Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.



Аналіз специфіки відмінювання іменників в українській мові дозволяє зробити висновки, які мають особливий резонанс у практиці професійного спілкування. По-перше, слід нагадати про варіативність закінчень в іменниках чо­ловічого роду другої відміни однини в родовому й давальному відмінках. У родовому відмінку це варіанти -а (-я) і -у (-ю). Закінченнями -а оформлюються, як правило, іменники зі значенням конкретності (пре­дмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові ге­ографічні об'єкти): чоловіка, дуба, метра, грама, гектара, понеділка, міся­ця листопада, атома, мільйона, ступеня, м'якого знака, відмінка, ромба, Києва, хутора. Закінчення -у мають іменники зі значенням абстракт­ності, узагальненості (предмети, на які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні об'єкти): цинку, яру, поро­ху, ситцю, страху, болю, жалю, пора листопаду, колоквіуму, трибуналу, вальсу, футболу, менеджменту, прибутку, міськвиконкому, вокзалу, уні­верситету, алфавіту, Дону, регіону, океану (крім географічних назв або узагальнених об'єктів з наголосом на закінченнях типу Дніпр"а, Дінц"я, Дністрі а, Іртиш"а, мост'а (й м"осту), плотва (й пл"оту), вівс"а, ліска, ставк а, ярк"а, гопак"а, козак а, ривк"а, стрибк"а, стусан"а). У давальному відмінку це варіанти -у і -оеі (-ееі). Варіант -оеі вжива­ється на позначення фізичної або юридичної особи для уникнення дво­значності в давальному й родовому відмінках (правильно директорові (кому?) заводу (чого?), а не директору заводу) і досягнення милозвучності (краще Тарасові Шевченку, ніж Тарасу Шевченку). Проте у власних назвах на -іе, -їе, -ое, -ее, -єе, -ин, -ін, -їн можливим є закінчення -у (Києву, Гри­шину, Іллічу). По-друге, специфіка української вимови (відсутність редукції) приво­дить до того, що, порівняно з російською мовою, наголос не впливає на ха­рактер закінчень. Порівняйте: рос. товарищем, плечном — укр. товаришем, плеч"ем. По-третє, на позначення осіб за статусом, місцем роботи або прожи­вання в діловому мовленні вживаються аналітичні форми: не заводчани, сільчани, поштарі, а працівники заводу, пошти; мешканці села. По-четверте, у діловій мові однина іменників може вживатися на по­значення множини, якщо нема одиниці виміру або предмети не можна пе­рерахувати: Урожай еишні здано на консервний завод (але: шість тонн еишень, надіслано партію дитячих костюмів). При цьому в ділових до­кументах іменники, що означають речовину, можуть набувати форм мно­жини, наприклад: На цьому складі можна придбати мінеральні еоди, те­хнічні мастила. По-п'яте, складноскорочення типу завкафедри, завідділу виконкому (тобто керування якимось напрямком діяльності) пишуться разом із за­кінченням родового відмінка, а слово завідуючий - окремо з подальшою формою іменника в орудному відмінку: завідуючий фермою, завідуючий відділом магазину (тобто завідування конкретними предметами, товаром, знаряддям). По-шосте, у ділових паперах для назв осіб за професією, посадою або званням вживаються іменники головного роду (як правило, чоловічого): Завідувач Васильєва. При цьому дієслово узгоджується з прізвищем люди­ни, а не з посадою: Лаборант Іванова повідомила.

По-сьоме, в українській мові характер закінчень принципово впливає на розрізнення родового й давального відмінків іменників, тому їх в жод­ному випадку не можна плутати: одержано листа від Коряки С.Ф. (Р.в.); надіслано лист Коряці С.Ф. (Д.в.). Як бачимо, у давальному відмінку за­кінчення -і зумовлює чергування звуків [г, к, х] із [з', ц', с']. По-восьме, при звертанні у кличному відмінку вживаються закінчен­ня відповідних іменників: - І відміна однини (чоловічі і жіночі імена): Микола, Ганна - Миколо, Ганно (тверда група); Ілля, Соломія, Мотря, Наталя - Ілле, Соломіє, Мот- ре, Наталю (м'яка група); - ІІ відміна однини (чоловічі імена): Олег, Антін, Дмитро - Олегу, Антоне, Дмитре (тверда група); Сергій, Ігор. Терень - Сергію, Ігоре, Тере- ню (м'яка група); Тиміш - Тимоше (мішана група); - ІІІ відміна однини (жіночі імена): Любов, Нінель - Любове, Нінеле; - ім'я по батькові: Олександр Анатолійович (Олегович, Геннадійович) - Олександре Анатолійовичу (Олеговичу, Геннадійовичу); Марія Василівна (Андріївна, Іллівна) - Маріє Василівно (Андріївно, Іллівно).


Прикметник - це самостійна частина мови, яка вказує на ознаку предмета і відпові­дає на питання "який?" або "чий?". Ця частина мови пояснює імен­ник, узгоджуючись з ним в роді (в однині), числі й відмінку: широкий степ, широка дорога, широке поле; у широкому степу, на широкій до­розі, широкі поля. За значенням прикметники поділяються на якісні, ві­дносні і присвійні. Якісні мають простий, вищий і найвищий ступені порівняння (веселий - веселіший - найвеселіший), відносні вказують на ознаки предмета за його належністю до інших предметів, дій чи обста­вин (джерельна вода, річкове дно), а присвійні вказують на належність предмета людині або тварині і відповідають на питання "чий?" (Шевче­нкові твори, орлині крила). Вищий ступінь прикметників утворюється додаванням суфіксів -іш- (-ш-) до основи чи до кореня (повніший, дешевший) або слів більш, менш до простого ступеня (більш глибокий, менш продуктивний). Найвищий ступінь прикметників утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня (найбільший, найкращий або для підсилення якнайбільший, щонайкращий), а також слів найбільш, найменш до простого ступеня якісного прикметника (найбільш повний, найменш стійкий). Оскільки якісні прикметники мають ступені порівняння і, отже, вира­жають суб'єктивну оцінку, у ділових документах переважають відносні прикметники, а при порівнянні якісних прикметників уживаються аналітичні форми. Не важливий - важливіший - найважливіший, а важ­ливий - більш важливий - найбільш важливий. За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні (дрібний, густе, зеленому, материні) і короткі (дрібен, братів, сестрин, благосло­вен). Коротка форма вживається переважно в народній творчості. Ось чому в діловому й науковому стилях прикметники (і дієприкметники) чолові­чого роду мають тільки повну форму закінчення (пор.: рос. завод осно­ван - укр. завод заснований), а жіночого, середнього роду і в множині - тільки коротку (пор.: рос. письменная, письменное, письменные - укр. пи­сьмова, письмове, письмові). Виняток становить художній стиль, де мож­ливі повні варіанти: Чорнії брови, карії очі. За характером закінчень прикметники поділяються на тверду і м'яку групи. До твердої групи належать якісні й відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ий (безладний, безробітний, величний, західний, книжний, навчальний, поточний, тотожний), а також присвійні прикмет­ники із суфіксами -іе (-їе), -ин (-їн) (Андріїв, батьків, Ігорів, Маріїн, нянин) і всі короткі форми: годен, повен, прав, ясен. До м'якої групи належать відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закін­чуються на -ій (-їй) (будній, всесвітній, дорожній, осінній, ранній, середній, сторонній, художній), а також усі прикметники на -жній, -шній (внутрі­шній, зовнішній, колишній, сьогоднішній, теперішній), відносні прикметни­ки на -й (безкраїй, довговіїй, братній) і якісний прикметник синій.

 

о жодної з цих груп не належать прикметники на -лиций (блідо­лиций). При відмінюванні слід пам'ятати, що специфіка української вимови (відсутність редукції) приводить до того, що закінчення у своїй більшості мають відкритий склад, а наголос у прикметників (і дієприкметників) не впливає на характер закінчень. Порівняйте: рос. экономической по­литики, экономической политике, экономической политикой — укр. еконо­мічної політики, економічній політиці, економічною політикою; рос. зо- лот"ой, але маленький - укр. золот"ий, маленький.

 

При вживанні числівників у практиці професійного спілкування слід пам'ятати про наступні особливості й додержуватися таких правил: 1. Після кількісних числівників два, обидва, три, чотири іменник сто­їть у називному відмінку множини, але наголос має, як у родовому однини. При цьому прикметник при таких числівниках може стояти як у називно­му, так і в родовому відмінках множини. Порівняйте: рос. два почтовых голубя, три родные сестры, четыре родных брата, двадцать два кубичес­ких сантиметра - укр. два поштових (поштові) г"олуби, три рідні (рід­них) сестр"и, чотири рідні (рідних) бр'ати, двадцять два кубічних (кубіч­ні) сантим"етри. 2. У складних числівниках з назвами десятків відмінюється тільки остання частина (сімдесят, сімдесяти), у порядкових - тільки останнє слово (сімсот сімдесят сьома, сімсот сімдесят сьомої), у дробових перша частина відмінюється як кількісний числівник, а друга - як порядковий (двох десятих).

 

Українська мова у професійному спілкуванні 3. У складних числівниках наприкінці першої частини м'який знак не ставиться (шістдесят, п'ятсот, дев'ятсот тощо), а в числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає на склад -на-: одинадцять, чотирнадцять, чотирнадцятий. 4. Прості кількісні числівники (від одного до десяти) у записі відтво­рюються словами, а не цифрами, крім випадків, коли є одиниця виміру: до десяти сторінок (але: 7тонн вугілля). 5. Складні і складені числівники записуються цифрами, крім тих ви­падків, коли з них починається речення. При цьому в бухгалтерських до­кументах цифри дублюються словами, записаними у дужках: 1385 (одна тисяча триста еісімдесят п'ять) гривень. 6. Порядкові числівники записуються у ділових документах цифрами з додаванням закінчень (якщо цифри арабські): радіоприймач 1-го класу (але: радіоприймач І класу). Ось чому римських цифр у документах треба уникати. 7. Числівники, починаючи з тисячі, записуються цифрами з додаван­ням слів, що позначають нулі: 473 тис. 8. Дати або числа, які мають юридичну силу, складають, як мінімум, дві цифри: 02.09.03; здано 07т цукру. 9. Складні слова, перша частина яких числівник, записуються у діло­вих документах, як правило, комбіновано: 55-процентний. 10. Приблизна кількість відтворюється словами понад, до, зверх, біль­ше, менше.

 

Найчастіше особові займенники в ділових паперах і наукових текстах не вживаються (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Така норма пов'язана з прагненням того, хто складає документ, до повної об'єктивності. Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах (наприклад, в автобіографії, дорученні, заяві, пояснювальній записці тощо: Я, Васько Іван Пилипович, народився...; Прошу Вас зарахувати мене на посаду.), а також у доповідях, оголошен­нях і запрошеннях, де вони набувають значення однини (Ми вважаємо; Ми прийшли до висновку). Займенник Ви у таких випадках використову­ється для пом'якшення категоричності тону повідомлень на вимогу ділово­го мовного етикету (Прошу Вас з'явитися). При цьому слід пам'ятати, що використання займенника свій призво­дить до появи стилістичних помилок: Петренко І.М. не справився зі сеоїми (стилістична помилка) службовими обов'язками.

 

До поняття "дієслово" належить п'ять форм: інфінітив (написати, вчитися); безособова форма (написано, забуто); дійсний (працюю, вчилася, прочитаю), умовний (працював би) і наказовий спосо­би дієслова (працюй); дієприкметник (працюючий) і дієприслівник (від­почиваючи - відпочивши). Дієслова мають доконаний або недоконаний вид (писати - написати); можуть бути перехідними, якщо вимагають після себе іменник або займенник у знахідному відмінку без прийменника (виконувати завдання) і неперехідни­ми; змінюватися за особами, числами (я пишу, ти пишеш, вони пишуть) і в минулому часі за родами (світив, світила, світило). У теперішньому часі та в простій формі майбутнього часу дієслова ро­зрізнюються за дієвідмінами.

 

При використанні дієслівних форм у практиці професійного спілку­вання слід орієнтуватися на загальноприйняті правила й традиції, щоб уникнути найтиповіших помилок, а саме: 1. У діловій мові найпоширенішою є форма теперішнього часу в пер­шій чи третій особі множини, яка має значення позачасовості. Недокона- ний вид передається складеними формами - "розщепленими присудками" (не здійснюватимуться, а будуть здійснюеатися), а доконаний утворю­ється за рахунок префіксації (завізувати, запроектувати). Це дозволяє лі­квідувати у професійному спілкуванні суб'єктивність і створити атмосфе­ру абсолютної об'єктивності. 2. До специфіки ділового стилю належить також уживання інфінітива й безособових форм у значенні наказового способу дієслова: Відрядити слюсарів до електроцеху, Забороняється тощо. 3. В українській мові немає пасивних дієприкметників теперішнього часу. Російські активні дієприкметники теперішнього часу на -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ-), особливо утворені від дієслів з афіксом -ся, при пе­рекладі українською мовою замінюються підрядними реченнями (порів­няйте: рос. движущаяся колонна - укр. колона, що рухається; рос. про­живающий по адресу - укр. що мешкає за адресою), а активні дієприк­метники минулого часу утворюються за допомогою суфікса -л- (порів­няйте: рос. почерневший - укр. почорнілий).

 

Уживання прислівників і прислівникових сполучень у діловій і науко­вій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб'єктивно-оціночне забарвлення. Можливе використання пов'язане з си­туаціями, коли треба вставити слова для пом'якшення категоричності тону при діловому листуванні (на жаль, до побачення, здається, мабуть, по можливості) або для внесення в текст чи висловлювання елементів логіч­ності шляхом класифікаційних характеристик, які є в "арсеналі" такої час­тини мови, як прислівник: по-перше, по-друге, по-третє; по суті, принай­мні, врешті-решт, наприкінці, насамкінець, передусім тощо.

 

Прийменники дають змогу чіткіше виражати смислові зв'язки між словами у реченні. їх точне використання у відповідному контексті дозво­ляє уникнути небажаних двозначностей, особливо при перекладі україн­ською мовою. Це в першу чергу стосується прийменників по, е, на, до, про, за, через, еідпоеідно до, згідно з, залежно еід, протягом тощо

 

При вживанні складних сполучників слід пам'ятати про те, що їх мо­жна сплутати з однозвучним поєднанням повнозначного слова (займенни­ка чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучники як службові частини мови з'єднують члени речення або цілі речення і не відповідають на питання, а повнозначні слова мають лексичне значення і виступають членами речення. Порівняйте: Удар словом так, щоб аж дзвеніло міддю (П.Тичина) і Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (М.Коцюбинський). У другому випадку слово що - займенник, а б - частка на позначення умовного способу дієслова.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.142.91 (0.025 с.)