Корніяка О. Мистецтво ґречності. К., 1995. - С. 45.

• зміст розпорядження не суперечить принциповим поглядам під­леглого;

• підлеглий особисто зацікавлений у розв'язанні поставленого пи­тання.

• Керівникові варто пам'ятати, що підлеглий легше сприйме його по­зицію за умови позитивного емоційного ставлення до своєї персони. Психологічними прийомами досягнення прихильності підлеглих може бути часте промовляння вголос імені та по батькові співрозмовника. Запам'ятати ім'я допоможе кількаразове повторення його з якогось при­воду, напр.: Дуже приємно це чути, Маріє Іванівно! Якщо колектив для керівника новий, то він змушений вивчати імена підлеглих. Не зайвим буде сказати підлеглому і заслужений комплімент, напр.: Знаю Вас як досвідченого фахівця. Однак не варто акцентувати на комплі­ментарних фразах і після компліменту робити антикомплімент, напр.: Руки в тебе золоті, але язик - ворог твій! Керівник мусить бути тер­плячим та уважним слухачем, цікавитися позаслужбовими захоплення­ми підлеглого і використовувати їх в інтересах виробництва. Ці прийо­ми більше впливають на сферу підсвідомого, ніж на свідомість людини.

• Не завжди розмова керівника з підлеглим може бути приємною, наприклад, ситуація „покарання" чи „звільнення". І навіть у цих випад­ках керівникові слід дотримуватися певних етичних правил і норм:

• підготувати емоційний фон для сприйняття негативної чи критич­ної інформації, який має бути самостійним і не пов'язаним із вчинком;

• засудити негідний вчинок (дії) підлеглого і висловити вердикт (оголосити догану, усне попередження тощо);

• закінчити розмову, якщо це можливо, на позитивній ноті, напр.: / надалі прошу мене звільнити від таких неприємних розмов.

Прийом відвідувачів - це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов'язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів, перестає бути його приватною справою - це мовлення офіційне, від імені уста­нови, яку він представляє.

Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низ­ки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

• темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

• тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

• намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

• робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має уви­разнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичай­но, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

• слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публіч­ному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ре­тельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимо­сті, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

• мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсо­лютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

Важливими є й вимоги, які ставлять до мовлення та культури пове­дінки відвідувача. Людина, яка прийшла на прийом, має назвати себе (прізвище, рід занять, посаду) і коротко викласти суть справи, подяку­вати за пораду, допомогу. В кабінет керівника не прийнято заходити і сідати без дозволу чи запрошення, а керівникові не личить годинами „тримати відвідувача за дверима", чи не запропонувати йому сісти, чи не провести в кінці розмови до дверей або хоча б подати руку, особли­во якщо це літня людина.

Поширеним видом усного ділового мовлення є телефонна розмова. Це найпростіший і найефективніший спосіб встановлення ділового кон­такту. Тут не працюють міміка, жести. Візуальний контакт між спів­розмовниками відсутній, тому дуже важливими є інтонація та лексичне вираження. Обмеженість у часі, можливість технічних перешкод зни­жують ефективність цього виду мовлення. Однак суттєвими перевагами телефонної розмови над іншими способами є оперативність переда­вання інформації, швидкість реагування на інформацію, можливість дистанційного керування діями, зручність.

Успіх ділової розмови по телефону залежить від уміння дотриму­ватися певних правил поведінки - телефонного етикету. „Не випус­кайте з уваги тієї обставини, що телефонна розмова - це великою мі­рою ваша візитна картка, - зауважують фахівці школи бізнесу'⁷. Умін­ня ділових людей вести телефонні розмови сприяє й авторитету фірми, організації, яку вони представляють.

¹⁷ ШвальбеБ.,ШвальбеХ. Личность, карьера, успех: Пер. с нем.- М., 1993.-С. 186.

Службова телефонна бесіда має таку структуру:

- момент встановлення зв'язку (вітання, взаємне представлення);

- виклад суті справи (повідомлення мети дзвінка, ознайомлення з проблемою);

• обговорення ситуації, проблеми;

• закінчення розмови (резюме, прощання).

Деякі важливі аспекти ведення ділової телефонної розмови:

• Часові межі. Кожна телефонна розмова у середньому триває 3-5 хвилин. Із часом виробляється вміння розмовляти по телефону корот­ко, висловлюватися чітко і стисло. Цьому сприяє володіння інформа­цією, попередня підготовка до розмови. Якщо передбачається тривала розмова, потрібно запитати, чи має співрозмовник достатньо часу для бесіди. Час ділових регулярних розмов краще узгоджувати з партне­ром. Завжди треба намагатися телефонувати у зручний час - не теле­фонувати до дев'ятої години зранку та після десятої ввечері.

• Дотримання мовного етикету. Обов'язково потрібно вживати формули вітання (на початку розмови, а також тоді, коли до слухавки підійшов інший співрозмовник), прощання (у кінці розмови), подяки, вибачення - відповідно до ситуації. Важливе значення має взаємне пред­ставлення на початку телефонної розмови: треба назвати прізвище, ім'я, по батькові, посаду й організацію, яку ви представляєте. Говорити без поспіху, розбірливо (щоб можна було записати). Прохання, запитання потрібно формулювати тактовно і люб'язно (з ким хочете розмовляти, з якого приводу телефонуєте, прохання занотувати, переказати інформа­цію та ін.). Для цього існує низка обов'язкових етикетних реплік, якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони спілкування, напр.: Чи не могли б ви запросити до телефону...?; Будь ласка, покличте..; Чи можу я розмовляти з...?; Чи можу я телефонувати пізніше?; Мені ре­комендували звернутися до вас з питання...; Зачекайте хвилинку, зараз я передам слухавку; Прошу зачекати; Зателефонуйте, будь ласка, піз­ніше, через двадцять хвилин, вона зараз дуже зайнята; Чи не могли б ви йому переказати...?; Перекажіть, будь ласка, інформацію та ін.

• Максимальна насиченість інформацією. Дотримання цієї ви­моги характеризує співрозмовників як досвідчених ділових людей. Якщо це "вихідна" розмова, вона потребує продуманості й підготов­ки. Мати під рукою план розмови, порядок питань, документи, дати, цифри, прізвища, потрібні номери телефонів, ключові слова розмови -означає подбати про те, щоб розмова була ефективною.

• Конструктивність розмови. Також залежить від компетент­ності ділових партнерів, умінні наголошувати на суттєвому, уникати непорозумінь, вести діалог, а не монолог, тобто уважно слухати спів­розмовника. Якщо розмова довга, час від часу бажано підсумовувати досягнуті угоди, підтримувати розмову принагідними репліками. Вар­то записувати важливу інформацію - це допоможе дотримати слова і виконати певні обіцянки чи домовленості. У разі виникнення склад­них питань можна запропонувати співрозмовникові зустрітися.

• Позитивне емоційне тло - одне з найважливіших правил діло­вої телефонної розмови. Потрібно бути доброзичливим, розмовляти при­вітно, звичним рівним голосом, спокійно, виразно, витримано, а не гуч­но й галасливо. Під час розмови варто називати співрозмовника на ім'я та по батькові, це завжди для нього приємно. Не перечити співрозмовни­кові, не перебивати, не виказувати своєї невдоволеності, не вдаватися до категорично-наказового тону, не погрожувати, уникати бурхливого вияву емоцій. Намагатися, щоб телефонна розмова не була монотонною чи, навпаки, хаотичною. Важливими чинниками творення позитивного тону телефонної розмови є голос, інтонація, паузи, логічний наголос.

• Мова. Звичайно, лише літературна. Висловлюватися потрібно сти­сло, точно, стежити за логікою викладу думок, послідовністю, викорис­товувати короткі, правильно побудовані речення. „Телефонну розмову не можна "переглянути" і стилістично виправити, - зауважує Н. Бабич, - у ній „не працюють" міміка, жести, але вона надзвичайно економна в одержанні інформації, для чого ефективно використовується лексичне й інтонаційне багатство мови"'⁸. Важливість розмови вимагає добору потрібних слів, переконливості аргументів, збільшує вагу реплік. Стиль розмови залежить і від ступеня знайомства співрозмовників, їхнього віку, статі, посади тощо. Більша розкутість синтаксису, елементи гу­мору, веселий тон розмови мають бути доречними, тобто тільки допо­магати, а не шкодити справі.

• Технічні моменти телефонної розмови. Наведемо декілька пра­вил телефонного ділового спілкування.

Набирайте номер телефону тільки тоді, коли переконані у його пра­вильності.

¹⁸ Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - С. 34-35.

Слухавку намагайтеся підняти між другим та четвертим дзвінком. Після п'ятого телефонного дзвінка спрацьовує автовідповідач.

Якщо вам зателефонували у той час, коли ви вирішуєте термінову справу, попросіть вибачення і пообіцяйте сконтактуватися з тим, хто телефонує, пізніше. Обов'язково дотримуйте слова. Можна попроси­ти партнера, щоб він сам зателефонував пізніше, коли ви будете вільні.

Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант, може вирішити інший співробітник, потрібно запросити його або дати відповідний номер телефону.

Якщо сталося роз'єднання з технічних причин, відновлює зв'язок той, хто телефонував.

Закінчує розмову той, хто її почав. Якщо співрозмовник жінка, то ініціативу варто віддати їй.

Не ведіть двох розмов одночасно.

Ніколи не кладіть несподівано слухавки.

На помилковий дзвінок реагуйте ввічливо, за власний помилковий дзвінок просіть вибачення.

Пам'ятайте, що службовий телефон - для службового користування.

Отже, основні вимоги до мовця, що говорить по телефону, такі: 1) чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції; 2) середній за силою голос мовлення; 3) лаконізм висловлювання (лексичний і син­таксичний), чіткість, виразність побудови фрази; 4) темп мовлення -середній; 5) тон мовлення - спокійний, ввічливий¹⁹.

Культура ведення ділової телефонної розмови - ознака загальної куль­тури людини. Вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні, дотримання соціально-психологічних вимог телефонного етикету не тільки характеризує людину як ділову, енергійну, цілеспря­мовану, а й реально допомагає у веденні справи.