Основні поняття та зміст інноваційної діяльності.

Установлення конкурентного кола аспектів, характеризуючих сутність будь-якого поняття є початковим моментом для формування цілей структури і обєму подальших досліджень. Тому ми приділяємо таку увагу дослідженню сутності базового поняття «інновація».

Tepмін iнновацiя походить від латинського слова iппоvаrе, що означає: "поновлюватися" або "змінюватися". В анг­лiйськiй мові використовуються спорiдненi слова "to innovate" (запроваджувати нове, робити зміни), "innovation" (нововве­дення), "innovator" (новатор). У відомому тлумачному англійському словнику термін "iнновацiя" трактується як"... нова ідея або метод, що впроваджується на етапі виготовлення чо­гось... Згідно з Оксфордським Англійським Словником (ОЕD) (1989, СТ. 997-998) загальне поняття "вве­дення новинок" та "представлення чогось нового" беруть свій початок ще у шістнадцятому столiттi. Поняття інновації ви­користовувалось також в контексті "політичної революції, повстання чи бунту", проте таке трактування категорії не використовується починаючи з вісімнадцятого століття. ОЕD розглядає визначення інновації з точки зору "комерційного використання", а саме, "дiяльнiсть пов'язана iз представлен­ням нового товару на ринку; товар, який щойно з'явився на ринку". Отже, поняття інновації безпосередньо пов'язане з поняттям зміни, нового, реформи або ідеї, що розглядається як нова. У свiтовiй практиці існує біля сотні різних визначень терміну "інновація".

В ширшому розумiннi, інновація стосується не лише виробників чи розповсюджувачів товарів та послуг, які працюють в комерційному ceктopi. Органiзацiї всіх трьох рівнів влади, а саме: законодавчої, виконавчої i судового права, а також організації освіти, охорони здоров'я i вcix галузей некомерційного сектору також повинні здійснювати нововведення, щоб йти на зустріч умовам, що змінюються, i навіть передбачувати їх.

Деякі автори розглядають інновацію як загальний процес, який не обов'язково базується на науці, технології чи вина­ходи. Нова ідея, впроваджена в комерційну діяльність, не обов'язково повинна бути технологічною, щоб мати соціальну та економічну цінність. За характером інновація може бути та­кож організаційною та соціальною.

В сучасному розумiннi на сьогоднiшнiй день, поняття інновація охоплює не лише нові товари, але й iншi досягнення. Тому, інновація - це також зміна в процесах, таким чином старі товари виготовляються новими способами. Новинки, спричинені iнновацiями, можуть мати місце в сфері послуг чи в системах управління та маркетингу, завдяки яким товари та послуги створюються та розповсюджуються.

Спираючись на класичну теорію інновацій, український вчений Ю.М. Бажал стверджує: "Інновація як економічна категорія, це не просто поняття, що означає будь-яке нововве­дення, а нова функція виробництва. Це - зміна технології ви­робництва, яка має історичне значення i є необхідною. Iнно­вацiя становить стрибок від старої виробничої функції до нової, але не кожне нововведення, нове виробництво є інновацією".Тобто наступною важливою ознакою інновації є її науково-технічна новизна i здатність до виробничого засто­сування. Ю.Бажал слушно акцентує увагу на здатності інновацій до матерiалiзацiї у нові технічно досконалі види промислової продукції, засоби i предмети праці, технології i організації виробництва. [3]

Відповідно до міжнародних стандартів, які викладені у Ке­рiвництвi Фраскатi "Пропонована стандартна практика для об­стежень досліджень i експериментальних розробок" редакції від 1993 року, а також у "Методиці збирання даних щодо технологічних iнновацiй", прийнятих у 1992 році в Осло, існує на­ступне трактування терміну "інновація": "інновація - це кінцевий результат iнновацiйної дiяльностi, що знайшов втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній дiяльностi, або в новому пiдходi до соціальних послуг. Орієнтуючись саме на статичний аспект терміну «інновація», вищенаведена дефініція відокремлює продуктові та процесні інновації.

Перша українська економічна енциклопедія пропонує розглядати інновацію як «… новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор (автор інновації) та його компанія здобувають переваги над конкурентами…». [46]

Отже, узагальнюючи можна стверджувати, що термін «інновація» може трактуватись в двох змістах. По-перше, для окреслення нового продукту, процесу або системи, що мають потенціал реалізації та дифузії (статичний аспект). По-друге, для описання процесу, охоплюючи такі види діяльності, як дослідження, проектування, розроблення, організація виробництва, комерціалізація та поширення нового продукту, процесу або системи (динамічний аспект).

Інновація – це використання нових для організації ідей шляхом втілення їх в товарах, процесах, послугах, та/або в системах управління, якими оперує організація.

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

·

·

Інтенція – це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в iнновацiю.

Ініціація – це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, органiзацiйної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок iннованiйного процесу або його розвиток.

Дифузія – це процес передачі нововведення по комунiкацiйним каналам між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновацій – це розповсюдження вже одного разу освоєної й впровад­женої інновації у нових умовах.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів, як: спосіб передачі iнформацiї; форма прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості caмого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за впровадженням нововведення с iнновацiйною діяльністю.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерцiалiзацiю результатів наукових досліджень та розробок i зумовлює випуск на ринок нових кон­курентоспроможних товapiв та послуг. Вона включає в себе:

Ø випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;

Ø прогресивні мiжгалузевi структурні зрушення;

Ø реалiзацiю довгострокових науково-технічних програм із великими термінами окупності витрат;

Ø фінансування фундаментальних досліджень, для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;

Ø розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Усі ці напрямки найуспішніше реалізуються за наявності достатнього інноваційного потенціалу. З останнім пов’язують здатність створювати наукомістку продукцію, що відповідає вимогам світового ринку. Інноваційний потенціал становлять наукові, проектні та конструкторські розроблення, експериментальні роботи, які стосуються нового виробництва, виготовлення необхідного інструменту та оснащення, засобів технічного контролю.

Інноваційна дiяльнiсть складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та спо­живання та представляє собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації, див рис. 1.1.

 

 

Інноваційний процес

 

 

 

Рис 1.1. Модель інноваційного процесу

 

Iнновацiйний процес можливо розглядати з різних позицій та з різним ступенем деталiзацiї:

· паралельно-послідовне виконання науково-технічної інновації, виробничої дiяльностi i маркетингу:

· у вигляді тимчасових етапів життєвого циклу інновацій від виник­нення ідеї до її розробки на впровадження;

· як процес фінансування та інвестування розробки на впроваджен­ня i розповсюдження нового виду продукту або послуги.

Таким чином iнновацiйний процес полягає в одержанні ко­мерцiалiзації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень органiзацiйно-технiчного, економічного, соціального та інших результатів iнновацiйної дiяльностi.

 

Iнновацiйний процес здійснюється в чотири стадії:

 

 

Стадії інноваційного процесу	I. Фундаментальнi дослiдження в академiчних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Бюджетне фінансування на безповоротній основі.
II. Дослідження наказового характеру. Проводяться в ycix наукових органiзацiях i фінансуються як з бюджету, так i за рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються i носять тому ризиковий характер.
III. Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в пiдроздiлах науково-дослідних iнститутiв, спецiалiзованих лабораторіях, пiдроздiлах великих промислових пiдприсмств i т.п. Фінансуються як з державного бюджету так i за рахунок замовників, а також за власні кошти.
IV. Проводиться процес комерцiалiзацiї, починаючи із впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу.

 

Рис 1.2 Стадії інноваційного процесу

 

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витратам етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

1) сертифікація (патентування) ідеї;

2) науково-технічне обґрунтування нового продукту або технології;

3) експериментальне освоєння зразків;

4) доведення до промислового виробництва;

5) одержання нового продукту в необхідному обсязі для його комерціалізації.

Враховуючи ці стадії, розрізняють три форми інноваційного процесу:

§ простий внутрішньо органiзацiйний (натуральний);

§ простий міжорганiзацiйний (товарний);

§ розширений.

Простий внутрішньо органiзацiйний інноваційний про­цес – це процес створення й використання нововведення у межах однієї органiзацiї.

Простий міжорганiзацiйний інноваційний процес передбачає відокремлення функцій створення й виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купiвлi-продажу.

Розширений інноваційний про­цес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії ви­робника – початківця, що сприяє за допомогою взаємної конку­ренції удосконаленню споживчих якостей товару.

Сьогодні в Україні головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку є:

 

¨ підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

¨ створення ефективних механiзмiв збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічного потенціалу;

¨ технологічне переобладнання i структурна перебудова вироб­ництва з метою нарощування випуску товapів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;

¨ збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємких га­лузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

¨ організаційне включення iнновацiйних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;

¨ відродження творчої дiяльностi винахiдникiв та рацiоналiза­торів виробництва;

¨ розвиток людини як особистості, збереження та захист її здо­ров'я.

Інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного ви­користання, що приносить дохід, а також прив’язані з цим проце­сом технiко-економiчнi та iншi зміни у соціальному середовищі.

У зв'язку з цим, об’єктами інноваційної діяльності є:

Ø Інноваційні програми та проекти.

Ø Нові знання та інтелектуальні продукти.

Ø Виробниче обладнання та процеси.

Ø Інфраструктура виробництва й підприємництва.

Ø Органiзацiйно-технiчнi рішення виробничого, адмiнiстратив­ного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якicть виробництва i соціальної сфери.

Ø Сировинні ресурси, засоби їх видобування й переробки.

Ø Товарна продукція.

Ø Механізми формування споживчого ринку i збуту товарної продукції.

Найчастіше об'єкти інноваційної дiяльностi виступають у формі інноваційного проекту – це комплекс документів, що виз­начає процедуру i комплекс ycix необхідних заходів (у тому числі iнвестицiйних) щодо створення й реалiзацiї iнновацiйного про­дукту або iнновацiйної продукції. Iнновацiйним визнається про­ект, яким передбачаються розробка, виробництво й реалiзацiя iнновацiйного продукту i (або) iнновацiйної продукції, державна підтримка реалiзацiї iнновацiйного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Згiдно Закону України "Про iнновацiйну дiяльнiсть" від 4 липня 2002 року № 40-IV yci iнновацiйнi проекти мають пройти державну реєстрацію, яку здійснює за поданням суб’єктів інноваційної діяльності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Необхідною умо­вою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його квалiфiкування. Для квалiфiкування інноваційних проектів спецiaльно уповноважений центральний орган виконав­чої влади у сфері інноваційної дiяльностi визначає окрему Уста­нову, організує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при квалiфiкуваннi інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб’єктів інноваційної дiяльностi, які заявляють проекти на державну реєстрацію вiдповiдно до Закону України "Про наукову й науково-технічну експертизу". [14]

Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері iнновацiйної дiяльностi до Державного реєстру iнновацiйних проектів. Інновацiйнi проекти з пріорітетних напрямів iнновацiйної дiяльностi, затверджених Верховною Радою України, визнаються пріоритетними інноваційними проектами.

Результатом виконання iнновацiйного проекту i науково-дослідною i (або) дослідно-конструкторською розробкою но­вої технології (у тому числі – iнформацiйної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який має вiдповiдати таким вимогам:

а) він є реалiзацiєю (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зраз­ка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні доку­менти (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалiзацiєю (впроваджен­ням) вiдкриттiв. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково­технiчний i технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку. Kpiм того, він є конкурент­ноздатним i має суттєво вищі технiко-економiчнi показники.

Інноваційна діяльність становить органічну частину маркетингової діяльності підприємства (організації), особливо це відноситься до організацій, зайнятих виробництвом наукомісткої продукції. Тут спостерігається особливо тісна взаємодія інженерно-технічних підрозділів з підрозділами маркетингу.

Ці підрозділи стають трансформаторами ідеї і конкурентних пропозицій, що виходять від споживачів. Вони беруть активну участь у розробці програм маркетингу з продукту. Між вивченням потреб і розробкою інновацій існує зворотній зв'язок, що дозволяє в процесі розробки інновацій максимально враховувати вимоги споживачів і коректувати відповідно до них техніко-економічні показники нової продукції з метою їхньої оптимізації.

Головне в інноваційній політиці підприємства (організації) – формулювання основної мети розробки інновації, визначення терміну її проведення, оцінка результатів у вигляді конкретних цілей, скорочення термінів впровадження нової продукції. Чітка політика в галузі розробки інновації задає напрямок збору інформації і вироблення пропозицій, що приводить до наполегливого пошуку можливостей і створює мотивацію для груп розроблювачів. Створення необхідних і достатніх умов для раціональної організації управління інноваціями у промислових підприємств (організацій) дозволить у цілому для підприємства підвищити конкурентоспроможність продукції, що випускається і рентабельність її діяльності.

На рис 1.3. показана послідовність формування інноваційної політики підприємства (організації).

 

 

попит на інновації

Рис. 1.3. Послідовність формування інноваційної політики підприємства (організації) [6]

Інноваційна діяльність найчастіше пов’язана з великим ризиком та витратами. Емпіричні дослідження свідчать, що в середньому із 100 ідей нових продуктів лише 4-5 нових товарів мають комерційний успіх на ринку. Тому в маркетингу інноваційних продуктів має переважати стратегічний підхід.

Додержання певних тактичних принципів запровадження інновації забезпечує зниження ризику, що супроводжує цю діяльність. Ці принципи полягають у такому:

· інновація має ґрунтуватися на довготерміновому, цільовому та стратегічному плануванні;

· потужність, структура та фiнансовi можливості підприємства мають уможливлювати здійснення iнновацiйних процесів;

· підприємство повинно мати достатній запас «ноу-хау» відповідних технологій щодо цільових ринків;

· потрібен постійний обмін iнформацiєю зі споживачами та експертами для своєчасного визначення нових потреб;

· нові для підприємства продукти повинні вiдрiзнятися від конкурентних аналогів;

· інновації, джерелами яких був ринок, мають більший успіх ніж ті, котpi виникли за результатами науково-технічних досліджень. Тому взаємодія виробника продукції з наявним або майбутнім споживачем є обов'язковою передумовою створення конкурентоспроможних товapiв.

Потенційний успіх майбутнього товару залежить від багатьох об'єктивних i суб'єктивних чинників. З-помiж них ключовими вважають:

¨ радикальність iнновацiйної ідеї;

¨ потреби ринку;

¨ технологiчнi можливості виробництва;

¨ ефективність маркетингового опосередкування інновації.

Стратегічний напрямок зв'язку ключових чинників успіху продуктової інновації подано на рис 1.4.

 

 

Рис 1.4. Чинники успіху інноваційної діяльності

 

Ризик інноваційної діяльності може бути суттєво зменшений завдяки детальному вивченню та попередньому оцінюванню ефективності нововведень, особливо з багаторівневим змістом.

 

Класифікація інновацій.

Для успішного управління інноваційними процесами необхідно ретельно вивчати інновації і їх класифікацію.

В економічній літературі, з питань інноваційної діяльності приведені різні підходи до класифікації інновацій. Так, автори П.Н. Завлин, А.К. Казанцев, Л.Е. Мінделі перш за все, виділяють технологічні інновації, які в свою чергу поділяються на продуктові та процесні інновації.

Продуктові інновації охоплюють впровадження нових чи удосконалених продуктів.

Впровадження нових продуктів визначається як базисна продуктова інновація, якщо функціональні характеристики властивості, конструктивні чи використовані матеріали і компоненти, істотно відрізняє його від раніше випускаючих продуктів.

Поліпшуючі інновації застосовуються щодо існуючого продукту, якісні чи вартісні характеристики якого були помітно покращені за рахунок використання більш ефективних компонентів і матеріалів;

Автор В.Я. Кардаш розрізняє інновації за рівнем оригінальності та неординарності.Так, радикальні інновації дають життя принципово новим виробам і технологіям, які сприяють появі нових споживачів і ринків. Поєднання вже відо­мих елементів у нових комбінаціях також може сприяти наро­дженню новацій. Комбінаційні інновації можуть спрямовуватися на залучення нових груп споживачів або освоєння нових ринків. Збереження або посилення ринкових позицій підприємства дося­гається модифікаційними інноваціями, що передбачають поліп­шення або доповнення існуючих продуктів.

Історичний досвід товарного виробництва свідчить про наступ­ність його розвитку, оскільки інноваційні ідеї здебільшого є вдо­сконаленням уже відомих прототипів. За критерієм наступності розрізняють:

· інновації-відкриття, коли продукція або технологія не мають
прототипів для порівняння;

· інновації-заміщення. використання яких веде до заміни іс­нуючих прототипів досконалішими;

· інновації-відміни. що повністю змінюють сферу та використання продукту у зв'язку з появою в нього нових функцій;

· інновації-повернення. коли використовуються раніше відомі види продуктів або способи чи методи їх створення;

· ретровідступи, коли відтворюються старі форми на сучасній основі.

На думку В. Г. Мединського та Л. Г. Шаршукової розрізняють такі види інновацій: [33]

1. За рівнем радикальності (новизни):

- базисні інновації, котрі реалізуються у великих винаходах і стають засадничими для формування нових поколінь і напрямків розвитку техніки;

- інновації, що поліпшують техніку завдяки винаходам серед­ нього та невеликого масштабу;

- псевдоінновації, скеровані на часткове поліпшення застарі­лих поколінь техніки та технологій.

2. За характером застосування:

- продуктивні інновації, орієнтовані на виробництво і вико­ристання нових продуктів;

- технологічні інновації, що мають на меті створення і застосування нової технології;

- соціальні інновації, які передбачають побудову і функціо­нування нових структур;

- комплексні інновації, що поєднують кілька видів змін.

3. За стимулом появи (відправними джерелами):

- інновації, спричинені розвитком науки і техніки;

- інновації, спричинені потребами виробництва;

- інновації, спричинені ринковими потребами.

4. За місцем у процесі відтворення:

- інновації споживчі;

- інновації інвестиційні.

5. За масштабом:

- складні (синтетичні) інновації;

- прості інновації.

Аналізуючи існуючі відомі класифікації інновацій, автори Н. Чухрай і Р. Потора прийшли до висновку, що кожна класифікація побудована за певною класифікаційн6ою ознакою і виконує певне цільове навантаження. Ними була проведена систематизація існуючих класифікацій інновації (табл. 1.1) Проведена систематизація інновацій, з однієї сторони дозволяє встановити у – залежність кожної з них від змісту задач, з другої сторони - дозволяє вважати, що певна класифікація найбільш придатна стосовно певного рівня економічного розвитку суспільства.

 

 

Таблиця 1.1.