Роль асоціацій спортсменів професійних ліг у правовому регулюванні спортивного бізнесу.

Асоціації гравців − не просто об’єднання, а профспілки, здатні захищати інтереси професійних гравців. Такі об’єднання з’явилися в бейсболі в 1952 р., в американському футболі − у 1956 р., у хокеї в − 1967 р., у баскетболі почали функціонувати лише в 1962. За колективною згодою, підписаною НБА й Асоціацією гравців НБА в 1995 р., сумарна зарплата гравців усіх 29 команд ліги не могла перевищувати 51,8% річного прибутку ліги. За даними власників команд, ця цифра в 1997 р. склала 57%, тому вони оголосили веною 1998 р. локаут.

У січні 1998 р. було досягнуто наступної згоди: максимум загальнокомандної зарплати – 34 млн. доларів у сезоні 1997/98, 34 млн. доларів у сезоні 1999/2000 р. і 35,5 млн. доларів – у сезоні 2000/2001 р.

Сумарна зарплата гравців не повинна перевищувати 55% від загального
прибутку НБА, але це правило набере сили тільки за три роки до
закінчення шестирічної трудової угоди.

Мінімальна зарплата для новачків складе 287 тисяч доларів, для
ветеранів (більш 11 сезонів у лізі) − 1 млн. доларів.

Вперше в історії американського спорту встановлений максимум зарплати:
не більше 11 млн. доларів протягом трьох наступних сезонів і не більше
14 млн. доларів для гравців, чия кар’єра в НБА перевищила 10-літній
стаж.

Професійний спорт − продукт ринкової економіки, а не політика держави. Основна функція цієї самостійної комерційно-спортивної діяльності − видовищно-розважальна. Виходячи з цього, будується вся система регулювання відносин у професійному спорті.

 

ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ У ЄВРОПІ

Професійний спорт у Європі має ряд особливостей, пов’язаних з історичними традиціями і концепціями його розвитку в окремих країнах, різним відношенням до нього держави, з іншим підходом до підготовки спортсменів і добору їх у команди, з фінансуванням професійного спорту, а також іншим, порівнянню з американцями сприйняттям спорту європейцями.

З відмінностей між американським і європейським професійним спортом можна виділити наступні:

1. На відміну від американського спорту, де чітко проглядається грань між аматорським і професійним спортом, у Європі такого «поділу» не спостерігається.

2. Культивування професійних видів спорту. Практично великих розходжень між Європою й Америкою не існує.

3. До середини 80-х років у багатьох країнах Європи концепція аматорства з її цінностями й ідеалами переважала над концепцією професіоналізму, статус аматорства розглядався спортивною громадськістю значно вище, ніж статус професіонала (у регбі і зараз таке ж положення – Англія, Франція).

4. У Європі також є ліги й асоціації. Однак є істотні розходження, пов’язані з комплектуванням. У США комплектування команд ліги проводиться за системою «драфту», згідно з якою команди, які були в кінці турнірної таблиці, вибирають гравців перші, а переможці – останніми.

У Європі існує вільні торги гравцями –клуб у якого є кошти може без великих обмежень укомплектуватися потрібними йому гравцями.

5. У США команда, яка зайняла останнє місце не вибуває з ліги.

У європейському футболі існує обмін командами між вищим, першим і другим і аматорським дивізіонами. Крім того, щоб грати в перших двох дивізіонах, кожному футбольному клубу необхідно одержати ліцензію, що він в змозі виконати визначені адміністративні, фінансові і технічні умови, а також умови з техніки безпеки.

6. У США професійний спорт розвивається за юридичними нормами, що властиві будь-якому іншому бізнесу.

У Європі прийняті закони про розвиток спорту, у тому числі і професійного (Іспанія, Італія, Португалія).

Практично у всіх європейських країнах, де культивуються окремі види професійного спорту, зокрема ігрові, держава за допомогою місцевих органів влади сприяє їхньому розвитку.

У США жодна головна професійна ліга не підтримується прямо з бюджетів штатів і міст.

Проте муніципалітети будь-яких американських міст надають професійним командам непряму допомогу:

– пільгова здача в оренду муніципальних спортивних споруд;

– податковими «лазівками»;

– в окремих випадках фінансовою підтримкою команд нижчих ліг з бейсболу і хокею.

7. Джерела фінансування однакові, але частка їх у бюджеті ліг і команд має істотні розходження.

– продаж прав на телетрансляцію змагань. У США ці прибутки значно вище ніж у Європі. Змагання професійних спортсменів і команд регулярно висвітлюють по радіо і телебаченню в незбагненному для нашого глядача обсязі 613 тис., 200 годин/рік (у США більш 260 млн. глядачів щорічно відвідують спортивні змагання; у Європі цієї кількості глядачів не набирають усі країни Європи разом з Росією й Україною).

– у Європі не надається великого значення роботі з глядачами, а також прибуткам від здачі в оренду спеціальних лож для найбільш багатих глядачів.

7. Найбільше розходження у фінансуванні професійного спорту в Європі і США виявляються у відношенні спонсорів і місцевих органів влади.

В бюджетах професійних команд Німеччини, Італії, Іспанії й ін. держав Європи внески спонсорів складають 20-50%.

У США в лігах НФЛ, НХЛ, НБА, ГБА фінансова допомога спонсорів навіть не закладається в бюджет команд. Спонсори фінансують авто і мотогонки, велоспорт, гольф, теніс і т. д.

Спонсори США основні фінансові засоби вкладають в Олімпійські ігри, Олімпійський комітет США студентський спорт.

У Європі існує різне ставлення до спонсорування професійного спорту, основні кошти спонсори вкладають у футбол. Футбольні клуби Великобританії, Франції, Німеччини, Італії й ін. тісно пов’язані з такими компаніями, телеспонсорами як «Опель», «Мерседес-Бенц», «Фіат», «Діадора», «Баркліз» та ін.

Особливо популярно спортивне спонсорство в Італії: причиною є пільгова податкова політика. Фірми в цій країні не платять податків з витрат на рекламу.

 

8. Продаж гравців. У професійних клубах США практично цієї статті прибутків немає.

У Європі це велика стаття прибутків. Наприклад, у 1990 році тренер Жаірзіньо викуповує трансфер К. Роналдо у свого клуба за 7.5 тис. доларів; у 1992 році він продає 55 % трансферних прав на Роналдо клубові «Крузейро» за 560 тис. доларів; у 1994 році «Ейндховен» платить «Крузейро» 6 млн. доларів; у 1996 році «Барселона» купує Роналдо в «Ейндховена» за 20 млн. доларів; у 1997 році «Барселона» продає його «Інтеру» за 28 млн. доларів.

За останні роки різко змінилася ситуація у футбольному бізнесі в Європі: за період з 1997-2000 років суми трансферних угод збільшилися в 2 рази.

У 2000 році самим високооплачуваним гравцем був форвард «Ювентуса» Дель Пьєро 11 млн. доларів за сезон, Роналдо − 9.2 млн. доларів, Бекхем – 6 млн. доларів.

За рівнем середньої зарплати футболіста прем’єр-ліги Англії (670 тис. доларів у рік) значно випереджає інші національні футбольні ліги Європи.

За підрахунками фахівців, прибуток англійських футбольних клубів у 1999 році склав 1,6 млрд. доларів (на 270 млн. доларів більше, ніж у 1998 році).

Велоспорт цілком залежить від спонсорів. Тут немає продажу квитків, прибуток до спонсорів повертається побічно, через рекламу.

 

9. У Європі переважає корпоративне володіння професійними командами, чого немає в США. Професійні клуби США обов’язково повинні належати приватній особі і ні в якому разі корпорації або фірмі.

10. Професійні команди в США й у Європі комплектуються по-різному. У США добір відбувається за системою драфт, що здійснює ліга або асоціація. У Європі здійснюється вільна покупка гравців.

11. Європейський професійний спорт має більшу інтернаціоналізацію, ніж США. У США тільки з 1960 рік почали з’являтися професіонали. з інших країн.

У Європі створення європейських професійних ліг з ігрових видів спорту на інших основах:

– знято обмеження на кількість гравців у команді з країн членів ЄС;

– міжнародні федерації мають великий вплив на розвиток професійного спорту в Європі;

– підготовка тренерів у «старому світі» поставлена на високий рівень, щоб отримати роботу тренера необхідно придбати ліцензії національної федерації;

– на допуск до суддівства професійних команд необхідно отримати ліцензію колегії суддів.

Професійний спорт в Україні

Створення національних структур професійного спорту і їхня інтеграція в систему міжнародного спорту.

Це напрямок розвитку спорту цілком залежить від ситуації, що склалася в міжнародному й американському професійному спорті.

У важкому положенні виявилися види спорту, у яких у закордонних країнах функціонують великі професійні ліги (баскетбол, хокей) або існує система змагань, у яких беруть участь команди авторитетних і тих, що мають могутню фінансову базу спортивних клубів (велосипедний спорт, автоспорт).

У цих видах спорту за короткий час відбувся інтенсивний відтік найсильніших спортсменів за рубіж, різке ослаблення клубних команд, зниження якостей національних чемпіонатів і, як наслідок, втрата інтересу до розвитку даних видів спорту як у державних структур, що об'єктивно не бачать перспектив у збірних команд у боротьбі за призові місця на чемпіонатах Європи і світу, Олімпійських іграх, так і з боку внутрішніх спонсорів, засобів масової інформації, глядачів.

На жаль, ігрові види, що в Україні могли б розвиватися як професійні (хокей, баскетбол), є одним з найбільш популярних видів спорту США.

На початку 90-х років НХЛ і НБА легко вийшли на ринок України і Росії і залучили у свої клуби більшість найсильніших спортсменів, а також талановитої молоді. Гравці, що не потрапили в склади клубів США, виявилися в різних професійних і напівпрофесійних європейських командах.

В останні роки в США і західній Європі досить інтенсивно йде процес професіоналізації інших ігрових видів спорту, зокрема волейболу і гандболу.

Більш благополучна ситуація склалася в тенісі і боксі.

За розвиток світового професійного тенісу в чоловіків відповідає Асоціація Тенісистів – професіоналів (АТП), у жінок – жіноча тенісна асоціація (ІТА), АТЛ – поєднує більш 200 найсильніших тенісистів, а ВТА – більш 100 спортсменів.

У тенісі працює понад 15 менеджерських агентств, зайнятих пошуком талановитих гравців і їх просуванням в еліту світового тенісу. Деякі з цих агентств допомогли ведучим спортсменам України швидко адаптуватися в систему професійного тенісу. Такі тенісистки, як сестри Бондаренко, Переюийніс, тенісисти Бубка, Андрій Медведєв і ін.

Подібна благополучна ситуація склалася в боксі. Після первісного Хаотичного від'їзду кращих боксерів на початку 90-х років у закордонні клуби, пішов етап становлення федерацій професійного боксу; створення спортивних клубів, у яких спортсмени одержали можливість готуватися до професійних турнірів; визнання національної федерації найбільш авторитетними міжнародними організаціями.

Відомі українські суперважкоатлети Віталій і Володимир Кличко, вдумливо і цілеспрямовано пішли по шляху багатьох видатних боксерів-професіоналів, що домоглися великих успіхів в аматорському боксі і цих успіхах, що використовували, як основу для переходу в професійний спорт.

В даний час на Україні створені три промоутерскі контори, що проводять міжнародні турніри професіоналів і одночасно фінансування підготовку спортсменів і їхніх боїв.

Ці контори створені в Києві, Донецьку, Львові.

У боксі і тенісі – інтеграція вітчизняного спорту в систему міжнародного професійного спорту протікає досить гармонійно: виступу найсильніших спортсменів у найбільших міжнародних турнірах супроводжуються постійним збільшенням кількості і підвищенням рівня змагань усередині країни, розширення кількості спортивних клубів, реальної конкуренції між ними.

Велосипед – зниження ефективності системи змагань, підготовки спортивного резерву, матеріально-технічного забезпечення виду спорту усередині країни.

Хоча кращі ведучі велосипедисти України успішно виступають у відомих закордонних клубах.

Визначені успіхи правила виявила федерація футболу країни. На початку 90-х років була сформована професійна футбольна ліга, початі зусилля побудувати роботу розвитку ліги, спираючи на передовий закордонний досвід.

Для цього минулого достатні передумови: величезна популярність цього виду спорту, достатку команд різних рівнів, розгалужений мережа стадіонів і учбово-спортивних баз, наявність безлічей шкіл підготовки резерву, багаті традиції вітчизняного футболу, велике кількість кваліфікованих тренерів, традиційно зацікавлені відношення керівників держави і регіонів до розвитку цього виду спорту й ін.

У процесі ліцензування клубів професійною футбольною лігою були обстежені стадіону, на яких проводяться матчі чемпіонату, на їхню відповідність технічним вимогам, поставлені задачі по реконструкції й устаткуванню стадіонів.

Стан фінансового забезпечення більшості клубів свідчить про те, що вони далекі від вимог, пропонованих до реального професійного спорту. Велика частина засобів на утримання клубів знадходить з місцевих бюджетів (близько 50%), спонсорів (близько 20%), інша частина – від власне господарської діяльності, що у значній мірі не зв'язана з одержанням засобів власне футболу.

У зв'язку з вимогами, пропонованими керівництвом Прем'єр-ліги, клубам необхідно мати річний бюджет не менш 5 млн. доларів США.

Зараз у зв'язку з підготовкою до проведення Євро 2012, побудовані і будуються нові сучасні стадіони в Дніпропетровську, Донецьку, Львові й ін., реконструюється національний стадіон у Києві.

Будуються 5-ти зоряні готелі, аеропорти, вокзали, автодороги.

Формування ефективної системи професійного спорту в країні – складний і тривалий процес, що вимагає спеціальних знань і високої кваліфікації людей, що взялися за його організацію, виняткової гнучкості при прийнятті рішень, уміння відмовлятися від помилкових позицій прагнення до постійного удосконалювання системи відповідно до закономірностей і принципами розвитку професійного спорту.