Поняття виконавчого провадження та його місце в системі права України.

Виконавче провадження

Поняття виконавчого провадження та його місце в системі права України.

Теоретичне визначення поняття. Виконавче провадження — це врегульовані законодавством України суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здій­снюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом.

Законодавче визначення поняття. ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає дане поняття як завершальну стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

 

Принципи виконавчого провадження: поняття, зміст та значення.

Принципи виконавчого провадження — це закріпле­ні у правових нормах основні засади, керівні положення, які визначають організацію органів державної виконавчої служби, зміст і спрямованість її діяльності, правовий статус учасни­ків виконавчого провадження.

На підставі теоретичних положень, аналізу чинного законодав­ства та практики його застосування можна виокремити такі принципи виконавчого провадження:

- принцип гуманізма - полягає у тому, що заборонено у будь-якій формі посягати на права і свободи фізичних осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. Зважаючи на рівність усіх учасників виконавчого провадження, ця норма поширюється і на юридичних осіб.

- принцип законності - означає, що державний виконавець та усі учасники виконавчого провадження повинні суворо дотри­муватися і виконувати вимоги законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, визначений Конституцією та законами України.;

- принцип неупередженості виконання - пов'язаний із загаль­но-правовим принципом рівності. Відповідно до ст. 24 Кон­ституції України громадяни рівні перед законом, мають рівні права і свободи, і не може бути встановлено будь-яких непра­вомірних привілеїв. У ст. 5 Закону вказано, що державний ви­конавець зобов'язаний вжити заходів щодо примусового вико­нання рішення неупереджено.;

- принцип предметної та територіальної юрисдикції від­повідно до ст. 20 Закону вказує на те, що виконавчі дії прова­дяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна, місцезнаход­женням постійно діючого органу юридичної особи або її май­на. Виконання рішення, яким зобов'язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення, проводиться за міс­цем здійснення таких дій;

- принцип недоторканості житлазакріплено у ст. 30 Кон­ституції України, яка визначає, що кожному вона (недоторкан­ність житла) гарантується і не допускається проникнення до житла або іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду;

- принцип диспозитивності та публічності у виконавчо­му провадженні, як і цивільному процесуальному та господар­ському процесуальному праві, є тісно взаємопов'язаними — вони взаємодоповнюють один одного. Принцип диспозитивності полягає у розпорядженні сторонами виконавчого прова­дження своїми матеріальними та процесуальними правами.;

- принцип повноти та оперативності (своєчасності) виконання закріплено у ст. 1 Закону України "Про ДВС" та ст. 5 Закону, відповідно до яких державний виконавець пови­нен вжити заходів щодо своєчасного та повного виконання рі­шення. Ст. 25 Закону встановлює положення про те, що державний виконавець забезпечує своєчасність примусового виконання рі­шень судових і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуаль­них засобів для досягнення швидкого і правильного здійснен­ня виконання.;

- принцип контролю за виконавчим провадженням тісно пов'язаний із принципом законності..

 

Поняття, сутність та елементи правовідносин у виконавчому провадженні.

Під правовідносинами в теорії права розуміються урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають носіями суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, юридичної відповідальності та юридичних повноважень, а самі правовідносини складаються зі змісту, що включає органічно пов'язані суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правовідносини у виконавчому провадженні виникають між державним виконавцем, з одного боку, та іншими суб'єктами виконавчого провадження - стягувачем, боржником, з іншого.

До ознак правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні, слід віднести такі:

1) вони виникають при примусовому виконанні рішень судів та інших юрисдикційних органів та регламентовані законодавством про виконавче провадження;

2) без волі стягувана (фізичної або юридичної особи) державний виконавець не має права відкривати виконавче провадження. Якщо у державну виконавчу службу звертається представник стягувача, його повноваження мають бути підтверджені довіреністю. У випадку звернення прокурора із заявою про відкриття виконавчого провадження або органів чи окремих громадян, яким ЦПК України надано право звертатися до суду за захистом прав інших осіб, державний виконавець повинен повідомити про це стягувана і лише за його згодою відкрити виконавче провадження;
3) державний виконавець є обов'язковим суб'єктом правовідносин у виконавчому провадженні й на нього покладений обов'язок своєчасного, повного та реального виконання рішень судів та інших органів. Саме державний виконавець залучає до проведення виконавчих дій інших суб'єктів та допускає у виконавче провадження заінтересованих осіб (представників, правонаступників), вирішує питання, що виникають під час виконавчого провадження, виносить постанови тощо;
4) необхідність у відкритті виконавчого провадження виникає тоді, коли суб'єкти права не можуть самостійно,

5) владний характер правовідносин. Між їхніми суб’єктами немає абсолютної рівності, оскільки Державна виконавча служба - орган держави, отже це відносини влади (з боку державного виконавця - наділеного певними повноваженнями) та підлеглості (з боку іншого суб'єкту правовідношення - стягувана, боржника, які зобов'язані дотримуватись вимог державного виконавця). Це означає також і обов'язковість вимог державного виконавця для всіх інших суб'єктів виконавчого провадження та для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадин і юридичних осіб;

6) правовідносини у виконавчому провадженні виникають, змінюються та припиняються у певному порядку, закріпленому в законі (наприклад, правовідносини на стадії відкриття виконавчого провадження чітко визначені);

7) характерною рисою кола суб'єктів правовідносин виконавчого провадження є їхня чітка визначеність, оскільки це випливає з такої властивості судових рішень, як преюдиціальність. Державний виконавець не може застосовувати примус до тих осіб, рішення щодо прав і обов'язків яких не набрало законної сили;

8) процедура вчинення виконавчих дій регламентує права та обов'язки державного виконавця, за межі яких він не може виходити.

Виконавчий збір.

У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби (додаток 3), стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а за невиконання рішення немайнового характеру у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення у тому самому порядку стягується виконавчий збір - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, та з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством, а також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону. При подальших пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Кошти виконавчого збору перераховуються до Державного бюджету України і як фінансування надходять на спеціальні реєстраційні рахунки для обліку інших надходжень спеціального фонду, відкриті на ім'я Міністерства юстиції України, регіональних управлінь юстиції, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - територіальні управління юстиції) в органах Державного казначейства.

Порядок бухгалтерського обліку депозитних сум, коштів виконавчого провадження та звітності про них та порядок розподілу коштів виконавчого збору визначається Міністерством юстиції України.

Постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного дня після її винесення надсилається боржнику і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові органами державної виконавчої служби. Повернення коштів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за заявою боржника начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якщо боржник оплатить витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, у разі:

прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім, або ліквідації стягувача - юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за поданням державного виконавця начальником відповідного органу державної виконавчої служби в разі:

смерті або оголошення померлим боржника, або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника - юридичної особи, якщо виконання обов'язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

недостатності майна юридичної особи - боржника, що ліквідовується;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою, державним виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконавчого документа. Ці записи при поверненні виконавчого документа або скеруванні його до іншого органу державної виконавчої служби скріпляються підписом начальника відповідного органу державної виконавчої служби та печаткою цього органу. Записи про наступні стягнення сум виконавчого збору або повне його стягнення виконуються відповідними органами державної виконавчої служби, куди виконавчий документ надійшов для подальшого виконання разом з постановою про стягнення виконавчого збору.

За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження допускається в разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не береться.

 

Арешт майна боржника.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт застосовується:

для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання, на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником у начальника відповідного органу державної виконавчої служби або в суді в 10-денний строк.

Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Гроші, у тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису і на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються (перераховуються) на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається за правилами, передбаченими Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 року N 1744 "Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери".

Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законних інтересів.

При проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту майна. Перший примірник акта опису й арешту майна складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, для інших примірників використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження.

В акті опису і арешту повинні бути вказані:

час і місце складання акта;

назва органу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;

назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

назва стягувача та боржника;

назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного органу державної виконавчої служби;

оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна;

якщо проводилось опечатування предмета - які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації;

назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її адреса;

відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.

Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження.

При потребі, одночасно з арештом майна в акті повинні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо кожного, так і загальної кількості, а також перелічено інше майно, у тому числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий - видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

У разі виконання рішень, передбачених статтею 156 Цивільного процесуального кодексу України та статтею 67 Господарського процесуального кодексу України складається акт у трьох примірниках, один з яких разом з виконавчим документом надсилається до суду, перший залишається у виконавчому провадженні, а інший вручається зберігачеві майна або боржнику під розписку (на першому примірнику). У цьому разі виконавче провадження підлягає закінченню.

У разі потреби опису великої кількості майна використовуються додатки до акта опису й арешту майна, про що робиться відмітка в акті опису й арешту майна. Перший примірник додатка до акта опису й арешту майна складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, інші примірники - з використанням бланків для копій документів виконавчого провадження. При використанні додатка до акта опису й арешту майна у розділі "Описано і накладено арешт на таке майно" акта робиться відмітка із зазначенням серії та номера додатка.

На першому примірнику акта опису й арешту майна/додатка до акта опису й арешту майна зазначаються серії та номери бланків для копій документів виконавчого провадження, що були використані для складання копій цього акта/додатка. На копіях акта опису й арешту майна/додатка до акта опису й арешту майна зазначаються серія та номер першого примірника акта/додатка.

При проведенні опису майна державний виконавець оголошує боржнику про заборону розпоряджатися описаним майном (здійснювати його відчуження), а в разі потреби - про обмеження права користуватися описаним майном. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, потреби користуватися та інших обставин.

Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем виноситься постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Перший примірник постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження складається з використанням бланків документів виконавчого провадження, для інших примірників використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження. На першому примірнику постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зазначаються серії та номери бланків для копій документів виконавчого провадження, що були використані для складання копій цієї постанови. На копіях постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зазначаються серія та номер першого примірника постанови.

Про накладення арешту на нерухоме майно державний виконавець не пізніше наступного дня надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцезнаходженням нерухомого майна. Про накладення арешту на нерухоме майно, яке заставлено третім особам, останні також повідомляються державним виконавцем. Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби тощо), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які здійснюють таку реєстрацію.

Відсутність боржника не може бути перешкодою для проведення опису майна. У таких випадках опис майна громадян здійснюється в присутності його представника, одного з повнолітніх членів сім'ї боржника, а за їх відсутності - за участю представника житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування (при цьому державний виконавець зобов'язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту майна боржнику). Опис майна боржника - юридичної особи здійснюється у присутності представника боржника.

При наявності рішення суду державний виконавець вправі примусово проникнути до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

у зв'язку з цим абзац другий вважати відповідно абзацом третім)

Якщо провести опис майна боржника - юридичної особи за участю його представника неможливо, то державний виконавець може описати майно без його участі. Після проведення такого опису державний виконавець зобов'язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту майна боржникові.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Державний виконавець роз'яснює сторонам та зацікавленим особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, установлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту.

 

Оцінка майна боржника.

Державний виконавець проводить оцінку майна боржника, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за врегульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.

Державне регулювання цін і тарифів передбачено Законом України "Про ціни і ціноутворення". Зокрема, статтею 9 цього Закону передбачено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Крім того, згідно зі статтею 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінетом Міністрів України можуть уводитися методи державного регулювання цін і тарифів.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.

 

Виконавче провадження

Поняття виконавчого провадження та його місце в системі права України.

Теоретичне визначення поняття. Виконавче провадження — це врегульовані законодавством України суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здій­снюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом.

Законодавче визначення поняття. ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає дане поняття як завершальну стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню