Тема: Джерела конституційного права зарубіжних країн

Всі джерела зарубіжних країн поділяються на формалізовані і неформалізовані.
Формалізовані джерела – це ті джерела, які є наслідком спеціалізованого правотворчого процесу. Наприклад, конституції, закони, акти органів виконавчої влади, регламенти палат парламенту, статути адміністративно-територіальних одиниць, акти органів конституційного контролю, судові прецеденти.
Неформалізовані джерела – це ті джерела, які виникають в результаті практичної діяльності вищих органів державної влади. Наприклад, конституційно-правові звичаї та конституційно-правові угоди.

Закони поділяються на конституційні, органічні та звичайні.
Термін «конституційний закон» в конституційному праві зарубіжних країн вживається в 3 значеннях:
1. Конституційний закон – це закон, який вносить зміни до тексту Конституції. Такий закон може як безпосередньо «включатися» в текст Конституції, так і бути додатком до тексту Конституції, що не змінює юридичну силу такого закону. Юридична сила таких конституційних законів є такою самою як і конституції, а порядок їх прийняття є аналогічним до порядку прийняття самих конституцій.

2. В окремих випадках конституційними називають закони, які є самою Конституцією за умови відсутності Конституції як єдиного кодифікованого акту. Конституційними називаються закони Швеції: Акт про престолонаслідування, Акт про форму правління, Акт про свободу друку.
3. Конституційними називаються закони, які визначені в межах самої Конституції. Їхня особливість полягає в тому, що за своєю юридичною силою такі конституційні закони є нижчими за норми самої Конституції, однак вищими, ніж інші види законів. Особливий порядок прийняття, що засвідчує їхню більшу юридичну силу.
Часто конституційні закони потребують затвердження референдумом (Румунія).
В окремих випадках відносно таких законів Президент не може застосувати право вето (Росія).

Органічні закони.
Особливість цих законів полягає в тому, що вони приймаються на основі банкетних (відсильних) норм Конституції. За своєю юридичною силою такі закони не відрізняються від звичайних законів, однак процедура їх прийняття в більшості випадків ускладнена. Перелік питань, які врегульовуються органічними законами в різних державах є різними. Але загалом органічні законами врегульовуються питання виборчого права, судоустрою тощо.

Вперше поняття «органічного закону» було введено в Конституцію Франції 1958р. Особливістю органічних законів у Франції є те, що такі закони після прийняття їх парламентом направляються на перевірку до Конституційної ради Франції – орган конституційного контролю у Франції. І лише після здійснення відповідної перевірки закон підписується Президентом і оприлюднюється. Досвід Франції був сприйнятий Португалією.
N/B! Конституція Франції зазначає положення про органічні закони.

Звичайні закони.
Є джерелами права зарубіжних країн лишк в певній мірі, які врегульовують конституційно-правові відносини.

Регламенти парламентів (палат парламентів).
Такі нормативно-правові акти врегульовують питання внутрішньої організації парламенту. Їх принципова особливість полягає в тому, що такі акти не потребують підписання Президентом, а значить вони підписуються спікером парламенту або спікером однієї з палат.
Такі акти приймаються більшістю від склад парламенту.
В окремих випадках регламент законодавчого органу відправляється на перевірку до органу конституційного контролю (Франція).

Акти органів виконавчої влади.
v Глава держави;
v Уряд.
В сучасних умовах в багатьох випадках акти органів виконавчої влади мають юридичну силу закону.
Акти Президента – такі акти можуть мати юридичну силу законів внаслідок:
v безпосередньо змісту норм Конституції;
v коли акти Президента мають юридичну силу законів на підставі здійснення ним делегованих повноважень.
Юридичну силу законів можуть також мати акти правотворчості уряду.

Статути автономних утворень.
Такі статути приймаються або місцевим парламентом або місцевим референдумом. Однак в будь-якому випадку вони потребують затвердження загальнонаціональним парламентом. Юридична сила таких статутів є такою самою як юридична сила акту, яким затверджується статут. В Іспанії статути автономних утворень називаються органічними законами, а в Італії – конституційними законами.
Акти органів конституційного контролю.
Віднесення актів органів конституційного контролю до джерел права в зарубіжних країнах є неоднозначним, що обумовлюється наступним:

1) Віднесення таких актів до джерел права може розглядатися як порушення при розподілі влади на 3 гілки, оскільки традиційно до вказаних принципів судова гілка не може здійснювати функцію створення, функцію правоутворення. В тім слід зважати, що для класифікації органи законодавчої влади не повинні здійснювати формування виконавчої гілки влади. Однак, як вказується вище, в сучасних умовах в парламентських державах відбувається відхід від традиційного розуміння принципу розподілу влади, а отже, не можна вик4лючати можливість органами конституційного контролю здійснювати нормотворчі повноваження

2) В більшості європейських держав останнім часом акти органів КК розглядаються як джерела КПЗК, при цьому, в більшості випадків акти органів конституційного контролю є актами тлумачення конституційно правових норм. Слід пам’ятати що акти тлумачення відповідно до класичного розуміння не повинні виходити за межі правової норми, інакше кажучи, в процесі здійснення тлумачення не повинна створюватися нова норма, однак таке розуміння тлумачення існує в межах так званого статичного тлумачення.

В сучасних умовах органи конституційного контролю все більше вдаються до динамічного тлумачення, яке передбачає що при здійсненні тлумачення необхідно виходити не «з букви закону», а з його «духу». Тим самим в багатьох випадках нівелюється воля законодавця і як наслідок відбувається створення нової правової норми.

Наявність динамічного тлумачення обумовлюється тим, що законодавець об’єктивно не спроможний всі зміни які відбулися в законодавстві і тому в процесі тлумачення досить часто необхідно «пристосовувати» застарілу правову норму до нових правових відносин,що і здійснюється шляхом тлумачення.

3) Органи конституційного контролю в більшості європейських країн здійснюють функцію так званої негативної правотворчості,що пов’язана з правом органів конституційного контролю скасовувати правові норми які не відповідають нормам конституції.

Судові прецеденти

Наявність даного джерела права є характерною для країн загального права, особливо помітну роль судові прецеденти як джерело права відіграє в конституційному праві Великобританії. Всі судові прецеденти в КП ВБ умовно можна поділити на 2 групи:

1) Судові прецеденти, які стосуються питання конституційно-правового статусу особи;

2) Які стосуються організації діяльності органів державної влади.

 

Приклад:

В 1610р. король видав наказ, який передбачав заборону здійснювати будівництво в Лондоні, суд розглядаючи дану справу прийшов до висновку

- він не вправі здійснювати шляхом прийняття парламентського закону;

- прерогатива монарха є не більшою ніж це дозволено правом держави;

- монарх не може своїм рішенням визначати, які дії є злочинними.

На сьогодні судовий прецедент все частіше розглядається і як джерело права в межах романо-германської системи права, показовою в цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини відповідно до законодавства європейських держав, а також Конвенції про права людини дані рішення розглядаються як джерело права. Всі рішення Європейського суду з прав людини можна поділити на імперативні та індикативні.

Імперативні рішення – є обов’язковими для сторін відповідної судової справи.

Значно складніше визначити правову природу індикативних рішень суду з прав людини, оскільки ці рішення формально не є обов’язковими, однак фактично дані рішення враховуються при прийнятті правозастосовних актів, а отже як наслідок вони також повинні розглядатися як джерело права.

Неформалізовані джерела:

- правові звичаї

- конституційно-правові угоди

1) Правові звичаї є насамперед характерними для країн загального права, в тім на сьогодні звичаї як джерело КП використовуються і в країнах континентального права. Так наприклад в Німеччині існує правило, що зміни до регламенту палат парламенту здійснюється шляхом досягнення консенсусу парламентської більшості і парламентської меншості, незважаючи на те, що для внесення відповідних змін формально достатньо голосів парламентської більшості.

Інший приклад звичаїв: в Росії поступово виникають звичаї, які передбачають, що спікером державної думи стає особа, яка є членом політичної партії, що набрала найбільшу кількість голосів на виборах.

Співвідношення КП норм і звичаїв існує декілька точок зору:

- дані явища розглядаються як синонімічні;

- звичай забезпечуються можливістю судового захисту, а КП угоди – ні;

- КП угоди врегульовують відносини між органами державної влади, а звичаї – в межах діяльності одного органу, тобто фактично КП звичаї не потребують консенсусу.

Умови звичаю:

- повинен існувати з незапам’ятних часів з 1189р.;

- розумність звичаю, якщо звичай виник в результаті свавільного рішення чи випадкових обставин(дарунок монарха) то такий звичай не може розглядатись як джерело права;

- визначеність звичаю;

- безперервність звичаю.

На сьогодні у ВБ при допомозі КП угод врегульовується наступний спектр питань:

- питань взаємодій монарха з парламентом і урядом.

Так у ВБ прем’єр-міністром призначається монархом особа яка є лідером партії, що перемогла на виборах;

2) саме цій особі монарх доручає сформувати персональний склад уряду;

3) уряд діє до тих пір доки користується підтримкою парламенту. У випадку втрати підтримки уряд добровільно йде у відставку або монарх призначає дострокові вибори. Монарх зобов’язаний підписати закон прийнятий парламентом. Крім того у відносинах ВБ з домініонами існують наступні КП угоди:

- на посаду генерал-губернатора призначається особа британською короною а не урядом за порадою прем’єр-міністра;

- звичаї врегульовують питання складу комітетів. Існує правило, що представництво в комітетах має бути пропорційним представництву політичним партіям.