі правові, економічні та інші умови для цієї діяльності (використовуються податкові пільги та інші стимули наукової та інноваційної активності);

ü змішана стратегія використовується в країнах, де в економіці значну частину складає державний сектор. У даному випадку щодо державних підприємств держава використовує стратегію активного втручання, а до інших – стратегію децентралізованого регулювання. Змішана стратегія підтримки інноваційної діяльності характерна для Швеції.

Правовою основоюінноваційної діяльності в Україні єКонституція, Господарський Кодекс України, ряд Законів України та інших нормативних документів, зокрема:

ü Послання Президента до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки”.

ü Закони України: “ Про інвестиційну діяльність” (1991), “Про інноваційну діяльність”(2002), “Про наукову і науково-технічну експертизу” (1995), “Про наукову і науково-технічну діяльність” (1991), “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (1999), “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки” (2003), “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” (2000).

 

ü Указ Президента "Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року “Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу на інноваційну модель розвитку” (від 20.08.2001 року №640/2001);

ü Указ Президента “Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави” (від 1 липня 2002 року№ 593/2002).

ü Програма діяльності Кабінету Міністрів України, інші законодавчі акти, що регулюють відносини у цій сфері.

ü ПостановаКабінету Міністрів України від 17.09.2002 року “Про виконання завдань, що випливають із Послання Президента до Верховної Ради України”.

ü Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 916-XIV “Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”.

Згідно зі ст.. 21 Закону України “Про інноваційну діяльність” оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності здійснюється таким чином: 50% ПДВ за операціями з продажу товарів, пов’язаних з виконанням інноваційних проектів і 50 % прибутку, одержаного від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків і використовуються ним включно на фінансування інноваційної діяльності.

Інноваційним підприємствам встановлено додаткові пільги:

ü прискорення науково-дослідної і (або) дослідної амортизації основних фондів;

ü щорічна 12 % норма прискореної амортизації основних фондів групи 3;

ü 50 %-е зменшення діючої ставки земельного податку;

ü у сфері митного регулювання суб’єктам інноваційної діяльності дозволено безмитне ввезення до України необхідних для виконання пріоритетного інноваційного проекту засобів, які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту (повна номенклатура цих товарів вказується в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією).

Пунктом 1 статті 4 Закону “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” передбачено, що суми податку на додану вартість, нараховані в порядку, встановленому Законом України “Про податок на додану вартість”, за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, нараховані у порядку, встановленому Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Державною податковою адміністрацією України у довіднику пільг, наданих чинним законодавством, технологічним паркам передбачені пільги з податку на прибуток (код пільги 11020150) та з податку на додану вартість (код пільги 14010201).

Розвиток будь-якого суспільства невіддільний від процесів модернізації, які охоплюють усі сторони людського буття. Англійський історик Арнольд Тойнбін стверджував, що суспільства, зорієнтовані на традиції, приречені на загибель; зорієнтовані на сьогодні, приречені на стагнацію; і тільки суспільства, націлені на нове, здатні до розвитку.

Модернізація – процес часткового оновлення, один із напрямів посилення інтенсивного розвитку та зростання ефективності. По суті, модернізація являє собою процес прийняття інноваційних рішень щодо використання досягнень науково-технічного прогресу. В її основі лежить безперервний і цілеспрямований процес пошуку тих форм і методів, які дозволяють підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, ступінь задоволення потреб суспільства і його членів. Модернізаційні процеси, які здійснюються на основі інновацій, створюють підгрунтя економічного зростання та підвищення добробуту суспільства. Модернізація продовжує попередні процеси розвитку, виростаючи з них. Завдяки модернізації переборюється певна обмеженість і продовжується розвиток на новому рівні. Єдиний і безперервний процес суспільного розвитку відображає ланцюг:

ІДЕЯ – ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – БАЗОВА ІННОВАЦІЯ – НОВИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УКЛАД –ІННОВАЦІЙНІ РІШЕННЯ – РОЗВИТОК –МОДЕРНІЗАЦІЯ – РОЗВИТОК НА НОВІЙ ОСНОВІ – ІДЕЯ

Необхідність проведення якісних змін у системі функціонування податкових органів нашої держави зумовлена:

ü постійним зростанням чисельності платників податків, зміною їх структури;

ü ризиками виникнення значного розриву між розвитком бізнесу та можливостями контролюючих органів;

ü збільшенням загального навантаження на податкові органи всіх рівнів за умов обмеження фінансових і людських ресурсів;

ü недосконалістю інформаційно-методологічного забезпечення й обміну інформацією;

ü недосконалою системою адміністрування податків;

ü наріканням на обслуговування платників податків з боку органів державної податкової служби.

Зазначені фактори є основними передумовами прийняття вищим керівництвом ДПА рішення щодо підготовки та впровадження Програми модернізації Державної податкової служби України. Загальна вартість проекту становить суму, еквівалентну 201,62 млн.дол. США, з яких позика становитиме 113,74 млн. дол. США.

Основні поняття

Інноваційний менеджмент – це сукупність визначених організаційно – економічних методів і форм управління всіма етапами і видами інноваційних процесів підприємства з максимальною ефективністю. Інноваційний менеджмент направлений на ефективне управління процесами розробки, впровадження, виробництва та комерціалізації інновацій, при цьому важливим моментом є синхронізація діяльності функціональних підрозділів, удосконалення управління персоналом та здійснення контролю за інноваційним процесом.

У літературі поняття “інноваційний менеджмент” розглядається як:

ü наука та мистецтво управління інноваціями;

ü вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень;

ü система управління.

Як наука управління інноваціями менеджмент базується на теоретичних положеннях менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції та форми ціле­спрямованої діяльності людей у процесі управління цими си­стемами. Мистецтво як функціональний елемент інноваційного управління забезпечує повноцінне використання знань, ідей, досвіду, прийняття творчих рішень керівниками і спеціаліста­ми, розвиток ініціативи всіх учасників інноваційної діяльності в організації.

Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Ця сукупність складається з відповідних функцій управління, кожна з яких розпадається на окремі етапи, що пов’язані з багатогранною діяльністю підприємства і виконують­ся у відповідній послідовності.

Як система управління інноваційний менеджмент складається із двох підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкт управління) та керованої підсистеми (об’єкт управління).

Зв’язок суб’єкта управління з об’єктами відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух інформації і є процесом управління, тобто процес розроблення та здійснення керуючої дії суб’єкта управління на об’єкт управління. Механізм керуючого впливу включає збір, обробку та передачу необхідної інформації і прийняття відповідних рішень.

Суб’єктами управління можуть бути менеджери чи спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом управління в інноваційному менеджменті є інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного інноваційного процесу в межах підприємства, з метою забезпечення його конкурентоспро­можності на ринку у довгостроковій перспективі. Економічними критеріями оцінювання ефективності інноваційних процесів є показники, за допомогою яких можна визначити при­ріст економічних результатів відносно витрат. При цьому дохідність інновацій є важливою умовою і результатом здійснення інноваційної діяльності — створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства в цілому.

Інноваційний менеджмент має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи. Саме гармонізація розвитку інноваційного процесу є основним цільовим завданням інноваційного менеджменту.

Відповідно до цілей формуються завдання інноваційного менеджменту, основними з яких є такі:

ü розроблення інноваційних цілей розвитку;

ü створення системи інноваційних стратегій;

ü дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

ü аналіз власного інноваційного потенціалу;

ü аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

ü оцінка та прогноз ситуації на ринку;

ü пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

ü спостереження й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;

ü дослідження ринку для нових продуктів і технологій;

ü формування інноваційного та інвестиційного портфеля;

ü планування та організація наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

ü створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

ü підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелектуальної праці;

ü удосконалення організаційних структур управління та процедур прийняття управлінських рішень;

ü оцінка ефективності інноваційної діяльності;

ü вивчення ринкової кон’юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

ü прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції;

ü аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

ü розробка варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

ü вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її здійснення;

ü спостереження (контроль) за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності.

 

Виходячи з вищезазначеного, основними цілями інноваційного менеджменту слід вважати:

ü забезпечення інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем;

ü створення конкурентоспроможної інноваційної продукції (технології) найбільш ефективним і оптимальним шляхом.

Цілі інноваційного менеджменту мають підпорядкованість щодо головної мети виробничої організації – задоволення суспільних потреб у продукції та послугах. Ключ до успіху підприємця: “Знайти потреби і задовольнити їх”. Одержання доходів і прибутку досягається у результаті задоволення потреб через виробництво нових, високоякісних, ефективних з погляду покупця товарів та послуг.

Специфіка інноваційного менеджменту полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом підприємства, у межах функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль).

Інноваційний потенціал – це здатність суб’єкта господарювання створювати нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку і включає:

ü виробничі потужності;

ü професійний і науково-технічний склад персоналу;

ü потужності експериментальної бази, пов’язаної з підготовкою нового виробництва;

ü інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

ü можливості впровадження нововведень.

Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Основними принципами управління нововведеннями є:

1) принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;

2) принцип динамічного попередження технологічного відставання;

3) принцип системного впровадження новин у взаємопов’язаних сферах підприємницької діяльності;

4) принцип поєднання інвестицій з інноваціями;

5) принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результатів нововведень.

Потрібно враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення необхідно прогнозувати і займатися ними постійно. Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту “футурошоку”, тобто до ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни у короткий час з великими витратами ресурсів і великою напругою.

Мотивація інновацій розглядається у двох аспектах:

1. Мотивація створення та мотивація продажу.

2. Мотивація закупівлі.

В умовах самофінансування гроші для реалізації інноваційної діяльності вилучаються із обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, вміти обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капіталовкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.

Інноваційний менеджер повинен вміти відслідковувати вітчизняні та світові тенденції розвитку науки і техніки особливо у напрямах діяльності свого підприємства. Для цього необхідно володіти методикою аналізу документально-інформаційних потоків, яка включає методи структурно-морфологічного, системного аналізу, експертного оцінювання, екстраполяції, теорію ймовірності тощо. Інноваційний менеджер належить до креативного типу менеджерів, які мають науково-дослідницький підхід до вирішення всіх проблем.

Основні риси інноваційного менеджера: вміння розпізнавати проблеми та приймати привентивні рішення, здібність до латентного керівництва шляхом комунікаційної взаємодії та безінерційного мислення тощо.

Успіх чи невдачу діяльності інноваційного менеджера повною мірою розкриває ринок, що висуває строгі вимоги до результатів його діяльності.

Узагальнення практики і теоретичних знань щодо вирішення завдань інноваційних перетворень організації (підприємства) у зарубіжній літературі отримало назву інжинірингу.

За складністю і значенням всі завдання, що вирішуються методами інжинірингу, можна поділити на два класи:

1. Еволюційні, які ведуть до поступових покращань, удосконалень, мають вигляд раціоналізації ділових процесів.

2. Радикальні, що ведуть до глобальних перетворень, мають вигляд винаходів нових ділових процесів.

 

Другий клас завдань вирішується звичайно методом реінжинірингу.

Різниця між інжинірингом і реінжинірингом ділових процесів наведена у табл. 4.1.

 

 

Таблиця 4.1

Параметри	Інжиніринг	Реінжиніринг
Рівень змін	Такий, що нарощується	Радикальний
Початкова точка	Наявний процес	“Чиста дошка“
Частота змін	Безперервно / одноразово	Одноразово
Потрібний час	Короткий	Тривалий
Напрямок	Знизу-вгору	Згори-вниз
Поширення	Вузьке, на рівні функцій	Широке, міжфункціональне
Ризик	Помірний	Високий
Основний засіб	Статистичне управління	Інформаційні технології

 

Інжиніринг інновацій –це комплекс робіт і послуг щодо реалізації інноваційного проекту, що містить у собі створення, реалізацію, просування та дифузію певної інновації.

Інжиніринг інновацій має такі специфічні особливості:

ü втілюється не у матеріальній формі продукту, а у його корисному ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальні носії у вигляді документації, креслень, планів, графіків, макетів, або не мати таких носіїв, наприклад, консультації, навчання персоналу тощо;

ü є об’єктом купівлі-продажу, тому він повинен мати не тільки матеріалізовану форму, але й комерційні характеристики. Комерційна характеристика фінансової інновації втілюється насамперед в її бренді.

Реінжиніринг –це фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких (стрибкоподібних) покращань таких показників діяльності, як вартість, якість, темпи росту тощо.

Реінжиніринг можливий лише при перегляді фундаментальних основ діяльності фірми, а саме після відповіді на запитання:

1). Чому вона робить те, що робить?

2). Чому вона робить це таким способом?

3). Якою хоче стати фірма?

При пошуку відповіді на ці запитання спеціалісти виявляють і переглядають правила, покладені в основу чинного способу ведення бізнесу. У методі реінжинірингу нічого не приймається на віру.

Різкі (стрибкоподібні) покращання на порядок (принаймні в 10 разів) означають скорочення вартісних або часових витрат не менше ніж на 90 %, або підвищення якості на ті ж 90 %.

В управлінні інновацією реінжиніринг пов’язаний із певною метою, яка стоїть перед інновацією: із поточною потребою чи із стратегічною потребою у нововведеннях. З огляду на це розрізняють кризовий реінжиніринг та реінжиніринг розвитку.

Кризовий реінжиніринг викликається різким спадом обсягу продаж продукту через зменшення попиту на нього або у зв’язку з падінням іміджу продавця, що призводить до зниження конкурентоспроможності, банкрутства.

Реінжиніринг розвитку розрахований на впровадження інновації для перспективної перебудови бізнес-процесу. Він передбачає перехід від бізнес-процесу до бізнес-процесу-реінжинірингу.

Бізнес-процес-реінжиніринг являє собою оптимізацію й управління господарським процесом. Його доцільно організувати на таких принципах:

ü орієнтація на весь процес;

ü орієнтація на якісний стрибок;

ü ліквідація закомплексованості у бізнесі;