За кількістю учасників розрізняють спілкування

· міжособистісне (особисте)

· масове.

Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення).

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:

· приватне

· офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів тощо).

Також існує двоосновне та інтернейтронне спілкування.

Білет №18

1. Пояснити важливість врахування у процесі виховання вікових та індивідуальних особливостей учнів

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік — від 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) — від 15 до 18 років.Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні властивості, які називаються віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму. Статеве дозрівання не є визначальним для особистості підлітка, але вносить нові переживання і думки в їхнє життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Для підлітка характерна розкиданість інтересів. Важливе місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового періоду вимагає певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласника характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати й узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються індивідуальними.Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої.Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виражається в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

У процесі навчання і виховання, під впливом конкретних умов життя і в зв'язку з особливостями вищої нервової діяльності людини формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі, спрямованості особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі.

Тому в педагогічному процесі потрібно зважати на індивідуальні особливості емоціонально-вольової сфери учнів, тактовно, але послідовно й неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.

2. Розкрити програмне та навчально-методичне забезпечення початкової школи

Методична робота – це основний вид педагогічної діяльності, що представляє сукупність заходів, метою яких є оволодіння методами і прийомами навчально-виховної роботи, їх творче використання, пошуки нових, більш раціональних та ефективних, форм і методів організації навчального процесу.

Завдання методичної служби навчального закладу:

• науково-методичне забезпечення процесу формування і розвитку творчих здібностей вихованців закладу:

- вивчення умов забезпечення психічного і фізичного здоров'я вихованців; набуття ними життєвого досвіду, умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання;

- створення умов для розвитку вихованців та їх участі у творчих, інтелектуальних, спортивних конкурсах і змаганнях;

• науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу:

- вивчення стану навчально-виховного процесу, ефективності створених організаційно-педагогічних систем;

- формування творчого та інноваційного педагогічного середовища;

- впровадження новітніх педагогічних технологій, кращого педагогічного досвіду;

- підготовка навчально-методичних матеріалів;

- проведення науково-методичних заходів;

- консультативна допомога педагогам, методична підтримка їх професійної діяльності;

• науково-методичне забезпечення процесу безперервного фахового вдосконалення, підвищення кваліфікації педагогічних працівників:

- створення умов для професійного розвитку педагогів;

- залучення педагогів до науково-експериментальної роботи, розроблення науково- та навчально-методичних матеріалів;

- забезпечення участі педагогів у творчих групах, конкурсах професійної майстерності, конференціях, семінарах, майстер-класах.

Актуальним питанням сьогодення є якісне та кількісне забезпечення позашкільних навчальних закладів навчальними програмами. Процес створення навчальних програм в сучасних умовах – це творча праця, яка передбачає активну дослідницьку діяльність педагога.

ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ.

Для учнів початкової школи, педагогічні програмні засоби носять, в основному, ігровий характер.Ігрові програми, їх класифікація та використання для розвитку особистості.

Умовно всі ігри можна класифікувати так:

СТРАТЕГІЇ

Мета-керування ресурсами, корисними копалинами,військами і т.д.

Ці ігри розвивають в дитини посидючість, здатність до планування своїх дій, тренують багатофакторне мислення.

 

АРКАДНІ

Широко розповсюджені на ігрових автоматах, а з появою комп’ютерів перекочували в них. Для даного жанру характерне порівневе дроблення гри, коли нагородою та метою є право переходу до наступного епізоду. Ці ігри тренують окомір, увагу, швидкість реакції.

 

РОЛЬОВІ

В іграх цього жанру в розпорядженні того, хто грає, є невеликий загін персонажів, кожний з яких виконує окрему роль та функцію. Шлях до досягнення мети зазвичай перегороджують вороги, з якими слід вступити в бій або перехитрувати їх. Тут і виявляється головний принцип рольової гри – використання потрібного персонажа в потрібний час і в потрібному місці.

ЛОГІЧНІ

Корисні вони тим, що розвивають навички логічного мислення. Гра представляє собою одну задачу або декілька головоломок, які повинен розв’язати той хто грає. Такі ігри використовуються з метою навчити дітей рахунку, читанню, письму та ін.

 

Існують і інші класифікації, але не можна категорично заявляти, що ігри одного жанру, безумовно, погані в плані виховання, а ігри іншого жанру хороші.

Найголовніше – відношення дитини до гри. Багато комп’ютерних ігор розвивають в дитини навички проведення пошукової діяльності. В комп’ютерних іграх діти прилучаються до дослідницької роботи, не помічаючи цього. Педагогам важливо підтримати такі навички дослідження, як:

- вміння отримувати інформацію;

- правильно її аналізувати та інтерпретувати;

- робити висновки та висувати гіпотези;

- вміти ставити перевіряючий експеримент;

- корегувати свої подальші дії.

При правильному доборі та методах застосування комп’ютерних ігор розвивається увага, зосередженість, швидкість дій, зростає інтерес до навчання взагалі.

Не можна недооцінювати важливість комп’ютерних програм для використання вчителем почактової школи з метою підготовки до уроків і занять. До цього списку можна віднести:

Тектові редактори – для створення дидактичних і методичних матеріалів: інструкцій, тестів, планів і конспектів занять, блок –схем, зразків робіт і т.д.

Електронні таблиці – для обробки табличних даних проведеної діагностики чи моніторингу знань учнів, створення діаграм і графіків, створення електронних журналів, тестів...

СКБД (системи керування баз даних)- для створення і ведення бази даних класу, зручно організувати базу, в якій зберігати дані про учнів, батьків, нагороди, покарання і т.д., це дасть змогу оперативно реагувати на різні зміни в колективі, готувати звіти, завжди мати оперативну інформацію.

Програми для створення мультимедійних презентацій.

3. Характеристика законів психічного розвитку в онтогенезі

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в цілому. Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна стверджувати, що ця відмінність остаточно обумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах. Ці умови можуть виключити можливість цього саморозвитку людини (генетичні аномалії призводять до розумової нецовноцінності, відсутність соціальних контактів у сензитивний період розвитку також виявляється руйнівною), але не вносять у індивідуальний розвиток людини нічого такого, що не було присутнім у її потенції.

Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.

Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно може не з'явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним). Сензитивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає. Є велика кількість теорій онтогенезу, деякі з яких наведено нижче:

Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.

Теорія дитячої сексуальності 3. Фрейда твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.

Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі; у виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.

Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.

Згідно уявлень про індивідуальний розвиток психіки людини, що склалися в межах суб'єктного підходу В. О. Татенка, зміст стадій онтогенезу полягає в черговості розгортань (а потім згортань) так званих «інтуїцій суб'єктного ядра» людини: екзистенціальної, експірієнтальної, рефлексивної, інтенціальної, потенціальної, актуальної, віртуальної, - тобто внутрішніх сутнісних утворень людини, які актуалізуються в конкретних психічних явищах.

Психологічний вік виступає часовим аспектом індивідуального розвитку людини. Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки. Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку. Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

• до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);

• перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку);

• від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

• від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);

• від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);

• від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);

• від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

• від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

• від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

• від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

• від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

• від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

• від 75 до 90 - старечий вік;

• вище за 90 - довгожителі.

Білет №19

1. Пояснити мету і ідеали національного виховання

Національне виховання — передавання молодому поколінню со­ціального досвіду, багатства духовної культури народу, його націо­нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина своєї країни (націо­нальної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, худож­ньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культу­ри), розвиток індивідуальних здібностей і талантів. Мета національного виховання ґрунтується на запитах суспільства і спрямована на підготовку свідомих громадян. У вихованні підростаючого покоління беруть участь не тільки школа, позашкільні виховні установи, сім'я. На ди­тину впливають й інші фактори, які можуть і не узгоджува­тись із соціальним замовленням. Це актуалізує завдання школи координувати зміст мети виховних інституцій, зна­ходити можливості для її взаємодоповнення.

Зміст мети виховання має враховувати перспективи роз­витку особистості. Працюючи, наприклад, з молодшими шко­лярами, вчитель повинен готувати їх до дорослого життя. Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що грунтуються на розумінні мети життя.

Формування ідеалу залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного дос­віду. Ідеали школярів різного віку різняться за змістом, структурою і дієвістю. Зміст ідеалу — якості особистості, конкретні постаті, які учень вважає ідеальними. Струк­тура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи ідеа­лом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих лю­дей, узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — сту­пінь його впливу на поведінку та особистість учня.

До загальнолюдських цінностей нале­жать моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси.

 

2. Дати психолого-педагогічну характеристику молодшим школярам.

Найбільш характерною рисою дітей вікового періоду з 7 до 10 років є те, що у цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує в собі риси дошкільного дитинства з особливостями школяра. Ці якості поєднуються в його поведінці і свідомості у вигляді складних, часом суперечливих сполучень. Як і будь-який перехідний стан, даний вік багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно впіймати і підтримати. Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються у молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених зараз спрямована на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резервів дозволить більш успішно підготувати дітей до подальшої навчальної та трудової діяльності.

Отже, тепер дитина-дошкільник стає школярем і його основною діяльністю стає навчання.

В жодному шкільному віці навчальна діяльність не пов’язана так тісно зі станом здоров’я і фізичним розвитком, як у молодших школярів. В цьому віці недостатнє відношення до здоров’я дитини може бути серйозним гальмом для успішного навчання.

В цьому віці відбуваються суттєві зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так, формуються всі вигини хребта – шийний, грудний і поперековий. Але закостеніння скелета ще не закінчується, звідси – його велика гнучкість і рухливість, які відкривають як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і можливсоті, в яких криються негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку).

У молодших школярів енергійно міцніють м’язи і зв’язки, росте їх об’єм, зростає загальна м’язова сила. При цьому більші м’язи розвиваються раніше менших. Тому діти більш здатні до порівняно сильних і розмашистих рухів, але важче справляються з рухами дрібними, які потребують точності. Закостеніння п’ясть рук закінчується до 9-11 років, а зап’ястя до 10-12 років. Перевантажувати молодших школярів письмовими завданнями не слід.

У молодших школярів інтенсивно росте і добре постачається кров’ю м’яз серця, тому він порівняно витривалий. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після 7 років. Особливо збільшуються лобові долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.

В цей період характерна зміна взаємовідносин процесів збудження і гальмування. Гальмування стає більш помітним, ніж у дошкільника. Але схильність до збудження ще дуже велика, звідси – непосидючість молодших школярів.

Всі ці фізичні особливості молодших школярів вчитель повинен обов’язково врахувати у виховному процесі.

Тільки зі вступом дитини до школи його розумова діяльність стає розумовою роботою, яка точно планується і спрямовується на отримання певних результатів.

У розумовому рості молодшого школяра велику роль відіграє формування навчальної спрямованості, відповідального відношення до навчання. Від вчителя в першу чергу залежить, наскільки серйозною і стійкою буде навчальна спрямованість учнів. Діти молодшого шкільного віку ще не мають глибокої спрямованості, тієї принциповості у відношення до навчання, які формуються на більш пізніх ступенях навчання.

Розвиток окремих психічних процесів здійснюється протягом всього молодшого шкільного віку. Засвоєння знань потребує відповідного розвитку процесів безпосереднього пізнання дійсності: відчуття, сприймання і спостереження.

 

3. Характеристика типів акцентуацій характеру

Класифікація Карла Леонгарда. Карл виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені типи:

· гіпертимний (Г) — бажання діяльності, гонитва за переживаннями, оптимізм, орієнтованість на вдачі, авантюризм

· дистимичний (Дс) — загальмованість, підкреслення етичних сторін, переживання і побоювання, орієнтованість на невдачі

· афективно-лабільний — взаємна компенсація рис, орієнтованість на різні еталони

· афективно-екзальтований — наснага, піднесені почуття, зведення емоцій в культ

· тривожний (Т) — боязкість, покірність

· емотивний (Е) — м'якосерцевість, боязкість, співчуття

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи:

· демонстративний (Дм) — самовпевненість, пихатість, хвастощі, брехня, лестощі, орієнтованість на власне Я як на еталон

· педантичний (П) — нерішучість, совісність, іпохондрія, боязнь невідповідності Я ідеалам

· застрягаючий (Зс) — підозрілість, образливість, марнославство, перехід від підйому до розпачу

· збудливий (Зб) — запальність, ваговитість, педантизм, орієнтованість на інстинкти

До особистісного рівню були віднесені типи:

· екстравертований

· інтровертований

· амбіверт

Варто звернути увагу на те, що поняття екстраверсії і інтроверсії, використані Леонгардом, найближче до уявлень Юнга: екстраверт по Леонгарду — це людина, що орієнтується на зовнішні, «об'єктивні» стимули, сприйнятливий до впливу середовища і зацікавлений у ньому, у той час як інтроверт — орієнтований на свої «суб'єктивні» уявлення, мало схильний до зовнішнього впливу і не зацікавлений в ньому^[1]. Таке розуміння екстраверсії і інтроверсії не є єдино вірним - в психології існують і інші описи цих характеристик, наприклад, у Айзенка.

 

Класифікація за Личко

Гипертимний

Гипертімний (надактивний) тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, нестримній активності і жадобі спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця. Люди з гипертимною акцентуацією характеру не переносять одноманітної обстановки, монотонної праці, самотності та обмеженості контактів, неробства. Тим не менше, їх відрізняє енергійність, активна життєва позиція, комунікабельність, а гарний настрій мало залежить від обстановки. Люди з гипертимною акцентуацією легко змінюють свої захоплення, люблять ризик.

Циклоїдний

При циклоїдному типі акцентуації характеру спостерігається наявність двох фаз - фази гипертимности і фази субдепресії. Вони не виражаються різко, звичайно короткочасні (1-2 тижні) і можуть перемежовуватися тривалими перервами. Людина з циклоїдною акцентуацією переживає циклічні зміни настрою, коли пригніченість змінюється підвищеним настроєм. При спаді настрою такі люди виявляють підвищену чутливість до докорів, погано переносять публічні приниження. Однак вони ініціативні, життєрадісні і товариські. Їх захоплення носять нестійкий характер, в період спаду проявляється схильність закидати справи. Сексуальне життя сильно залежить від підйому і спаду їх загального стану. У підвищеній, гипертимній фазі такі люди вкрай схожі на гіпертимів.

Лабільний

Лабільний тип акцентуації має вкрай виражену мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату чуттєву сферу, вони дуже чутливі до знаків уваги. Слабка їх сторона проявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуки з тими, до кого вони прив'язані. Такі індивіди демонструють товариськість, добродушність, щиру прихильність і соціальну чуйність. Цікавляться спілкуванням, тягнуться до своїх однолітків, задовольняються роллю опікуваного.

Астено-невротичний

Астено-невротичний тип характеризується підвищеною стомлюваністю і дратівливістю. Астено-невротичні люди схильні до іпохондрії, у них висока стомлюваність при змагальній діяльності. У них можуть спостерігатися раптові афективні спалахи з незначного приводу, емоційний зрив в разі усвідомлення нездійсненності намічених планів. Вони акуратні і дисципліновані.

Сенситивний

Люди з сенситивним типом акцентуації дуже вразливі, характеризуються почуттям власної неповноцінності, боязкістю, сором'язливістю. Часто в підлітковому віці стають об'єктами насмішок. Вони легко здатні виявляти доброту, спокій і взаємодопомогу. Їхні інтереси лежать в інтелектуально-естетичної сфері, їм важливо соціальне визнання.

Психастенічний

Психастенічний тип визначає схильність до самоаналізу і рефлексії. Психастеніки часто коливаються при прийнятті рішень і не переносять високих вимог і тягарю відповідальності за себе й інших. Такі суб'єкти демонструють акуратність і розсудливість, характерною рисою для них є самокритичність і надійність. У них зазвичай рівний настрій без різких змін. У сексі вони часто побоюються зробити помилку, але в цілому їх статеве життя проходить без особливостей.

Шизоїдний

Шизоїдну акцентуацію характеризується замкненістю індивіда, його відгороженістю від інших людей. Шизоїдним людям бракує інтуїції та вміння співпереживати. Вони важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні та постійні інтереси. Вельми небагатослівні. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, які призначені тільки для «потішання» самого себе. Можуть проявляти схильність до вживання алкоголю, що ніколи не супроводжується відчуттям ейфорії.

Епілептоїдний

Епілептоїдний тип акцентуації характеризується збудливістю, напруженістю і авторитарністю індивіда. Людина з даним видом акцентуації схильна до періодів злобно-тужливого настрою, роздратування з афективними вибухами, пошуку об'єктів для зняття злості. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, допитливе дотримання всіх правил, навіть на шкоду справі, допікають оточуючих, педантизм зазвичай розглядається як компенсація власної інертності. Вони не переносять непокори собі і матеріальних втрат. Втім, вони ретельні, уважні до свого здоров'я і пунктуальні. Прагнуть до домінування над однолітками. У інтимно-особистісної сфері у них яскраво виражаються ревнощі. Часті випадки алкогольного сп'яніння з вихлюпуванням гніву і агресії^].

Істероїдний

У людей з істероїдним типом яскраво виражений егоцентризм і жага бути в центрі уваги. Вони слабо переносять удари по егоцентризму, відчувають страх викриття і боязнь бути осміяними, а також схильні до суїциду. Для них характерні завзятість, ініціативність, комунікативність та активна позиція. Вони вибирають найпопулярніші захоплення, які легко міняють на ходу.

Нестійкий

Нестійкий тип акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову чи навчальну діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, дозвільного проведення часу, неробства. Їх ідеал - залишитися без контролю зі сторони і бути наданими самим собі. Вони товариські, відкриті, послужливі. Дуже багато говорять. Секс для них виступає джерелом розваги, сексуальне життя починається рано, почуття любові їм часто незнайоме. Схильні до вживання алкоголю й наркотиків.

Конформний

Конформний тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, ломки життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення. Їх сприйняття вкрай ригидно і сильно обмежено їх очікуваннями. Люди з таким типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від ставлення до них у найближчому соціальному колі, на яке вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей.

 

Білет №20

1. Пояснити завдання,структуру,зміст концепції національного виховання

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності. Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення - формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів. Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання у національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

Ø забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів; Ø відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на “усередненого” вихованця; формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; Ø виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу; Ø формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови; виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Ø Єдність національного і загальнолюдського - формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, оволодіння українською мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури;

Ø природовідповідність виховання - врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської