Пилинський М. Мовна норма і стиль. - К., 1976. - С. 52; 88. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пилинський М. Мовна норма і стиль. - К., 1976. - С. 52; 88.



1. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наго­лошування слів. Йдеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. Наголос - це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово, напр.: відомості -відомості, видання -видання, об'єд­ нання - об 'єднання; руки -руки, братів - братів; Андрій їде до Киє­ва, або Андрій їде до Києва, або Андрій їде до Києва.

1. Орфографічні норми - це єдині загальноприйняті правила пе­редачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через де­фіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графіч­них варіантів. Наприклад, відповідно до правила „дев'ятки", що сто­сується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не е в сло­вах стипендія, директор; а от написання літери е в словах типу де­кан, депутат правилом пояснити неможливо. Такі випадки написання слід запам'ятовувати.

2. Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділо­вих знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання). За до­помогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та ін­тонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Для прикладу наведімо відомий вислів, зміст якого визначає вживан­ня коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити не­можливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати? Пунктограми є різних типів - одні оформляють кінець речення, інші вживаються в межах речення чи відділяють одне речення від іншого у структурі тексту.

3. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, ді­алектних, просторічних слів. Наприклад, не слід сплутувати значень слів адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видат­ної події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь). Порушенням лексич­них норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хаба­рник у діловій мові. Замість них треба говорити гарний; людина, яка зловживає службовим становищем.

4. Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усно­му мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського слово­творення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба па­м'ятати, що в кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов'янських мовах, можуть відрізнятися пре­фіксами, суфіксами, напр.: напій (рос. напиток), ліки (рос. лекарст­во), заплатити (рос. уплатить)11.

5. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми ви­вчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках україн­ської мови, довідниках, правописі. Наприклад, можна почути поєд­нання іменника біль' у значенні „відчуття фізичного страждання" з прикметниками жіночого роду сильна, головна, нестерпна. Таке пору­шення морфологічної норми пов'язане з помилкою у визначенні роду іменника (біль' - це іменник чоловічого роду і узгоджується з прикмет­никами сильний, головний, нестерпний). Іменники біль2 у значенні „білі нитки; білість" або біль3 в значенні „хвороба рослин" виступають омо­німами до зазначеного слова і мають граматичну форму жіночого роду. Значення роду впливає і на відмінкові закінчення, пор.: бол-ю (чол. рід) і бол-і (жін. рід). Граматичну форму слова може визначати наго­лос, напр.: стола, але столу.

Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов'я­зані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувати виявляють різні синтак­сичні особливості - оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?); дієслово дякувати керує формою давального, а не родового відмінка залежного слова (вам, друзям, колективу); прийменник згідно з (із, зі) передбачає форму орудного, а не родового відмінка іменника (нака­зом, положенням, статтею).

32 Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред О. Сербенської. - Львів, 1994. - С. 90-91.

Синтаксичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлюван­ня. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як „правильні", а як „доцільні", „кращі" саме для цієї ситуації. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лек­сики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, за­свідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю від­повідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь. Безперечно, існують вимоги щодо граматичних форм, синтаксичних конструкцій, які підпорядковані насамперед позамовним чинникам.

Стандартність. При всій різноманітності мовних засобів, функціо­нально-стилістичних варіантів, літературна мова зберігає свою вну­трішню єдність і цілісність. Цю ознаку називають стандартністю.

Наддіалектність. Виникнувши на основі одного з діалектів, лі­тературна мова поступова втрачає вузькодіалектний характер і набу­ває наддіалектного, тобто вбирає в себе багато особливостей інших говорів, повсюдно поширюється, стає обов'язковою для всіх членів суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок, але в процесі свого розвитку вийшла за межі одного діалектного масиву, збагатилась мовними одиницями з інших діалектів і розширила сферу вживання на всю територію України.

Однак праці Ю. Шевельова, як і нові мовознавчі розвідки, що про­довжують започаткований ним напрям вивчення шляхів формування і розвитку літературної мови, спростовують поширене в радянському мовознавстві твердження про обмеженість діалектної бази загально­національного стандарту середньонаддніпрянськими говорами. Дослід­ник зазначає, що сучасна українська літературна мова „сміливоможе бути названа мішаною щодо діалектної основи, і, отже, традиційне підручникові твердження про її київсько-полтавську основу вимагає якщо не цілковитої ревізії, то принаймні додатку: з великим галиць­ким нашаруванням. Але ці нашарування так тривало відкладалися в українській мові і так органічно в неї всотані, що виділити їх з усієї системи сучасної літературної мови -річ взагалі цілком неможлива.

" Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - К., 2003. - С. 94-95.

2 5-354

1 схід, і захід України складали свої внески в літературну мову... "33. А остаточне утворення спільного для всієї України літературного стан­дарту на засадах діалектної многоосновності, органічного поєднання елементів різнодіалектного походження відбулося у 20-х роках XX ст. у добу „українізації"34.

Поліфункціональність - одна з найважливіших ознак літератур­ної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції. Літера­турна мова може передавати найрізноманітнішу інформацію в різних сферах суспільного життя. Для цього вона володіє великим багатством мовновиражальних засобів.

Стилістична диференціація. Сучасна українська літературна мова становить складну і розгалужену систему структурно-функціональних та емоційно-експресивних стилів, які забезпечують можливість задо­вольнити мовні потреби української нації

Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових ознак. їх носії мови усвідомлюють як певні різновиди, що об'єднують мовні одиниці за функціональним призначенням у відпо­відні структури - функціональні стилі (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний)35.

Відомо, що стильова диференціація є ознакою високорозвиненої літературної мови, відбиває багатство матеріальної і духовної культу­ри народу.

Наявність усної та писемної форм вираження. Літературна мова має дві форми вираження -усну та писемну. Обидві форми викорис­товують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфі­ку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна - на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов'яза­на з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна - з графіч­ним відображенням мовлення і читанням.

Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К., 2004. - С. 17. Див.: Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української літературної мови: Підруч­ник. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - Тернопіль, 2000. - С. 6. Питання про поділ на функціональні стилі, на думку О. Пономарева, досить складне, в основу кла­дуть різні засади, тому виділяють різну кількість функціональних стилів.

Усна та писемна форми реалізації безпосередньо пов'язані з різни­ми видами мовленнєвої діяльності (слухання - читання, говоріння -письмо) та між собою. Часто виникають ситуації, коли заздалегідь під­готовлений письмовий текст треба озвучити, тобто подати як вид ус­ного мовлення. Суттєвої відмінності між обома формами, наприклад,

усне мовлення писемне мовлення
1. Первинне. 2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне. 3. Розраховане на слухача. 4. Часто непідготовлене заздалегідь, допускає імпровізацію. 5. Передбачає живе спілкування. 6. Інтонаційно оформлене, супроводжується мімікою, жестами. 7. Чітко індивідуалізоване. 8. Емоційно й експресивно забарвлене. 9. Допускає використання повторів, зіставлень, різних тропів та фразеологізмів. 1. Вторинне. 2. Монологічне. 3. Графічно оформлене. 4. Пов'язане з попереднім обдумуванням. 5. Передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення. 6. Чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення. 7. Повний і ґрунтовний виклад думки. 8. Поглиблена робота над словом і текстом. 9. Допускає редагування та самоаналіз написаного.

ділового чи наукового тексту не існує, однак варто знати деякі шляхи наближення писемного мовлення до усного і скористатися ними в прак­тичній роботі.

Таблиця 1. Ознаки усної та писемної форм літературної мови



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 643; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.248.39 (0.012 с.)