Правові аспекти і трудові відносини в

ПРОФЕСІЙНОМУ СПОРТІ США

 

Правові аспекти і трудові відносини в професійному спорті США становлять безсумнівний інтерес для його розуміння і розвитку в інших країнах. Юридичні норми цього розвитку народжувалися самим спортивним життям і виливалися спочатку в різні судові позови, а потім після рішення суду ставали вже правовими нормами, на які посилалися зацікавлені сторони.

Часто суперечки між гравцями і власниками клубів, між командами і лігами залишалася без уваги, за винятком випадків, що ставали надбанням засобів масової інформації.

Законодавство про укладення контрактів, антитрестовські закони і трудові законодавства країни створили для спортивної індустрії систему юридичних обмежень. До них варто віднести ще і податкове законодавство.

Взаємини між цими чотирма аспектами права визначають юридичні рамки професійного спорту.

Суб’єктами права в професійному спорті є ліги, асоціації в особі їхніх керівників − президентів, голів ради, керуючих; команди ігрових видів спорту в особі їхніх хазяїнів і керівників-президентів клубів, головних менеджерів і тренерів; з індивідуальних видів спорту (автогонки, бокс, гольф, теніс та ін.) − менеджерів, імпресаріо; самі спортсмени і їхні агенти; асоціації спортсменів професійних ліг, власники спортивних споруд, де тренуються і змагаються спортсмени.

Спортивний бізнес США базується на таких могутніх комерційних і юридичних постулатах, як звільнення ГБЛ від антитрестовського закону Шермана, контрактна система, статті індивідуальних контрактів про резервації гравців, угоди власників команд не конкурувати в бізнесі, спеціальна система добору гравців у команди ліг − «драфт», угоди між лігами й асоціаціями гравців та ін. Хоча виключення з антитрестовського законодавства було зроблено Верховним судом США в 1922 р. тільки для бейсбольної ліги, на практиці цією пільгою користувалися і всі інші ліги.

В останні 40 років Конгрес США неодноразово приймав різні законодавчі акти з професійного спорту і трансляцій матчів по телебаченню. Ці законодавства сприяли значним змінам у спортивному бізнесі країни.

Ми бачимо, що спостерігається тісний взаємозв’язок між суспільством, державою і професійним спортом, що значно впливає на відношення до спорту і його правове регулювання.

Аналізуючи трудові взаємини в професійному спорті США, слід зазначити випадки расової дискримінації у відношенні темношкірих спортсменів і представників інших національних меншостей.

Расова дискримінація в американському спорті виявляється не тільки у виборі виду спорту (теніс, фігурне катання й ін.), але й у розподілі ігрових позицій у футболі, бейсболі (вони, як правило, не займають позицій розігрувачів у футболі, пітчерів і кетчерів у бейсболі), у розмірі заробітної плати, одержуваної спортсменами в командах.

Таким чином, проблема расової дискримінації існує в багатьох професійних лігах США і буде вирішена тільки з повним зникненням расизму в американському суспільстві.

Щоб відповісти на запитання, як регулюється американський спортивний бізнес, необхідно ознайомитися зі структурою бізнесу в професійних лігах, в основі якої лежить система підзаконних актів, а також положень, що не мають юридичної основи, так називаної «системи резервації». Дана система не що інше, як система обмежувальних мір, спрямованих проти спортсменів.

Ця система складається з п’яти пунктів: добору гравців у команди («драфт»), утримання їх у команді, контролю над гравцями, вирішення спірних питань між власниками команд і спортсменами, купівлі і продажі гравців. Якщо врахувати, що ліги у своєму виді спорту діють як монополісти, то спортсменам залишається або прийняти цю систему, ставши професіоналами, або назавжди забути про цю професію.

Добір гравців у команди («драфт») − перший елемент системи резервування. Не спортсмен вибирає команду, а система називає йому команду й ім’я власника, від якого він, у випадку підписання контракту, цілком залежить.

Потрапити в число професіоналів неймовірно складно, але ще складніше удержатися в їхньому числі. Прийнятий у команду новобранець заповнює стандартний договір, відповідно до якого він добровільно перетворюється у власність власника команди, у живий «товар». Стандартний контракт − це основний документ у професійному спорті, що регулює взаємини власника команди і спортсмена і визначальні їхні права й обов’язки.

Контракт складає основу другого і третього елементів системи резервування − утримання гравця в команді і контролю над ним.

У контракті в одному з пунктів обумовлюються послуги, які гравець надає клубу. У ньому говориться, що гравець команди згодний надавати послуги і грати в хокей у всіх іграх чемпіонату ліги, іграх команд-зірок, міжнародних зустрічах, показових іграх, у матчах на Кубок Стенлі у своїй найкращій формі.

Гравець також згодний:

а) прибувати в тренувальний табір клуба на час, установлений клубом;

б) підтримувати себе в гарній спортивній формі протягом усього сезону;

в) надавати послуги клубу і грати в хокей тільки за клуб доти, поки контракт не буде переданий, поступлений, виміняний або розірваний клубом;

г) співробітничати з клубом і брати участь у будь-якій рекламній діяльності
клуба, що, на думку клуба, сприяє росту його добробуту, а також співробітничати в рекламі ліги і професійного хокею.

Пункт 4 контракту передбачає систему стягнень, що накладаються на гравця за будь-яке порушення, навіть не обговорене в контракті. Підписуючи контракт, про який мріють мільйони молодих американців, спортсмен добровільно погоджується на всі штрафи і покарання, які тренери команд називають особою «системою виховання». На їхню думку, така система необхідна для підтримки дисципліни. На гравця накладається штраф за запізнення на тренування, за порушення режиму відбою, встановленого під час тренувального збору або гри на виїзді, за надлишкову вагу тіла і т. д.

Цей перелік часто залежить від настрою хазяїна і керівників команди, причому кожен клуб має свій «кодекс поведінки». Найбільш загальними штрафами є: за запізнення на тренування або збори – тижнева зарплата, за видалення з поля – 500, за надлишкову масу тіла гравця – 50 доларів за 1 кг у день, за недотримання розпорядку дня – 100 доларів і т. д.

Спортсменам під погрозою покарання забороняється розповідати про порядки в команді.

Незважаючи на те, що керівники клубів намагаються піднести практику штрафів як покарання за провини, ця система ще раз підтверджує, що, підписавши контракт, спортсмен стає «товаром», яким за своїм розсудом розпоряджається власник клуба.

Відповідно до контракту спори усередині команди улагоджує її власник, а між ним і гравцями − керівник ліги. Це четвертий елемент «системи резервування».

«Система резервування» не дозволяє гравцям вести переговори або грати за будь-яку іншу команду, крім тієї, з яким підписаний контракт, незалежно від особистих, професійних або фінансових причин.

І, нарешті, п’ятий пункт «системи резервування» обумовлює умови переходу спортсменів з команди в команду, тобто їхню купівлю або продаж. Цей пункт називають «основою, на якій знаходиться професійний спорт».

Цікава ситуація виникає після закінчення терміну дії контракту. Відповідно до запису в стандартному контракті, що підписується кожним новобранцем ліги, після закінчення терміну чергового контракту власник має право продовжити його ще на рік або запропонувати гравцеві більш вигідний контракт.

Система контрактів настільки продумана юридично, що не залишає ніяких можливостей для переходу в іншу команду.

 

4.1. Колективний договір − основа трудових відносин у професійному спорті.

Поряд зі стандартними й індивідуальними контрактами велике значення мають колективні угоди між лігою й Асоціацією гравців ліги. Вони − основа трудових відносин в ігрових видах спорту. Створення асоціацій гравців у всіх чотирьох лігах поставило в порядок денний укладення нової угоди, що отримала назву «колективного договору». Він укладається між Радою керуючі ліги й Асоціацією гравців.

У договір включаються питання про визначення зарплати, преміальних винагород, права керівництва клубів, пенсійні програми, порядок страхування, витрати на госпіталізацію і медичне обслуговування, умови продажу гравців і т. д.

Створення асоціацій професійних спортсменів дозволило поставити і вирішити питання про пенсійне забезпечення. У професійному спорті США пенсії виплачують тільки 4 ігрові ліги. Гравці, члени цих ліг вносять у свої асоціації до 2 тисяч доларів у рік, у пенсійний фонд вони не перелічують ні копійки. Наприклад, у НХЛ 75 % пенсійного фонду складають внески хокейних клубів, 25% − асоціації гравців.

У НХЛ установлений пенсійний вік з 45 років. Для нарахування пенсії гравець повинний виступати за команду не менше трьох сезонів, причому в кожному сезоні він повинний зіграти за команду не менше 70 ігор з 82. Пенсія нараховується в розмірі 1 тисяча доларів за кожний зіграний сезон. Мінімальний розмір пенсії складає 3 тисячі доларів.

У НБА пенсія нараховується з розрахунку 120 доларів на місяць за кожний рік, проведений у команді. Мінімальний стаж для нарахування пенсії − три сезони. Пенсійний вік − з 45 років. Пенсійний фонд поповнюється тільки за рахунок внесків клубів. Повну пенсію баскетболіст одержує по досягненні 50 років, а на 60% він може розраховувати, починаючи з 45 років.

Лікування травм оплачується на основі страховки, укладеної керівництвом команди, спортсменом і страховим агентством. Хокейні команди виплачують травмованим гравцям середню зарплату за контрактом. У НБА виплачується середня зарплата, але тільки до кінця сезону і 50% у наступному сезоні, у ГБЛ − повна зарплата до кінця сезону, у НФЛ − повна зарплата до кінця сезону.

Висновок колективних договорів сприяє захисту інтересів професійних спортсменів. Однак їм поки не вдалося включити в нього пункти, що допомогли б більш вільному переходові гравців з команди в команду, можливості розірвання контрактів, участі гравців у вирішенні питання покарання спортсменів і т. д.