Система гарантій конституційних прав та свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах

Поняття, суть та види правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах

Під гарантіями прав і свобод розуміють систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності реалізацію конституційних прав і свобод особи.

До таких гарантій належать:

1. Соціальні гарантії – певні традиції, які існують в межах конкретної правової системи. Наприклад в Німеччині історично сформувалася і діє до сьогоднішнього дня традиція неухильного додержання закону. Для США властивою є традиція захисту свободи, для Великої Британії – традиція додержання історично сформованих звичаїв.

2. Економічні гарантії – стан розвитку економіки, а також система відносин власності.

3. Політичні гарантії – гарантії, пов’язані з рівнем розвитку інститутів громадянського суспільства та забезпеченням плюралізму.

В доктрині конституційного права всі юридичні гарантії поділяються на 2 види:

1. Нормативні:

В свою чергу нормативні гарантії поділяються на:

- Матеріальні

· Принцип презумпції невинуватості. В різних країнах цей принцип має різну форму. Наприклад в Італії особа вважається невинуватою до тих пір, доки щодо нею не буде прийнято остаточне рішення щодо її засудження. В США презумпція невинуватості тлумачиться по-іншому: особа є невинуватою до тих пір, доки протилежне не буде встановлене в судовому порядку.

· Принцип розмірності або принцип обмеженого втручання держави при реалізації прав і свобод людини і громадянина (заборона надмірних обмежень). Ст. 55 Конституції РФ

· Принцип збереження сутнісного змісту основних прав і свобод ст. 19 Основного закону ФРН

· Принцип правової безпеки людини

· Норми, які зобов’язують державу в особі її органів інформувати про її діяльність.

· Норми, які зобов’язують органи публічної влади надавати інформацію особі про неї, яка наявна у відповідних органів публічної влади – закон Великої Британії 1971 р. «Про інформацію», який передбачає, що на вимогу особи будь-яка публічна інформація, яка наявна в органах публічної влади про цю особу, повинна бути їй надана.

· Норми, які врегульовують питання обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану.

- Процесуальні

· Правила Habeas corpus:

ü Право затриманої особи з’ясувати причини її затримання, а також право вимагати перевірки протягом 24 годин таких підстав судом.

ü Право вважатися невинуватої, доки вину не буде встановлено судом.

ü Заборона на отримання доказів шляхом фізичного чи психічного примусу.

ü Право на звичайний суд, що передбачає неможливість створення надзвичайних судів.

ü Будь-яка затримана особа має право вимагати, щоб вона повстала перед судом, у разі відсутності доказів, які підтверджують обґрунтованість затримання особа підлягає звільненню.

· Правило …, яке застосовуються в англо-американському праві – особа може звернутися до суду за захистом права, порушеного третіми особами; у відповідь на таке звернення суд виносить наказ про відновлення порушеного права.

· Інститут Ампаро

· Правило Міранди:

ü При затриманні особи поліцією, представники поліції повинні повідомити затриманого про те що він:

§ Має право зберігати мовчання.

§ Все, що він скаже, може бути використане як доказ проти нього.

§ Така особа має право на присутність адвоката при допиті.

§ Якщо особа не в змозі найняти адвоката, той йому буде призначений державою.

В будь-який момент, коли арештований в ході допиту не захоче далі відповідати на запитання або вирішить, що йому потрібна консультація адвоката, допит повинен бути закінчений. До тих пір, доки обвинувач в суді не докаже, що такі роз’яснення не були зроблені і що особа відмовилася скористатися своїми правами, докази, отримані в результаті допиту, не можуть бути використані проти нього.

 

 

2. Інституційні

- Інститут омбудсмана Конституція Намібії

1) Французька модель – її принципова особливість полягає в тому, що т.зв. посередник формується непарламентським шляхом, а призначається урядом внаслідок прийняття спеціального декрету. Крім того діє інститут т.зв. спеціалізованого омбудсмана – захисника дітей. Будь-яка особа може звернутися безпосередньо до посередника або через парламентаря.

- Європейський суд з прав людини

У Франції звернення до посередника може здійснюватися як безпосередньо самою особою, так і через сенаторів та депутатів. Посередник у Франції не має права втручатися у судову діяльність, проте він може дати рекомендації учасникам судового процесу щодо їх правової позиції у суді.

Особливістю французької моделі даного інституту є те, що посередник розглядає скарги проти осіб з публічно-правовим статусом. Т.ч. посередник не може втручатися в діяльність банків, страхових компаній, а також інших осіб приватного права. Крім того, посередник після того, як розглядає заяву, надає рекомендації відповідному державному органу, які спрямовані на відновлення порушених прав. У випадку, якщо ці рекомендації не приймаються відповідним органом державної влади (особою з публічно-правовим статусом), тоді посередник вправі офіційно опублікувати такі рекомендації.

У Франції окремо існує інститут спеціально уповноваженого з прав дитини, який отримав назву «захисник дітей». Будь-яка дитина або піклувальник може звернутися до захисника дітей у випадку, коли вважає, що її право порушене. За своїм змістом статус захисника дітей є аналогічним статусу посередника. Різниця полягає в сфері здійснюваної посередницької діяльності, а також в тому, що захисник дітей розглядає будь-які скарги незалежно від того, чи скарга спрямована проти осіб публічного права чи проти осіб приватного права.

Інша модель уповноваженого застосовується в Німеччині, де не існує інституту «загально» уповноваженого, натомість існує інститут спеціально уповноваженого з питань оборони, що обирається Бундестагом. Будь-яка особа, що проходить службу в Бундесвері (збройних силах Німеччини), може звернутися до уповноваженого з питань оборони у випадку, якщо ця особа вважає, що порушуються її права або права інших осіб які проходять службу.

Особливості правового інститут уповноваженого у Великій Британії

У Великій Британії існує ціла система уповноважених, яка налічує близько 20 видів. Існують як спеціальні уповноважені, так і т.зв. регіональні уповноважені. Найбільше значення має комісар з питань адміністрації. Особливість діяльності такого комісара пов’язана з тим, що безпосередньо особа, права якої порушені публічною адміністрацією, звернутися до комісара не має права. Фактично особа може звернутися спочатку на парламентаря, а вже парламентар звертається до комісара з питань адміністрації. Парламентський комісар з питань адміністрації не приймає рішень, а складає за результатами своєї діяльності доповідь, яку направляє парламентареві та голові парламентського комітету з питань комісара з адміністрації. Крім того відповідна доповідь спрямовується посадовій особі, яка порушила відповідні права. Якщо вимоги омбудсмана не виконуються, то він вносить відповідне питання на розгляд палати общин. В палаті общин за наслідками дій комісара також може бути створена спеціальна комісія з розслідування відповідного порушення прав людини. В Британії існує «слабка» модель омбудсмана.

Існують також комісари з питань місцевої адміністрації, які функціонують в межах адміністративно-територіального поділу, комісари з питань охорони здоров’я. Варто відзначити, що повноваження цих комісарів, принципово відрізняються від повноважень комісара з питань адміністрації тим, що до перших передбачена можливість звернення безпосередньо особою.

 

Європейський суд з прав людини в механізмі гарантій прав людини

Механізм судового захисту встановлено Європейською конвенцією про захист прав і основоположних свобод 1950 р., а також додатковим протоколом №11 до даної Конвенції. Кількість суддів в складі Європейського суду дорівнює кількості держав-учасниць Конвенції. Члени суддів обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи терміном на 6 р. з числа 3х кандидатів, що пропонуються державою. Європейський суд працює на постійній основі, розглядаючи індивідуальні заяви та заяви з боку держави. Сторони при попередньому розгляді можуть досягти компромісу і в такому випадку укладається мирова угода. Скарга особи розглядається в тому випадку коли мало місце нанесення шкоди особі заявника. Європейський суд розглядає лише скарги, що оскаржують дії держави, яка ратифікувала Конвенцію. Встановлюється граничний термін оскарження – 6 місяців з винесення остаточного рішення у справі. Система захисту прав людини є субсидіарною. Європейський суд має сприяти національним судам щодо тлумачення і застосування конвенційних норм, а також щодо забезпечення прав і свобод людини на національному рівні.

Водночас Європейський суд не є вищою судовою інстанцією відносно національної правової системи, він не може виносити рішення, яке скасовує акт органу державної влади або рішення національного суду. Так само Європейський суд не дає вказівок законодавцю, не здійснює абстрактний контроль національного законодавства або судової практики. Суд розглядає лише конкретні індивідуальні скарги та встановлює факт порушення норм Конвенції. Якщо Європейський суд встановлює факт порушення Конвенції він визначає розмір відшкодування, яка складається з матеріальної і моральної шкоди, а також витрат понесених у зв’язку з судовими витратами. Крім компенсації держава-відповідач повинна прийняти заходи індивідуального характеру, тобто відновити ситуацію, що мала б місце до порушення права. В якості дієвого засобу розглядається відновлення судового процесу та перегляд національним судом свого рішення. Крім прийняття індивідуального акту, держава має не допускати нових порушень Конвенції, які були виявлені Європейським судом. В своїй діяльності Європейський суд слідкує не лише за виконанням власних рішень, а і за закріпленням в Європейській конвенції положень про обов’язкове виконання рішень судів. Основна теза Європейського суду – «якщо рішення суду не виконується, то це рівнозначно відсутності самої системи».

 

 

Тема: Правове регулювання діяльності політичних партій. Партійні системи в зарубіжних країнах

За своєю суттю політична партія має подвійний характер: з однієї сторони – це громадська організація, членство в якій є добровільним, т.ч. політична партія відображає інтереси певної групи населення. Втім в сучасних умовах політичні партії повинні відображати не лише інтереси певної соціальної групи, але і враховувати потреби і інших соціальних груп держави. З іншого боку, політична партія – це громадська організація з декларованим політичним характером. Цей аспект природи політичної партії проявляється в тому, що лише партії мають право формувати фракції в парламентах, здійснюючи таким чином вплив на формування інших органів державної влади (в деяких країнах забороняється формування фракцій на професійній основі чи за іншою підставою).

Кожна політична партія має статут, в якому закріплюються основні цілі та завдання відповідної політичної партії, а також способи, за допомогою яких відповідна політична сила збирається досягнути за декларованих в статуті цілей.

Електорат партії – певна частина населення, яка підтримує відповідну політичну силу.

Політична партія – це добровільна постійно діюча громадська організація, що об’єднує громадян на підставі їх політичних поглядів та переконань; основною метою такої організації є завоювання прямого відкритого контролю над механізмом здійснення державної влади.

Організаційна побудова політичних партій – самостійно, існують політичні партії з чітко визначеною організаційна побудова, та партії, в яких ця побудова відсутня (США – відсутнє поняття фіксованого членства в політичній партії, партійних білетів, в Європі – навпаки. У В.БР – консервативна партія не має чітко визначеної структури, лейбор. - має).

Функції політичних партій

Виділяють 2 основні групи функцій:

1. Функції, які пов’язані з тим, що політична партія є посередником між громадянським суспільством і державою

2. Функції, які пов’язані з впливом партій на механізм здійснення державної влади.

До 1ї групи функцій відносяться:

- Політичні партії відкривають можливість для кожного громадянина брати участь у здійсненні державного механізму влади. Це інструмент боротьби за свої погляди та інтереси. Політичні партії допомагають громадянам зрозуміти можливість поєднання особистих інтересів з інтересами певної групи.

- Політичні партії допомагають окремим соціальним групам та категоріям населення зрозуміти та сформулювати свої інтереси, що створює основу для політичного процесу, формує структурованість визначеність різних груп по відношенню одна до одної.

- Політичні партії виявляють домінуючі погляди в суспільстві про подальший його розвиток.

- Комунікативна функція – після того, як уряд сформований він повинен забезпечити зворотний зв'язок з виборцями, тобто зв'язок між владою та суспільством.

- Функція підготовки управлінських кадрів політичної еліти. Майже кожній країні притаманні періодичні кризи. Система багатопартійності передбачає різноманітність виходів з такої кризи.

До 2ї групи функції відносяться наступні:

- Партії забезпечують ефективну роботу парламенту. Центральна роль в парламенті належить фракціям. Спираючись на механізм партійної дисципліни під час голосування політичні партії де факто визначають зміст законодавства, сам характер взаємовідносин між законодавчої і виконавчою владою.

- Партії формують та визначають курс уряду.

- Політичні партії здійснюють вагомий вплив на вибори глави держави.

- Партії здійснюють вплив на вибори органів місцевого самоврядування.

 

Класифікація політичних партій

 

За відношенням до ролі держави в економіці, а також за відношенням до процесу перерозподілу виробленого продукту політичні партії класифікують на:

- Праві

- Ліберальні (центристські)

- Ліві

В 19 ст. існували консервативні та ліберальні партії. Консервативні партії наголошували на необхідності високих ставок ввізного мита, що обумовлювалося бажанням підтримувати вітчизняного товаровиробника. Т.ч. вітчизняний виробник отримував пріоритетне становище на ринку. Ліберальні партії вимагали створення вільного ринку шляхом запровадження низьких митних ставок, що забезпечувало збільшення пропозиції. Як наслідок, така ситуація відповідно до закону попиту-пропозиції призводило до зменшення вартості відповідних товарів на ринку.

Праві політичні партії – в програмах цих політичних партій акцентується увага на мінімальному втручанні держави в економічний сектор. Таке втручання здійснюється лише в періоди економічної кризи. Держава разом з тим жорстко встановлює правила поведінки в економіці, забезпечуючи оптимальні умови насамперед для крупного бізнесу. Дії держави спрямовуються на больові точки економіки. Соціальні проблеми для консерваторів не є пріоритетними. Соціальні проблеми, на думку консерваторів, повинні вирішуватись самим приватним капіталом.

Ліберальні (центристські) партії в сучасних умовах характеризуються відсутністю державного регулювання економіки. Всі економічні процеси здійснюються на саморегулятивній основі.

Ліві партії (соціалістичні, соціал-демократичні). Ідеологія сучасних лівих партій ґрунтується на принципі: «Багаті повинні платити». Цей принцип забезпечується через дієву податкову систему, яка дає змогу забезпечити перерозподіл надлишкового продукту. Крім того, такі партії зорієнтовані на значне втручання держави в економічну сферу. Така доктрина передбачає, що окремі галузі економіки можуть перебувати виключно у державні власності.

Партійні системи

Всі партійні системи поділяються на багатопартійні та однопартійні. В межах багатопартійних систем виділяються багатопартійні системи з однією домінуючою партією; крім того окремо виділяють двопартійні політичні системи. Багатопартійна система з двома домінуючими партіями - найяскравішим прикладом в цьому відношенні є Німеччина.

Регламентація правового статусу партій проявляється у 2х взаємопов’язаних процесах – конституціалізації (включення до змісту конституції основних принципів правового статусу політичних партій) та законодавчої інституціалізації (правове положення політичних партій визначається законом). Законодавча інституціалізація включає наступні елементи:

- Поняття політичної партії;

- Визначення місця та ролі партії в партійній системі та державному механізмі;

- Умови та порядок створення політичної партій, припинення партії;

- Вимоги до ідеології та програмних положень політичної партії;

- Вимоги до організаційної побудови та порядку діяльності політичної партії;

- Фінансування політичної партії;

- Взаємовідношення з публічною владою.

Регулювання питання фінансування діяльності політичної партії в законодавстві зарубіжних країн включає 3 структурних елементи:

- Встановлення обмежень на фінансування виборчої компанії політичної партії;

- Регулювання питання здійснення пожертвувань та внесків фізичними та юридичними особами;

- Питання здійснення державою субвенцій та дотацій політичним партіям.