Ефективність, економічність, своєчасність, реалістичність, ергономічність - це основні вимоги, яким повинні відповідати інноваційні рішення.

Процес прийняття інноваційного рішення – це процес трансформації інноваційної інформації в інформацію для управління інноваційною діяльністю. Цей процес включає загальновідомі етапи прийняття рішення, а також має певні особливості і є досить складним, оскільки необхідно передбачити розвиток подій, що пов’язані з нововведеннями. Його можна представити як послідовність етапів, результати виконання яких визначають:

ü мету прийняття інноваційного рішення;

ü інформаційну ситуацію щодо умов використання інновації та основних її характеристик;

ü множину всіх альтернативних варіантів інноваційних рішень та їх пріоритетності;

ü критерії оцінки результативності (ефективності) альтернатив та їх граничні значення, ранжування цих критеріїв;

ü методи оцінки результативності (ефективності) альтернатив;

ü результативність (ефективність) альтернатив за обраними критеріями;

ü кращу альтернативу (рішення);

контроль за виконанням.

 

Ø Питання для самоконтролю засвоєння змісту теми, який рекомендується виконувати після опрацювання теоретичного матеріалу, виконання завдань самостійної роботи та семінарських занять

1. Для чого застосовують SNW–аналіз?

2. З якою метою застосовують PEST–аналіз?

3. Як описується процес прийняття інноваційних рішень?

4. Вкажіть групи базових стратегій.

5. Які є методи управління ризиками?

6. Що таке “аналіз точки беззбитковості” і як його можна використати для оцінки проектних ризиків?

7. Визначіть перелік вимог до інноваційних рішень.

8. Вкажіть особливості інновації.

9. Що визначає бенчмаркинг?

10. Які існують особливості інноваційних стратегій?

11. Як називається передача технологій, що оформляється шляхом укладання договору, який визначає права щодо технологій?

12. Які існують типи інноваційних стратегій?

13. Що відноситься до засобів підтримки прийняття інноваційних рішень?

14. Визначіть фактори, які враховує модель конкуренції М. Портера.

Під час самоперевірки засвоєних знань необхідно формулювати розширені відповіді на поставлені питання та перевіряти їх повноту і правильність за допомогою матеріалу лекцій та рекомендованої літератури.

Література

Основна: [4, 6, 7, 8, 11, 14, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 26].

Додаткова: [11, 12, 13, 14, 15, 16, 20, 21, 24, 25, 26, 28, 29, 35, 38].

 

Тема 6. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Зміст теми

Система фінансування інноваційної діяльності. Механізми фінансування інноваційних процесів. Форми фінансування нововведень. Лізинг як одна із форм інвестицій інноваційної діяльності. Ринок лізингових послуг. Форфейтинг як одна з ефективних форм фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності. Франчайзинг як форма опосередкованого фінансування інноваційної діяльності. Міжнародні фінансові організації як джерела фінансування. Співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Основні поняття

Механізми фінансування інноваційних процесів повинні забезпечувати залучення інвестиційних ресурсів для реалізації існуючих потенційних ринкових можливостей інноваційного розвитку підприємств з метою завоювання міцних позицій на ринку, одержання прибутку, стійкого розвитку у рамках обраної місії та мотивації діяльності.

Система інвестування інноваційних процесів включає меха­нізми мобілізації власних коштів підприємства, механізми мо­білізації позичкових коштів, механізми мобілізації залучених коштів.

 

 

 

Формою опосередкованого фінансування інноваційної діяльності, що сприяє скороченню витрат на розробки, є франчайзинг. Його використання дає змогу залучити капітал багатьох інвесторів, які прагнуть стати підприємцями. Цей капітал може набагато перевищити розмір капіталу, який можна залучити традиційним способом. Схема здійснення франчайзингу полягає в тому, що франшизодавець здійснює передачу або продаж ліцензії (франшизи) на право реалізації продукції або заняття бізнесом на певній території з використанням товарного знаку і за умови виконання франшизоодержувачем вимог якості й технології. Як правило, франшизу надає фірма з високим іміджем, яка намагається поєднувати свої високі технології та ноу-хау з капіталом франшизоодержувача, забезпечуючи тим самим трансфер передових технологій.

Франчайзинг доцільно використовувати для тиражування наукомісткої продукції із залученням великого капіталу. Крім фінансових ресурсів, при франчайзингові інноватору можуть передаватися нематеріальні активи. Головною перевагою франчайзингу для фінансового забезпечення створення наукомісткої продукції є поєднання в ньому переваг кредиту й лізингу.

Особливе місце у системі фінансового забезпечення займає форфейтинг як одна з ефективних форм фінансування, що здатна значно пожвавити в Україні науково-технічну та інноваційну діяльність. Форфейтинг є фінансовою операцією, що перетворює комерційний кредит у банківський шляхом купівлі боргу, зазначеного в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Інвестор, за відсутності достатнього обсягу коштів для інновацій, виписує комплект векселів. Терміни погашення векселів рівномірно розподіляються в часі, тобто інвестор отримує відстрочку платежу та гарантії банку щодо забезпечення платежів. У випадку фінансування форфейтингом фактично здійснюється кредитування експортера банком чи іншою фінансово-кредитною установою шляхом придбання боргових зобов’язань. Банк продає ці зобов’язання на вторинному ринку і тим самим повертає собі витрачені кошти. Для інвестора це досить дорога форма кредитування, хоча позбавляє його кредитних ризиків. Ефективність операції для покупця полягає у можливості отримання кредитування свого проекту.

З огляду на інноваційну модель розвитку економіки України використання форфейтингу рекомендується при здійсненні науково-технічних і технологічних проектів у рамках реалізації вітчизняних пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки та при формуванні механізмів трансферу технологій у контексті розв’язання назрілих проблем.

Ефективне функціонування механізмів інвестування повинна за­безпечити система державного регулювання (податкове регулю­вання, захист інвестицій, заохочення інвестиційної активності, регулювання участі інвесторів у приватизації тощо), від якої багато в чому залежить інвестиційний клімат у країні.

Формування й оптимізація складу джерел і механізмів фінансування інновацій суб’єктами господарської діяльності, що розвиваються інноваційним шляхом, виконується поетапно й включає такі дії:

ü визначення необхідних обсягів інвестиційних вкладень, необхідних для реалізації проектів інноваційного розвитку ринкових можли­востей (з урахуванням поправки на ризик);

ü пошук можливих джерел фінансування інновацій і механіз­мів інвестування;

ü визначення критеріїв ефективності використання конкретних джерел і механізмів інвестування новацій;

ü аналіз та оцінка джерел і механізмів інвестування за прийня­тими критеріями;

ü визначення оптимальної структури джерел фінансування інно­вацій.

У розглянутій послідовності дій провідна роль належить порівняльному аналізу й оцінці джерел і механізмів інвестування.

 

Ø Питання для самоконтролю засвоєння змісту теми, який рекомендується виконувати після опрацювання теоретичного матеріалу, виконання завдань самостійної роботи та семінарських занять

1. Система фінансування інноваційної діяльності.

2. Механізми фінансування інноваційних процесів.

1. Лізинг як одна із форм інвестицій інноваційної діяльності.

2. Форфейтинг як одна з ефективних форм фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

3. Франчайзинг як форма опосередкованого фінансування інноваційної діяльності.

4. Міжнародні фінансові організації як джерела фінансування.

5. З яких джерел фінансуються процеси модернізації ДПС України?

 

При самоперевірці засвоєних знань слід формулювати розширені відповіді на поставлені питання та перевіряти їх повноту і правильність за допомогою матеріалу лекцій та рекомендованої літератури.

 

Література

Основна: [1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 24].

Додаткова: [5, 6, 7, 9, 22, 23, 24, 25, 37, 38, 40].