Професіоналізація олімпійського спорту

ЗМІСТ

Дивись на сторінку 2.

ВСТУП

Наприкінці 20-х – на початку 80-х років XX ст. в світі сталися великі соціально-політичні та економічні зміни в багатьох сферах діяльності, у тому числі і в спорті. Розвиток спорту в Україні, як і в багатьох країнах колишнього соціалістичного табору, опинився під великим впливом процесів, які відбуваються в спорті західних країн. Постали питання правового статусу спортсменів, їх соціального захисту, можливостей виступів у закордонних клубах; виникла об’єктивна потреба в аналізі тенденцій розвитку професійного спорту, визначенні його організаційної і соціально-економічної основ, місця й значення в сучасному суспільстві, а також можливості використання західноєвропейського та американського досвіду для розвитку професійного спорту в Україні.

Дисципліна “Професійний спорт” має сприяти підвищенню інтересу студентів до спеціальної теоретичної та методологічної підготовки. Професійний спорт є обов’язковим навчальним предметом і займає провідне місце в загальній системі підготовки фахівців з фізичної культури і спорту.

Мета навчальної дисципліни: надати майбутнім спеціалістам з фізичного виховання необхідні знання з професійного спорту.

Завдання навчальної дисципліни:

- забезпечити теоретичну підготовку з основних тем, передбачених програмою курсу;

- ознайомити з історією виникнення й розвитку професійного спорту, його впливом на особистість і суспільство;

- виявити вплив соціально-економічного стану суспільства на розвиток професійного спорту;

- встановити взаємозв’язки професійного спорту з іншими сферами громадської діяльності;

- визначити оптимальну організаційну структуру професійного спорту та його економічних і правових основ;

- визначити ефективні методи відбору й підготовки спортсменів;

- проаналізувати перспективи розвитку професійного спорту у світі та в Україні.

Вимоги до знань та вмінь. У результаті вивчення курсу студенти мають

знати:

- сутність професійного спорту, історію його виникнення;

- організаційну структуру західноєвропейського та американського професійного спорту;

- економічну та правову базу професійного спорту;

– методи відбору та підготовки професійних спортсменів;

– рівень впливу професійного спорту на суспільство;

уміти:

- аналізувати й робити правильні висновки щодо місця професійного спорту в спортивному русі;

- аналізувати суть і характерні риси економічних та правових основ професійного спорту.

Нові терміни професійного спорту
1. МІЖНАРОДНИЙ СПОРТИВНИЙ РУХ, ПРОФЕСІЙНИЙ

СПОРТ І ДЕРЖАВА

Міжнародний спортивний рух.

У XX столітті чітко визначились три різновиди сучасного спорту, які мають різну цільову спрямованість і критерії ефективності: 1. Масовий спорт 2)Олімпійський спорт. 3).Професійний спорт.

Масовий спорт має на меті використовувати засоби спорту для гармонійного розвитку особистості, укріплення здоров’я людини, профілактику захворювань, виховання характеру, самоствердження.

Олімпійський спорт - досягнення високих спортивних результатів з метою завоювання олімпійської медалі. Олімпійський спорт уточнюють з поняттям спорт вищих досягнень. Спортсмени з олімпійських видів спорту та інших видів спорту, що не входять в когорту Олімпійських, ставлять собі на меті показати рекордні результати на змаганнях Олімпійських, світових та регіональних, та завоювати медалі на цих спортивних форумах.

Професійний спорт - сфера розважального бізнесу, в якому спортсмени виконують обов’язки робочої сили, а головним критерієм ефективності є прибутки. Спортивна майстерність, високі результати спортсменів є товаром, який вони продають вболівальникам.

Професійні спортивні федерації (асоціації, ліги) являються комерційними організаціями і в цьому відношенні не відрізняються від підприємств(фірм, корпорацій, синдикатів) в інших сферах діяльності, тому в основі професійного спорту лежать економічні закони:

а) отримання максимальних прибутків,

б) монополізація того чи іншого виду спорту. Принципові особливості професійного спорту заключаються у:

1.Орієнтації на ті види спорту, які користуються популярністю у
населення і звичайно можуть принести високі прибутки це -баскетбол,
бейсбол, теніс, хокей, американський футбол, бокс, автогонки,
велосипедний і гірськолижний спорт і ін.

2.Намаганні забезпечити створення в змаганнях атмосфери жорсткої
конкуренції, без якої не можливо домогтись привабливості для
глядачів та інтересу до нього телебачення та спонсорів.

3.Формуванні в кожному з видів спорту спортивної еліти - видатних
спортсменів, які інтригують сотні, тисячі глядачів.

4.Наявності достатньо ефективної і постійно вдосконалюваної системи
захисту спортсменів.

5.Експансії американського професійного спорту в інші країни -Японію,
Канаду, Західноєвропейські країни, тощо.

Американський професійний спорт залишає почуття двоякості. З однієї сторони-це „ величезна індустрія шоу-бізнесу», яка забезпечує фантастичні заробітки багатьом професійним спортсменам, а з другого боку-сфера, яка обмежує свободу людині, правда, на яку людина йде добровільно.

Керівників ліг, команд, спортсменів, тренерів цікавлять перш за все матеріальні питання, які в принципі, впливають на організаційну структуру і систему проведення змагань.

Інфраструктура професійних ліг визначає, що всі групи, які приймають участь в бізнесі-функціонери, менеджери, тренери–з однієї сторони, і спортсмени, їх агенти, асоціації професійних спортсменів–з другої сторони діють разом, намагаючись досягти надприбутків.

До 80-хроківXXстоліття професійний спорт, практично, не мав ніяких відносин з олімпійським спортом, з їх організаційними структурами.

У 80-ті роки МОК прийняв рішення про можливість допуску професійних спортсмені до участі в Олімпійських іграх в таких видах спорту: баскетбол, футбол, хокей, кінний спорт, фігурне катання, теніс.

В зв’язку з цим, безумовно, змінилися погляди на концепції аматорства і професіоналізму, а також: на поняття „ аматор " і „ професіонал ".

Сьогодні немає міжнародної організації, яка б об’єднувала всі професійні види спорту. Немає такої організації і в Міжнародному спортивному русі. Міжнародні спортивні організації, перш за все МОК негативно відносились до професійного спорту. Ця нетерпимість відноситься до XIX століття, коли одні види спорту відносилися до „ благородних " і ними займалися представники вищих класів суспільства, а інші „ не благородними ", і вони носили масовий характер.

Керівники міжнародних, а також: Північно-Американських професійних ліг завжди рахували, що чемпіонати і Кубки, які вони проводили, являються вершиною спортивної майстерності, хоча діяльність цих організацій обмежувалась невеликими регіонами.

В кінці 80-х років ситуація змінилась. „Ізоляція" американського професійного спорту закінчилася. Практично у всіх професійних лігах з’явилися нові підрозділи, що займалися проведенням міжнародних програм і маркетингом на європейському і азіатському ринках. Це відноситься до НБА, НХЛ, ГБЛ, НФЛ і ін.

НБА - з 1992 року почала виступати своєю командою на Олімпійських іграх.

НХЛ - У 1998 році в Нагано в командах США, Канади, Росії, Швеції, Чехії, Словакії, Фінляндії виступали кращі хокеїсти НХЛ.

Участь кращих професійних баскетболістів і хокеїстів в Олімпійських іграх зробило серйозний вплив на позиції керівників інших міжнародних спортивних федерацій відносно допуску до участі в Олімпіадах спортсменів-професіоналів.

Професійний спорт стає складовою частиною міжнародного спортивного і Олімпійського руху.

Відношення держави до розвитку професійного спорту в багатьох країнах було більш складним, ніж відношення до спорту взагалі.

Практично до середини 70-х років двадцятого століття в більшості країн відмічається негативне ставлення до професійного спорту. Таке відношення підтримувалось перш за все країнами соціалістичного співтовариства.

В другій половині 70-х років процес комерціалізації спорту заявив про себе більш активно, а у 80-ті роки став незворотнім.

Рішення МОК про допуск до Олімпійських ігор професійних спортсменів остаточно змінив відношення до нього.

На цей час склалися три моделі професійного спорту-американська, європейська і азіатсько-латиноамериканська.

Американська модель професійного спорту, яка має 150-річну історію, створювалась і розвивалась до 60-х років ХХ ст. як самостійна сфера розважального бізнесу, правда при досить уважному відношенні держави до його розвитку. Згадаймо рішення верховного суду США у 1922 р. про виключення професійного бейсболу з-під дії антитрестового закону Шермана. це рішення було доленосним для професійного спорту США, бо професійні ліги з інших видів спорту (американському футболу, баскетболу, хокею) також користувалися цим виключенням.

Професійний спорт США – це бізнес. Головною задачею професійних ліг є отримання прибутків.

Американський професійний спорт і зараз є еталоном спортивного бізнесу. Він має відпрацьовану організаційну структуру, добре розвинуті джерела фінансування, гарне відношення американців і держави до нього.

Правове регулювання відзначає вплив держави на професійний спорт в США. В період з 1950 по 2000 роки сенат і конгрес США розглядали більше 420 законопроектів пов’язаних з професійним спортом, в тому числі з його телетрансляціями і переїздом команд з одного міста до іншого.

Серед європейських дослідників існує думка про те, що професійний спорт розвивається незалежно від держави.

Але це зовсім не так. якщо розглянути наприклад ігрові види спорту, то близько 80% професійних команд вищих ліг з баскетболу, американського футболу, бейсболу і хокею грають на муніципальних стадіонах і палацах спорту, і платять невелику або символічну суму за аренду спортивних споруд.

Великі пільги від федерального податкового управління мають професійні команди і при продажі квитків. відомо, що до 70-80% квитків на ігри професійних команд складають сезонні абонементи, більшу частину яких купуються фірмами і корпораціями по статті „ділові зустрічі”, тобто без оплати налогів.

Держава на цій „операції” щорічно недораховується близько 5 млрд.. доларів.

Відомі й інші пільги держави професійним лігам.

У Європі організаційна структура і економічна основа більшості професійних видів спорту значно відрізняється від США Перш за все, треба відзначити роль держави і місцевих органів влади, які приймають активну участь в долі професійних команд і спортсменів в своєму місті або регіоні.

На відмінність від американських ГБЛ, НБА, НФА та НХЛ, джерелами яких є власні маркетингові програми (продаж квитків, прав на телетранляцію, прибутки від концесій спортивних споруд і т. ін.), фінансування європейських клубів проводиться на іншій основі. Це перш за все, допомога муніципальних рад і спонсорів. Держава в обличчі місцевих органів влади приймає активну участь в фінансуванні діяльності професійних команд і окремих спортсменів.

Таким чином, в США, європейських країнах і далеких країнах азіатського континенту держава приймає участь в формуванні і розвитку професійного спорту. При цьому, в США воно впливає на розвиток професійного спорту перш за все формуванням його правової основи і частково надає фінансову підтримку, а в більшості інших країн держава разом з розробкою спортивного законодавства приймає безпосередню участь у фінансуванні найбільш престижних і популярних видів професійного спорту.

 

ПРОФЕСІЙНОМУ СПОРТІ США

 

Правові аспекти і трудові відносини в професійному спорті США становлять безсумнівний інтерес для його розуміння і розвитку в інших країнах. Юридичні норми цього розвитку народжувалися самим спортивним життям і виливалися спочатку в різні судові позови, а потім після рішення суду ставали вже правовими нормами, на які посилалися зацікавлені сторони.

Часто суперечки між гравцями і власниками клубів, між командами і лігами залишалася без уваги, за винятком випадків, що ставали надбанням засобів масової інформації.

Законодавство про укладення контрактів, антитрестовські закони і трудові законодавства країни створили для спортивної індустрії систему юридичних обмежень. До них варто віднести ще і податкове законодавство.

Взаємини між цими чотирма аспектами права визначають юридичні рамки професійного спорту.

Суб’єктами права в професійному спорті є ліги, асоціації в особі їхніх керівників − президентів, голів ради, керуючих; команди ігрових видів спорту в особі їхніх хазяїнів і керівників-президентів клубів, головних менеджерів і тренерів; з індивідуальних видів спорту (автогонки, бокс, гольф, теніс та ін.) − менеджерів, імпресаріо; самі спортсмени і їхні агенти; асоціації спортсменів професійних ліг, власники спортивних споруд, де тренуються і змагаються спортсмени.

Спортивний бізнес США базується на таких могутніх комерційних і юридичних постулатах, як звільнення ГБЛ від антитрестовського закону Шермана, контрактна система, статті індивідуальних контрактів про резервації гравців, угоди власників команд не конкурувати в бізнесі, спеціальна система добору гравців у команди ліг − «драфт», угоди між лігами й асоціаціями гравців та ін. Хоча виключення з антитрестовського законодавства було зроблено Верховним судом США в 1922 р. тільки для бейсбольної ліги, на практиці цією пільгою користувалися і всі інші ліги.

В останні 40 років Конгрес США неодноразово приймав різні законодавчі акти з професійного спорту і трансляцій матчів по телебаченню. Ці законодавства сприяли значним змінам у спортивному бізнесі країни.

Ми бачимо, що спостерігається тісний взаємозв’язок між суспільством, державою і професійним спортом, що значно впливає на відношення до спорту і його правове регулювання.

Аналізуючи трудові взаємини в професійному спорті США, слід зазначити випадки расової дискримінації у відношенні темношкірих спортсменів і представників інших національних меншостей.

Расова дискримінація в американському спорті виявляється не тільки у виборі виду спорту (теніс, фігурне катання й ін.), але й у розподілі ігрових позицій у футболі, бейсболі (вони, як правило, не займають позицій розігрувачів у футболі, пітчерів і кетчерів у бейсболі), у розмірі заробітної плати, одержуваної спортсменами в командах.

Таким чином, проблема расової дискримінації існує в багатьох професійних лігах США і буде вирішена тільки з повним зникненням расизму в американському суспільстві.

Щоб відповісти на запитання, як регулюється американський спортивний бізнес, необхідно ознайомитися зі структурою бізнесу в професійних лігах, в основі якої лежить система підзаконних актів, а також положень, що не мають юридичної основи, так називаної «системи резервації». Дана система не що інше, як система обмежувальних мір, спрямованих проти спортсменів.

Ця система складається з п’яти пунктів: добору гравців у команди («драфт»), утримання їх у команді, контролю над гравцями, вирішення спірних питань між власниками команд і спортсменами, купівлі і продажі гравців. Якщо врахувати, що ліги у своєму виді спорту діють як монополісти, то спортсменам залишається або прийняти цю систему, ставши професіоналами, або назавжди забути про цю професію.

Добір гравців у команди («драфт») − перший елемент системи резервування. Не спортсмен вибирає команду, а система називає йому команду й ім’я власника, від якого він, у випадку підписання контракту, цілком залежить.

Потрапити в число професіоналів неймовірно складно, але ще складніше удержатися в їхньому числі. Прийнятий у команду новобранець заповнює стандартний договір, відповідно до якого він добровільно перетворюється у власність власника команди, у живий «товар». Стандартний контракт − це основний документ у професійному спорті, що регулює взаємини власника команди і спортсмена і визначальні їхні права й обов’язки.

Контракт складає основу другого і третього елементів системи резервування − утримання гравця в команді і контролю над ним.

У контракті в одному з пунктів обумовлюються послуги, які гравець надає клубу. У ньому говориться, що гравець команди згодний надавати послуги і грати в хокей у всіх іграх чемпіонату ліги, іграх команд-зірок, міжнародних зустрічах, показових іграх, у матчах на Кубок Стенлі у своїй найкращій формі.

Гравець також згодний:

а) прибувати в тренувальний табір клуба на час, установлений клубом;

б) підтримувати себе в гарній спортивній формі протягом усього сезону;

в) надавати послуги клубу і грати в хокей тільки за клуб доти, поки контракт не буде переданий, поступлений, виміняний або розірваний клубом;

г) співробітничати з клубом і брати участь у будь-якій рекламній діяльності
клуба, що, на думку клуба, сприяє росту його добробуту, а також співробітничати в рекламі ліги і професійного хокею.

Пункт 4 контракту передбачає систему стягнень, що накладаються на гравця за будь-яке порушення, навіть не обговорене в контракті. Підписуючи контракт, про який мріють мільйони молодих американців, спортсмен добровільно погоджується на всі штрафи і покарання, які тренери команд називають особою «системою виховання». На їхню думку, така система необхідна для підтримки дисципліни. На гравця накладається штраф за запізнення на тренування, за порушення режиму відбою, встановленого під час тренувального збору або гри на виїзді, за надлишкову вагу тіла і т. д.

Цей перелік часто залежить від настрою хазяїна і керівників команди, причому кожен клуб має свій «кодекс поведінки». Найбільш загальними штрафами є: за запізнення на тренування або збори – тижнева зарплата, за видалення з поля – 500, за надлишкову масу тіла гравця – 50 доларів за 1 кг у день, за недотримання розпорядку дня – 100 доларів і т. д.

Спортсменам під погрозою покарання забороняється розповідати про порядки в команді.

Незважаючи на те, що керівники клубів намагаються піднести практику штрафів як покарання за провини, ця система ще раз підтверджує, що, підписавши контракт, спортсмен стає «товаром», яким за своїм розсудом розпоряджається власник клуба.

Відповідно до контракту спори усередині команди улагоджує її власник, а між ним і гравцями − керівник ліги. Це четвертий елемент «системи резервування».

«Система резервування» не дозволяє гравцям вести переговори або грати за будь-яку іншу команду, крім тієї, з яким підписаний контракт, незалежно від особистих, професійних або фінансових причин.

І, нарешті, п’ятий пункт «системи резервування» обумовлює умови переходу спортсменів з команди в команду, тобто їхню купівлю або продаж. Цей пункт називають «основою, на якій знаходиться професійний спорт».

Цікава ситуація виникає після закінчення терміну дії контракту. Відповідно до запису в стандартному контракті, що підписується кожним новобранцем ліги, після закінчення терміну чергового контракту власник має право продовжити його ще на рік або запропонувати гравцеві більш вигідний контракт.

Система контрактів настільки продумана юридично, що не залишає ніяких можливостей для переходу в іншу команду.

 

4.1. Колективний договір − основа трудових відносин у професійному спорті.

Поряд зі стандартними й індивідуальними контрактами велике значення мають колективні угоди між лігою й Асоціацією гравців ліги. Вони − основа трудових відносин в ігрових видах спорту. Створення асоціацій гравців у всіх чотирьох лігах поставило в порядок денний укладення нової угоди, що отримала назву «колективного договору». Він укладається між Радою керуючі ліги й Асоціацією гравців.

У договір включаються питання про визначення зарплати, преміальних винагород, права керівництва клубів, пенсійні програми, порядок страхування, витрати на госпіталізацію і медичне обслуговування, умови продажу гравців і т. д.

Створення асоціацій професійних спортсменів дозволило поставити і вирішити питання про пенсійне забезпечення. У професійному спорті США пенсії виплачують тільки 4 ігрові ліги. Гравці, члени цих ліг вносять у свої асоціації до 2 тисяч доларів у рік, у пенсійний фонд вони не перелічують ні копійки. Наприклад, у НХЛ 75 % пенсійного фонду складають внески хокейних клубів, 25% − асоціації гравців.

У НХЛ установлений пенсійний вік з 45 років. Для нарахування пенсії гравець повинний виступати за команду не менше трьох сезонів, причому в кожному сезоні він повинний зіграти за команду не менше 70 ігор з 82. Пенсія нараховується в розмірі 1 тисяча доларів за кожний зіграний сезон. Мінімальний розмір пенсії складає 3 тисячі доларів.

У НБА пенсія нараховується з розрахунку 120 доларів на місяць за кожний рік, проведений у команді. Мінімальний стаж для нарахування пенсії − три сезони. Пенсійний вік − з 45 років. Пенсійний фонд поповнюється тільки за рахунок внесків клубів. Повну пенсію баскетболіст одержує по досягненні 50 років, а на 60% він може розраховувати, починаючи з 45 років.

Лікування травм оплачується на основі страховки, укладеної керівництвом команди, спортсменом і страховим агентством. Хокейні команди виплачують травмованим гравцям середню зарплату за контрактом. У НБА виплачується середня зарплата, але тільки до кінця сезону і 50% у наступному сезоні, у ГБЛ − повна зарплата до кінця сезону, у НФЛ − повна зарплата до кінця сезону.

Висновок колективних договорів сприяє захисту інтересів професійних спортсменів. Однак їм поки не вдалося включити в нього пункти, що допомогли б більш вільному переходові гравців з команди в команду, можливості розірвання контрактів, участі гравців у вирішенні питання покарання спортсменів і т. д.

 

ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ У ЄВРОПІ

Професійний спорт у Європі має ряд особливостей, пов’язаних з історичними традиціями і концепціями його розвитку в окремих країнах, різним відношенням до нього держави, з іншим підходом до підготовки спортсменів і добору їх у команди, з фінансуванням професійного спорту, а також іншим, порівнянню з американцями сприйняттям спорту європейцями.

З відмінностей між американським і європейським професійним спортом можна виділити наступні:

1. На відміну від американського спорту, де чітко проглядається грань між аматорським і професійним спортом, у Європі такого «поділу» не спостерігається.

2. Культивування професійних видів спорту. Практично великих розходжень між Європою й Америкою не існує.

3. До середини 80-х років у багатьох країнах Європи концепція аматорства з її цінностями й ідеалами переважала над концепцією професіоналізму, статус аматорства розглядався спортивною громадськістю значно вище, ніж статус професіонала (у регбі і зараз таке ж положення – Англія, Франція).

4. У Європі також є ліги й асоціації. Однак є істотні розходження, пов’язані з комплектуванням. У США комплектування команд ліги проводиться за системою «драфту», згідно з якою команди, які були в кінці турнірної таблиці, вибирають гравців перші, а переможці – останніми.

У Європі існує вільні торги гравцями –клуб у якого є кошти може без великих обмежень укомплектуватися потрібними йому гравцями.

5. У США команда, яка зайняла останнє місце не вибуває з ліги.

У європейському футболі існує обмін командами між вищим, першим і другим і аматорським дивізіонами. Крім того, щоб грати в перших двох дивізіонах, кожному футбольному клубу необхідно одержати ліцензію, що він в змозі виконати визначені адміністративні, фінансові і технічні умови, а також умови з техніки безпеки.

6. У США професійний спорт розвивається за юридичними нормами, що властиві будь-якому іншому бізнесу.

У Європі прийняті закони про розвиток спорту, у тому числі і професійного (Іспанія, Італія, Португалія).

Практично у всіх європейських країнах, де культивуються окремі види професійного спорту, зокрема ігрові, держава за допомогою місцевих органів влади сприяє їхньому розвитку.

У США жодна головна професійна ліга не підтримується прямо з бюджетів штатів і міст.

Проте муніципалітети будь-яких американських міст надають професійним командам непряму допомогу:

– пільгова здача в оренду муніципальних спортивних споруд;

– податковими «лазівками»;

– в окремих випадках фінансовою підтримкою команд нижчих ліг з бейсболу і хокею.

7. Джерела фінансування однакові, але частка їх у бюджеті ліг і команд має істотні розходження.

– продаж прав на телетрансляцію змагань. У США ці прибутки значно вище ніж у Європі. Змагання професійних спортсменів і команд регулярно висвітлюють по радіо і телебаченню в незбагненному для нашого глядача обсязі 613 тис., 200 годин/рік (у США більш 260 млн. глядачів щорічно відвідують спортивні змагання; у Європі цієї кількості глядачів не набирають усі країни Європи разом з Росією й Україною).

– у Європі не надається великого значення роботі з глядачами, а також прибуткам від здачі в оренду спеціальних лож для найбільш багатих глядачів.

7. Найбільше розходження у фінансуванні професійного спорту в Європі і США виявляються у відношенні спонсорів і місцевих органів влади.

В бюджетах професійних команд Німеччини, Італії, Іспанії й ін. держав Європи внески спонсорів складають 20-50%.

У США в лігах НФЛ, НХЛ, НБА, ГБА фінансова допомога спонсорів навіть не закладається в бюджет команд. Спонсори фінансують авто і мотогонки, велоспорт, гольф, теніс і т. д.

Спонсори США основні фінансові засоби вкладають в Олімпійські ігри, Олімпійський комітет США студентський спорт.

У Європі існує різне ставлення до спонсорування професійного спорту, основні кошти спонсори вкладають у футбол. Футбольні клуби Великобританії, Франції, Німеччини, Італії й ін. тісно пов’язані з такими компаніями, телеспонсорами як «Опель», «Мерседес-Бенц», «Фіат», «Діадора», «Баркліз» та ін.

Особливо популярно спортивне спонсорство в Італії: причиною є пільгова податкова політика. Фірми в цій країні не платять податків з витрат на рекламу.

 

8. Продаж гравців. У професійних клубах США практично цієї статті прибутків немає.

У Європі це велика стаття прибутків. Наприклад, у 1990 році тренер Жаірзіньо викуповує трансфер К. Роналдо у свого клуба за 7.5 тис. доларів; у 1992 році він продає 55 % трансферних прав на Роналдо клубові «Крузейро» за 560 тис. доларів; у 1994 році «Ейндховен» платить «Крузейро» 6 млн. доларів; у 1996 році «Барселона» купує Роналдо в «Ейндховена» за 20 млн. доларів; у 1997 році «Барселона» продає його «Інтеру» за 28 млн. доларів.

За останні роки різко змінилася ситуація у футбольному бізнесі в Європі: за період з 1997-2000 років суми трансферних угод збільшилися в 2 рази.

У 2000 році самим високооплачуваним гравцем був форвард «Ювентуса» Дель Пьєро 11 млн. доларів за сезон, Роналдо − 9.2 млн. доларів, Бекхем – 6 млн. доларів.

За рівнем середньої зарплати футболіста прем’єр-ліги Англії (670 тис. доларів у рік) значно випереджає інші національні футбольні ліги Європи.

За підрахунками фахівців, прибуток англійських футбольних клубів у 1999 році склав 1,6 млрд. доларів (на 270 млн. доларів більше, ніж у 1998 році).

Велоспорт цілком залежить від спонсорів. Тут немає продажу квитків, прибуток до спонсорів повертається побічно, через рекламу.

 

9. У Європі переважає корпоративне володіння професійними командами, чого немає в США. Професійні клуби США обов’язково повинні належати приватній особі і ні в якому разі корпорації або фірмі.

10. Професійні команди в США й у Європі комплектуються по-різному. У США добір відбувається за системою драфт, що здійснює ліга або асоціація. У Європі здійснюється вільна покупка гравців.

11. Європейський професійний спорт має більшу інтернаціоналізацію, ніж США. У США тільки з 1960 рік почали з’являтися професіонали. з інших країн.

У Європі створення європейських професійних ліг з ігрових видів спорту на інших основах:

– знято обмеження на кількість гравців у команді з країн членів ЄС;

– міжнародні федерації мають великий вплив на розвиток професійного спорту в Європі;

– підготовка тренерів у «старому світі» поставлена на високий рівень, щоб отримати роботу тренера необхідно придбати ліцензії національної федерації;

– на допуск до суддівства професійних команд необхідно отримати ліцензію колегії суддів.

Професійний спорт в Україні

Створення національних структур професійного спорту і їхня інтеграція в систему міжнародного спорту.

Це напрямок розвитку спорту цілком залежить від ситуації, що склалася в міжнародному й американському професійному спорті.

У важкому положенні виявилися види спорту, у яких у закордонних країнах функціонують великі професійні ліги (баскетбол, хокей) або існує система змагань, у яких беруть участь команди авторитетних і тих, що мають могутню фінансову базу спортивних клубів (велосипедний спорт, автоспорт).

У цих видах спорту за короткий час відбувся інтенсивний відтік найсильніших спортсменів за рубіж, різке ослаблення клубних команд, зниження якостей національних чемпіонатів і, як наслідок, втрата інтересу до розвитку даних видів спорту як у державних структур, що об'єктивно не бачать перспектив у збірних команд у боротьбі за призові місця на чемпіонатах Європи і світу, Олімпійських іграх, так і з боку внутрішніх спонсорів, засобів масової інформації, глядачів.

На жаль, ігрові види, що в Україні могли б розвиватися як професійні (хокей, баскетбол), є одним з найбільш популярних видів спорту США.

На початку 90-х років НХЛ і НБА легко вийшли на ринок України і Росії і залучили у свої клуби більшість найсильніших спортсменів, а також талановитої молоді. Гравці, що не потрапили в склади клубів США, виявилися в різних професійних і напівпрофесійних європейських командах.

В останні роки в США і західній Європі досить інтенсивно йде процес професіоналізації інших ігрових видів спорту, зокрема волейболу і гандболу.

Більш благополучна ситуація склалася в тенісі і боксі.

За розвиток світового професійного тенісу в чоловіків відповідає Асоціація Тенісистів – професіоналів (АТП), у жінок – жіноча тенісна асоціація (ІТА), АТЛ – поєднує більш 200 найсильніших тенісистів, а ВТА – більш 100 спортсменів.

У тенісі працює понад 15 менеджерських агентств, зайнятих пошуком талановитих гравців і їх просуванням в еліту світового тенісу. Деякі з цих агентств допомогли ведучим спортсменам України швидко адаптуватися в систему професійного тенісу. Такі тенісистки, як сестри Бондаренко, Переюийніс, тенісисти Бубка, Андрій Медведєв і ін.

Подібна благополучна ситуація склалася в боксі. Після первісного Хаотичного від'їзду кращих боксерів на початку 90-х років у закордонні клуби, пішов етап становлення федерацій професійного боксу; створення спортивних клубів, у яких спортсмени одержали можливість готуватися до професійних турнірів; визнання національної федерації найбільш авторитетними міжнародними організаціями.

Відомі українські суперважкоатлети Віталій і Володимир Кличко, вдумливо і цілеспрямовано пішли по шляху багатьох видатних боксерів-професіоналів, що домоглися великих успіхів в аматорському боксі і цих успіхах, що використовували, як основу для переходу в професійний спорт.

В даний час на Україні створені три промоутерскі контори, що проводять міжнародні турніри професіоналів і одночасно фінансування підготовку спортсменів і їхніх боїв.

Ці контори створені в Києві, Донецьку, Львові.

У боксі і тенісі – інтеграція вітчизняного спорту в систему міжнародного професійного спорту протікає досить гармонійно: виступу найсильніших спортсменів у найбільших міжнародних турнірах супроводжуються постійним збільшенням кількості і підвищенням рівня змагань усередині країни, розширення кількості спортивних клубів, реальної конкуренції між ними.

Велосипед – зниження ефективності системи змагань, підготовки спортивного резерву, матеріально-технічного забезпечення виду спорту усередині країни.

Хоча кращі ведучі велосипедисти України успішно виступають у відомих закордонних клубах.

Визначені успіхи правила виявила федерація футболу країни. На початку 90-х років була сформована професійна футбольна ліга, початі зусилля побудувати роботу розвитку ліги, спираючи на передовий закордонний досвід.

Для цього минулого достатні передумови: величезна популярність цього виду спорту, достатку команд різних рівнів, розгалужений мережа стадіонів і учбово-спортивних баз, наявність безлічей шкіл підготовки резерву, багаті традиції вітчизняного футболу, велике кількість кваліфікованих тренерів, традиційно зацікавлені відношення керівників держави і регіонів до розвитку цього виду спорту й ін.

У процесі ліцензування клубів професійною футбольною лігою були обстежені стадіону, на яких проводяться матчі чемпіонату, на їхню відповідність технічним вимогам, поставлені задачі по реконструкції й устаткуванню стадіонів.

Стан фінансового забезпечення більшості клубів свідчить про те, що вони далекі від вимог, пропонованих до реального професійного спорту. Велика частина засобів на утримання клубів знадходить з місцевих бюджетів (близько 50%), спонсорів (близько 20%), інша частина – від власне господарської діяльності, що у значній мірі не зв'язана з одержанням засобів власне футболу.

У зв'язку з вимогами, пропонованими керівництвом Прем'єр-ліги, клубам необхідно мати річний бюджет не менш 5 млн. доларів США.

Зараз у зв'язку з підготовкою до проведення Євро 2012, побудовані і будуються нові сучасні стадіони в Дніпропетровську, Донецьку, Львові й ін., реконструюється національний стадіон у Києві.

Будуються 5-ти зоряні готелі, аеропорти, вокзали, автодороги.

Формування ефективної системи професійного спорту в країні – складний і тривалий процес, що вимагає спеціальних знань і високої кваліфікації людей, що взялися за його організацію, виняткової гнучкості при прийнятті рішень, уміння відмовлятися від помилкових позицій прагнення до постійного удосконалювання системи відповідно до закономірностей і принципами розвитку професійного спорту.

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Професійний спорт в сучасному суспільстві.

2. Міжнародні спортивні організації.

3. Професійний спорт у США.

4. Цілі, задачі і функції професійного спорту.

5. Організація та управління професійним спортом.

6. Джерела прибутків професійного спорту в США.

7. Правове регулювання спортивного бізнесу США.

8. Контрактна система професійного спорту.

9. Колективний договір – основа трудових відносин в професійному спорті.

10. «Драфт» – система відбору спортсменів в командних видах професійного спорту.

11. Європейський професійний спорт.

12. Спонсорство і спортивний бізнес.

13. Асоціації спортсменів – професіоналів. Сфера діяльності асоціації.

14. Загальні і відмінні особливості професійного і Олімпійського спорту.

15. Система оплати праці професійних спортсменів.

16. Система резервування – система обмежувальних заходів, спрямованих проти спортсменів.

17. Контракт гравця – позитивні і негативні сторони підписаного контракту.

18. Правове регулювання професійного спорту в Європі.

19. Основні фактори розвитку професійного спорту в США.

20. Динаміка розвитку ділових відносин професійних ліг з телебаченням.

21. Специфічні особливості ведення спортивного бізнесу.

22. Професійний спортивній клуб. Статус, фінансування.

23. Критерії економічної ефективності системи змагань.

24. Вплив професійного спорту на суспільство.

ЛІТЕРАТУРА

 

Основна