Безпояско O.K. Іменні граматичні категорії. -К., 1991. - С. 89.

Більшість мовознавців дотримується думки, що назви осіб за про­фесією з нейтралізованою родовою віднесеністю на рівні окремих лек­сем є типовими граматичними омонімами і виділяють родостатеву кореляцію.

Не можна стверджувати, що в літературній мові взагалі відсутні нормативні співвідносні форми чоловічого - жіночого роду, напр.: студент —> студентка, аспірант —> аспірантка, товариш —> това­ришка, робітник —> робітниця. Процес творення похідних іменників жіночого роду не є простий. Треба уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної співвіднесеності, напр.: друкар і друкарка, секретар і секретарка. Варто зважати на контекст уживан­ня таких назв професій, напр.: Зарахувати на посаду друкаря офсет­ного друку Кравець Л.П. і Зарахувати на посаду друкарки-референта Кравець Л.П.

Для виділення родостатевих протиставлень іноді послуговуються назвами типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Вжи­ваючи такі складні найменування в мовленні, слід пам'ятати, що гра­матичну форму роду програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, напр.: У парламенті виступала жінка -міністр.

З-поміж усього багатства суфіксальних словотворчих морфем із значенням жіночого роду треба вміти здійснити правильний вибір. Наприклад, співвідносні назви осіб жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до усічених основ іменників чоловічого роду, напр.: українець —>українка,львів'янин —»львів'янка, американець —> американка, але поляк —> полячка і полька, німець —> німка і німкеня. Зауважимо, що від багатьох назв населених пунктів, територій немож­ливо утворити однослівних назв осіб за ознакою місця проживання, а послуговуються розчленованим найменуванням, напр.: Кривий Ріг —> мешканець (мешканка) Кривого Рогу.

Сучасною тенденцією родової категоризації іменників є збільшен­ня кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв осіб чоловічого роду і поглиблюють їх розрізнення за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною на­лежністю тощо, напр.: економіст —> економістка, прем 'єр —> прем 'єр-ка, депутат —> депутатка, завідувач —> завідувачка. Особливо широ­ко функціонують вони в розмовному мовленні, часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними є форми професорка, викладачка, начальниця.

Суфікс -к(а) витісняє в розряд пасивних формант -ис(а), який рані­ше активно використовувався в процесі творення співвідносних родо­вих форм, напр.: директор —> директриса, актор —> актриса. Він кон­курував з суфіксом -ш(а) як носієм значення „дружина відносно свого чоловіка", напр.: професор —> професорша. Випадків суфіксів-дубле-тів на позначення осіб жіночої статі за професійною ознакою небага­то, напр.: директор —> директорка, і директриса, і директорша. Усі сучасні словники вказують на розмовний відтінок у їх значенні. Про­цес активного поширення корелятивних форм жіночого роду загалом є позитивним явищем і сприяє вдосконаленню регулярних виявів ро­дової ознаки.

- іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі, напр.: Оксана, Марія, Задорожна, сестра, ткаля. Єдиним показником жіно­чого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати, то його слід запа­м'ятати разом з парадигмою відмінкових закінчень. Незмінні іменни­ки іншомовного походження значення жіночого роду виражають лек­сично, напр.: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

Семантика визначає специфіку роду і таких незмінних іменників, як візаві, протеже. Лише нейтралізація ознак статі дає підстави вва­жати їх іменниками спільного чоловічого та жіночого роду і викорис­товувати в мовленні відповідно до ситуації, пор.: Мій візаві був впев­нений і Моя візаві була впевнена.

Поодинокими є іменники спільного (жіночого та середнього) роду, наприклад, бабище. Здебільшого вони мають негативний відтінок у значенні, їх використання обмежується розмовною сферою, напр.: Вона така бабище і Вона таке бабище. Варто зауважити, що граматичне значення роду впливає на характер відмінкових закінчень, тобто ви­значає тип словозміни (І або II відміна).

- іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком (недорослих) незалежно від статі, напр.: дитя, маля, хлоп'я, дівча або дитятко, малятко, хлоп 'ятко, дівчатко. Залежна від них при­кметникова або дієслівна форма відповідно засвідчує це граматичне значення, напр.: мале дитя (дитятко), це хлоп'я (хлоп'ятко), при­йшло дівча (дівчатко).

Незмінні іменники іншомовного походження - назви неосіб, за незначним винятком, є носіями граматичного значення чоловічого роду, напр.: поні, шимпанзе, кенгуру, колібрі. Потреба уточнити стать тварини, звичайно, впливає на зміну роду синтаксично пов'язаних з ними дієслів, напр.: Шимпанзе годувала своє маля. Таке слововжи­вання підтверджує думку авторитетних українських мовознавців про те, що в групі іменників, звичайно співвідносних з формою чолові­чого роду, „потрібно вбачати омонімічні форми чоловічого і жіночо­го роду, з граматичного погляду розщеплювані на дві родові форми й найчастіше диференційовані синтаксично узгоджуваними або коор­динованими словами"².

Принцип членування за родами назв неістот є суто формальним і виявляється без родових протиставлень.

- іменники чоловічого роду мають нульове закінчення у назив­ному відмінку і закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку одни­ни, напр.: біль — болю, ступінь — ступеня, степінь — степеня, нежить - нежитю, рукопис -рукопису. У сумнівних випадках варто звернути­ся до словника.

В українській літературній мові, однак, є іменники, що мають спів­відносні форми чоловічого та жіночого роду, які вважають норматив­ними і використовують паралельно, напр.: клавіш-клавіша, зал-зала, хід — хода, одяг — одежа. Для окреслення явища існування паралель­них граматичних форм у мові існує термін „граматична надмірність". Чи й справді зайвою, необов'язковою є одна із форм? На це запитання спробуймо відповісти, порівнявши два висловлювання: Запрошуємо гостей до залу і Запрошуємо гостей до зали. Очевидно, уявлення про розміри і затишність приміщення, куди запрошують, в гостей буде рі­зним: зал „велике приміщення для багатолюдних зборів, засідань, на­рад" і зала „простора, але порівняно невелика кімната".

² Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. Академічна граматика української мови / За ред. члсна-кор. HAH України І. Вихованця. - К., 2004. - С. 87.

Більшість таких паралельних родових форм літературна мова не приймає, напр.: літр (не літра), бензин (не бензина), маргарин (не маргарини).

У процесі мовленнєвої практики, звичайно, одна із паралельних форм може втрачатися або перестає бути нормативною. Це засвідчу­ють сучасні словники, подаючи такі слова зі спеціальним позначками, напр.: книжн., заст. метода, рідко посуда, заст. санаторія. Загаль­новживаним літературним варіантом залишається іменник чоловічого роду метод, посуд, санаторій.

Часто рід іменників з нульовим закінченням визначають неправиль­но, сплутують під упливом співзвучних форм російської мови, напр.:

Укр. Рос.

Чоловічий рід Жіночий рід

біль боль

Сибір Сибирь

накип накипь

дріб дробь

кір корь

рукопис рукопись

живопис живопись

запис запись

підпис подпись

Жіночий рід Чоловічий рід

путь путь

Трапляється, що в одній граматичній формі поєднано два значення -чоловічого та жіночого роду, напр.: фальш, харч, купіль. Розрізнення граматичних форм відбувається у непрямий відмінках, пор.: фальш-у, але фальш-і. Від них треба відрізняти лексичні омоніми, тобто слова, які, маючи різне значення, звучать однаково, напр.: туш¹ „фарба", туш² „музична п'єса, яка виконується при врученні нагород", туш³ „навмисне торкання до кулі під час гри в більярд". Граматичні ознаки їх теж різні: перше слово - це іменник жіночого роду, а два інших - чоловічого.

Єдиним іменником чоловічого роду з предметним значенням, що має закінчення -о, є назва головної ріки України - лексема Дніпро.

- іменники жіночого роду мають у називному відмінку закінчен­ня -а (-я) та нульове закінчення, напр.: сторона, земля; річ, суміш, радість. Особливої уваги потребує друга група іменників, що є назва­ми неістот, оскільки однотипність нульового закінчення стає причиною сплутування значення чоловічого та жіночого роду, пор.: біль¹ „відчуття страждання" або білль „законопроект; назва деяких конституційних

актів у Великій Британії, США" і біль² „білі нитки; яскраво-білий ко­лір" або біль³ „хвороба рослин". Усі наведені як приклади слова відріз­няються значенням та граматичними формами роду: перші два біль' і білль є іменниками чоловічого роду і відповідно мають чоловічу пара­дигму відмінкових закінчень у непрямих відмінках, а омонімні імен­ники біль² та біль³ демонструють тип відмінкових закінчень іменників третьої відміни, пор.:

Р.в. болю¹; білля АЛЕ болі²; болі³

О.в. болем'; біллем біллю²; біллю³

Від дотримання граматичних норм, які регулюють творення морфо­логічних форм, залежить смислова точність будь-якого тексту, зокрема наукового чи офіційно-ділового. Тому слід бути надзвичайно уважним, коли йдеться про вибір граматичної форми, особливо близькозвучних слів.

Не менш складними є випадки омонімії граматичної форми, тобто коли в називному відмінку однини іменник однією формою виражає значення не одного роду, але подальша словозміна залежить від родо­вої ознаки. Наприклад, слово фальш „підробка, обман; нещирість; не­точність" як іменник спільного чоловічого та жіночого роду входить до різних типів словозміни — другої та третьої відміни.

- іменники середнього роду мають формалізовані родові показ­ники - закінчення -о, -е, -я (друга відміна), -а (-я) у називному відмін­ку та суфіксами -ат- (-ят-), -єн- у непрямих відмінках (четверта від­міна), напр.: вікно, поле, обличчя, коліща, горня, ім 'я. Усі незмінні імен­ники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, є середнього роду, напр.: євро, обліго, сальдо, бюро, метро. Винятки становлять ті, в яких під впливом українських відповідників -родових назв, змінився граматичний рід, напр.: пенальті (удар), тор­надо (вітер), сулугуні (сир) - чоловічий рід; авеню (вулиця), гінді (мова), кольрабі (капуста) - жіночий рід.

Особливістю іменників цієї групи є можливість виникнення дисгар­монії між родовою належністю твірної основи та потенційними родо­вими характеристиками похідних іменників, які запрограмовані флек­сією як іменники середнього роду, а насправді в них паралельно функ­ціонують два роди - середній та чоловічий, середній та жіночий, напр.: морозище, ставище, пташище, ручище, бородище. Вживання таких слів у діловій мові, звичайно, обмежене. У художньому стилі вони є засобом емоційного впливу на читача, напр.:

Бо хто ми, бо що ми без рідних могил?

Пташище безкриле, ставище безводе (Б. Стельмах).

Про рід невідмінюваних власних назв та абревіатур варто сказати окремо. Специфіка родових ознак примушує звернутися до роду тих слів, які його визначають:

а) рід незмінних власних назв визначає рід загальної (родової) наз-
ви, напр.:

чоловічий рід - Капрі (острів); жіночий рід - Калахарі (пустиня); середній рід - Сочі (місто).

б) рід незмінних абревіатур визначає рід стрижневого слова, напр.:
чоловічий рід - НРУ (Народний рух України);

жіночий рід - УПА (Українська Повстанська армія);

середній рід - ВАТ (Відкрите акціонерне товариство).

Число іменників - словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика „рахованості" виявляється в існуванні співвід­носних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексич­не значення, напр.: банк - банки, стіл - столи, студент - студенти.

Формальні показники числа деяких словоформ не збігаються з ре­альним кількісним виявом предметів:

- іменники у формі однини позначають не один предмет, а уза­гальнену множинність предметів, пор.: Студент зобов'язаний вчи­тися. - Студент Ковалюк добре вчиться; Людину пізнають у праці. -Язнаю цю людину;

—іменники у формі множини реально можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

Отже, під впливом контексту зміст форм однини і множини може змінюватися, переосмислюватися. На жаль, не встановлено типів кон­текстів, у яких відбувається така зміна. Можна говорити лише про зна­чення визначеності/невизначеності граматичної форми числа: однина позначає невизначену узагальнену множинність предметів, сукупність безликих одиниць, а форми множини допускають вживання лексеми якийсь", що свідчить про відсутність реальної множини.

Ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменни­кам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає жодних

об'єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це по­трібно, допомагають числівники, напр.: студент - двоє студентів, два студенти, п 'ять студентів; одні двері - двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально однина і множина не може виражатися самою слово­формою. У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфо­логічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, збли­жуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживаються тіль­ки в однині (з^иіагіа Іапгигп) або тільки в множині (ріигаїіа іапгит):

Тільки в однині вживаються іменники:

а) з матеріально-речовинним значенням, напр.: папір, сталь, пісок,
масло;

б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;

в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;

г) власні назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів.
Мають форму тільки множини іменники:

а)) з матеріально-речовинним значенням, напр.: консерви, парфу-
ми, ласощі;

б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі, відвідини, пере-
мовини;

в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;

г) власні назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;

д) назви відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини, іме-
нини тощо.

Виділені групи однинних іменників можуть утворювати форму множини, але насправді є різними словами, тобто перебувають між собою в різних семантичних відношеннях:

а) дія і результат, напр.: посів - посіви;

б) речовина і сорт, різновиди речовини, напр.: вино - вина, сіль-солі;

в) речовина і велика маса речовини, напр.: сніг — сніги, пісок - піс-
ки, вода - води;

г) абстрактна ознака і різні вияви ознаки, напр.: потужність - по-
тужності, швидкість — швидкості;

д) власне ім'я і сукупність однойменних осіб, узагальнення на грунті
характеристичних ознак, сукупність осіб з однієї родини, напр.: Тарас,
Америка, Коцюбинський — Тараси, Америки, Коцюбинські.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв'язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вжи­вання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники ко-шти(множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літера­турній мові як еквіваленти в значенні „за чий рахунок": на чиї кошти (чий кошт), але диференціюються щодо вираження значень „1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки" -перевага надається формі множини, напр.: Держава виділяє великі ко­шти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є ком­понентом стійких виразів власним коштом, невеликим коштом.

З іншого боку, в мові існують іменники типу валюта, які виража­ють подібне значення „золоті або срібні гроші, які використовуються в міжнародних розрахунках і які забезпечують золотий вміст паперо­вих грошей, що мають обіг в межах певної країни" формою однини.

Особливо важливо правильно використовувати форми числа імен­ників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи за тим, щоб не порушити змістової цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки йдеться про стосунок до однієї особи. Помилкове застосування форми множини паспортами природно може викликати в адресата запитання: „Де взяти ще один паспорт?". Одни­ну вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, напр.: урожай вишні, картоплі, буряка. У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму мно­жини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.

Відмінок - це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має фор­мальне вираження - закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові станов­лять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалі­зуються в мовленні, тобто визначення обсягу значень відмінка здійс­нюється на рівні його основних функцій — типового зв'язку і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Знання основних значень відмінкових форм допомагає правильно їх використовувати відповідно до функціональних можливостей - первинних і вторинних.

Називний відмінок - первинною є функція суб'єкта дії, яка поши­рюється насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в ауди­торії. Поширення називного відмінка на назви неістот спричинене явищами персоніфікації або модифікації суб'єктного значення в на­прямку інструментальності, напр.: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

У реченні з формами дієслів та дієприкметників пасивного стану називний відмінок може набувати значення об'єктного суб'єкта, напр.: Депутати запрошуються до зали або Кошти витрачені на придбан­ня цінних паперів.

Функціонування форми називного відмінка у ролі присудка пере­буває, на думку мовознавців, поза системою власне -відмінків³, оскіль­ки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв'язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмін­кове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися давальний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номі­нативних речень. У цьому випадку він конденсує суб'єктне і предика­тивне значення, напр.:

Зупинки.

Аварії.

Перон.

Гучномовці.

Зали чекань.

Карти.

Вагони -парії.

Вагони -службовці.

Вагони -аристократи.

Люстра —

електрична сестра орхідей. Черга. Буфет. Каси.

³ Вихованець І., Городенська К. Зазнач, праця. - С. 66.

А не можна так, щоб для всіх людей — вагони першого класу (Л. Костенко).

Родовий відмінок - основне значення родового відмінка виявляєть­ся у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні - об'єк­тне: а) власне об'єкта, напр.: Не чекайте допомоги: Він став білий від снігу; Брат старший від сестри; б) об'єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються супровідні значення родового відмінка, пов'язані з вираженням різноманітних обставинних ознак: а) часу, напр.: народився першого квітня дві тисячі п 'ятого року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибу­тивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб'єкт­ну та об' єктну семантику, напр.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальни­ка або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції - виконання іменником функцій прислівника (діє­прислівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловжи­вати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Това­риш брата моєї дружини повідомив...; Допомога банку не забарилася.

У сполученні з іменниками, що мають значення кількості, та кіль­кісними числівниками форми родового відмінка виражають комплек-тивне значення, тобто роблять повним набір предметів, які становлять щось ціле, напр.: до розрахунку береться половина залишків, витра­чено п 'ять мільйонів гривень. При цьому вони втрачають самостійну функцію, виступаючи елементом стійкого синтаксично нерозкладно­го словосполучення, у якому головним членом є кількісний іменник або числівник у формі називного чи знахідного відмінка.

Давальний відмінок - основною є функція адресата дії. У зв'язку з цим він поєднується з дієсловами, що позначають цілеспрямовану дію (дарувати, продавати, присвячувати, надсилати, писати тощо), а ядро іменникової лексики формують назви істот, напр.: подарувати наро­дові, присвятити матері.

Низка вторинних функцій пов'язана з первинною, а саме: 1) функ­ція об'єкта дії (давальним відмінком керують дієслова типу допомага­ти, шкодити, надокучати, прислуговувати тощо), напр.: допомагати друзям, шкодити справі; 2) функція суб'єкта стану-дещо віддалена від первинної і більше тяжіє до називного відмінка. Конструкції з да­вальним стану можуть бути трансформами двоскладних заперечних речень, напр.: Він не спить. — Йому не спиться. Умовою існування

таких конструкцій може бути введення до них означальних прислів­ників типу добре, погано, напр.: Мені добре живеться; предикатив­них прислівників, які виражають стан людини або природи (весело, радісно, сумно, нудно, соромно, жаль тощо), напр.: Мені весело; Вам має бути соромно; слів з модальним значенням типу треба, можна, варто, слід, доцільно, потрібно тощо у поєднанні з інфінітивом, напр.: Вам треба ще попрацювати.

Давальний відмінок може перебувати у подвійному зв'язку, викону­ючи функцію адресата і потенційного суб'єкта дії, у реченнях з дієсло­вами, що виражають заборону, наказ, дозвіл, можливість тощо (веліти, пропонувати, рекомендувати, радити, дозволяти, забороняти, заважа­ти та ін.), та інфінітивом: перші актуалізують значення адресності, а другі - суб'єкта дії, напр.: Мені радять відпочити, взяти відпустку.

При іменниках давальний відмінок виражає вторинне значення на­лежності, стосунку, напр.: належить батькові, пам'ятник Шевчен­кові. Будуючи речення, важливо дбати про те, щоб функції адресності та посесивності не перехрещувались і не викликали двозначності, пор.: Львів хоче продати нам 'ятник Шевченкові?

Варто звернути увагу на те, що давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками типу завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, у яких сема адресата чи об'єкта дії все ж таки відчувається, напр.: Я вчуся в університеті завдяки (всупереч) батькам (долі).

Знахідний відмінок - основне значення - назва об'єкта дії, процесу чи стану, напр.: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фік­сувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невда­чі. Аналогічну функцію виконує знахідний відмінок у безособовому реченні, присудок у якому виражений предикативними віддієприкмет-никовими формами на -но, -то, напр.: справу завершено, кредиту­вання припинено.

Вторинними функціями знахідного відмінка є вираження значень: а) часу (слова на зразок година, хвилина, тиждень, рік, століття, ніч у поєднанні з кількісними чи порядковими числівниками, вказівними займенниками цей, той, неозначеними якийсь, деякий), напр.: тривав два дні, відчиниться за годину, припинити на якийсь час; б) міри про­стору, ваги, вартості (слова типу метр, кілометр, копійка, гривня у поєднанні з кількісними числівниками), напр.: стояти за два кроки, коштує п 'ять гривень.

Використання форм знахідного відмінка в присудковій сполуці ней­тралізує власне відмінкові ознаки, напр.: ...являє собою складну сис­тему формальних відношень.

Орудний відмінок - первинною функцією є інструментальна (зна­ряддя і засіб дії), напр.: Добрими справами прославте себе.

Вторинними є такі функції: а) об'єкта дії і стану, напр.: керувати банком, милуватися природою, гордитися працівниками; б) реаль­ного суб'єкта або співучасника дії, напр.: Рахунок закрито комісі­єю; Продукція випущена дочірньою компанією.

Багатством значень відзначаються форми орудного відмінка, які виконують у реченні функцію обставини. Вони виражають: а) шлях руху, напр.: підніматися сходами, іти дорогою; б) порівняння, напр.: лежить колодою; в) час, напр.: працювати тижнями; в) спосіб дії, напр.: реалізувати зі знижкою.

Спостерігаємо здатність орудного відмінка виражати предикативну ознаку, напр.: Диктант був з помилками. Варто звернути увагу на ви­соку активність форм орудного відмінка як компонентів стійких описо­вих (перифрастичних) словосполучень типу перебувати під наглядом, зловживати становищем, збиратися з думками, в яких вони не функ­ціонують ізольовано. Такі вислови подібно до слів відтворюються в мов­ленні як готові словесні формули і їх треба вивчати та запам'ятовувати.

Місцевий відмінок - виражає розгалужену систему значень, вира­жаючи їх аналітично, тобто семантико-функціональне значення пере­дається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.

Власне предметне значення місцевий відмінок реалізує у придієслів­ній позиції, виражаючи: а) місце дії (загальне локативне значення і про­сторову позицію) у поєднані з прийменниками в (у), на, по, при, напр.: бути в Києві, розташований на другому поверсі, розкласти по столах, котились по обличчю, стояв при дорозі; б) знаряддя дії, напр.: транс­лювали по радіо; в) об'єкта дії (при дієсловах типу упевнюватися, сум­ніватися, переконуватися, помилятися, розумітися, наполягати, зосе­реджуватися, грунтуватися, плакати, які нейтралізують значення при­йменників в (у), на, по, о (об), перетворюючи їх на своєрідні постфікси), напр.: помилятися в людині, знатися на історії, плакати по матері.

Інші функції місцевого відмінка є вторинними і виникають у ре­зультаті вживання місцевого відмінка в функції обставини, наприклад, часу: народитися в травні, зазнати в юності.

 

Кличний відмінок - виконує в мовленні функцію називання адреса­та мовлення, тобто осіб, рідше персоніфікованих предметів, напр.: / все то те, душе моя, чого ти сумуєш? (Т. Шевченко). Реалізуючи цю функцію в реченнях з дієслівними присудками у формі наказового спо­собу, поєднує функцію адресата з функцією потенційного суб'єкта дії, напр.: Верни до мене, пам'яте моя! (В. Стус). Ця функція дає змогу кличному відмінку виступати головним членом односкладних речень, напр.: Богдане Івановичу! - вперше назвав його так офіційно.

У конструкціях типу Ви, Петре Омеляновичу, помиляєтеся; Де зараз ви, кати мого народу? кличний відмінок семантично дублює займенник, конкретизує його зміст, підсилює адресність.

У професійному мовленні використання відмінків визначається тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові. Деяка специфіка зумовлена семантикою дієслів, які ними керу­ють (складні випадки дієслівного керування будуть викладені в окре­мому розділі) та типом синтаксичної конструкції.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінко­вих форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієслова­ми, пор.: контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата.

Застереження можуть стосуватися вживання окремих відмінків, напр.:

1. При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний, пор.: не позичити гривні, але позичити гривню, не писа­ти статей, але писати статті.

2. Для вираження значення часу переважно використовують родо­вий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займе­нниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату, напр.: першого квітня дві тисячі першого року, цього року, поточ­ного року, але у подальші місяці року.