Тема 7. Оцінка ефективності інноваційної діяльності

Зміст теми

Ефективність інноваційної діяльності. Види ефектів від інноваційної діяльності. Об’єкти оцінювання ефективності.

Основні показники економічної ефективності інноваційних процесів. Термін окупності. Норма прибутку. Чистий приведений дохід. Індекс прибутковості. Внутрішня норма дохідності.

Економічне оцінювання соціальних результатів інноваційної діяльності. Соціальні результати, які оцінюються економічною мірою. Показники соціально-економічного ефекту.

Основні поняття

Інновації тісно пов’язані з інвестиціями. При економічній оцінці інновацій використовують поняття “ефект” і “ефективність”.

Ефект – це корисний результат від розробки і використання інновації, який може бути економічним, соціальним, екологічним, науково-технічним.

Економічним ефектом називається корисний результат, одержаний унаслідок витрат на розвиток (впровадження інноваційних проектів), що дає змогу збільшувати виробництво засобів виробництва, предметів вжитку, послуг за визначений період. Економічний результат оцінюється системою вартісних показників і критеріїв. До цих критеріїв належить: вартість НДДКР, вкладання у виробництво, маркетинг, потенційний річний розмір прибутку, очікувана норма прибутку, сумарний дохід за весь життєвий цикл інновації, абсолютна та відносна ефективність тощо. Економічний результат виражається у збільшенні випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенні її якості, економії всіх видів виробничих ресурсів, у зростанні продуктивності праці.

Соціальний ефект проявляється у покращенні умов праці, ліквідації тяжкої фізичної праці, збільшенні вільного часу, усуненні причин професійних захворювань, травматизму, підвищенні професійного та культурного рівня працівників.

Тобто соціальний ефект – це результат, який сприяє розвитку суспільства, задовольняючи його потреби, і оцінюється в основному якісними показниками, наприклад, здоров’ям людини, підвищенням коефіцієнта інтелектуальності (IQ), розвитком освіти, задоволенням естетичних потреб.

Соціальні оцінки відображають внесок інноваційного проекту у покращання соціального середовища – підвищення якості життя людей, а саме:

ü рівня життя – доходи населення, ціни і тарифи на товари та послуги; споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення житлом тощо;

ü способу життя – зайнятість населення, підготовка кадрів, забезпеченість населення об’єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, транспортним обслуговуванням, забезпечення соціальної безпеки;

ü здоров’я і довголіття – покращання умов праці, розвиток охорони здоров’я, рівень обслуговування тощо.

Екологічний ефект ураховує вплив інновацій на навколишнє (оточуюче) середовище (шум, електромагнітне поле, вібрація, освітленість тощо). Екологічний корисний результат полягає у зменшенні небезпечного впливу виробництва на навколишнє середовище.

Екологічний ефект оцінюється за допомогою системи відносних показників, які характеризують:

ü шкоду, що завдається навколишньому середовищу (забруднення води, ґрунту, повітря, вирубка лісів тощо);

ü комплексне використання природних ресурсів на основі безвідходного виробництва, зменшення їх дефіциту;

ü зниження промислових викидів в атмосферу, воду, землю;

ü зниження кількості відходів виробництва і можливість вторинної їх переробки;

ü покращання екологічності продуктів, що виробляються;

ü покращанні ергономічності товарів (рівень шуму, вібрації, електромагнітного випромінювання);

ü підвищення відповідальності за порушення екологічного законодавства та інших – нормативних документів;

ü відродження довкілля.

Науково-технічний ефект полягає в отриманні нових знань та технічних засобів, які забезпечують прискорення науково-технічного розвитку. Він характеризує новизну, простоту, корисність, естетичність, компактність. Науково-технічний ефект є результатом науково-прикладних, дослідно-конструкторських розробок та їх використання і може бути оцінений фактичним економічним ефектом. Вітчизняні спеціалісти зазначають, що оцінити ефект наукової діяльності досить складно. Оскільки у цій сфері виникає ряд різноякісних ефектів. Щоб виявити їх сутність і взаємозв’язок, необхідно проаналізувати кожен із них. Учені навчились створювати могутні технології. Основним завдання при цьому є визначення їх впливу на тонку екологічну рівновагу, від якої залежить виживання цивілізації.

Із перерахованих вище видів ефектів найбільш легко піддається вартісній оцінці економічний ефект. Виміром економічного ефекту найчастіше виступає економія виробничих ресурсів, що забезпечує прибуток.

У вартісному виразі необхідно більш повно представити складові соціальних та екологічних корисних результатів, які впливають на сумарний ефект. Тому у загальному вигляді показник ефекту за певний період визначається як перевищення вартісної оцінки корисних результатів інноваційних процесів над витратами, пов’язаними із розробкою, виробництвом та використанням інновацій.

Показники ефекту інноваційної діяльності розмежовують також за такими ознаками:

ü за місцем одержання: локальний (характеризує результат інноваційної діяльності на рівні конкретного підприємства або іншої господарюючої структури); загальнодержавний (характеризує спільний ефект у сферах виробництва і використання інновацій);

ü за метою визначення: абсолютний (характеризує загальний результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційних заходів за певний проміжок часу) та порівняльний (характеризує результати порівняння можливих альтернативних варіантів інноваційних заходів та вибір кращого з них);

ü за ступенем збільшення: одноразовий (характеризує загальний результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційної діяльності); мутиплікативний (характеризує результат інноваційної діяльності, що поширюється не тільки на підприємство, але й на галузь у цілому, інші галузі, унаслідок чого відбувається мультиплікація ефекту, тобто процес його примноження).

ü за часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період та річний. Тривалість часу, що враховується при розрахунках інноваційного ефекту на розрахунковий період чи на рік, залежить від таких чинників: термін інноваційного періоду; строк використання об’єкта інновацій; ступінь достовірності інформації; вимоги інвесторів.

Економічна ефективність інновацій у загальному вигляді визначається порівнянням позитивних результатів (ефекту) із витратами (це витрати на розробку, виробництво та споживання), які зумовили цей результат.

У цілому проблема визначення ефективності і відбору найбільших варіантів реалізації інновацій потребує:

ü перевищення кінцевих результатів від їх використання над витратами;

ü зіставлення отриманих при цьому результатів із результатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інноваційних рішень.

Особливо гостро постає необхідність швидкого оцінювання і правильного вибору варіанта інновацій на фірмах, які застосовують прискорену амортизацію, за якої строки заміни діючих машин та устаткування на нові істотно скорочуються. Тому все частіше знаходять застосування комп’ютерні засоби підтримки прийняття інноваційних рішень.

Оскільки для впровадження інновацій необхідні капітальні витрати (інвестиції), то часто замість терміна “ефективність інновацій” використовується термін “ефективність капіталовкладень (інвестицій)”.

Методи оцінювання ефективності інновацій залежать від об’єкта вимірювання ефективності. Об’єктом оцінювання ефективності можуть виступати різні типи інновацій, засоби і знаряддя праці, предмети праці, предмети кінцевого споживання, технологічні процеси, методи організації виробництва, праці та управління.

Індивідуальна оцінка прийнятності (ефективності) кожного інноваційного проекту здійснюється з урахуванням певних критеріїв, що відповідають принципам:

1. Урахування часової цінності (вартості) грошей.

2. Урахування альтернативних витрат.

3. Урахування ризику, пов’язаного зі здійсненням проекту.

4. Розрахунки повинні вестись на підставі реального надходження і витрат грошей, а не бухгалтерських проводок.

Нинішню (поточну) вартість PV майбутніх доходів FV, пов’язаних з впровадженням інновацій, визначають через дисконтування, тобто:

,

де d - норма дисконту; N – термін реалізації інновації.

Одним із методів оцінки економічної ефективності інвестицій в інновації є динамічний метод визначення чистого поточного ефекту (Net Present Value, NPV). Суть методу полягає у визначенні різниці між дисконтованими доходами і витратами, які були протягом терміну реалізації інновацій.

,

де CIF_t, COF_t – вхідні та вихідні грошові потоки в інтервалі часу N.

Внутрішня норма рентабельності інноваційого проекту (Internal Rate of Return, IRR) – норма дисконту, за якої чиста вартість очікуваних від проекту грошових надходжень дорівнює витратам, пов’язаними із проектом:

,

де CIF_t – вхідний грошовий потік за t- період; INV – сума інвестиції.

Період окупності (Payback Period, PP) визначається відношенням величини інвестицій ІNV до очікуваної величини грошового потоку CIF _t.

PP = INV/CIF_t .

 

Індекс рентабельності (індекс прибутковості) інноваційного проекту (Profitability Index, PI) характеризує рівень грошового потоку на одиницю інноваційних витрат:

,

де PV – сьогоднішня вартість майбутніх доходів; INV – сума інвестиції.

Він показує, скільки одиниць нинішньої величини грошового потоку припадає на одиницю початкових інвестиційних витрат.

 

 

Ø Питання для самоконтролю засвоєння змісту теми, який рекомендується виконувати після опрацювання теоретичного матеріалу, виконання завдань самостійної роботи та семінарських занять

1. Що відображає чистий поточний ефект інноваційного проекту?

2. Що визначає період окупності інноваційних інвестицій?

3. Як називається показник, що відображає рівень середньої віддачі від кожної грошової одиниці використаних в інноваційних проектах інвестицій?

4. Коли інноваційна діяльність на підприємстві вважається ефективною?

5. Чому дорівнює індекс прибутковості інноваційного проекту?

6. Як визначається чистий дисконтований дохід?

7. Чи можна замінити поняття “ефективність інновацій” поняттям “ефективність капіталовкладень”?

 

При самоперевірці засвоєних знань необхідно формулювати розширені відповіді на поставлені питання та перевіряти їх повноту і правильність за допомогою матеріалу лекцій та рекомендованої літератури.

 

Література

Основна: [4, 5, 6, 8, 11, 12, 13, 15, 18, 19, 20, 23, 24, 26].

Додаткова: [7, 20, 21, 22, 23, 25, 29, 38, 39].

 

 

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

З курку «Економіка і організація інноваційної діяльності»

 

 

1. Об’єктивні передумови переходу на інноваційний шлях розвитку: розвиток промисловості, експортна продукція, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, виробничого потенціалу, розміщення промислового потенціалу.

2. Інновації як умова стійкого розвитку економіки України.

3. Роль базових інновацій для соціально-економічного розвитку: розвиток промислових технологій, винахід парового двигуна, використання електроенергії та двигуна внутрішнього згорання, відкриття атомного реактора, розвиток кібернетики.

4. Розвиток інноваційної теорії: наукове новаторство М.І. Туган-Барановського, теорія довгих хвиль Кондратьєва, технологічні уклади Глазьєва, технологічний пат Менша.

5. Характеристика інноваційних структур: бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси.

6. Джерела фінансування інноваційних програм: бюджетні асигнування, іноземні інвестиції, венчури.

7. Інноваційні рішення та етапи їх прийняття: сутність інноваційних рішень, необхідність їх прийняття та етапи.

8. Кон’юнктура ринку та аналіз попиту на інноваційні продукти: кон’юнктура, попит, аналіз попиту.

9. Форми державної підтримки інноваційної діяльності: пряма та опосередкована підтримка.

10. Партнери в інноваційних процесах: мотивація діяльності науковця, підприємця, інвестора, споживача.

11. Державне регулювання інноваційної діяльності: мета, принципи, методи, система державного регулювання.

12. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні та механізм їх реалізації: проаналізувати статті Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні”.

13. Види ефектів від реалізації інновацій: проаналізувати види ефектів.

14. Огляд вітчизняних макротехнологій: проаналізувати існуючі макротехнології в нашій державі.

15. Сфери поширення нововведень: суспільство, підприємство.

16. Інфраструктура інноваційного бізнесу: сутність, складові, призначення, завдання.

17. Проблеми розвитку інноваційних процесів в Україні: проаналізувати фактори, які негативно впливають на розвиток інноваційної діяльності, розглянути фактори, які позитивно впливають на інноваційний розвиток.

18. Сутність інноваційних проектів: інноваційний проект, формування інноваційних проеків, учасники проекту.

19. Вибір критеріїв оцінювання інноваційних проектів: критерії оцінювання технологічних, продуктових інновацій.

20. Організаційні структури інноваційних проектів: функціональна, матрична, проектна.

21. Фірми, орієнтовані на життєвий цикл продукту: охарактеризувати кожен із видів цих структур.

22. Місце і роль венчурного капіталу в інноваційній діяльності.

23. Інноваційна діяльність та ризики: джерела інноваційного ризику, методи аналізу та управління ризиками.

24. Організаційно-економічні умови забезпечення реалізації нововведень.

25. Логістична крива (S-крива розвитку): її призначення.

26. Шляхи вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства: управління, функціональні стратегії, планування, організація власної техніко-технологічної бази, науково-технічний потенціал.

27. Принципи управління інноваційними проектами.

28. Особливості фінансового аналізу підприємства, орієнтованого на інноваційну діяльність: основні показники аналізу фінансової інформації, вертикальний і горизонтальний аналіз, аналіз руху фондів.

29. Ефективність витрат на інноваційну діяльність: показники, за допомогою яких визначається ефективність інноваційної діяльності.

1. Модернізація органів ДПС України: завдання, бізнес-процеси, які модернізуються.

 

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Основна література

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 21-22 (30.05.2003) ст. 144.

2. Про інноваційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. № 36 (06.09.2002). ст.266.

3. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. № 40 (08.10.99). ст.363.

4. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України //Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 3(28.03.2003).- ст.93.

5. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. - К.: КНЕУ, 2003.- 394 с.

6. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник За ред. В.О. Василенко. – Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

7. Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі // Економіка України. - №3.- 2002.

8. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. – 2004. - № 5. – С.4-14.

9. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 148 с.

10. Гунин В.Н. и др. Управление инновациями: 17 - модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации”. Модуль 7. – М.: ИНФРА – М, 1999.

11. Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України // Економіст. - 1999. - № 10. - С. 28-34.

12. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І.Волков, М.П.Денисенко та інш. – К.:ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.

13. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник.- Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 278 с.

14. Струніна В. Іноземні інвестиції у контексті співробітництва України з міжнародними організаціями. // Економіка України.- 2002.- № 4 - С.22 – 25.

15. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М.:Екзамен, 2001. – 576 с.

16. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент:- Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2003. 504 с.

17. Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 295 с.

18. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті: Навч.посібник /за ред. д. е. н., професора Ф.Ф. Бутинця, к.е.н., доцента М.М.Шигун. – Житомир: ЖДТУ. – 2004. – 352 с.

19. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов.-М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

20. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004.- 434 с.

21. Павленко І.А., Гончарова Н.П., Швиданенко Г.О. Економіка та організація інноваційної діяльності: Навч. метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. – К.:КНЕУ, 2002. – 150 с.

22. Погорєловська І.Д. Інноваційні рішення та особливості їх прийняття // Науковий вісник. Збірник наукових праць Академії ДПС України, 2001. – № 2(12). – С. 31 - 36.

23. Погорєловська І.Д. Оцінка ризиків інноваційних рішень щодо нематеріальних активів // Ризикологія в економіці та підприємництві. Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції. – К.: КНЕУ, Академія ДПС України, 2001. – С. 327 - 328.

24. Покропивний С. Ф., Новак А. П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності. - К., 1997. - 181 с.

25. Пономаренко Л.А. Комп’ютерні технології управління інноваційними проектами: Підручник. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2001. – 423 с.

26. Програма модернізації державної податкової служби України.

27. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Т-во “Знання”. КОО. - 1999.

28. http://www.interpose.com

29. http://www.microsoft.com

Рекомендована література

1. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12 (24.03.92). – ст. 165.

2. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. № 9 (28.02.95). ст. 56.

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України // Урядовий кур’єр. 12 червня 1997. – № 105 –106.

4. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України

5. Абібуллаєв М. С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2001. – № 3. – С. 111 – 115.

6. Александрова В. Економічні передумови інноваційної трансформації державних науково-технічних програм // Економіст. – 1999. – № 4. – С. 22 – 25.

7. Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання // Інтелектуальна власність. – 2000. – № 12. – С. 23 – 30.

8. Біла С. Структурно-інноваційні пріоритети // Віче. – 2000. – № 8. – С.44 – 56.

9. Бондаренко А.Ф. Джерела фінансування інноваційного бізнесу // Фінанси України. – 1998. – № 10. – С. 39 – 41.

10. Весюренко О., Пасічник І. Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності // Економіка України. – 2000. – № 2. – С.23 – 28.

11. Гаврилов А. Кадровое обеспечение инновационного механизма управления экономикой // Экономист. – 1999. – № 4. – С. 76 – 80.

12. Галиця І. Симбіозна форма організації інноваційного бізнесу: Обґрунтування інноваційних концернів // Вісник НАН України. – 2001. – № 7. – С. 36 – 54.

13. Глухівський Л. Інноваційна Україна // Голос України. – 2001. – 2 серп. – С. 4 –5.

14. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво /Пер. з англ. – Київ,1994.

15. Зятковська Л. І. Інноваційні процеси – важливий фактор промислового виробництва // Фінанси України. – 2001. – № 11. – С. 62 – 65.

16. Инновационная сфера: контуры будущего // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2000. – № 8. – С. 54 – 60.

17. Кирпичников М.П. Переход к экономике инновационного типа // ЭКО. – 1999. – № 5. – С. 16 – 18.

18. Ковбасюк Ю. Участь Європейського банку реконструкції та розвитку в реформуванні економіки України // Економіка України. – 2004. – № 4. –С.17 –20.

19. Косянчук І. Кількість технопарків збільшується // Уряд. кур’єр. – 2001. – 10 листопада – С. 3.

20. Кравченко М. О. Кадрова складова інноваційного потенціалу промислових підприємств:/Національний технічний університет України "КПІ" // Маркетинг в Україні. – 2001. – № 1 (7). – С. 36 – 39.

21. Красовська А. Шляхи впровадження інноваційних проектів в Україні // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 3. – С. 12 – 15.

22. Крупка М. І. Фінансові інструменти державного регулювання та підтримки інноваційної сфери // Фінанси України. – 2001. – № 4. – С.77–84.

23. Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки // Фінанси України. – 2001. – № 11. – С. 86 – 99.

24. Кулик Т. Деякі аспекти оцінки інноваційних проектів // Економіка. Фінанси. Право – 2000. – № 2. – С. 5.

25. Матросова Л. H. Формирование организационно-экономического механизма управления инновационными процессами в промышленности. – Луганськ, 2000. – 462 с.

26. Мова Н., Хаустов В. Инновационная деятельность в Украине и направления её развития // Економіка України. – 2001. – № 6. – С. 29 – 34.

27. Новикова І. В. Інноваційні моделі економічного розвитку // Проблеми науки. – 2000. – № 10. – С. 36 – 41.

28. Огурцов А., Мамаєв Л., Залі щук В. Вихід на інноваційний шлях розвитку суспільства // Науковий світ. – 2003. – № 4. – с.4.

29. Одрехівський М. Методологічні аспекти організаційного проектуваня інноваційних підприємств // Регіональна економіка. – 2000. – № 3. – С. 88 – 93.

30. Панасюк Б. Деякі підходи до прогнозування науково-технічної та інноваційної сфери // Економіка України. – 1999. – № 3. – С. 10 – 20.

31. Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Вісн.НАН України. – 2001. – № 2. – С. 11 – 15.

32. Попович О. С. Вдосконалення системи науково-технологічних та інноваційних пріоритетів в Україні // Проблеми науки. – 2001. – № 2. – С. 2 – 6.

33. Семиноженко В. У світі вже відбулася гуманітарно-інноваційна революція // Урядовий кур’єр. – 2000. – 27 трав. – С. 4 – 5.

34. Семиноженко В. Суспільство інновацій як національна мета України // Влада і політика. – 2000. – 17– 23 листопада. – С. 5.

35. Сергєєв В. Інновації, демократія й логіка конкуренції // Політ. думка – 2000. – № 1. – С. 65.

36. Тимощук Л. Інноваційне винахідництво та передумови його активізації в Україні // Інтелект. власність. – 2000. – № 2. – С. 31 – 35.

37. Тканка Л. Я. Система інноваційно-інвестиційних фондів в Україні // Фінанси України. – 1999. – № 1. – С. 68 – 72.

38. Чухрай Н. Маркетингове дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств Західного регіону // Регіональна економіка. – 2000. – № 3. – С. 53.

39. Чухрай Н. Спеціальні економічні зони в регіональній політиці інноваційного розвитку: польський досвід // Регіональна економіка. – 2001. – № 2. – С. 125 – 134.

40. Яцків Я. Українська наука та економічне зростання: шляхом впровадження інновацій // Віче. – 2001. – № 3. – С. 116 – 139.