Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна компетенції

"Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань"², тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність³.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи

вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це "система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування"⁴, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.

Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

Мовні норми

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість - головна ознака літературної мови.

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма - усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.

Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правильності, доречності й естетичної гармонійності.

Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у словниках і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють такі типи літературних норм: орфоепічні, морфологічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звуко-сполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова с замість з

[везти] [вести]

[казка] [каска]

вимова т замість д

[родовиї] [ротовиї]

[гадка] [гатка]

[привЧд] [привЧт]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л^%] замість [л]: лекція -лекція, телеграма - телеграма; вимова [і]замість [и]у словах іншомовного походження: директор - діректор, тираж - тіраж, симпозіум - сімпозіум, циркулярний - ціркулярний.

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[зніти] - знати;

[ пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність;

[з'в'ітувати] - звітувати. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і^инод'і] - іноді [і^инколи] - інколи [і^инде] - інде [і^иншиї] - інший

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^му] - тому; [порушити] - порушити; [й^му] - йому; [с&бЧ]-собі.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е]-з наближенням до [и] [ме'ті] - мета; [ре^иагувіти] - реагувати; [мен'і] - мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: [р'іуне] - Рівне; [пбле] - поле.

їй]-з наближенням до [е] [ви'даток] - видаток; [oбви^cнyв¿чe^,,н^,: а] - обвинувачення; [си^ссте^иматични^сї] - систематичний. Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко: [полем' і ка] - полеміка; [вибори] - вибори; [кре^идит] - кредит.

Увага! Орфоепічна компетенція

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголо-шеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна (неправильно мажаритарна).

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чи°мдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лёхко] - легко; [нїхт'і]- нігті; [вбхко] - вогко.

2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[прбз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:

[с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [росписка] - розписка; [бе^изпоми^слковиї] і [бе^испоми^слк6виї] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] - сім; [вели^сч] - велич; [пише"ш] - пишеш; [позичте] - позичте; [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний; [бЧограф'ійа] - біографія; [ш'ісУ] - шість;

[х'ід]-дг/д;

[к'ілограм] - кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч': у]-річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [г]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїні-зованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук г вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазда ґречний ґрунтозахисний

ґаздувати ґречність ґрунтознавство

ґанок ґречно ґрунтообробний

ґрати ґрунт ґрунтуватися

ґатунок ґрунтовий ґудзик

грунтдво-кліматйчний ґрасувати (розчищати)

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвони^ск] - орфографічно дзвоник;

[присуджувати] - присуджувати;

[в'ідр'адже"н^|: а] - відрядження;

[нагородже^ин': а] - нагородження. Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зи"вати] - орфографічно відзивати;

[п'ід-з'в'ітниї] - підзвітний;

[п' ід-же"ну] -піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[маїбут'н'е] - орфографічне майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [гбрд'іс'т'] - гордість.

Вимова звукосполук

Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

а) -ться вимовляється як [ц':а]:

[ли^сстуйец':а] - орфографічне листується; [учац'.а] -учаться; [гн'івайуц':а] - гніваються; [обури^сц':а] - обуриться;

б) -шся вимовляється як |с':а]:

[з'в'ітуйес^а] - звішуєшся; [в'ітайес':а] - вітаєшся; [розписуйес':а] - розписуєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] - зважся; [не"ур'із'с^,а] - не вріжся;

г) -чся вимовляється як [ц': а]:

[не"мороц':а] - не морочся; ґ) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[кри^ор'із'ц'і] - криворіжці; [запор'із'ц'і] - запоріжці.

д) -сши вимовляється як |ш:и]:

[пріґй'шки] - принісши.

е) -зш вимовляється як [ш:]:

[бе"ш:уму] - без шуму. є)-зч вимовляється як |шч):

[ш чбго] - з чого.

ж) -здж вимовляється як [ждж]:

[ждже"р"ла] - з джерела.

з) -шці вимовляється як [с'ц'і]:

[на дбс'ц'і] - на дошці.

и) -здці вимовляється як [з'ц'і]:

[у пойіз'ц'і] -у поїздці. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н (ий) -> [пройізниї] - проїзний; контраст + н (ий) -> [контрасни^сї] - контрастний; баласт + н (ий) -> [баласни^сї] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [іігіснад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш*іс:6т] - шістсот; [ш'іздес'ат] - шістдесят; [пре^изи^сден'с'ки^сї] - президентський; [агенство] - агентство; [інте"л^,іген'с'киї] - інтелігентський.

Увага! Орфоепічна компетенція

У словах [пе^истлйви^еї], [хвастливий], [ви^епускниї] спрощення не відбувається у вимові й не передасться на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружйти^ес'а] - здружитися; [здрй^ни^вц'а] - здравниця; [спри^еїм£ти] - сприймати; [спрац'увати^вс'а] - спрацюватися; [страїкувати*] - страйкувати; [страховиї] - страховий.

Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою. Правильно Неправильно [ідеал'но] - ідеально идеально [ідейа] - ідея идея 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація. 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [те^инден'ц'ійа] - тенденція; [пе^ир'іодизац'ійа] -періодизація; [се"рти^сф'ікат] - сертифікат. Акцентуаційні норми З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів. Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу. В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж -багажем. Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри. Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694). Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати - читання, навчити - навч&ння, завд&ти - завдання В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: видати -видання, вивчити - вивчання Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання. Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка. У числівниках від одинадцяти до дев ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять. У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти. У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят. У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п'ятдесяти (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п 'ятдесятьдм), п ятдесятьма (п 'ятдесятьома). Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу- у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу -у значенні "запрошую, будь ласка". В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід) зі значенням "користь" і вигода (родовий множини вигод) означає "зручність". У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди -вигодою; вигідний "корисний" - вигідність - вигідністю; вигода -вигоди - вигодою; вигідний "зручний" - вигідність - вигідністю.

Лексичні норми

Лексичні норми регламентують правила слововживання. їх фіксують насамперед словники: "Словник української мови" в 11-ти томах (1971-1980 рр), "Новий тлумачний словник української мови" (1998 р.), "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (2001 р.), "Український орфографічний словник" (2002 р.), "Російсько-український словник ділового мовлення" (автор Шевчук С. В., 2010 р.).

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

* незнанням точного лексичного значення слова, наприклад: Часопис "Вечірній Київ" відсвяткував свій ювілей. Часопис - періодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал. Отже, у цьому реченні слід вживати слово газета, а не часопис, ^ невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови, яке є "одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову"⁵.

Синоніми

Синоніми - це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов'язково - неодмінно; конче - доконче - неминуче; властивий - притаманний; проживати - мешкати; аргумент - (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали Й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.

Щоб збагатити свій активний запас слів, радимо частіше звертатися до "Словника синонімів української мови" у двох томах (2001 р.). Пропонуємо короткий лексикон синонімів української мови, яким можна скористатися під час підготовки до усного чи писемного фахового спілкування (див. Короткий лексикон синонімів української мови С. 673-687). Що повніший синонімічний ряд, то легше вибрати найточніше, найвлучніше слово для висловлення думки. Основна функція синонімів - урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів.

Українська мова багата на абсолютні синоніми - слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.

Українське	Запозичене
абетка (азбука)	алфавіт
важливий (сучасний, сво-	актуальний
єчасний)
вигадка	фікція
вимір	масштаб
вистава	шоу
відвідини	візит
відстань	дистанція
відтінок	нюанс
відхилення	аномалія
вкладання	інвестиції
вступник	абітурієнт
доба	епоха
доброзвичаєвість	етика
доказ	аргумент
доцільно	раціонально
життєпис	біографія
запас	резерв
засновник	фундатор
засоби масової інформації	мас-медіа
зв'язки з громадськістю	пабл и к рилейшнз
звання	ранг
звертатися	апелювати
згода	консенсус
зустріч на найвищому рівні	саміт
кава	кофе
керівник	менеджер
керівник	шеф
краватка	галстук
невдача, провал	фіаско
несправжній, вигаданий	фіктивний
організація збуту	маркетинг
порцеляна	фарфор
посол	амбасадор
правник	юрист
припис	циркуляр
пристосувати	адаптувати
скоропис	стенографія
тло	фон
тотожний	адекватний
управління	менеджмент
явище	феномен

Відроджувані синоніми

бігун	полюс
валіза	чемодан
відсоток	процент
водограй	фонтан
двірець	вокзал
двозвук	дифтонг
двоспів	дует
книгозбірня	бібліотека
летовище	аеропорт
майдан	площа
мала	карта
оплески	аплодисменти
підсоння	клімат
поземний	горизонтальний
прямовисний	вертикальний
південник	меридіан
поступ	прогрес
рівнобіжний	паралельний
рівноденних	екватор
робітня	майстерня
світлина	фотокартка
середник (розділовий знак)	крапка з комою
хідник	тротуар
часопис	журнал
чинник	фактор

Пароніми

Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми - це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного,-для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Гринчишин Д. Г., Сербенська O.A. Словник паронімів української мови. - К., 1986.

Виборний - виборчий

Виборний - який визначається або обирається голосуванням: Виборна посада.

Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

Вникати - уникати

Вникати - намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?).

Уникати - намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?).

Гривня - гривна Гривня - грошова одиниця незалежної України: п 'ять гривень, курс гривні.

Гривна - металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нагадують давньоруські гривни.

Громадський - громадянський

Громадський - який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов'язаний з суспільно корисною діяльністю: громадські організації, громадська думка.

Громадянський - який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов'язок, громадянська мужність.

Декваліфікація - дискваліфікація Декваліфікація - втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація.

Дискваліфікація - оголошення когось не гідним або не здатним обіймати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця.

Житловий - жилий

Житловий - 1) стосовний до житла, жител, пов'язаний з ними; 2) пристосований, призначений для життя людей: житловий фонд, житловий відділ, житлова проблема, житлове будівництво.

Жилий - заселений, залюднений: жилий будинок - той будинок, у якому живуть люди, заселений.

Індосант - індосат

Індосант - особа, яка робить передатний напис на чеках, векселях та інших цінних паперах.

Індосат - особа, на яку переводять чек, вексель та інші цінні папери.

Кампанія - компанія Кампанія - сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія.

Компанія - 1) група осіб, пов'язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об'єднує підприємців: торговельна компанія.

Ліцензія - ліценція Ліцензія - дозвіл на право торговельного обміну, використання чогось тощо.

Ліценція - зниження тарифного мита тощо.

Оснований - заснований Оснований - який ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться: оснований на праці, оснований на успіхах (питання на чому?).

Заснований - який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?).

Особистий - особовий

Особистий - який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі, особиста охорона, особисті уподобання.

Особовий - який стосується особи; відкритий на окрему особу: особове посвідчення, особовий склад, особова справа, особовий рахунок.

Повноваження - уповноваження

Повноваження - право, надане зазначеній особі на проведення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження.

Уповноваження - надання певній особі дозволу (прав) говорити (діяти) від імені іншої особи: за уповноваженням керівництва.

Позичати - запозичати

Позичати (позичити) - брати щось для тимчасового користування, у борг: позичати гроші.

Запозичати (запозичувати) - переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.

Показник - покажчик

Показник- свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині -результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи, економічні показники.

Покажчик - знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось: довідкова книжка або довідковий список: покажчик температури, алфавітний покажчик.

Управління - правління

Управління - 1) те саме, що керівництво: управління виробництвам; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності: житлове управління.

Правління - 1) час (період), протягом якого певна особа здійснює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: президентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує установою, організацією: правління кооперативу.

Тактовний - тактичний Тактовний - який володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, керівництво.

Тактичний - що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи.

Уява - уявлення

Уява - здатність уявляти - змальовувати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява; плід уяви; спливати в уяві.

Уявлення - знання, розуміння чогось: викривлене, повне, помилкове, правильне уявлення; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення

Факт - фактаж - фактор

Факт-дійсна, невигадана подія, явище, приклад; те, що служить підтвердженням певного положення, висновку: неспростовний факт, очевидний факт, історичний факт, аналізувати факти.

Фактаж - сукупність фактів.

Фактор - умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор, моральний фактор, фактор стабілізації.

Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок - спотворених запозичень з російської мови. Російські слова вживають замість українських, пристосовуючи їхнє фонетичне, словотвірне та морфологічне оформлення до українського.

Норма	Калька
безготівковий	безналічний
брати/взяти участь	приймати/прийняти участь
будь-який	любий
вантаж	груз
ввімкнення/увімкнення,	включення
вживати/вжити заходів	приймати/прийняти міри
величальний	хвалебний
вести перед, бути
лідером, бути попереду	лідирувати
виняток	виключення
висновок	заключения
виторг	виручка
відкласти	відложити
внески	взноси
всевідець	всезнаючий
втілювати	воплощатися
ґавити	упускати
ГІДНІСТЬ	достоїнство
добробут, щйстя, гаразд	благополуччя
докази	доводи
інакодумець	інакомислячий
інакше	по другому
загальний	всезагальний
зайвий	лишній
заміжня	замужня
замовити	заказати
захід	міроприємство
збігатися	співпадати
звинувачення	обвинувачення
зіставляти	співставляти
з'ясовувати/з'ясувати	виясняти/вияснити
жартувати	шуткувати
колишній	бувший
корені, джерела	витоки
міркувати	розмірковувати
мито, збір	пошліна
митниця	таможня
навчальний	учбовий
належність	приналежність
наполягати	настоювати
насамперед, найперше,
передусім (передовсім)	у першу чергу
наступний, такий	слідуючий
неприпустимо	недопустимо
неспроможний	не в стані
нечисленний	малочисленний
одностайно	единодушно

Граматичні норми

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічні норми "передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови"⁶.

Увага! Морфологічна компетенція

Слід пам'ятати, що іменники - назви осіб за професією, званням, посадою належать до чоловічого роду, тобто водо називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин

До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.

В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м'якої та мішаної групи - -ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, велс, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, в деяких словах виступає закінчення -ів: суддів, старостів; або закінчення -ей: сімей, статей, ескадрилей.

Вузлики на пам'ять!

Запам'ятайте паралельні словоформи: баб - бабів, губ - губів, легень - л егенів.

секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир - бригадира, комісар - комісара, командир - командира, касир - касира, семінар - семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.

Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: матерів.

Іменники із суфіксом -єн-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім'ям - іменем, плем'ям - племенем, тім'ям -тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням -ам (орфографічне -ям).

Множинні іменники у родовому відмінку можуть мати:

^ закінчення -ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів;

^ закінчення -ей: дверей, дітей, людей;

нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум.

Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів -уч (-юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв'язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови⁷.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу - подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.