Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. - Львів, 2002.

пріоритет — перевага, першість, переважне право

реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання

ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий

інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія

лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний

симптом — ознака, риса, прояв, знак

стимул — поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слу-
хає або читає, напр.:

апелювати - звертатися домінувати - переважати координувати — погоджувати лімітувати — обмежувати.

1. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеть­ся іронічно-жартівливо уточнювати: ,лЦе не ринок, це - базар". Заува­жимо, що обидва із використаних слів - запозичені. Чи можна заміни­ти слово сервіс українським обслуговування! Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов'язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов'язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.

2. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і українсь­кий відповідник - зупинити вибір на одному із них, наприклад:

патент — авторське свідоцтво санкція — непорушна постанова

Використання сучасної української літературної мови в різноманіт­них сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове роз­різнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики - за­гальновживаної та лексики обмеженого вживання.

Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі но­сії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильо-ва), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціона­льних стилях мови. У зв'язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у по­літичному і громадському житті, суспільному виробництві, корінними змінами у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сфе­рою вживання, напр.: радіо, газета, лекція, конференція, актив, пре­мія, ракета, електрика, газ.

Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспіль­ного життя та функціональними стилями мови. її поділяють на:

•розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіо-просторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з'ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція! Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зро­зумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.

З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорід­на. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словнико­вій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартів­ливим, фамільярним відтінком), напр.: професор „центральний про­цесор комп'ютера", проїхати „не почути або не зрозуміти сказаного".

У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії лі­тературної мови і переходять у розряд позалітературних напр.: облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. їх вживання навіть в усному мовлен­ні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кіль­кість такого типу слів - це прямі запозичення з російської мови².

² Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. - С. 15.

•книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістич­но нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сфе­рою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочисто­сті, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумека­ти, вшитися. її активно використовують у функціональних стилях, пов'язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політич­ною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі).

Книжна лексика властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усно­го літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, лекція, доповідь, повідом­лення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях, з'їздах тощо.

До книжної лексики належать також особливі поетичні слова, напр.: розмай, вітровіння, приваба, надхмар 'я (художній стиль).

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фі­нансової справи, передбачає широке використання виробничо-про­фесійної та науково-термінологічної лексики.

Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробницт­ва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виді­ляють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми³. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмов­ні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до устале­ної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літе­ратурної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персональних комп'ютерів материнську плату на­зивають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка - це ляп. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник „пристрій для очищення вітрового скла", ліхтарик, боковик „підзаголовок, винесений за поля тексту".

На думку деяких дослідників, „професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої терміноло­гії''⁴. Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіо­налізми вживаються у певному професійному середовищі з метою „де­тальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів"⁵. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони спри­яють кращому взаєморозумінню.

> Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X., 2004. - С. 306.

⁴ Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посібн. - К., 1999. - С. 38.

⁵Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблкж та ін. - К., 2000. - С. 500.

Професійна лексика тісно пов'язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При деталь­ній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видо­вих понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У тер­мінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційно­му мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним засте­реженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим ко­лектив, тим рідше з'являтимуться професіоналізми, особливо в діло­вому мовленні.

Науково-термінологічна лексика—один з основних лексичних ком­понентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науко­вий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до тер­мінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін".

Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функ­ціонування української наукової мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні терміноло­гічного словника. Однак попри несприятливі попередні умови та за­вдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська терміно­логічна лексика повно відбиває рівень сучасних наукових знань, техніч­ного і суспільно-культурного прогресу. При HAH України працює Комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв'язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, а й державне значення, оскільки наявність тер­мінології є однією з обов'язкових умов розвитку науки, техніки, освіти.

Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної систе­ми, „для неї характерний двосторонній зв'язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом - збагачуючи пев­ною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів,

5 5-354

що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови"⁶. Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально-економічні, державно-політичні, науково-техніч­ні та культурні досягнення усієї людської цивілізації.

Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національ­ну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме у галузях комп'ю­терної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мови в Ін-тернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного пост-індустріального суспільства⁷.

У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експресивна лексика).

Емоційно-експресивна лексика - це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім вираз­ником людських емоцій.

⁶ Жданова Н. Активні процеси в сфері української економічної термінології // Лінг­вістичні студії: 36. наук, праць. - Вип. II. - Донецьк, 2003. - С. 462. ¹ Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К., 2004. - С. 88.

Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, предметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням, напр.: красень, потвора, ра­дість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися, радо, слізно. Емо­ційність деяких слів цієї групи визначається контекстом: в одному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому - емоційно забарвлені, напр.: пити воду та пити кров, солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відпо­відно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова і вислови, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, ви­раження різко осудливого ставлення до них, напр.: тихоня, мудрагель, паскуда, жерти, пащекувати, ляпати, влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають вульгаризмами. Вони не відповідають нормам літе­ратурної мови і є абсолютно неприйнятними в мовленні ділових людей. Вживання їх погано характеризує мовця, створює конфліктну ситуацію.

Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр.: матінка, сестричка, тепленький, спатоньки або тюряга, зло­дюга, дівчисько, бабище.

Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психо­логічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емо­ційно-експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмов­ному, художньому, публіцистичному).