Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні



Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.

Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок, слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.

При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати - методами, але вдосконалення - методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти - факти, інформувати - про факти. Спільний додаток неможливий.

У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблене до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому) - інформувати директора (кого), опанувати (що) мову - оволодіти (чим) мовою, властивий (кому) - характерний (для кого), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), торкатися (чого) - доторкатися (до чого). Наприклад: Нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого) - дякувати (кому), причинять (что) - завдавати (чого), нуждаться (в чем) - потребувати (чого), подражать (кому) -наслідувати (кого), извинять (кого) - пробачати (кому). Наприклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовится к (чему) - підготуватися до (чого), стремится к (чему) - прагнути до (чого), предупреждать о (чем) - попереджувати про (що), думать о (чем) - думати про (що), случилось по вине - трапилось через провину

В українській мові розрізняють такі види керування:

1. Дієслівне - коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого) заходів, запобігати (чому) аваріям, заперечувати (що) факти, повідомляти (чим) телефоном, ігнорувати (що) пропозицію, зазнати (чого) поразки, наголошувати (на чому) на головному, заслуговувати (на що) на увагу, досягти (чого) згоди.

2. Іменне - іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого) незаконних дій, завідувач (чого) відділу, завідуючий (чим) відділом, забезпечення (чим) літературою, опанування (чого) курсу, оволодіння (чим) мовою, освоєння (чого) комп'ютера, запобігання (чому) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам 'ятник (кому) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.

3. Прикметникове - коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого, чого) для директора, притаманний (кому, чому) директору, властивий (кому) менеджеру, хворий (на що) на грип, багатий (на що) на ідеї.

Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.

Особливості українського правопису

Орфоепічні норми

Орфоепічні норми –це система правил літературної вимови. За особ­ли­вос­тя­ми ви­мови можна відразу здо­га­да­тися, чи людина є куль­тур­ною, ви­хо­ваною та інтелі­гентною. Виправити вади своєї вимови значно склад­ніше, ніж вивчити правила правопису. Основними причинами від­хи­лення від орфоепіч­них норм є діалектне ото­чення, вплив російської мо­ви, порушення норм працівниками телебачення і радіо.
Вимова голосних.Голосні в українській мові, на відміну від росій­сь­кої, є звуками пов­но­го творення, і вимовляти їх слід чітко не лише під наго­ло­сом, а й у ненаго­ло­ше­ній позиції.
1.Звук о в нена­голо­ше­ній позиції ніколи не переходить в а: корова, го­лова, золотий, молоко. Грубим порушенням є "акання", нехарактерне для української мови: дав параду, болить галава, зрослі патреби, да­тримання угоди.
2.Ненаголошений о у вимові незначно набли­жається до у тільки тоді, коли в наступному скла­ді є наголошений у: коужух, зоузуля.
3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде.
4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаго­ло­шеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сие­ди­мо, бачиела.
Не слід надмірно наближати е до и і навпаки, особливо в кінці слова (ходиетие, робиев замість ходити, робив).

Вимова приголосних
1. На відміну від російської мови, в українській не ог­лушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кін­ці сло­ва (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.
2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завж­ди вимовляють твердо: чех, чо­біт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали непра­вильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.
3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мо­ви. Ґ вжи­ваютьобов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґед­затися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґ­лик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт, гулі і ґулі.
Історичні чергування голосних звуківвиникли внаслідок історич­них змін у фонетичній системі мови.
Голосні о, е у відкритому складі чергуються у закритому складі з голосним і: коня – кінь, осені – осінь, зріст – зросту. Закон чергування о, е з і в закритих складах стосується і власних назв: Кривоніс – Кривоноса, Чорновіл – Чорновола, Білозір – Білозора.
Відбувається чергування голосних при відмінюванні прізвищ на -ів. Сучасний правопис подає для них паралельні форми: Гнатів – Гнатова, Гна­ті­ва; Ко­ва­лів – Ковалева, Коваліва.

Чергування приголосних звуків
Під час словозміни та словотворення чергуються такі приголосні звуки:
г – з – ж: ноганозініженька, смуга – смузі – смужка, ріг – на розі – наріжний, Ольга – Ользі – Ольжин, луг – лужок – у лузі, подруга – подрузі – подружити;
к – ц – ч: рука – руці – рученька, тітка – тітці – тітчин, козак – козацький – козаче, наука – науці – учити (вчити);
х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, муха – мусі – мушин, горох – у горосі – горошок.
У дієслівних основах чергуються приголосні:
т – ч: освіта – освічений, крутити – кручу;
д – дж: сидітисиджу, ходити – ходжу, садити – саджу;
зд – ждж: їздити – їжджу;
б – бл, п – пл, в – вл, ф – фл, м – мл: любити – люблю, гребти – гребля, топити – топлю, со­піти – соплю, мовити – мовлю, го­ду­ва­ти – годівля, графити – графлю, ломити – ломлю.
Чергування приголосних перед суфіксами -ськ-(ий), -ств-(о)
У разі додавання суфіксів -ськ-(ий), -ств-(о) змінюється кінцевий приго­лос­ний основи:
Г, ж, з + -cьк-(ий), -ств-(о) = -зьк-(ий), -зтв-(о): Прага – празький; Запоріжжя – запорізький; француз – французький; боягуз – боягузтво;
К, ч, ц + -cьк-(ий), -ств-(о) = -цьк-(ий), -цтв-(o): козак – козацький, козацтво; ткач – ткаць­кий, ткацтво; молодець – молодецький, молодецтво;
Х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) = -ськ-(ий), -ств-(о): чех – чеський, птах – птаство, Сиваш – сиваський, Одеса – одеський.
Інші приголосні перед суфіксами -cьк-(ий), -ств-(о) зберігаються: брат – брат­ський, братство; громада – громадський; студент – студент­сь­кий, студентство; багатий – багатство; люд – людський, людство; завод – заводський; Оболонь – оболонський; Забайкалля – забайкальський.
У деяких словах іншомовного походження приголосні г, к, х перед суфіксом -ськ-(ий) не змі­нюють: Нью-Йорк – нью-йоркський, Ірак – іракський, баск – баск­ський, шах – шахський, казах – казахський, Мек­ка – меккський, тюрки – тюркський.
Якщо від прикметників на -ськ-(ий), -цьк-(ий) ми утворюємо імен­ники з суфіксом -ин-(а), то
а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч-: турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, але галиць­кий – Галичина;
б) група приголосних -ськ- змінюється на -щ-: київський – Київщина, одеський – Одещина.
Ці іменники утворюють не від усіх слів, а лише від деяких укра­їн­ських геогра­фіч­них назв, а також назв деяких інших держав: Туреччина, Німеччина, Угорщина, Словаччина.

Спрощення в групах приголосних
1. У звукосполученнях -здн-, -ждн-, -стн-, -стл- випадає середній звук д або т: проїзд – проїзний; тиждень – тижня, тижневик, тиж­невий; вість – вісник; перстень – персня; участь – учасник; щастя – щасливий. Але у деяких українських словах спрощення не відбувається ні на письмі, ні у вимові через можливість спотворення змісту слова: хваст­ли­вий, кістлявий, пест­ливий, шіст­надцять, зап’яст­ний. Спрощення також не відбувається у словах іншо­мовного походження: кон­траст­ний, ба­ластний, форпостний, аванпост­ний, ком­постний.
2. У звукосполученнях -зкн-, -скн- випадає к: бризкати – бризнути,
тиск – тиснути, блиск – блиснути
. Винятки: випускний, пропускний, вискнути, тоскно, скнара, скніти, бурлескний.

Спрощення відбувається у вимові, але не відбувається на письмі у сполученнях приголосних:
нт + ський = нський у вимові,але на письмі: студентський;
нт + ство = нство у вимові,але на письмі: агентство, студентство;
ст + ський = ський у вимові,але на письмі: туристський. Виняток: місто – міський;
ст + ць = сць у вимові,але на письмі: артистці;
ст + ч = щ у вимові,але на письмі: невістчин;
ст + д = зд у вимові,але на письмі: шістдесят.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 278; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.012 с.)