Основні фактори розвитку професійного спорту в США

 

В історії професійного американського спорту можна виділити три основних етапи його розвитку: 1869–1930 р., 1931–1979 р. і з 1980 р. по сьогодення.

Така періодизація розвитку ігрових видів професійного спорту, особливо бейсболу, баскетболу, футболу і хокею, збігається з їх соціальною хронологією. Докладний аналіз історії виникнення, становлення і подальшого процвітання професійного спорту в США свідчить про те, що для кожного його періоду характерні особливі фактори розвитку. Перший період (1869–1930 р.) відбиває зміни, що відбуваються в суспільстві після громадянської війни (1861–1865 р.): ріст міст, розвиток комунікацій і транспортних систем, удосконалювання технологій та ін. На думку професора Небразського університету Б. Рейдера, зміни, що відбувалися в країні, – урбанізація, індустріалізація, зростання прибутків населення і нові запити культури плюс конкурентна боротьба аматорських бейсбольних клубів за кращих гравців наприкінці 1860-х років, привели до виникнення професійного бейсболу. Аналізуючи соціальні умови розвитку спорту в той період, виділяємо наступні фактори: 1) імміграція; 2) внутрішні зв’язки між ком’юніті (місцевою громадою) і прогресом спорту; 3) конкуренція міст за кращу професійну команду.

Поява видовищних комерційних видів спорту в першій половині 1800-х років (кулачні бої, кінні стрибки, бейсбол і ін.) сприяла зародженню нової форми проведення дозвілля населенням і розвитку професійного спорту. Американські фахівці вважають, що перші ознаки прояву професіоналізму в спорті відносяться на той час, коли був проданий перший квиток на спортивні змагання. Не випадково перші професіонали з’явилися в середовищі бейсболістів, тому що до 1860 р. продаж квитків на бейсбольні матчі стала повсюдним явищем і з’явилася реальна можливість платити бейсболістам за гру.

Створення бейсбольних команд, а потім ліг привело до розшарування бейсбольного середовища: з’явилися власники команд, менеджери, з одного боку, і професійні спортсмени – з іншої. Ці групи людей стали відігравати важливу роль у становленні бізнесу, що зароджується.

У 1883 керівники трьох баскетбольних ліг – Національної ліги, Американської асоціації і Північно-Західної ліги підписали потрійну угоду, що, власне кажучи, стало визначальним в розвитку спортивного бізнесу, а власники команд перейшли на систему обмежень, пов’язану з переходом бейсболістів з команди в команду і систему контрактів, що також зіграла величезну роль у зародженні і становленні професійного спорту. Конституція нової Національної ліги давала власникам повний контроль над управлінням командами і вирішенням виникаючих питань.

Істотним фактором у становленні спортивного бізнесу, як і в культивуванні будь-якого виду спорту, був упорядкований календар змагань між командами, а в 1903 р. – народження нового змагання в професійному бейсболі – "Світова серія", що, як відзначалося вище, американці вважають неофіційним чемпіонатом світу.

Відомо, що жоден вид бізнесу, особливо в США, не може легально розвиватися без правових актів його регулювання. Мабуть, у жодній іншій країні світу не приймалося стільки законодавчих актів, пов’язаних із професійним спортом.

Ще в 1914 р. один із судів Нью-Йорка, розглядаючи позов, виніс рішення, що бейсбол – це розвага, гра, що не є товаром або предметом торгівлі. Це трактування було використано в 1922 р., коли бейсбольний клуб м. Балтімор з Федеральної ліги подав позов у суд на Національну лігу, обвинувативши її в порушенні антитрестовського закону Шермана, що регулює бізнес у США з 1890 р. Обвинувачення полягало в тому, що Національна ліга об’єдналася з Американською лігою, переманивши кращих гравців з Федеральної ліги, що привело останню до руйнування. Однак Верховний суд, розглядаючи цю справу в 1922 р., не доглянув у цьому злитті нічого поганого, виключивши бейсбол з-під чинності антитрестовського закону Шермана. Цей фактор зіграв надалі істотну роль у розвитку бейсболу й інших видів професійного спорту.

Аналіз першого етапу розвитку професійного спорту в США, названого нами періодом його виникнення, свідчить про те, що саме в ці роки закладалася його організаційна структура, складалися традиційні джерела фінансування і відношення до нього американців. В ці роки намітився процес його трансформації в сферу розважального шоу-бізнесу. Крім того, це був період початку впливу федеральної влади на процес розвитку професійного спорту в США.

Другий період (1931-1979р.) – становлення професійного американського спорту.

Велика депресія, що почалася в країні, сильно вдарила по професійному спорту. Постраждали насамперед його такі види, як теніс і гольф, оскільки їхній розвиток і розиграші грошових призів у значній мірі залежали від спонсорів – великих фірм і корпорацій, що самі переживали важкі часи. Торкнулася вона і командних ігрових видів спорту. Значно знизилася відвідуваність ігор. Якщо в 1929 р. число відвідувачів ігор Головної бейсбольної ліги склало 17 млн., то в 1933 р. воно скоротилося до 15 млн. чоловік. Це відразу відчули на собі спортсмени. У1933 р. середня зарплата бейсболістів складала 7 тис. доларів, а в 1936 р. вона зменшилася до 4,5 тис. доларів у рік. Для підвищення глядацького інтересу керівництво бейсбольної ліги в 1933 р. провело матч двох команд, складених журналістами з кращих бейсболістів сезону. Ця гра одержала назву "Матч зірок Америки". Крім того, перед початком бейсбольних матчів власники команди улаштовували виступ дівчат («шоу-гёрлс»), що і сьогодні практикуються на змаганнях з американського футболу, бейсболу і баскетболу.

У період депресії намітилася цікава тенденція: прибуток від продажу квитків значно знизився, а інтерес американського суспільства до спорту підвищився. Під час депресії, коли тисячі людей виявилися без роботи, спорт допоміг по-новому глянути на великі американські цінності та ідеали, а також нагадати про те, що життя не починається і не закінчується доларом. Спортивні новини та спортивні радіопередачі були найбільш популярними. Після депресії в США почалася "ера сучасного спорту". Серед основних факторів його розвитку в цей період варто назвати вирішення проблеми добору гравців у команди професійних ліг, так називаний "драфт" (1936 р.), а потім початок трансляцій бейсбольних матчів по телебаченню (1939р.).

Друга світова війна загальмувала розвиток професійного спорту. Однак, незважаючи на заклик молоді в армію, виступи професійних команд продовжувалися, у січні 1942 р. президент США Ф. Рузвельт звернувся з листом до керівництва бейсбольної ліги, у якому писав про необхідність трансляції бейсбольних матчів у вечірній час, що дозволить багатьом вболівальникам після роботи побачити ці матчі.

Після закінчення другої світової війни в країні почався спортивний бум.

Це пояснюється, з одного боку, тяготами і позбавленнями воєнного часу, бажанням людей відпочити і розважитися, з іншого боку − збільшенням кількості спортивних трансляцій по телебаченню. Крім того, це був період могутнього розвитку, спортивної бази й індустрії спорту в країні. Якщо в 1924 р. у США нараховувалося близько 20 стадіонів на 20 тис. глядачів, то на початку 50-х років було 130 стадіонів. У цей період, особливо в 1950-1960-і роки, у країні будується величезна кількість нових стадіонів і палаців спорту, використовуваних професійними командами.

У 1945 р. менеджер бейсбольної команди "Бруклін Доджерс" Б. Рікі підписав контракт із першим бейсболістом-негром Дж. Робінсоном, що грав спочатку в монреальскій команді нижчої ліги, а 11 квітня 1947 р. відбувся його дебют у складі команди "Доджерс". Це виявилося початком подолання расового бар’єра в професійному спорті, зокрема в його ігрових видах.

П’ятидесяті роки характеризувалися масовим переїздом професійних команд із міста в місто в пошуках більш високих прибутків. У країні намітилася своєрідна конкуренція міст у боротьбі за право володіння професійними командами (у першу чергу в бейсболі), що стало одним з факторів подальшого розвитку професійного спорту.

Інтенсивне зростання популярності професійних видів спорту, підвищений інтерес глядачів, інтенсивний розвиток маркетингу в спорті, будівництво дорогих спортивних споруд, зміцнення комерційних зв’язків ліг з телебаченням приходиться на 50-70-і роки. У цей період з’явилися стадіони, будівництво яких обходилося в понад 50 млн. доларів, вартість однієї хвилини комерційної реклами під час найбільш комерційних спортивних змагань стала досягати 100-150 тис. доларів, річні прибутки видатних спортсменів перевищили 1 млн. доларів.

На сучасному етапі в країні культивується 20 професійних видів спорту – автогонки, американський футбол, баскетбол, бейсбол, бокс, боротьба, боулінг, більярд, велоспорт, волейбол, гольф, гірськолижний спорт, кінні стрибки, софтбол, соккер-футбол, спортивна гімнастика, теніс, фігурне катання, хокей та ін. За попередніми даними, загальна чисельність професійних спортсменів, включаючи нижчі ліги, коливається в межах 25-30 тис.

За станом на 1 січня 2000 р. у країні нараховувалося 120 професійних команд по чотирьох основних видах спорту: НФЛ (31 команда), ГБЛ (30 команд), НБА (29 команд) і НХЛ (30 команд). Вони розміщаються по всій території США і Канади в більш ніж 50 містах, причому, як правило, тільки в найбільших з них (Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго) маються по дві професійні команди з одного виду спорту.

Одним з факторів розвитку ігрових видів професійного спорту є політика в лігах у відношенні розміщення команд по території країни. Якщо в перші два періоди конкурентна боротьба міст за право мати професійну команду в тій або іншій лізі відігравала велику роль у розвитку ігрових видів спорту, то в третьому періоді вже склалася визначена політика у всіх лігах, пов’язана з кількістю в них команд і їх розміщенням по території країни.

До кінця 70-х років керівники професійних ліг дотримувались досить консервативної точки зору у відношенні кількості команд у лігах. Так, до середини 80-х років у НФЛ нараховувалося 28, у ГБЛ – 26, у НБА –23 і в НХЛ – 21 команда. З приходом у 1981 р. у НБА нового керівника Д. Стерна в спортивному бізнесі почали з’являтися деякі зміни. Торкнулися вони і кількості команд у лігах. Число клубів у НБА збільшилося до 29, у НХЛ – до 30, у ГБЛ – до 30, у НФЛ – до 31.

Питання створення професійної команди в США – один із самих складних, оскільки в його рішенні беруть участь сенатори, конгресмени, політики місцевого рівня, ділові люди і вболівальники, причому кожна з груп – власники, тренери, гравці і вболівальники – пов’язує з командою свої надії.

Для гравців – це шанс розкриття своїх можливостей і одержання гарних грошей, для вболівальників – новий спосіб вираження своїх емоцій, проведення дозвілля і зміцнення іміджу міста, у якому вони живуть. Складніше положення власників. Безсумнівно, багатьма з них керує бажання краще вкласти капітал і потрапити в еліту суспільства, а для сенаторів і конгресменів – це голоси виборців. І хоча на вирішення питання розміщення команд величезний вплив мають конгрес і сенат США, а також суспільна думка, головним є політика ліг і економічні фактори.

Так, у 1996 р. Рада керуючих НХЛ прийняла рішення до кінця XX с. збільшити кількість команд в лізі. Заявочний внесок команди -новачка складає 75 млн. доларів. На чотири вакантних місця подали заявки представники дев’яти міст. Президент ліги Г. Беттман назвав багато критеріїв добору кандидатів. Найбільш важливими є: наявність льодової арени, що відповідає сучасним стандартам; можливість підписання контрактів з регіональними і національними телекомпаніями.

У 2000 р. у НХЛ з’явилася нова команда "Мінесота Уайлд" і ін.

В даний час, на відміну від 50– 70-х років, спорт транслюється не тільки по каналах національних телекомпаній (Ей-бі-сі, Ен-бі-сі і Сі-бі-ес) і численним незалежним телеканалам, але і по величезній мережі кабельного і платного телебачення. Крім того, на початку 80-х років почав трансляцію спеціальний цілодобовий спортивний канал, що охоплює практично всю Америку і десятки регіональних спортивних каналів. Мова йде не просто про збільшення обсягу трансляції професійного спорту (з 1500 год. у 50-ті роки до 16–17 тис. год. у 1998–2000 р.), а про появу зовсім нового джерела фінансування, що зіграло і продовжує відігравати визначну роль у процвітанні спортивного бізнесу. Якщо на перших двох етапах спорт і телебачення просто допомогли один одному вижити, то на третьому етапі телебачення робить професійний спорт, зокрема його ігрові види, одним із самих прибуткових вкладень капіталу. Так, наприкінці 90-х років прибутки від телебачення складали в бюджеті прибутків НФЛ більш 70 %, ГБЛ – до 50 %. Зросли вони до 40 % і в НБА, і тільки в НХЛ продовжують залишатися на порівняно низькому рівні – близько 20 %.

Професійний спорт США сьогодні неможливо представити без фінансової підтримки телекомпаній, причому ріст обсягу телетрансляцій спорту не впливає на відвідуваність спортивних змагань глядачами.

Про життєво важливу роль телебачення в розвитку професійного спорту, тобто в існуванні професійних команд, насамперед з бейсболу і футболу, говорять їхні власники і керівники ліг. Ще на початку 80-х років президент НФЛ П. Розелл відзначав, що без телебачення половина команд ліги не існувала б узагалі, тобто Американська футбольна ліга без телебачення вийшла б з бізнесу. Бейсбол не може обійтися без телебачення. Це питання фінансового життя або смерті. Без підтримки телебачення жодна, навіть дуже багата, людина в США не ризикнула би купити нову спортивну команду, організувати великі змагання, побудувати стадіон.

Величезне значення для професійних ліг зіграло рішення Конгресу США 1961 р., що дозволило НФЛ і іншим лігам продавати права на трансляцію ігор у пакеті від імені ліги. Це рішення привело в 1966 р. до об’єднання двох конкуруючих футбольних ліг в одну – НФЛ.

У професійному спорті США 80-і роки по праву можна назвати "десятиліттям телебачення". В ці роки телевізійні прибутки стали основними в НФЛ і ГБЛ. В жодній сфері так різко не підвищувалася вартість продажу телеправ на трансляції як у спорті.

Телебачення США в 80-і роки стало важливим фактором розвитку професійного спорту, що проявилося в наступному.

Для багатьох видів спорту прибуток від продажу телеправ є основним бюджетом команд і організацій.

Прибуток від продажу телеправ є постійним (телеконтракти, як правило, укладають на 3-5 років) і не залежить від відвідуваності ігор. Крім того, досвід показує, що телевізійний прибуток має тенденцію до постійного збільшення, у той час ціни на квитки хоча і ростуть, але не в такій пропорції.

Відбулася і відбувається визначена тарифікація окремих видів спорту за допомогою пристосування їх до потреб бачення і спонсорів, телебачення сприяло процвітанню рекламної індустрії, що надала мниму допомогу в розвитку професійного спорту, зміцнивши його торговельну марку в якості товару. Зі збільшенням частки дивізіонних прибутків почав поступово мінятися характер володіння професійними командами. Якщо раніше телебачення розглядалося просто як дороге задоволення і примха багатого підприємця, то тепер воно стало відмінним вкладенням капіталу, що приносить гарантований прибуток і суспільне визнання власникам. І ще одна важлива деталь: у США – десятки тисяч президентів різних фірм і компаній, а власник футбольної команди один, і він постійно на очах. У ложах власників команд постійно можна бачити сенаторів, конгресменів і інших державних і суспільних діячів країни. Для багатьох власників команд цей фактор має не менше значення (а для окремих багатих власників і більше), чим одержання прибутку.

Телебачення зіграло вирішальну роль і в зміні права власності на володіння професійними командами. Почався процес злиття спортивного і телевізійного бізнесу, при якому власники телекомпаній стають і власниками професійних команд.

Збільшення телевізійних прибутків – вирішальний фактор росту заробітної плати професійних спортсменів. В жодній галузі американського бізнесу зарплата не росла так стрімко, як у професійному спорті. Говорячи про зростання телевізійних прибутків як одному з вирішальних факторів розвитку американського професійного спорту, варто враховувати загальними економічними політику, що проводиться лігами і командами. Встановлений у лігах принцип розподілу телеприбутків від контрактів з національними телекомпаніями, а в ГБЛ і НФЛ і розподіл прибутків від продажу квитків між усіма командами ліг – один з головних факторів економічного благополуччя професійних команд на сучасному етапі. Телебачення вплинуло не тільки на економіку професійного спорту і систему проведення змагань, але і на зміну відносин. За даними "американських соціологів, кожні 7-8 американців з 10 надають перевагу професійному спорту, а не аматорському. Близько 70% читачів купують щоденні газети через спортивні розділи, що висвітлюють в основному професійний спорт. Не випадково більш 80% спортивних телепередач належать трансляціям професійного спорту.

Таким чином, аналіз факторів, що забезпечили розвиток професійного спорту в США, дозволяє виділити з них у хронологічному порядку наступні: урбанізація; індустріалізація; розвиток комунікацій, транспортних систем і засобів масової інформації; зростання прибутків і зміна стилю життя американців; виключення бейсболу в 1922 р. з-під чинності антитрестовського закону Шермана; поява контрактної системи і нової системи набору гравців у команди ліг; створення могутньої інфраструктури; поява телебачення; комерціалізація спорту; спортивний маркетинг і загальна економічна політика, що проводиться лігами з питань розподілу прибутків між командами; особливе відношення конгресу, сенату США і самих американців до професійного спорту. З усіх перерахованих факторів, на наш погляд, варто виділити два вирішальних – телебачення і відношення американців до спорту як до "другої релігії".