Загальні цілі модернізації ДПС України

ü впровадження системи якісного обслуговування платників податків, що включає: повне сервісне обслуговування платників податків; індивідуальний підхід до кожного клієнта; принцип “одного вікна”; мінімізація негативного впливу людського фактора; створення умов для кращого розуміння платниками податкового законодавства;

ü спрощення форм податкової звітності, уніфікація та стандартизація форм звітності, вдосконалення інструкцій щодо їх заповнення;

ü впровадження єдиної системи реєстрації платників податків в органах ДПС України, спеціальних центрів обробки документів та Центральної бази даних ДПС України, системи контролю за нарахуваннями платежів, аналізу та виявлення неплатників податків;

ü повна комп’ютеризація та максимальна автоматизація процесів адміністрування податків і зборів із використанням сучасних інформаційних технологій;

ü удосконалення системи внутрівідомчої звітності та контролю за достовірністю звітності податкових органів;

ü впровадження вдосконаленої системи податкового аудиту, який орієнтується на моніторинг показників діяльності платників податків, передбачає стандартний підхід до перевірок та виключає зайве втручання у підприємницьку діяльність;

ü застосування стандартних процедур перевірок до всіх платників податків при організації податкового аудиту, створення бази податкових ризиків та їх використання при автоматизованому відборі платників податків для перевірок;

ü впровадження програм антикорупційних заходів в органах ДПС;

ü консолідація державних податкових органів та переходу від організації податкових адміністрацій за адміністративно-територіальним принципом до податкових округів та міжрайонних інспекцій;

ü удосконалення системи професійної підготовки і перепідготовки кадрів державної податкової служби, впровадження нових механізмів управління персоналом, створення єдиної системи оцінки ефективності роботи податкових органів та працівників

ü тісної взаємодії з органами державної влади у процесі розробки пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

ü проведення періодичних соціологічних опитувань платників податків щодо оцінки їх стосунків з державною податковою службою України з подальшим урахуванням та оприлюдненням результатів опитувань;

ü доведення до громадськості актуальної, достовірної та повної інформації щодо діяльності податкових органів;

ü розробка системи інформаційної взаємодії із Міністерством фінансів України, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерством праці і соціальної політики України, Державним Казначейством України, Державною митною службою України, Національним банком України та Державним комітетом статистики України, іншими міністерствами та відомствами;

ü тісна взаємодія зі Світовим банком та іншими міжнародними фінансовими організаціями та компетентними органами інших країн у галузі укладання міжнародних угод та запровадження передового досвіду з питань адміністрування податків, запобігання подвійного оподаткування та протидії ухиленням від оподаткування.

Реалізація Програми модернізації ДПС направлена на трансформацію існуючої податкової служби у податкову службу нового зразка, що сприятиме прискоренню інтеграції України до світового співтовариства взагалі та Європейського Союзу зокрема. Модернізація ДПС є невід’ємною складовою структурної перебудови у державі, яка пов’язана із демократизацією суспільства, європейською інтеграцією та орієнтацією на реалізацію національних інтересів.

Ø Питання для самоконтролю засвоєння змісту теми, який рекомендується виконувати після опрацювання теоретичного матеріалу, виконання завдань самостійної роботи та семінарських занять

1. Що таке державне регулювання?

2. Основні напрями державного регулювання інноваційної діяльності.

3. У чому полягає пряма державна підтримка інноваційної діяльності?

4. Що таке опосередковане регулювання інноваційної діяльності?

5. Які існують форми державної стратегії, що направлені на активізацію інноваційної діяльності?

6. Визначте пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні.

7. Які існують стратегічні напрями інноваційної діяльності?

8. На який строк запроваджується спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності для технологічних парків?

9. На який термін розраховані стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності?

10. Суми яких податків технопарки не перераховують до бюджету?

11. Які терміни подання технопарками до податкових органів звітності про ввезені ними сировину, матеріали, устаткування?

12. Ким затверджується порядок формування та експертизи пріоритетних напрямів інноваційної діяльності?

13. Що таке модернізація?

14. Чим зумовлені якісні зміни у підрозділах податкової служби?

15. Інноваційна діяльність у контексті Програми модернізації ДПС України.

 

При самоперевірці засвоєних знань необхідно формулювати розширені відповіді на поставлені питання та перевіряти їх повноту і правильність за допомогою матеріалу лекцій та рекомендованої літератури.

 

Література

Основна: [1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 19, 21, 26, 27].

Додаткова: [1,2, 3, 4, 8, 13, 15, 18, 22, 26, 28, 30, 31, 32, 40].

 

Тема 4. CИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Зміст теми

Поняття інноваційного менеджменту, його етапи. Вимоги до менеджера інноваційної сфери. Критерії вибору структури управління. Співвідношення інжинірингу та реінжинірингу. Фактори успіху реінжинірингу.

Розробка концепції інноваційного проекту. Організація технічної підготовки. Проектно-конструкторська й організаційно-технологічна підготовка. Організаційно-економічні умови забезпечення реалізації нововведень. Організаційні аспекти в управлінні інноваційними проектами. Організація контролю і регулювання процесів виконання. Моніторинг інновацій. Необхідність та призначення комп’ютерних систем управління проектами (MS Project, Primawera). Методика визначення вартості володіння інформаційними технологіями.

Основні поняття

Інноваційний менеджмент – це сукупність визначених організаційно – економічних методів і форм управління всіма етапами і видами інноваційних процесів підприємства з максимальною ефективністю. Інноваційний менеджмент направлений на ефективне управління процесами розробки, впровадження, виробництва та комерціалізації інновацій, при цьому важливим моментом є синхронізація діяльності функціональних підрозділів, удосконалення управління персоналом та здійснення контролю за інноваційним процесом.

У літературі поняття “інноваційний менеджмент” розглядається як:

ü наука та мистецтво управління інноваціями;

ü вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень;

ü система управління.

Як наука управління інноваціями менеджмент базується на теоретичних положеннях менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції та форми ціле­спрямованої діяльності людей у процесі управління цими си­стемами. Мистецтво як функціональний елемент інноваційного управління забезпечує повноцінне використання знань, ідей, досвіду, прийняття творчих рішень керівниками і спеціаліста­ми, розвиток ініціативи всіх учасників інноваційної діяльності в організації.

Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Ця сукупність складається з відповідних функцій управління, кожна з яких розпадається на окремі етапи, що пов’язані з багатогранною діяльністю підприємства і виконують­ся у відповідній послідовності.

Як система управління інноваційний менеджмент складається із двох підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкт управління) та керованої підсистеми (об’єкт управління).

Зв’язок суб’єкта управління з об’єктами відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух інформації і є процесом управління, тобто процес розроблення та здійснення керуючої дії суб’єкта управління на об’єкт управління. Механізм керуючого впливу включає збір, обробку та передачу необхідної інформації і прийняття відповідних рішень.

Суб’єктами управління можуть бути менеджери чи спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом управління в інноваційному менеджменті є інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного інноваційного процесу в межах підприємства, з метою забезпечення його конкурентоспро­можності на ринку у довгостроковій перспективі. Економічними критеріями оцінювання ефективності інноваційних процесів є показники, за допомогою яких можна визначити при­ріст економічних результатів відносно витрат. При цьому дохідність інновацій є важливою умовою і результатом здійснення інноваційної діяльності — створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства в цілому.

Інноваційний менеджмент має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи. Саме гармонізація розвитку інноваційного процесу є основним цільовим завданням інноваційного менеджменту.

Відповідно до цілей формуються завдання інноваційного менеджменту, основними з яких є такі:

ü розроблення інноваційних цілей розвитку;

ü створення системи інноваційних стратегій;

ü дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

ü аналіз власного інноваційного потенціалу;

ü аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

ü оцінка та прогноз ситуації на ринку;

ü пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

ü спостереження й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;

ü дослідження ринку для нових продуктів і технологій;

ü формування інноваційного та інвестиційного портфеля;

ü планування та організація наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

ü створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

ü підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелектуальної праці;

ü удосконалення організаційних структур управління та процедур прийняття управлінських рішень;

ü оцінка ефективності інноваційної діяльності;

ü вивчення ринкової кон’юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

ü прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції;

ü аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

ü розробка варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

ü вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її здійснення;

ü спостереження (контроль) за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності.

 

Виходячи з вищезазначеного, основними цілями інноваційного менеджменту слід вважати:

ü забезпечення інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем;

ü створення конкурентоспроможної інноваційної продукції (технології) найбільш ефективним і оптимальним шляхом.

Цілі інноваційного менеджменту мають підпорядкованість щодо головної мети виробничої організації – задоволення суспільних потреб у продукції та послугах. Ключ до успіху підприємця: “Знайти потреби і задовольнити їх”. Одержання доходів і прибутку досягається у результаті задоволення потреб через виробництво нових, високоякісних, ефективних з погляду покупця товарів та послуг.

Специфіка інноваційного менеджменту полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом підприємства, у межах функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль).

Інноваційний потенціал – це здатність суб’єкта господарювання створювати нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку і включає:

ü виробничі потужності;

ü професійний і науково-технічний склад персоналу;

ü потужності експериментальної бази, пов’язаної з підготовкою нового виробництва;

ü інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

ü можливості впровадження нововведень.

Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Основними принципами управління нововведеннями є:

1) принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;

2) принцип динамічного попередження технологічного відставання;

3) принцип системного впровадження новин у взаємопов’язаних сферах підприємницької діяльності;

4) принцип поєднання інвестицій з інноваціями;

5) принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результатів нововведень.

Потрібно враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення необхідно прогнозувати і займатися ними постійно. Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту “футурошоку”, тобто до ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни у короткий час з великими витратами ресурсів і великою напругою.

Мотивація інновацій розглядається у двох аспектах:

1. Мотивація створення та мотивація продажу.

2. Мотивація закупівлі.

В умовах самофінансування гроші для реалізації інноваційної діяльності вилучаються із обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, вміти обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капіталовкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.

Інноваційний менеджер повинен вміти відслідковувати вітчизняні та світові тенденції розвитку науки і техніки особливо у напрямах діяльності свого підприємства. Для цього необхідно володіти методикою аналізу документально-інформаційних потоків, яка включає методи структурно-морфологічного, системного аналізу, експертного оцінювання, екстраполяції, теорію ймовірності тощо. Інноваційний менеджер належить до креативного типу менеджерів, які мають науково-дослідницький підхід до вирішення всіх проблем.

Основні риси інноваційного менеджера: вміння розпізнавати проблеми та приймати привентивні рішення, здібність до латентного керівництва шляхом комунікаційної взаємодії та безінерційного мислення тощо.

Успіх чи невдачу діяльності інноваційного менеджера повною мірою розкриває ринок, що висуває строгі вимоги до результатів його діяльності.

Узагальнення практики і теоретичних знань щодо вирішення завдань інноваційних перетворень організації (підприємства) у зарубіжній літературі отримало назву інжинірингу.

За складністю і значенням всі завдання, що вирішуються методами інжинірингу, можна поділити на два класи:

1. Еволюційні, які ведуть до поступових покращань, удосконалень, мають вигляд раціоналізації ділових процесів.

2. Радикальні, що ведуть до глобальних перетворень, мають вигляд винаходів нових ділових процесів.

 

Другий клас завдань вирішується звичайно методом реінжинірингу.

Різниця між інжинірингом і реінжинірингом ділових процесів наведена у табл. 4.1.

 

 

Таблиця 4.1

Параметри	Інжиніринг	Реінжиніринг
Рівень змін	Такий, що нарощується	Радикальний
Початкова точка	Наявний процес	“Чиста дошка“
Частота змін	Безперервно / одноразово	Одноразово
Потрібний час	Короткий	Тривалий
Напрямок	Знизу-вгору	Згори-вниз
Поширення	Вузьке, на рівні функцій	Широке, міжфункціональне
Ризик	Помірний	Високий
Основний засіб	Статистичне управління	Інформаційні технології

 

Інжиніринг інновацій –це комплекс робіт і послуг щодо реалізації інноваційного проекту, що містить у собі створення, реалізацію, просування та дифузію певної інновації.

Інжиніринг інновацій має такі специфічні особливості:

ü втілюється не у матеріальній формі продукту, а у його корисному ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальні носії у вигляді документації, креслень, планів, графіків, макетів, або не мати таких носіїв, наприклад, консультації, навчання персоналу тощо;

ü є об’єктом купівлі-продажу, тому він повинен мати не тільки матеріалізовану форму, але й комерційні характеристики. Комерційна характеристика фінансової інновації втілюється насамперед в її бренді.

Реінжиніринг –це фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких (стрибкоподібних) покращань таких показників діяльності, як вартість, якість, темпи росту тощо.

Реінжиніринг можливий лише при перегляді фундаментальних основ діяльності фірми, а саме після відповіді на запитання:

1). Чому вона робить те, що робить?

2). Чому вона робить це таким способом?

3). Якою хоче стати фірма?

При пошуку відповіді на ці запитання спеціалісти виявляють і переглядають правила, покладені в основу чинного способу ведення бізнесу. У методі реінжинірингу нічого не приймається на віру.

Різкі (стрибкоподібні) покращання на порядок (принаймні в 10 разів) означають скорочення вартісних або часових витрат не менше ніж на 90 %, або підвищення якості на ті ж 90 %.

В управлінні інновацією реінжиніринг пов’язаний із певною метою, яка стоїть перед інновацією: із поточною потребою чи із стратегічною потребою у нововведеннях. З огляду на це розрізняють кризовий реінжиніринг та реінжиніринг розвитку.

Кризовий реінжиніринг викликається різким спадом обсягу продаж продукту через зменшення попиту на нього або у зв’язку з падінням іміджу продавця, що призводить до зниження конкурентоспроможності, банкрутства.

Реінжиніринг розвитку розрахований на впровадження інновації для перспективної перебудови бізнес-процесу. Він передбачає перехід від бізнес-процесу до бізнес-процесу-реінжинірингу.

Бізнес-процес-реінжиніринг являє собою оптимізацію й управління господарським процесом. Його доцільно організувати на таких принципах:

ü орієнтація на весь процес;

ü орієнтація на якісний стрибок;

ü ліквідація закомплексованості у бізнесі;

ü використання ефективних технологій у бізнесі.

Об’єкти реінжинірингу (організації, для яких застосування реінжинірингу необхідне й доцільне):

1. Організації, що перебувають у кризовому стані у зв’язку з несприятливими ситуаціями в галузі цін, вимог до якості, попиту. У цих фірм немає вибору: якщо вони не зроблять рішучих кроків, то неминуче збанкрутують. У подібному стані час від часу перебувають практично всі фірми.

2. Фірми з тих, що розробляють інноваційні стратегії розвитку, які в поточний момент не перебувають у кризовому стані, але їх керівники передбачають невідворотність виникнення гострих проблем, пов’язаних із появою нових конкурентів, зміною вимог клієнтів, зміною поведінки галузевих конкурентів, зміною постачання ресурсів, зміною стану макросередовища.

3. Організації-лідери, що проводять агресивну інноваційну політику. Вони не мають проблем ні тепер, ні у найближчому майбутньому. Однак організації-лідери не задовольняються своїм поточним гарним станом і за допомогою інжинірингу хочуть спромогтися кращого.